Рішення від 10 червня 2026 р. у справі №287/233/26 — Олевський районний суд Житомирської області

Справа № 287/233/26

провадження 2/287/1260/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 червня 2026 року м. Олевськ

Олевський районний суд Житомирської області в складі:

головуючого судді Винара Л.В.

з участю секретаря Кострицької Т.П.

представника відповідачки адвоката Гончаренко А.І. (у режимі відеоконференції)

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі судових засідань Олевського районного суду Житомирської області, в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, -

В С Т А Н О В И В :

Позивачка звернулася до суду з позовом, в якому зазначає, що з вересня 2011 року по лютий 2025 сторони проживали разом та вели спільне господарство після укладення шлюбу. Від спільного проживання у шлюбі сторони мають двох неповнолітніх дітей: сина – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які перебувають на утриманні позивачки. При цьому відповідач ухиляється від добровільного утримання дітей, а тому позивачка просить суд стягнути з відповідача на її користь кошти (аліменти) на утримання неповнолітніх дітей: сина – ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина – ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 1/3 частини заробітної плати (доходу) щомісячно, але не менше встановленого Законом мінімуму. Також, позивач просить звільнити його від сплати судового збору на підставі ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа передана судді Винару Л.В.

На запит Олевського районного суду Житомирської області надійшла інформація про зареєстроване місце проживання відповідача ОСОБА_2 .

Ухвалою суду від 03.03.2026 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Відповідно до ч. 2 ст. 279 ЦПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Згідно ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або за власною ініціативою суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

03.04.2026 до суду надійшов від представника відповідача ОСОБА_2 – адвоката Гончаренко А.І. відзив на позовну заяву. У поданому відзиві відповідач вказує, що на даний час перебуває за кордоном. В супереч вказаним у позовній заяві відомостям, ОСОБА_2 постійно піклується та дбає про своїх синів, утримує їх, що проявляється у постійному спілкуванні, вихованні дітей та регулярних переказах коштів на рахунок дружини для сім`ї, в тому числі на утримання дітей починаючи з квітня 2025 року по теперішній час. Такі перекази здійснюються систематично, що в середньому становить орієнтовану суму в розмірі 16000,00 грн. щомісячно. Представник відповідача зазначив, що ОСОБА_2 не працевлаштований, не має постійного доходу та стабільного заробітку, проте намагається забезпечувати свою сім`ю та піклуватися і утримувати своїх дітей. Крім того, відповідач має батьків, які є непрацездатними та являються пенсіонерами, батько має другу групу інвалідності загального захворювання. Батьки отримують не значну пенсію, тому відповідач надсилає їм кошти для підтримки їх соціального благополуччя, здоров`я та загальної життєдіяльності. У зв`язку з зазначеним, просить про зменшення стягнення розміру частини аліментів на утримання дітей з 1/3 на 1/4 частини заробітної плати (доходу) відповідача, але не менше встановленого законом мінімуму.

Відповідь на відзив від позивачки до суду не надходила.

Крім того, 28.04.2026 року до суду від представника відповідача ОСОБА_2 – адвоката Гончаренко А.І. надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи. В даному клопотанні представник відповідача просить визнати поважними причини неподання відповідачем разом із відзивом на позовну заяву доказів, які підтверджують факт того, що ОСОБА_2 не працевлаштований та не має іншого доходу, а саме: індивідуальних відомостей з Реєстру застрахованих осіб державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за формою ОК-5 та даних про трудовий та страховий стаж застрахованої особи. Просить приєднати до матеріалів цивільної справи №287/233/26 письмові докази, а саме: відомості, сформовані 12.04.2026 засобами автоматичних систем ПФУ України та отриманні відповідачем в особистому кабінеті на порталі ПФУ з реєстру застрахованих осіб – довідку форми ОК-5; дані про трудовий та страховий стаж відповідача від 12.04.2026; копію адвокатського запиту № 25/03/2026-01 від 25.03.2026 та від 30.03.2026 № 30/03/2026-01; відповідь на адвокатський запит від ПФУ від 27.03.2026 за № 2800-060202-8/22230 та від 02.04.2026; копії звернення адвоката до Головного ПФУ від 03.04.2026.

Суд, врахував наведені у клопотанні обставини, дійшов висновку про поважність причин неподання доказів у встановлений процесуальний строк та долучає додані докази до матеріалів справи.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 – адвокат Гончаренко А.І. проти задоволення позову в заявленому розмірі заперечувала, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву. Зазначила, що відповідач не ухиляється від виконання батьківських обов`язків, цікавиться життям дітей та перераховує кошти на їх утримання. Також звернула увагу суду на відсутність у відповідача офіційного працевлаштування, постійного доходу та перебування на його утриманні батьків пенсіонерів. У зв`язку з наведеним просила зменшити розмір аліментів з 1/3 до 1/4 заробітку (доходу) відповідача.

Позивач в судове засідання не з`явилася, до суду надала письмову заяву з проханням розглядати справу без її участі, позовні вимоги підтримує повністю та просить їх задоволити. Проти зменшення позовних вимог заперечує, оскільки діти потребують значно більшого матеріального забезпечення

Відповідач в судові засідання не з`явився будучи належним чином повідомлений у встановленому законом поряду, що стверджується матеріалами справи.

Заперечення стосовно розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження від сторін у справі не надходили.

Суд, в судовому засіданні заслухав представника відповідача, дослідив матеріали справи, оцінив докази в їх сукупності, дійшов наступних висновків.

Відповідно до п. п. 1, 3 частини 1 ст. 129 Конституції України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Ч. 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до положень ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з вимогами п. п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Судом встановлено, що сторони з 22.08.2011 року перебувають у шлюбі, який зареєстрований Виконавчим комітетом Зольнянської сільської ради Олевського району Житомирської області за актовим записом № 4 (а.с. 12).

Від спільного проживання у шлюбі сторони мають двох неповнолітніх дітей: сина – ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина – ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що стверджується копіями свідоцтв про народження дітей (а.с. 3-4).

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Зі змісту ч. 3 ст. 11 вказаного Закону вбачається, що батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Частинами 6, 8 статті 7 Сімейного кодексу України визначено, що жінка та чоловік мають рівні права та обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.

Відповідно до ст. 141 Сімейного кодексу України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до ч. 2 ст. 150 СК України батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Згідно вимог ч. 1, 2 ст. 155 СК України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Згідно ст. 180 Сімейного кодексу України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно ст. 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-1V суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права, а в силу статті 9 Конституції України Конвенція є частиною національного законодавства і закріплює мінімальні гарантії в галузі прав людини, які можуть бути розширені в національному законодавстві, яке в свою чергу в силу взятих на себе Україною зобов`язань не може суперечити положенням Конвенції (стаття 19 Закону України «Про міжнародні договори» від 29 червня 2004 року № 1906-IV).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України №789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Стаття 5 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов`язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання. Ця стаття не перешкоджає державам вживати таких заходів, що є необхідними в інтересах дітей.

Відповідно до принципу № 4 Декларації прав дитини дитині має належати право на здорове зростання і розвиток; з цією метою спеціальний догляд і охорона повинні бути забезпечені як їй, так і її матері, включаючи допологовий і післяпологовий догляд. Дитині має належати право на належне харчування, житло, розваги і медичне обслуговування.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (рішення від 7 грудня 2006 року у справі «HUNT v. UKRAINE», № 31111/04, § 54).

Судом достовірно встановлено, що договору про участь в утриманні дітей батьки між собою не укладали, між позивачкою та відповідачем не узгоджений розмір аліментів, а тому згідно положень Сімейного кодексу України відповідач зобов`язаний утримувати неповнолітніх дітей, надавати їм необхідну матеріальну допомогу у вигляді аліментів, які сплачуються з усіх видів заробітку (доходу).

Згідно ч. 1 ст. 182 СК України - при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно ч. 2 ст. 182 СК України - розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Суд враховує, що відповідно до вимог закону сторони нарівні зобов`язані утримувати дітей до досягнення ними повноліття і створювати для них необхідні передумови для їх розвитку і забезпечення організації їх життя.

Оцінюючи доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, суд виходить із того, що обов`язок батьків утримувати своїх неповнолітніх дітей встановлений законом та є безумовним.

Посилання відповідача на те, що він добровільно надає матеріальну допомогу дітям та перераховує кошти позивачці на потреби сім`ї, не спростовують права позивачки на звернення до суду з вимогою про стягнення аліментів у судовому порядку. Надання відповідачем матеріальної допомоги дітям на добровільній основі не виключає можливості визначення розміру аліментів рішенням суду, оскільки таке стягнення спрямоване на забезпечення стабільного та гарантованого утримання дітей.

Посилання відповідача на відсутність постійного місця роботи та стабільного доходу не впливають на обов`язок останнього утримувати своїх неповнолітніх дітей, оскільки такий обов`язок покладається на батьків законом та не ставиться у залежність від наявності чи відсутності офіційного працевлаштування.

Щодо доводів відповідача про необхідність надання матеріальної допомоги своїм батькам, які є пенсіонерами, суд зазначає, що вказані обставини не звільняють відповідача від обов`язку належного утримання власних дітей та не можуть бути підставою для зменшення обсягу такого утримання. При цьому предметом розгляду у даній справі є забезпечення належного утримання неповнолітніх дітей, право яких на отримання аліментів є самостійним та підлягає першочерговому захисту.

Разом із тим, судом враховано долучені до матеріалів справи за клопотанням представника відповідача докази щодо відсутності у відповідача офіційного працевлаштування та інших доходів, які були перевірені й оцінені судом у сукупності з іншими наявними у справі доказами. Водночас зазначені обставини самі по собі не свідчать про відсутність у відповідача обов`язку щодо утримання своїх неповнолітніх дітей, оскільки такий обов`язок покладається на батьків законом та не ставиться у залежність від наявності офіційного місця роботи, постійного доходу чи іншого джерела заробітку. Тому долучені докази враховуються судом при вирішенні спору, однак не є підставою для звільнення чи часткового звільнення відповідача від участі у матеріальному забезпеченні дітей.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що визначення розміру аліментів у частці від усіх видів заробітку (доходу) відповідача у розмірі 1/3 на утримання двох неповнолітніх дітей є справедливим, співмірним та таким, що найбільшою мірою відповідає їхнім інтересам. Після досягнення старшим сином повноліття аліменти підлягають стягненню на утримання молодшої дитини у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) відповідача до досягнення нею повноліття.

В даному випадку суд дійшов висновку, що аліменти на утримання неповнолітніх дітей повинні бути стягнуті з відповідача в судовому порядку, згідно вимог ст. 183 СК України, проте в меншому розмірі, ніж заявлено позивачем у позові, а саме: в розмірі 1/3 частки заробітку (доходу) відповідача до повноліття сина ОСОБА_5 ,тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 ,а потім в розмірі 1/4 частки заробітку (доходу) відповідача до повноліття сина ОСОБА_6 , тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 , але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для кожної дитини відповідного віку, щомісячно.

Згідно до ч.1 ст.191 СК України слідує, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду 17.02.2026 року. Тому аліменти повинні бути стягнуті саме з цієї дати.

У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються позивачі за подання позовів про стягнення аліментів, отже згідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1331 грн. 20 коп.

Керуючись ст. ст. 7, 12, 13, 81, 141, 223, 247, 258, 259, 263-265, 273, 279, 354, 355 ЦПК України та ст.ст. 180, 182, 183, 191 СК України, суд, –

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів – задоволити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітніх дітей сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 1/3 частки заробітку (доходу) відповідача до повноліття сина ОСОБА_5 ,тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 ,а потім в розмірі 1/4 частки заробітку (доходу) відповідача до повноліття сина ОСОБА_6 , тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 , але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для кожної дитини відповідного віку, щомісячно.

Стягнення аліментів проводити з 17.02.2026 року.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 1331 грн. 20 коп.

Звільнити ОСОБА_1 від сплати судового збору за розгляд цивільної справи Олевським районним судом Житомирської області відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до суду апеляційної інстанції через Олевський районний суд Житомирської області. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , паспорт серії НОМЕР_1 виданий 07.09.2011 року Олевським РВ УМВС України в Житомирській області, РНОКПП - НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , паспорт НОМЕР_3 виданий 28.03.2007 року Олевським РВ УМВС України в Житомирській області, РНОКПП НОМЕР_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Суддя: Л. В. Винар