Постанова від 10 червня 2026 р. у справі №152/1059/24 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 152/1059/24

Провадження № 22-ц/801/19/2026

Категорія: 101

Головуючий у суді 1-ї інстанції Роздорожна А. Г.

Доповідач:Панасюк О. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2026 рокуСправа № 152/1059/24м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Панасюка О. С. (суддя доповідач),

суддів Берегового О. Ю., Шемети Т. М.,

з участю секретаря судового засідання Закерничної А. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , який поданий її представницею - адвокаткою Грушко Ж. В., до ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України, Головне управління Національної гвардії України, Джуринська сільська рада Жмеринського району Вінницької області, про встановлення факту проживання однією сім`єю та перебування фізичної особи на утриманні за апеляційною скаргою представниці ОСОБА_1 - адвокатки Грушко Ж. В. на рішення Шаргородського районного суду Вінницької області у складі судді Роздорожної А. Г. від 07 лютого 2025 року (дата складання повного тексту судового рішення: 14 лютого 2025 року),

встановив:

В липні 2024 року ОСОБА_4 звернувся до суду з цим позовом, за яким просила встановити факти: її спільного проживання разом із батьком ОСОБА_5 у період з 02 жовтня 2014 року до дня його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 та перебування на його утриманні в той самий період.

На обґрунтування позовних вимог покликалася на те, що ОСОБА_5 24 лютого 2022 року у зв`язку із розпочатою військовою агресією рф проти України був мобілізований на посаду старшого механіка, водія ІНФОРМАЦІЯ_10 військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі НГУ). ІНФОРМАЦІЯ_1 під час захисту Батьківщини ОСОБА_5 загинув. 06 червня 2022 року вона отримала повідомлення про смерть, у якому зазначено, що цей документ є підставою для подання документів для призначення пенсії (допомоги) і надання пільг в установленому законодавством порядку. ОСОБА_4 здійснила поховання батька, а 26 жовтня 2022 року звернулася до військової частини НОМЕР_1 із заявою про призначення та виплату їй, як члену сім`ї загиблого та особі, яка перебувала на утриманні загиблого військовослужбовця, одноразової грошової допомоги та компенсації сум на підставі пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28 лютого 2022 року. Вказувала, що вона була членом сім`ї та перебувала на утриманні загиблого ОСОБА_5 , тому що вони вели спільне господарство та побут, мали взаємні права і обов`язки. Військова частина НОМЕР_1 повідомила, що ОСОБА_4 немає права на одноразову грошову допомогу у зв`язку із відсутністю документів, як свідчать про те, що вона була членом сім`ї та перебувала на утриманні загиблого ОСОБА_5 . В 2023 році ОСОБА_4 зверталася до Шаргородського районного суду Вінницької області із заявою про встановлення факту проживання однією сім`єю та перебування на утримані ОСОБА_5 , але ухвалою від 24 травня 2023 року суд залишив заяву без розгляду через наявність спору про право.

Вказувала, що у 2014 році погодилася на пропозицію ОСОБА_5 переїхати жити до нього та вести спільне господарство. У подальшому вона народила трьох дітей, а тому перебувала у декретних відпустках і отримувала лише соціальні виплати, які повністю не покривали витрат для забезпечення належного життєвого рівня її та дітей. Натомість батько був працездатним, офіційно працював і за рахунок свого доходу фактично утримував себе, дочку та онуків, забезпечуючи при цьому усім достатній рівень життя.

Рішенням Шаргородського районного суду Вінницької області від 07 лютого 2025 року у позові відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачка та її діти проживали разом із її батьком з 2014 року. ОСОБА_4 на час загибелі ОСОБА_5 була працездатною, отримувала регулярно соціальні виплати на дітей. Отже, з врахуванням наявних у матеріалах справи доказів, відсутні підстави для висновку, що матеріальна допомога загиблого ОСОБА_5 була постійним і основним джерелом засобів до її та малолітніх дітей існування. Те, що загиблий батько добровільно надавав матеріальну допомогу ОСОБА_4 та її дітям, опікувався ними, не означає, що в нього був такий обов`язок за життя чи що позивачка мала право на таке утримання. Це була добровільна власна ініціатива ОСОБА_5 , який допомагав своїй дочці, яка одна виховувала трьох дітей. Відтак те, що позивачка була зареєстрована разом із загиблим ОСОБА_5 , проживала з ним, а загиблий надавав їй матеріальну допомогу, не відносить позивачку до категорії члена сім`ї чи до категорії утриманця загиблого військовослужбовця, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги.

В апеляційній скарзі представниця ОСОБА_4 - адовкатка Грушко Ж. В., посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, просила рішення скасувати та постановити нове - про задоволення позову, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, а саме встановити факт, що вона проживала з ОСОБА_5 однією сім`єю з 02 жовтня 2014 року до дня його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 та перебування на його утриманні в той самий період.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги покликалась на ті ж обставини, що й у позовній заяві. Звертала увагу, що суд першої інстанції помилково застосував статтю 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у редакції, яка не була чинною на момент виникнення правовідносин, зокрема загибелі батька ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Не навів доводів чому її не можна вважати членом сім`ї загиблого військовослужбовця з огляду на приписи статті 3 Сімейного кодексу України (далі СК України). Суд проігнорував висновки, викладені у рішенні Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99, за яким важливі положення щодо розуміння поняття «утриманство» та похідних від нього термінів «утримання», «утриманець» тощо містять стаття 38 Закону України «Про пенсійне забезпечення» і стаття 31 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справі», якими установлено, що члени сім`ї померлого вважаються такими, що були на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Суд не дав належної оцінки поданим позивачкою доказам, про те, що її допомога на дітей (єдине джерело доходу) не забезпечувала мінімального прожиткового мінімуму для неї, а основним джерелом засобів для її та дітей існування була заробітна плата та, під час несення служби, грошове утримання батька.

Представниця ОСОБА_2 - адвокатка Петришина І. А. подала відзив на апеляційну скаргу, за яким просила залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, як таке, що ухвалене з дотриманням норм процесуального права, відповідно до обставин справи, установлених на їх основі правовідносин сторін та норм матеріального права, якими вони регулюються.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги апеляційний суд прийшов до висновку, що вона підлягає задоволенню з огляду на таке.

Частинами першою - четвертою статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Встановлено, що ОСОБА_5 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 при захисті Батьківщини був батьком ОСОБА_4 .

Відповідно до копії трудової книжки загиблого ОСОБА_5 , у період з 23 грудня 2015 року по 22 листопада 2016 року загиблий отримував соціальні виплати у зв`язку із безробіттям, згодом, а саме 28 листопада 2016 року його було прийнято на роботу на ТОВ «Полімер» машиністом-екструдером та 23 січня 2017 року звільнено за угодою сторін (Т. 1, а. с.18 - 20).

Згідно з довідкою про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні будинку осіб № 459, виданою виконавчим комітетом Джуринської сільської ради Жмеринського району Вінницької області 20 червня 2022 року, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована по АДРЕСА_1 , разом із нею зареєстровані: брат ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; дочка ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; син ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ; дочка ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (Т. 1, а. с. 21, 125).

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за зареєстрованим у встановленому порядку місцем проживання по АДРЕСА_1 не проживає (Т.1, а. с. 22).

Відповідно до довідки № 153, виданої службою у справах дітей Джуринської сільської ради Жмеринського району Вінницької області 20 червня 2022 року, діти ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , перебувають на утриманні ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . До дня смерті її батька ОСОБА_5 позивачка разом із дітьми перебували на його утриманні (Т. 1, а. с. 23).

Загиблий ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 проживав та був зареєстрований по АДРЕСА_1 . Разом з ним проживали та були зареєстровані: дочка ОСОБА_4 ; онука ОСОБА_6 ; онук ОСОБА_7 ; онука ОСОБА_8 ; син ОСОБА_3 (довідки № 467 та № 686, видані виконавчим комітетом Джуринської сільської ради Жмеринського району Вінницької області 20 червня 2022 року та 08 липня 2022 року в Т. 1 на а. с.24, 26).

21 червня 2022 року виконавчий комітет Джуринської сільської ради Жмеринського району Вінницької області видав довідку № 473 про те, що ОСОБА_4 здійснила поховання свого загиблого батька ОСОБА_5 ( Т. 1. , а. с.25).

26 жовтня 2022 року ОСОБА_4 зверталася до командира військової частини НОМЕР_1 з проханням виплатити їй одноразову грошову допомогу відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28 лютого 2022 року, у зв`язку із загибеллю ІНФОРМАЦІЯ_1 її батька, старшого солдата ОСОБА_5 під час дії воєнного стану (Т. 1, а. с. 27), на що отримала 21 листопада 2022 відмову через відсутність підтверджуючих документів, визначених чинним законодавством України (Т. 1, а. с. 28).

Відповідно довідки № 240, виданої Управлінням соціального захисту населення Жмеринської районної державної адміністрації Вінницької області 06 жовтня 2022 року, ОСОБА_4 перебувала на обліку в управлінні з 01 квітня 2017 року та отримувала: допомогу на дітей, які виховуються в багатодітних сім`ях; допомогу при народженні дитини; допомогу на дітей одиноким матерям (Т. 1, а. с. 37).

Як видно зі свідоцтв про народження дітей ОСОБА_4 . ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , у всіх дітей запис про батька проведено за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька записані за її вказівкою на підставі частини першої статті 135 СК України (Т. 1, а. с. 38, 39, 40).

Загиблий ОСОБА_5 на картковий рахунок ОСОБА_10 здійснив перерахування: 19 травня 2022 року - 15 000, 00 грн; 28 травня 2022 року - 2 000, 00 грн (Т. 1, а. с. 41 - 42). Допитана судом як свідок ОСОБА_10 підтвердила, що кошти ОСОБА_5 пересилав їй на картку для дочки ОСОБА_4 .

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , призначено пенсію у зв`язку із втратою годувальника в сумі 11 865, 00 грн з 01 липня 2022 року по 28 лютого 2025 року (протокол Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області в Т. 1 на а. с. 150).

На запит від 01 жовтня 2024 року Департамент соціальної політики Вінницької міської ради повідомив, що ОСОБА_4 перебувала на обліку в управлінні соціального захисту населення (Правобережне) департаменту соціальної політики міської ради та відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1751 «Про затвердження Порядку призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми» отримувала державну соціальну допомогу при народженні дитини на дочку ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Державна допомога була призначена в розмірі 10 320, 00 грн одноразово на період з 01 грудня 2014 року по 31 грудня 2014 року та в розмірі 860, 00 грн на період з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2017 року щомісяця. Також заявниця перебувала на обліку з лютого 2015 року як одержувач державної соціальної допомоги на дітей одиноким матерям на дочку ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . На підставі запиту особових справ від 02 листопада 2016 року за №01-10/2707 управління соціального захисту населення Шаргородської РДА Вінницької області виплата державних соціальних допомог призупинена з 01 грудня 2016 року (Т. 2, а. с. 102 - 104).

Допитані судом свідки ОСОБА_11 - адміністраторка Деребчинського старостинського округу Джуринської сільської ради Жмеринського району Вінницької області, ОСОБА_10 - проживає поряд з ОСОБА_4 , ОСОБА_12 - начальника Служби у справах дітей Джуринської сільської ради Жмеринського району Вінницької області, ОСОБА_13 - брат загиблого ОСОБА_5 та його дружина ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та ОСОБА_16 - проживають поруч з ОСОБА_4 , підтвердили, що вона разом з малолітніми дітьми проживала зі своїм батьком, вели спільне господарство. ОСОБА_5 до загибелі утримував дочку ОСОБА_4 та її дітей.

В т. 1 на а. с. 34 - 36 є завірені належним чином фотокопії переписки ОСОБА_4 з батьком ОСОБА_5 в період проходження ним військової служби, з яких видно, що вони піклуються один про одного, ведуть спільне господарство (обговорюють питання ремонту житлового будинку, його фінансування ОСОБА_5 ), ОСОБА_5 поповнює рахунок мобільного телефону дочки, обговорює питання пересилання їй грошей, а вона в свою чергу, надання допомоги військовослужбовцям, які проходять службу з ним («ми машини направляти будемо десь туди до вас»), обговорюють прихисток чи придбання домашньої тварини тощо.

За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Під способами захисту суб`єктивних прав розуміють закріплені законом матеріальноправові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (див. пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).

При цьому під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект по відновленню відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо.

У пунктах 143, 144 Постанови від 11 лютого 2026 року у справі № 308/17634/23 Велика Палати Верховного Суду виснувала, що одноразова грошова допомога у зв`язку зі смертю військовослужбовця призначається і виплачується фізичим особам, які мають право на її отримання (батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого).

За такого правового регулювання можна зробити висновок, що в таких справах спір може виникнути лише між суб`єктами отримання одноразової грошової допомоги, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів. Саме для таких цілей чинним процесуальним законодавством (частина шоста статті 294, частина четверта статті 315 ЦПК України) передбачено, що факт перебування особи на утриманні може розглядатись у позовному провадженні у порядку цивільного судочинства.

У цій справі існує спір між позивачкою і неповнолітнім сином загиблого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 . ОСОБА_3 в особі його законної представниці - матері ОСОБА_2 про те, чи відноситься ОСОБА_4 до члена сім`ї згиблого військовослужбовця, яка перебувала на його утримання і, відповідно, має право на одноразову грошову допомогу у зв`язку із його загибеллю (далі одноразова грошова допомога).

Підстави призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначені частиною другою статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», зокрема такою підставою є загибель (смерть) війсковослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби (пункт 1 частини другої цієї статті).

Отже до правовідносин, що виникли у зв`язку із отриманням одноразової грошової допомоги необхідно застосовувати положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у редакції, чинній на час, коли виникли підстави для отримання права на отримання такої допомоги.

ОСОБА_5 загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 , а тому саме у редакції, чинній на цю дату, суд повинен був застосувати і положення статті 16-1 зазначеного Закону, згідно з якою у випадках, зазначених у підпунктах 1 - 3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста.

Члени сім`ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста визначаються відповідно до СК України, а утриманці - відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Отже для отримання права на одноразову грошову допомогу особі необхідно було довести, що вона є або членом сім`ї або одним із батьків або утриманцем загиблого (померлого) військовослужбовця.

Установлення однієї з цих обставин позбавляло заявника необхідності, але не забороняло доводити наявність інших. Наприклад, якщо встановлено, що особа була одним із батьків загиблого (померлого) військовослужбовця, то вона не зобов`язана додатково доводити, що також була членом його сім`ї або утриманцем, але й за наявності доказів на підтвердження факту, зокрема перебування на утриманні, вона не позбавлена права також просити встановлення і цієї обставини судом.

Тобто на час виникнення спірних правовідносин, на відміну від подальших редакцій, стаття 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не визначала конкретного переліку членів сім`ї загиблого військовослужбовця, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, а відсилала для їх визначення до положень СК України, а щодо перебування на утриманні - до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Згідно з частинами другою - четвертою статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.

Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.

Права члена сім`ї має одинока особа.

Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Отже положення СК України не оперують категоріями ступеня споріднення у контексті визначення складу сім`ї, а натомість пов`язують належність до членів сім`ї лише з фактом спільного проживання, спільного побуту та наявністю взаємних прав і обов`язків. При цьому сім`ю можуть утворювати й особи, які взагалі не мають ступеню споріднення.

Установивши наявність кровного споріднення позивачки із загиблим ІНФОРМАЦІЯ_1 військовослужбовцем ОСОБА_5 , їх спільне проживання з 2014 року, ураховуючи наявність беззаперечних доказів ведення ними спільного господарства як то показання свідків, зміст переписки ОСОБА_4 з батьком в інтернет-месенджері, суд помилково сконцентрувався на відсутності обов`язку ОСОБА_5 утримувати повнолітню дочку та відсутності доказів, що його допомога була основним джерелом її доходу.

Верховний Суд дотримується послідовної позиції про те, що некоректне, з точки зору лінгвістики, формулювання вимог позову не може бути перешкодою для захисту порушеного права особи, зокрема у постанові від 15 вересня 2019 року у справі № 382/2583/19 Верховний Суд зробив такі висновки:

«Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.

Отже кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Право визначення предмету позову належить лише позивачу, який обирає правомірний та ефективний спосіб захисту прав та інтересів.

Способи захисту цивільних прав та інтересів, за загальним правилом, визначені частиною другою статтею 16 ЦК України:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов`язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті і є підставами для прийняття судом рішення про відмову в позові.

….

При цьому слід ураховувати, що некоректне, з точки зору лінгвістики, формулювання вимог позову не може бути перешкодою для захисту порушеного права особи, яка звернулася до суду, оскільки надміру формалізований підхід щодо дослівного розуміння вимог позову, як реалізованого способу захисту, суперечить завданням цивільного судочинства, якими є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави».

У цій справі з посиланням на редакцію статті 16-1 «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», чинну на час загибелі військовослужбовця ОСОБА_5 , ураховуючи зміст позовної заяви, позивачка просила суд встановити наявність у неї підстав для отримання одноразової грошової допомоги, зокрема як члена сім`ї загиблого військовослужбовця та / або перебування на його утриманні.

Остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу є завданням підготовчого провадження у справі (пункт 1 частини першої статті 189 ЦПК України).

У клопотанні про заміну первісного відповідача - Головного управління Національної гвардії України належною відповідачкою ОСОБА_2 , поданому 27 серпня 2024 року представниця позивачки - адвокатка Грушко Ж. В. вказувала: «… підставою для звернення позивачки в рамках позовного провадження метою встановлення фактів того, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , була членом сім`ї ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , на день його смерті, ІНФОРМАЦІЯ_1 …».

Тобто у цьому клопотанні представниця позивачки не лише просила замінити відповідача у справі, а й уточнила зміст позовних вимог, на що суд першої інстанції не звернув уваги ні в ухвалі про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті від 17 грудня 2024 року, зазначивши у ній лише про призначення справи до судового розгляду у режимі відеоконференцзв`язку, ні в самому рішенні по суті спору.

Щодо вимоги позивачки про встановлення факту перебування на утриманні загиблого ІНФОРМАЦІЯ_1 військовослужбовця ОСОБА_5 , то апеляційний суд вже зазначив, що для отримання статусу особи, яка має право на одноразову грошову допомогу, відповідно до чинної на час виникнення правовідносин (загибелі ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1) редакції статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» необхідно встановити, що особа, яка звернулась за отриманням такої допомоги, була утриманцем загиблого (померлого) військовослужбовця, що визначалось (поняття утриманства) в Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Зокрема, згідно з частиною першою статті 31 цього Закону члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Конституційний Суд України у рішенні від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 виснував, що важливі положення щодо розуміння поняття «утриманство» та похідних від нього термінів «утримання», «утриманець» тощо містять стаття 38 Закону України «Про пенсійне забезпечення» і стаття 31 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ». Цими статтями передбачено, що члени сім`ї померлого вважаються такими, що були на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Визначальною ознакою поняття «утриманство» має бути наявність такого фактичного рівня забезпеченості громадянина, який відповідно до частини третьої статті 46 Конституції України є нижчим від встановленого законом прожиткового мінімуму. Це означає, що одержання членом сім`ї військовослужбовця сукупного середньомісячного доходу у розмірах, нижчих від встановленого законом прожиткового мінімуму, є конституційною підставою, за якою при певних умовах член сім`ї може вважатись утриманцем. Саме вартісна величина споживчого кошика, до якого входять і житлово-комунальні послуги, об`єктивно має стати основою межі прожиткового мінімуму і для дітей, і для пенсіонерів, і для інших членів сім`ї - утриманців військовослужбовця.

У пункті 3 резолютивної частини цього рішення Конституційний Суд України виснував:

«Членом сім`ї, що перебуває на утриманні військовослужбовця (пункт 6 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»), є та з визначених у пункті 1 цього Рішення особа, що перебуває на повному утриманні військовослужбовця або одержує від нього допомогу, яка є для неї постійним і основним джерелом засобів до існування. Це особи, що не мають власних доходів, або особи, пенсія, стипендія чи інший сукупний середньомісячний доход яких не перевищує офіційно встановленої межі малозабезпеченості (до законодавчого визначення прожиткового мінімуму). До них належать:

а) неповнолітні;

б) непрацездатні;

в) інші особи, яких військовослужбовець зобов`язаний утримувати за законом;

г) вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі (крім курсантів і слухачів військово-навчальних закладів та навчальних закладів органів внутрішніх справ), стажисти до закінчення навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними віку, встановленого для таких членів сім`ї військовослужбовця, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника;

д) працездатні члени сім`ї військовослужбовця, що зайняті доглядом за дітьми, братами, сестрами чи онуками військовослужбовця, які не досягли 8-річного віку, за інвалідом першої групи, дитиною-інвалідом віком до 16 років, за пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, та визначеними законом іншими видами трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який надає члену сім`ї військовослужбовця право на трудову пенсію».

Отже те, що позивачка була на час загибелі батька повнолітньою працездатною особою, не свідчить про те, що вона не перебувала на його утриманні. Натомість оскільки вона була членом його сім`ї, через догляд за своїми дітьми і, відповідно, онуками загиблого військовослужбовця ОСОБА_5 до досягнення ними 8-річного віку, не мала самостійного заробітку, окрім соціальних виплат у зв`язку з народженням дітей, що були значно нижчими за прожитковий мінімуму, установлений як для повнолітніх працездатних осіб, так і дітей відповідного віку, ураховуючи наявність належних і допустимих доказів, зокрема довідок органу місцевого самоврядування, доказів надання коштів загиблим ОСОБА_5 . ОСОБА_4 , зміст їх спілкування під час проходження ним служби за мобілізацією, беззаперечно свідчать, що допомога від батька була постійним і основним джерелом засобів до існування позивачки.

За таких обставин апеляційний суд прийшов до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з постановленням нового судового рішення про задоволення позову.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381, 384 ЦПК України апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу представниці ОСОБА_1 - адвокатки Грушко Ж. В. задовольнити.

Рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 07 лютого 2025 року скасувати.

Позов ОСОБА_1 , який поданий її представницею - адвокаткою Грушко Ж. В., задовольнити.

Встановити факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , була членом сім`ї ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , та перебувала на його утриманні на день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

(Повний текст судового рішення виготовлено 11 червня 2026 року).

Головуючий О. С. Панасюк

Судді: О. Ю. Береговий

Т. М. Шемета