Постанова від 20 травня 2026 р. у справі №301/4202/24 — Закарпатський апеляційний суд

Справа № 301/4202/24

П О С Т А Н О В А

Іменем України

21 травня 2026 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд в складі:

головуючого – судді Джуги С.Д.,

суддів – Собослоя Г.Г., Мацунича М.В.,

з участю секретаря судових засідань: Мочан М.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Хустської окружної прокуратури, в інтересах держави в особі: Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, на рішення Іршавського районного суду Закарпатської області від 15 січня 2025 року у складі судді Золотаря М.М., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання правочину дійсним та визнання права власності на земельну ділянку, -

в с т а н о в и в :

16 грудня 2024 року ОСОБА_1 звернулася в Іршавський районний суд з позовом до ОСОБА_2 про визнання правочину дійсним та визнання права власності на земельну ділянку.

Позов мотивовано тим, що 01.12.2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було досягнуто домовленість про придбання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,10 га, кадастровий номер 2121982400:03:001:0171, розташованої в АДРЕСА_1 .

Сторони дійшли згоди щодо всіх істотних умов договору купівлі-продажу та уклали попередній договір.

Згідно досягнутої домовленості ОСОБА_1 зобов`язалася виплатити готівкою ОСОБА_2 гроші в розмірі 25000,00 (двадцять п`ять тисяч) гривень, а ОСОБА_2 , в свою чергу, з моменту виконання взятих позивачкою на себе зобов`язань, передати їй у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,10 га, кадастровий номер 2121982400:03:001:0171, розташовану в АДРЕСА_1 «біля будинку».

Також вони домовилися, що на протязі одного року оформлять договір купівлі-продажу вищевказаної земельної ділянки в установленому законом порядку.

Цього ж дня 01.12.2021 року в рахунок виконання взятих на себе зобов`язань було передано готівкою ОСОБА_2 гроші в розмірі 25000,00 (двадцять п`ять тисяч) гривень, а відповідачка, відповідно, передала позивачці у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,10, га, кадастровий номер 2121982400:03:001:0171, розташовану в АДРЕСА_1 .

З 01.12.2021 року ОСОБА_1 володіє та користується вищевказаною земельною ділянкою як власник. Однак, не дивлячись на те, що ОСОБА_2 зобов`язувалася до 01.12.2022 року укласти із позивачкою договір купівлі-продажу земельної ділянки та незважаючи на неодноразові звернення з проханням укласти правочин, продавець ОСОБА_2 ухилялася від вирішення питання про укладення у нотаріальному порядку договору купівлі-продажу через різні підстави, тому зазначена обставина перешкоджала ОСОБА_1 в повному обсязі розпоряджатися цим майном.

Відмова ОСОБА_2 укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,10 га, кадастровий номер 2121982400:03:001:0171, розташовану в АДРЕСА_1 , позбавила ОСОБА_1 можливості належним чином укласти правочини. Згідно їх домовленості вони не тільки домовились між собою щодо усіх істотних умов договору купівлі-продажу земельної ділянки, а й повністю виконали всі умови, пов`язані з купівлею-продажем вказаного нерухомого майна, однак, договір купівлі-продажу до цього часу не уклали.

За вказаних обставин позивач просив: 1) визнати чинним договір купівлі-продажу земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,10 га, кадастровий номер 2121982400:03:001:0171, розташованої в АДРЕСА_2 ) визнати за ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,10 га, кадастровий номер 2121982400:03:001:0171, розташованої в АДРЕСА_1 .

Рішенням Іршавського районного суду Закарпатської області від 15 січня 2025 року позов задоволено.

Визнано дійсним, укладений 01 грудня 2021 року між продавцем ОСОБА_2 та покупцем ОСОБА_1 договір купівлі-продажу земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,10, га, кадастровий номер 2121982400:03:001:0171, розташовану в АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,10, га, кадастровий номер 2121982400:03:001:0171, розташовану в АДРЕСА_1 .

В апеляційній скарзі Хустська окружна прокуратура, в інтересах держави в особі: Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що 19 грудня 2024 року у складі судді Іршавського районного суду Закарпатській області Золотаря М.М. вже прийнято рішення по спірній земельній ділянці по справі №301/3991/24, яким задоволено позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання правочину дійсним та визнання права власності на ту саму (спірну) земельну ділянку за кадастровим номером 2121982400:03:001:0171, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 . В свою чергу, 27 грудня 2024 року у складі судді Іршавського районного суду Закарпатській області Золотаря М.М. відкрито провадження за відповідною позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання правочину дійсним та визнання права власності, а 15 січня 2025 року судом прийнято рішення у справі № 301/4202/24 про задоволення позовних вимог. Фактично, від моменту відкриття провадження у справі до ухвалення рішення минуло менше тридцяти календарних днів, а розгляд справи відбувся без участі будь-яких інших осіб, чиї права та інтереси могли зачіпатися таким рішенням, у тому числі враховуючи те, що по спірній земельній ділянці судом уже приймалося рішення, а саме 19 грудня 2024 року справа №301/3991/24 про визнання правочину дійсним та визнання права власності на ту саму (спірну земельну ділянку за кадастровим номером 2121982400:03:001:0171, але за іншою особою, а саме ОСОБА_3 . Такий спосіб розгляду справи суперечить завданню цивільного судочинства, принципам змагальності, безпосередності та справедливого судового розгляду і ставить під сумнів об`єктивність та повноту встановлення судом фактичних обставин справи. Наведені у рішенні суду висновки про досягнення сторонами домовленості щодо строку в однин рік для оформлення договору купівлі-продажу та погодження відповідних зобов`язань не підтверджені жодними належними і допустимими доказами, наявними у матеріалах справи. Як зазначено в рішенні суду, 01.12.2021 року в рахунок виконання взятих на себе зобов`язань було передано готівкою ОСОБА_2 гроші в розмірі 25000,00 (двадцять п`ять тисяч) гривень, а остання, відповідно, передала позивачці ОСОБА_1 у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0.10 га, кадастровий номер 2121982400:03:001:0171, розташовану в АДРЕСА_3 вказаного часу позивач володіє та користується вищевказаною земельною ділянкою як власник. Хоча, як вищезазначено 19 грудня 2024 року уже прийнято рішення Іршавським районним судом по спірній земельній ділянці по справі №301/3991/24, яким задоволено позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання правочину дійсним та визнання права власності на ту саму (спірну) земельну ділянку за кадастровим номером 2121982400:03:001:0171, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , «біля будинку» за ОСОБА_3 . Матеріали справи не містять жодних доказів того, що судом вживалися заходи для перевірки наявності у ОСОБА_2 права власності на спірну земельну ділянку, а також для з`ясування відсутності чи наявності арештів, заборон або інших обтяжень щодо такого майна. Особливої уваги заслуговує те, що в матеріалах справи відсутня інформація, щодо права власності на спірну земельну ділянку за відповідачкою ОСОБА_2 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрі прав власності на нерухоме майно. За таких обставин суд, не перевіривши правосуб`єктність відповідачки як власника майна та не з`ясувавши правовий режим земельних ділянок, дійшов передчасних і необгрунтованих висновків, що свідчить про істотне порушення вимог процесуального закону та ухвалення рішення без належної доказової бази.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

В судовому засіданні прокурор Роман М.С. підтримав апеляційну скаргу, просить її задовольнити.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про дату, час, місце розгляду справи належним чином повідомлені. Справа на підставі ч.2 ст. 372 ЦПК України розглянута у їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника Мігалі І.В., перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Частиною 1 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з приписами ч.ч.1,5, ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом першої інстанції встановлено, що 01.12.2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було досягнуто домовленість про придбання у власність позивачкою земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,10 га, кадастровий номер 2121982400:03:001:0171, розташованої в АДРЕСА_1 , вони дійшли згоди щодо всіх істотних умов договору купівлі-продажу та уклали попередній договір.

Згідно досягнутої домовленості ОСОБА_1 зобов`язалася виплатити готівкою ОСОБА_2 гроші в розмірі 25000,00 гривень, а ОСОБА_2 , в свою чергу, з моменту виконання взятих позивачкою на себе зобов`язань, передати їй у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,10 га, кадастровий номер 2121982400:03:001:0171, розташовану в АДРЕСА_1 .

Також вони домовилися, що на протязі одного року оформлять договір купівлі-продажу вищевказаної земельної ділянки в установленому законом порядку.

Цього ж дня, 01.12.2021 року в рахунок виконання взятих на себе зобов`язань було передано готівкою ОСОБА_2 гроші в розмірі 25000,00 (двадцять п`ять тисяч) гривень, а відповідачка, відповідно, передала позивачці у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,10, га, кадастровий номер 2121982400:03:001:0171, розташовану в АДРЕСА_1 .

З 01.12.2021 року ОСОБА_1 володіє та користується вищевказаною земельною ділянкою як власник.

Однак, не дивлячись на те, що ОСОБА_2 зобов`язувалася до 01.12.2022 року укласти із позивачкою договір купівлі-продажу земельної ділянки та незважаючи на неодноразові звернення з проханням укласти правочин, продавець ОСОБА_2 ухилялася від вирішення питання про укладення у нотаріальному порядку договору купівлі-продажу.

За вказаних обставин суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позову.

Такі висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи та не ґрунтуються на нормах матеріального та процесуального права.

Згідно з приписами частини першої статті 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 657 ЦК України передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Згідно з частиною першою статті 209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Частиною 1 статті 635 ЦК України передбачено, що попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена,- у письмовій формі.

Відповідно до статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Однією з умов визнання правочину дійсним в судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин.

При розгляді справи про визнання правочину дійсним суд повинен з`ясувати, чому правочин не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість. При цьому саме по собі небажання сторони нотаріально посвідчувати договір, її ухилення від такого посвідчення з причин відсутності коштів на сплату необхідних платежів та податків під час такого посвідчення не може бути підставою для застосування частини другої статті 220 ЦК України.

Подібні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 04 березня 2019 року у справі № 665/2266/16-ц (провадження № 61-29416св18, від 30 жовтня 2019 року у справі № 140/2001/17 (провадження № 61-48764св18), від 22 лютого 2021 року у справі № 545/440/18 (провадження № 61-1111св20) та від 21 квітня 2023 року у справі № 469/159/13-ц (провадження № 61-7145св22).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Глава 5 ЦПК України присвячена врегулюванню питання доказів та доказування. Суть доказів, їх належність, допустимість, достовірність та достатність, оцінка їх судом та умови їх розгляду судом визначені статтями 76-80 ЦПК України.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Суд першої інстанції при розгляді справи не врахував, що попередній договір від 01.12.2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо придбання у власність позивачкою земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,10 га, кадастровий номер 2121982400:03:001:0171, розташованої в АДРЕСА_1 , укладений у простій письмовій формі, нотаріально не посвідчений, а тому такий є нікчемним і не тягне жодних правових наслідків.

Суд першої інстанції також не врахував, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які підтверджували право власності відповідача ОСОБА_2 на земельну ділянку кадастровий номер 2121982400:03:001:0171, розташовану в АДРЕСА_1 та не з`ясував, чи взагалі ОСОБА_2 може бути стороною договору купівлі – продажу, а саме продавцем вказаної земельної ділянки.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Іршавського районного суду Закарпатській області у складі судді Золотаря М.М. від 19 грудня 2024 року у справі №301/3991/24, задоволено позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання правочину дійсним та визнання права власності на земельну ділянку за кадастровим номером 2121982400:03:001:0171, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 .

Таким чином, до ухвалення судом оскаржуваного рішення від 15.01.2025 року, щодо цієї самої спірної земельної ділянки за кадастровим номером 2121982400:03:001:0171, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , «біля будинку», цим самим судом, ухвалено рішення від 19 грудня 2024 року у справі №301/3991/24, про визнання правочину дійсним і визнання права власності на земельну ділянку за іншою особою – ОСОБА_3 .

Позивачем не подано суду жодних належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів і такі відсутні в матеріалах справи, які підтверджували б наявність обставин, що перешкоджали нотаріально посвідчити договір купівлі – продажу земельної ділянки, а також які свідчили б про ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору купівлі – продажу земельної ділянки, та доказів звернення до нотаріуса і відмови у вчиненні нотаріальної дії.

Суд першої інстанції не врахував вищенаведені обставини справи та вимоги закону, безпідставно та незаконно задовольнив заявлений позов, перебравши на себе функції органів нотаріату, узаконивши перехід прав до позивача на нерухоме майно без сплати відповідних обов`язкових платежів до бюджету.

Відповідно до приписів п.4 ст.376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову з вищенаведених підстав.

Згідно ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги у сумі 1861,80 грн. підлягає стягнення з позивача на користь апелянта.

Виходячи з наведеного та керуючись нормами статей 367, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд,

ухвалив:

Апеляційну скаргу Хустської окружної прокуратури, в інтересах держави в особі: Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області задовольнити.

Рішення Іршавського районного суду Закарпатської області від 15 січня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання правочину дійсним та визнання права власності на земельну ділянку відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Закарпатської обласної прокуратури 1 861,80 грн. сплаченого судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено 01 червня 2026 року.

Головуючий:

Судді: