Окрема думка від 11 червня 2026 р. у справі №127/8316/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/8316/26

Провадження №11-сс/801/584/2026

Категорія: крим.

Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1

Доповідач : ОСОБА_2

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ОКРЕМА ДУМКА

судді Вінницького апеляційного суду ОСОБА_3 стосовно ухвали Вінницького апеляційного суду від 12 червня 2026 року, постановленої за наслідками розгляду апеляційної скарги представника третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт ОСОБА_4 – адвоката ОСОБА_5 на ухвалу слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 20 березня 2026 року про арешт майна

12 червня 2026 рокум. Вінниця

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 12 червня 2026 року відмовлено у задоволенні апеляційної скарги представника третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт ОСОБА_4 – адвоката ОСОБА_5 на ухвалу слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 20 березня 2026 року про арешт майна.

Відмовляючи у задоволенні апеляційної скарги суд виходив з того, що вилучені 12.03.2026 в ході обшуку у приміщенні Гайсинської автомобільної школи сприяння товариства оборони України належні ОСОБА_4 мобільний телефон марки «Galaxy A36» imei1: НОМЕР_1 , imei2: НОМЕР_2 із sim-карткою НОМЕР_3 та грошові кошти - 64 купюри номіналом 1000 гривень, 28 купюр номіналом 200 гривень, 95 купюр номіналом 500 гривень, 1 купюру номіналом 100 гривень, 1 купюру номіналом 20 гривень, 1 купюру номіналом 50 гривень, які поміщено до спеціального пакет Національної поліції України № HYQ 0201773 постановою слідчого від 12.03.2026 визнані речовими доказами та накладення арешту необхідне з метою збереження речових доказів відповідно до пункту першого частини другої статті 170 КПК України.

Вважаю за доцільне на підставі частини третьої статті 375 КПК України викласти окрему думку з питань, які не були висвітлені в судовому рішенні, але є важливими в аспекті питання, яке розглядалося, зокрема стосовно підстав задоволення клопотання прокурора про застосування заходу забезпечення кримінального провадження у виді арешту майна.

Як убачається з матеріалів провадження, прокурор відділу Вінницької обласної прокуратури ОСОБА_6 звернувся до слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області з клопотанням про застосування заходу забезпечення кримінального провадження № 12025020000000058, внесеного до ЄРДР 15.01.2025 за ознаками кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених частинами другою, четвертою статті 190, частиною четвертою статті 191 КК України. Клопотання прокурора було мотивоване тим, що в ході проведення досудового розслідування 24.02.2026 слідчим суддею Вінницького міського суду Вінницької області було надано дозвіл на проведення обшуку у приміщенні Гайсинської автомобільної школи сприяння товариства оборони України (справа № 127/6037/26). 12.03.2026 у ході проведеного обшуку з поміж інших речей та документів було виявлено та вилучено належні ОСОБА_4 мобільний телефон марки «Galaxy A36» imei1: НОМЕР_1 , imei2: НОМЕР_2 із sim-карткою НОМЕР_3 та грошові кошти - 64 купюри номіналом 1000 гривень, 28 купюр номіналом 200 гривень, 95 купюр номіналом 500 гривень, 1 купюру номіналом 100 гривень, 1 купюру номіналом 20 гривень, 1 купюру номіналом 50 гривень, які поміщено до спеціального пакет Національної поліції України № HYQ 0201773, які постановою слідчого від 12.03.2026 визнані речовими доказами та накладення арешту необхідне з метою збереження речових доказів відповідно до пункту першого частини другої статті 170 КПК України.

Із такими доводами погодився слідчий суддя місцевого суду, а також апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні апеляційної скарги.

Проте відповідно до положень статті 131 КПК України арешт майна (пункт сьомий частини другої статті 131 КПК) є одним із заходів забезпечення кримінального провадження та застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження.

За нормативним визначенням, що міститься у частині першій статті 170 КПК України, арешт майна полягає у тимчасовому позбавленні за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. При цьому завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Кримінальний процесуальний закон виділяє чотири підстави, з метою забезпечення яких можливо накладення арешту в рамках кримінального провадження (частина друга статті 170 КПК), та з-поміж іного, з метою збереження речових доказів.

Частинами третьою - шостою статті 170 КПК України окреслено коло осіб, щодо майна яких може бути застосовано арешт, в залежності до мети такого заходу забезпечення кримінального провадження.

Зокрема, у випадку необхідності збереження речових доказів (пункт перший частини другої статті 170 КПК України) арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Критерії речових доказів вкладені у частині першій статті 98 КПК України та зазначено, що під речовими доказами необхідно розуміти матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Отже, вирішуючи питання про те, чи відповідає майно критеріям речового доказу, визначеними частиною першою статті 98 КПК України, насамперед необхідно з`ясувати, чи містять такі об`єкти сліди кримінального правопорушення або інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

Як убачається із постанови слідчого від 12.03.2026, визнаючи з-поміж інших речей та документів належні ОСОБА_4 термінал мобільного зв`язку та грошові кошти речовими доказами, слідчий входив з того, що вони можуть бути використані для дослідження обставин цього кримінального провадження.

Дійсно, з огляду на те, що термінал мобільного зв`язку (телефон) може містити інформацію, яка у свою чергу може бути використана для дослідження обставин цього кримінального провадження, накладення арешту на це майно є виправданим з метою забезпечення виконання завдань кримінального провадження.

Проте накладаючи арешт на належні ОСОБА_4 грошові кошти слідчий суддя та суд апеляційної інстанції не звернули увагу на те, що надаючи дозвіл на проведення обшуку слідчий суддя у своєму рішенні від 24.02.2026 (ухвала № 127/6037/26) зазначив про вилучення грошових коштів, здобутих протиправним шляхом.

При цьому ані слідчий у постанові про визнання речовими доказами, ані прокурор у клопотанні про арешт майна, та зрештою слідчий суддя в оскаржуваній ухвалі від 20.03.2026 не навели критеріїв, за якими вилучені в ході обшуку належні ОСОБА_4 грошові кошти можуть бути ідентифіковані як такі, що здобуті злочинним шляхом.

Крім того, у даному провадженні ОСОБА_4 не оголошено підозру, а також відсутній позов про відшкодування будь-якої майнової шкоди.

Тому, в контексті статті 170 КПК вважаю, що у даному випадку відсутні підстави для накладення арешту на вилучені в ході обшуку грошові кошти та на ці обставини мав би звернути увагу суд апеляційної інстанції, реалізувавши права, визначені статтями 407-409 КПК України.

Суддя: