Постанова від 10 червня 2026 р. у справі №359/2416/26 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

вул. Солом`янська, 2-а, м. Київ, 03110

e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Унікальний номер справи № 359/2416/26 Апеляційне провадження № 22-ц/824/10269/2026Головуючий у суді першої інстанції - Борець Є.О. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Оніщук М.І.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 червня 2026 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі:

суддя-доповідач Оніщук М.І.,

судді Шебуєва В.А., Кафідова О.В.,

секретар Можарівська М.І.,

за участю:

представника

заінтересованої особи ОСОБА_3.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23 березня 2026 року про забезпечення позову до подання позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2026 року ОСОБА_2 звернулася до Бориспільського міськрайонного суду Київської області з заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя наступним шляхом:

- накласти арешт на майно, право власності на яке зареєстровано за ОСОБА_1 , а саме: земельну ділянку площею 0,06 га з кадастровим номером 3220882200:03:001:0893; об'єкт незавершеного будівництва на земельній ділянці з кадастровим номером 3220882200:03:001:0893 - житловий будинок, розташований за адресою: Київська обл., Бориспільский р-н, Глибоцька сільська рада;

- заборонити ОСОБА_1 відчужувати транспортний засіб - автомобіль марки Opel Vectra, 2006 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 ;

- заборонити державним реєстраторам, нотаріусом та іншим уповноваженим особам вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо зазначеного майна до вирішення спору по суті.

Заяву обгрунтовано тим, що ОСОБА_2 має намір звернутися до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на 1/2 частку спільного майна подружжя, а саме: автомобіль марки Opel Vectra, 2006 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , земельну ділянку площею 0,12 га, кадастровий номер 3220884000:04:002:0196; земельну ділянку площею 0,06 га, кадастровий номер 3220882200:03:001:0893; об`єкт незавершеного будівництва - житловий будинок, розташований за адресою: Київська обл., Бориспільський р-н, Глибоцька сільська рада.

Разом з тим, заявниця вказувала, що оскільки право власності на частину зазначеного майна зареєстроване за відповідачем, а дозвільна та проектна документація на будівництво житлового будинку оформлена на відповідач та фактично перебуває у його володінні, існує реальна загроза відчуження, переоформлення або іншого розпорядження спірним майном, що, у свою чергу, може істотно ускладнити або зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду.

Ухвалою Бориспільського районного суду Київської області від 23.03.2026 заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову задоволено частково. Накладено арешт на земельну ділянку площею 0,06 га з кадастровим номером 3220882200:03:001:0893, розташовану на території Глибоцької сільської ради Бориспільського району, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_1 . У задоволенні заяви в частині вимог про вжиття заходів забезпечення позову відмовлено (а.с. 27-30).

В апеляційній скарзі заінтересована особа, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову.

В обгрунтування апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції під час розгляду заяви про забезпечення позову не встановлено існування реальної загрози, що може утруднити виконання майбутнього можливого рішення про задоволення позову, з огляду на що були відсутні підстави для задоволення відповідної заяви.

Зазначає, що судом першої інстанції не було здійснено оцінки збалансованості інтересів сторін та ймовірності утруднення виконання рішення суду в разі невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне майно.

Також, зауважує, що у порушення вимог ст. 151 ЦПК України заявницею у заяві про забезпечення позову не було зазначено пропозиції щодо зустрічного забезпечення, а також ціни позову (а.с. 31-37).

Представник заінтересованої особи у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити.

Заявник у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини своєї неявки суд не сповістив.

Разом з тим, враховуючи положення ч. 2 ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції визнав за можливе розглянути справу за відсутності заявника, оскільки його неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення представника заінтересованої особи, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.

Так, у заяві про забезпечення позову ОСОБА_2 вказувала, що має намір звернутися до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на 1/2 частку спільного майна подружжя, а саме: автомобіль марки Opel Vectra, 2006 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , земельну ділянку площею 0,12 га, кадастровий номер 3220884000:04:002:0196; земельну ділянку площею 0,06 га, кадастровий номер 3220882200:03:001:0893; об`єкт незавершеного будівництва - житловий будинок, розташований за адресою: Київська обл., Бориспільський р-н, Глибоцька сільська рада.

Як вбачається з змісту заяви, заявник, обгрунтовуючи необхідність застосування заходів забезпечення позову, вказувала, що оскільки право власності на частину зазначеного майна зареєстроване за відповідачем, а дозвільна та проектна документація на будівництво житлового будинку оформлена на відповідач та фактично перебуває у його володінні, існує реальна загроза відчуження, переоформлення або іншого розпорядження спірним майном, що, у свою чергу, може істотно ускладнити або зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду.

Так, згідно з частинами першою та другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

У статті 150 ЦПК України встановлені види забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб, заборона вчиняти певні дії.

Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити, зокрема предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову, захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності. У заяві можуть бути зазначені кілька заходів забезпечення позову, що мають бути вжиті судом, із обґрунтуванням доцільності вжиття кожного з цих заходів (пункти 3, 4 частини першої, частина п`ята статті 151 ЦПК України).

Отже, від заявника вимагається вказати вид (захід) забезпечення позову, визначений статтею 150 ЦПК України, та обґрунтувати необхідність вжиття саме такого заходу забезпечення позову. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Суди повинні враховувати інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 вказано, що «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

Постановляючи оскаржувану ухвалу суд дотримався указаних вище вимог законодавства та, врахувавши існування ризику відчуження відповідачем нерухомого майна, зареєстрованого за ним на праві власності, дійшов обгрунтованого висновку про необхідність вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку, оскільки у випадку її відчуження це може ускладнити або унеможливити виконання судового рішення про поділ спільного майна подружжя у разі задоволення судом позовних вимог.

Натомість, апелянт не спростував доводів заявниці, що такий захід забезпечення позову є співмірним із заявленими позивачем вимогами.

Щодо доводів апелянта про те, що позивачем при зверненні до суду з заявою про забезпечення позову не було наведено обгрунтування причин такого звернення, а також не надано доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування запропонованих ним заходів забезпечення позову, слід зазначити, що підтвердити за допомогою реально існуючих доказів подію, яка ймовірно настане або може настати в майбутньому, фактично неможливо, а тому наявність чи відсутність підстав для забезпечення позову оцінюються судом в залежності від кожного конкретного випадку, з урахуванням фактичних обставин справи і змісту позовних вимог.

Також, слід зазначити, що перелік випадків, у яких суд зобов`язаний застосувати зустрічне забезпечення, визначений ч. 3 ст. 154 ЦПК України.

Так, суд зобов`язаний застосувати зустрічне забезпечення, якщо:

- позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові;

- суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.

Згідно з ч. 5 ст. 154 ЦПК України розмір зустрічного забезпечення визначається судом з урахуванням обставин справи. Заходи зустрічного забезпечення позову мають бути співмірними із заходами забезпечення позову, застосованими судом, та розміром збитків, яких може зазнати відповідач у зв`язку із забезпеченням позову.

Отже, зустрічне забезпечення - це гарантія відшкодування ймовірних для відповідача збитків. Воно має на меті зберегти певний баланс сторін і нейтралізувати можливі негативні наслідки, які можуть виникнути в результаті застосування судом забезпечувальних заходів за заявою позивача.

Водночас, аналіз положень ст. 154 ЦПК України дає підстави для висновку, що за відсутності обставин, які є обов`язковою умовою застосування зустрічного забезпечення, таке забезпечення є правом, а не обов`язком суду. Це питання віднесено на розсуд суду і застосовується у разі наявних до того обґрунтованих сумнівів щодо безперешкодного можливого відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову.

Таким чином, враховуючи вищенаведені положення законодавства та предмет майбутнього позову (поділ майна подружжя), а також те, що у матеріалах справи відсутні доказі наявності передбачених ст. 154 ЦПК України випадків обов`язкового застосування зустрічного забезпечення, доводи апелянта про обов`язковість вирішення питання щодо зустрічного забезпечення позову є безпідставними.

Крім того, необхідно наголосити, що у відповідності до ч. 13 ст. 158 ЦПК України заходи забезпечення позову, вжиті судом до подання позовної заяви, скасовуються судом також у разі: неподання заявником відповідно позовної заяви згідно з вимогами ч. 3 ст. 152 цього Кодексу; повернення позовної заяви; відмови у відкритті провадження у справі.

З вищенаведеного вбачається, що доводи апеляційної скарги є безпідставними, висновків суду не спростовують та на законність і обґрунтованість постановленої ухвали не впливають.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду вищевикладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвали суду без змін.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23 березня 2026 року про забезпечення позову до подання позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду.

Повний текст постанови складений 11 червня 2026 року.

Суддя-доповідач М.І. Оніщук

Судді В.А. Шебуєва

О.В. Кафідова