Постанова від 08 червня 2026 р. у справі №125/774/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 125/774/26

Провадження № 22-ц/801/1466/2026

Категорія:

Головуючий у суді 1-ї інстанції Питель О. В.

Доповідач:Войтко Ю. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2026 рокуСправа № 125/774/26м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача): Войтка Ю. Б.,

суддів Матківської М. В., Міхасішина І. В.,

з участю секретаря судового засідання: Кахно О. А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду № 2 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Барського районного суду Вінницької області від 16 квітня 2026 року про відмову у забезпеченні позову, постановлену під головуванням судді Питель О. В. в м. Бар Вінницької області,

у цивільній справі № 125/774/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно отриманих коштів, 3% річних, інфляційних витрат та моральної шкоди,

встановив:

Короткий зміст вимог

14 квітня 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про забезпечення позову, в якій просила забезпечити позов шляхом накладення арешту на все майно, що належить ОСОБА_2 (рухоме, нерухоме, корпоративні права тощо), незалежно від місця його знаходження, у межах суми позовних вимог та усі його банківські рахунки (включаючи НОМЕР_1 в АТ КБ «ПриватБанк») в усіх банківських установах України.

Заява обґрунтована тим, що існує реальна загроза приховування або відчуження майна та коштів на рахунках, що унеможливить або істотно ускладнить виконання рішення суду.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Барського районного суду Вінницької області від 16 квітня 2026 року у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.

При цьому суд першої інстанції зазначив, що у заяві про забезпечення позову заявник не довела, що її права можуть бути порушені у разі невжиття заходів забезпечення позову та невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, не надала доказів реального наміру відповідача відчужити все своє майно та бажання навмисно ухилитися від виконання рішення суду, у разі задоволення позову.

З огляду на наявність лише припущень заявника про утруднення виконання рішення суду у подальшому, відсутності будь-яких доказів, місцевий суд дійшов висновку, що у задоволенні заяви про забезпечення позову необхідно відмовити.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись із таким судовим рішенням, позивач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити, накласти арешт на грошові кошти ОСОБА_2 , що знаходяться на рахунку НОМЕР_1 та на все інше майно відповідача в межах суми ціни позову - 20 000 грн, витребувати з Барського відділення поліції ГУНП у Вінницькій області відомості про судимості та факти притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 06 травня 2026 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя – ОСОБА_3 , судді: Матківська М. В., Міхасішин І. В.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 11 травня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі та надано відповідачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та заперечень щодо заявленого скаржником клопотання про витребування доказів.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 25 травня 2026 року в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів відмовлено, справу призначено до розгляду в судовому засіданні з викликом сторін 09 червня 2026 року о 12:20 год.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Доводи апеляційної скарги зводяться до доводів заяви про забезпечення позову.

При цьому скаржник звертає увагу, що в оскаржуваній ухвалі суд першої інстанції зазначив, що нею не надано доказів того, що відповідач переховується. Однак, одразу після ініціювання судового процесу та отримання відповідачем інформації про позов, він повністю заблокував позивача у месенджері Viber. Будь-яка комунікація припинена, на дзвінки відповідач не відповідає, що є прямим та очевидним підтвердженням умисного ухилення від виконання зобов`язань та приховування від правосуддя.

Вказує, що за інформацією, отриманою нею від правоохоронних органів, ОСОБА_2 є фігурантом численних кримінальних проваджень за фактами шахрайства та крадіжок, а також систематично притягується до адміністративної відповідальності.

З урахуванням наведеного, скаржник вважає, що відмова у забезпеченні позову за наявності таких обставин фактично позбавляє її можливості повернути кошти в майбутньому, оскільки відповідач не має постійного місця роботи та офіційних доходів, веде аморальний спосіб життя, переховуючись від кредиторів та закону.

Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримала з посиланням на викладені у ній підстави.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причин неявки не повідомив, а тому згідно з вимогами частини другої статті 372 ЦПК України його неявка не перешкоджає розгляду справи.

Позиція суду апеляційної інстанції

Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, дійшов таких висновків.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Указаним вимогам ухвала суду першої інстанції у повній мірі не відповідає.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив із наявності тільки припущень заявниці про утруднення виконання рішення суду у подальшому, відсутності будь-яких доказів на підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи унеможливити виконання майбутнього рішення суду.

Проте повністю погодитися з такими висновками суду не можна.

Відповідно до статті 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Згідно з частинами першою, другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до роз`яснень, які містяться в п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 лютого 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді справ про забезпечення позову» розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийнято на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Встановлено, що предметом позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 є стягнення безпідставно отриманих коштів у розмірі 20 000 грн, 3% річних, інфляційних витрат та моральної шкоди.

У заяві про забезпечення позову позивач просила забезпечити позов шляхом накладення арешту на все майно, що належить відповідачу (рухоме, нерухоме, корпоративні права тощо), незалежно від місця його знаходження, у межах суми позовних вимог та усі його банківські рахунки (включаючи НОМЕР_1 в АТ КБ «ПриватБанк») в усіх банківських установах України.

Звертаючись до суду із заявою, ОСОБА_1 зазначила, що перерахувала ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 20 000 грн на виконання умов договору про виготовлення та монтаж корпусних меблів, укладеного між відповідачем та нею 15.03.2026. При цьому відповідач грубо порушив умови зазначеного договору, строк виконання якого минув 30.03.2026, оскільки роботи ним не виконані, кошти не повернуті.

ОСОБА_1 вважає, що у випадку невжиття заходів забезпечення позову, існує ризик неможливості виконання рішення суду в майбутньому, в апеляційній скарзі просить суд накласти арешт на грошові кошти ОСОБА_2 , що знаходяться на рахунку НОМЕР_1 та на все інше майно відповідача в межах суми ціни позову - 20 000 грн.

Крім того звертає увагу, що відповідач свідомо вказав себе в договорі як фізичну особу - підприємця, хоча згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 07.04.2026, не зареєстрований як підприємець, що свідчить по його недобросовісну поведінку.

Так, забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що таке обмеження захищає законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли наслідком невжиття заходів забезпечення позову є неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає інтереси як позивача, так і відповідача.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла до висновку щодо часткової доведеності та обґрунтованості заяви про забезпечення позову враховуючи предмет позовних вимог.

Суд першої інстанції, вирішуючи питання про забезпечення позову, а саме про відмову у задоволені заяви про забезпечення позову, мав дотриматися розумного балансу між необхідністю забезпечити можливе майбутнє виконання судового рішення та неприпустимістю безпідставного порушення прав відповідача.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, що зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18.

З заяви про забезпечення позову вбачається, що причинами сумніву щодо добросовісності відповідача є факт свідомого ухилення від добровільного виконання зобов`язання згідно з умовами договору на виготовлення та монтаж корпусних меблів та повернення коштів, наявність можливості у відповідача користуватись належним йому банківським рахунком.

Суд першої інстанції зазначив, що позивач не обґрунтувала наявність реальних підстав вважати, що відповідач може вчиняти дії, спрямовані на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги та у випадку задоволення позовних вимог, під час виконання рішення суду.

Проте з метою забезпечення ефективного захисту прав ОСОБА_1 , обраний нею захід забезпечення позову шляхом накладення арешту на банківські рахунки ОСОБА_2 , в усіх банківських установах України, є таким, який в найбільшій мірі спрямований на забезпечення предмету спору та є співмірним із заявленими нею вимогами.

У постановах Верховного Суду від 02 серпня 2019 року в справі № 915/538/19 та від 06 листопада 2018 року в справі № 923/560/17 викладена правова позиція про те, що накладення арешту на грошові кошти відповідачів слід обмежувати розміром ціни позову та можливих судових витрат; суд вправі накласти арешт на кошти, які обліковуються на рахунках у банківських або в інших кредитно-фінансових установах, у межах розміру загальної суми позовних вимог та можливих судових витрат.

Сам лише факт відсутності вказаних позивачем відкритих банківських рахунків, майна боржника не є безумовною підставою для відмови в задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом накладання арешту на грошові кошти в межах суми позову, що належить відповідачу, оскільки як передбачено частиною першою статті 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Подібні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 14 січня 2021 року в справі № б/н (провадження № 61-16635ав20), від 28 вересня 2023 року в справі № б/н (провадження № 61-11439ав23).

Так, забезпечення позову у цій справі є пропорційним та відповідає меті застосування заходів забезпечення, свідчить про дотримання справедливого балансу інтересів сторін спору.

До того ж, за обставин звернення з позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06 жовтня 2022 року у справі № 905/446/22).

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції відповідачем відзиву на апеляційну скаргу не надано.

Ураховуючи викладені обставини колегія суддів вважає, що накладення арешту на грошові кошти відповідача, що знаходяться на банківських рахунках, в межах суми, про стягнення якої подано позов, відповідає вимогам процесуального законодавства щодо розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позову, є співмірним з позовними вимогами, сприятиме позивачу у можливості захистити свої права та інтереси шляхом забезпечення належного виконання рішення в разі задоволення позову.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково та ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин справи, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, ухвала суду першої інстанції від 16 квітня 2026 року постановлена з порушенням норм процесуального права, відтак підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення заяви про забезпечення позову.

Керуючись ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Барського районного суду Вінницької області від 16 квітня 2026 року скасувати.

Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно отриманих коштів, 3% річних, інфляційних витрат, моральної шкоди –задовольнити частково.

Накласти арешт на грошові кошти, що знаходяться на відкритих рахунках у фінансових установах та/або банках та належать ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса, зазначена в договорі: АДРЕСА_1 ) в межах ціни позову у розмірі 20 000 грн 00 коп.

В іншій частині вимог заяви відмовити.

Постанова апеляційного суду підлягає негайному виконанню.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 11 червня 2026 року.

Головуючий Ю. Б. Войтко

Судді: М. В. Матківська

І. В. Міхасішин