Постанова від 10 червня 2026 р. у справі №362/2447/26 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 362/2447/26 Головуючий у І інстанції Попович О.В.

Провадження №22-ц/824/10103/2025 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 червня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: Таргоній Д.О., Борисової О.В., Голуб С.А., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 27 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Чабанівської селищної ради, Комунального підприємства «Керуюча компанія Чабани» Чабанівської селищної ради Фастівського району Київської області про поновлення на роботі,

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Васильківського міськрайонного суду Київської області перебувала справа за позовом ОСОБА_1 до Чабанівської селищної ради, Комунального підприємства «Керуюча компанія Чабани» Чабанівської селищної ради Фастівського району Київської області про поновлення на роботі.

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 23 березня 2026 року позовну заяву залишено без руху, у зв`язку з тим, що вона не відповідала вимогам ст. ст. 175 та 177 ЦПК України.

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 27 березня 2026 року позовну заяву визнано неподаною та повернуто її позивачу.

Не погоджуючись з ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 27 березня 2026 рокускасувати та направити справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у даній справі.

В доводах апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції вийшов за межі своїх повноважень, передбачених ст. 185 ЦПК України, оскільки фактично здійснив власний арифметичний перерахунок заявлених сум, оцінив правильність розрахунку грошових вимог, поставив під сумнів визначений позивачем розмір ціни позову.

ОСОБА_1 зазначає, що такі дії є оцінкою доказів і обґрунтованості вимог, що відповідно до ст. 12, 13 ЦПК України здійснюється виключно під час розгляду справи по суті.

Звертає увагу на те, що на стадії відкриття провадження суд не наділений повноваженнями перевіряти правильність розрахунків по суті, а лише встановлює наявність відповідного розрахунку.

Крім того, зазначає, що арифметична неточність не є підставою для повернення позову.

01 травня 2026 року до Київського апеляційного суду через систему «Електронний суд» представник Чабанівської селищної ради Фастівського району Київської області - Пікула С.П. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Васильківського міськрайонного суду Київської області від 27 березня 2026 року залишити без змін.

В обґрунтування відзиву зазначає, що позивач не усунув недоліки в частині

визначення ціни позову, а зазначивши у заяві та уточненому позові різні суми оцінки позову, позивач фактично не виконав вимоги ухвали Васильківського міськрайонного суду Київської області від 23 березня 2026 року, що стало підставою для постановлення судом ухвали від 27 березня 2026 року про повернення позовної заяви.

Що стосується позовної вимоги про поновлення на посаді начальника комунального підприємства, представник Чабанівської селищної ради Фастівського району Київської області - Пікула С.П. вважає, що позивач не визначив, хто із відповідачів і яким чином повинен виконати вказану позовну вимогу.

08 травня 2026 року до Київського апеляційного суду через систему «Електронний суд» представник КП Чабанівської селищної ради «КК Чабани» - Натяг В.П. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Васильківського міськрайонного суду Київської області від 27 березня 2026 року залишити без змін.

У відзиві вказує на те, що допущені позивачем неточності із ціною позову та розміром судового збору позбавляють суд можливості визначитися, що підлягає сплаті і може бути в подальшому перешкодою для вирішення справи, оскільки суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом.

Крім того, вказує на те, що до позовної заяви ОСОБА_1 не долучено документ, що посвідчує особу позивача, також не надано копію довідки про присвоєння позивачу реєстраційного номеру облікової картки платника податків.

Представник КП Чабанівської селищної ради «КК Чабани» - Натяг В.П. звертає увагу на те, що ОСОБА_1 вже звертався до Васильківського міськрайонного суду Київської області з аналогічним позовом та теж отримав ухвалу про залишення позовної заяви без руху від 09 березня 2026 року, вимоги якої не було виконано.

За правилом п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвала суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві.

Згідно приписів ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції про повернення заяви позивачеві (п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України) розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.

Повертаючи позовну заяву позивачу, суд першої інстанції виходив з того, що у встановлений судом строк позивач не виконав вимоги статей 175, 177 ЦПК України, не усунув недоліки зазначені в ухвалі Васильківського міськрайонного суду Київської області від 23 березня 2026 року.

Колегія суддів вважає, що такий висновок суду першої інстанції не ґрунтується на вимогах процесуального законодавства, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У частині першій статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (статті 2 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів»).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції, кожна держава - учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції», заява № 12964/87, § 59).

Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2010 року у справі «Дія 97 проти України», заява № 19164/04).

Аналогічні правові висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах містяться у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18).

Вимоги щодо форми та змісту позовної заяви визначено у статті 175 ЦПК України, а положеннями статті 177 ЦПК України передбачено перелік документів, що додаються до позовної заяви.

Частиною третьою статті 175 ЦПК України передбачені вимоги до форми і змісту позовної заяви. Так, обов`язковими складовими позову мають бути: 1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв`язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти; 3) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; 4) зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; 5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; 6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору; 7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; 8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; 9) попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи; 10) підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

Згідно з частиною четвертою статті 177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

До неналежно оформленої позовної заяви застосовуються положення статті 185 ЦПК України, зокрема, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, або не сплачено судовий збір, постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху і надає позивачу строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня отримання ним ухвали.

У даній справі, залишаючи без руху позовну заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції, виходив із того, що позивач, заявляючи позовні вимоги про стягнення компенсації у разі розірвання Контракту, не вказав суму такої компенсації, не надав відповідного розрахунку суми компенсації, що позбавляє суд можливості вирахувати суму судового збору, яка підлягає сплаті.

Посилаючись на вимоги статті 185 ЦПК України, суд надав позивачу строк у п`ять днів з дня отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків заяви, зокрема для сплати судового збору з розрахунку 1% від ціни позову за позовними вимогами про стягнення з комунального підприємства «Керуюча компанія Чабани» Чабанівської селищної ради Фастівського району Київської області компенсації, передбаченої пунктом 5.10 Контракту керівника.

Поряд із цим, залишаючи позовну заяву без руху, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що за змістом позовної заяви ОСОБА_1 зазначав про неможливість визначення точної ціни позову, оскільки на момент подання позовної заяви він усунутий від виконання посадових обов'язків, не допущений до робочого місця, у зв`язку із чим не має доступу до фінансово-кадрової документації підприємства. Заявляючи вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та контрактних компенсацій, позивач акцентував увагу суду на тому, що не має відомостей про розмір посадового окладу начальника підприємства, структури заробітної плати, надбавок, доплат і премій, розміру винагороди, встановленої Контрактом та фактичного розміру оплати праці попереднього керівника. Посилаючись на вказані обставини, позивач просив суд витребувати у відповідача - Комунального підприємства «Керуюча компанія «Чабани» зазначені документи.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

26 березня 2026 року позивач на виконання вимог ухвали Васильківського міськрайонного суду Київської області від 23 березня 2026 року подав до суду першої інстанції заяву про усунення недоліків, долучивши до неї уточнену позовну заяву, в якій навів власний розрахунок компенсації, визначивши ціну позову в розмірі 286 826,10 грн, а також долучив квитанцію про сплату судового збору в сумі 2 868,27 грн, виходячи із визначеної останнім ціни позову.

Визнаючи неподаною та повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції в мотивах оскаржуваної ухвали фактично не погодився із наведеним позивачем розрахунком ціни позову, та вказав на те, що за підрахунком суду першої інстанції ціна позову має становити 286 820,10 грн, тому вказані неточності позбавляють суд можливості визначитися як і з сумою судового збору, що підлягає сплаті, так і може бути в подальшому перешкодою для вирішення справи.

Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками не погоджується.

Так, обов`язок з визначення ціни позову та сплата судового збору за подання позовної заяви за змістом статті 176, пункту 3 частини третьої статті 175 ЦПК покладається на позивача.

В тому разі, якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній або на момент пред`явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд (ч. 2ст. 176 ЦПК). Остаточне визначення в процесі розгляду справи ціни позову, а отже, і суми судового збору здійснюється судом із наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору.

Відповідно частини другої статті 6 Закону України «Про судовий збір» у разі, якщо судовий збір сплачується за подання позовної заяви до суду в розмірі, визначеному з урахуванням ціни позову, а встановлена при цьому позивачем ціна позову не відповідає дійсній вартості спірного майна або якщо на день подання позову неможливо встановити точну його ціну, розмір судового збору попередньо визначає суд з подальшою сплатою недоплаченої суми або з поверненням суми переплати судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом у процесі розгляду справи.

Як роз`яснивПленум Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ України у пункті 16 постанови № 10 від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» розмір судового збору за подання позовної заяви про визнання права власності на майно або його витребування визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру. При цьому суд не повинен визначати вартість майна за відповідними вимогами, оскільки за змістом вимог ЦПК такий обов`язок покладається на позивача. Проте, якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред`явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд. Остаточне визначення в процесі розгляду справи ціни позову (дійсної вартості спірного майна), а отже, і суми судового збору, здійснюється судом із наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору.

Системний аналіз вказаних норм прав свідчить про те, що визначення ціни позову входять до предмета доказування у даному спорі і встановлюються судом під час розгляду справи по суті на підставі поданих учасниками судового процесу доказів, тобто, такі обставини є предметом доказування у справі та оцінки судом відповідно до положень статей 76 ЦПК України.

Подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі № 914/3659/21 та від 15 березня 2023 року у справі № 759/10375/19.

Однак суддею першої інстанції вказані приписи процесуального закону не були застосовані належним чином, що свідчить про необґрунтованість повернення позовної заяви.

Крім того, відсутність у позивача повного обсягу відомостей, на підставі яких є можливим визначення ціни позову, за умови подання ним обґрунтованого клопотання про витребування судом доказів з метою встановлення зазначеної обставини, не може розцінюватися як порушення вимог щодо форми та змісту позовної заяви.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що не подання відповідних доказів на підтвердження встановленої ціни позову не є підставою для повернення позовної заяви, оскільки ціну позову суд може встановити самостійно відповідно до позовних вимог.

Крім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що наявність арифметичних розбіжностей в розрахунках, наведених позивачем, та здійснених судом, не може бути підставою для повернення позовної заяви, оскільки суд першої інстанції був зобов`язаний визначити попередній розрахунок судового збору та продовжити позивачу строку для усунення недоліків позову шляхом доплати розміру судового збору, в разі необхідності.

Таким чином, постановляючи ухвалу про визнання позовної заяви неподаною та повернення її позивачу, суд першої інстанції не дотримався вимог цивільного процесуального законодавства, які підлягали застосуванню у даних правовідносинах, а тому висновок суду першої інстанції щодо повернення заяви з підстав невиконання позивачем вимог ухвали суду про залишення позову без руху та не усунення недоліків є необґрунтованим.

У даному конкретному випадку колегія суддів враховує, що відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також, справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.

Саме в такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», заява № 48778/99).

Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови для забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення у справі «Белле проти Франції» від 4 грудня 1995 року). Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права» (рішення у справі «Белле проти Франції» від 4 грудня 1995 року та «Нун`єш Діаш проти Португалії» від 10 квітня 2003 року).

Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ у справі «Перес де Рада Каванил`ес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року).

ЄСПЛ зауважив, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (пункт 110 рішення ЄСПЛ від 20 лютого 2014 року у справі «Шишков проти Росії»).

Надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства, згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, визнається ним неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елемента права на справедливий суд згідно зі ст.6 Конвенції).

Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції»).

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що висновки судді першої інстанції про повернення позовної заяви є такими, що не ґрунтуються на вимогах закону.

Відповідно до приписів п. 3, 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

За таких обставин апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала Васильківського міськрайонного суду Київської області від 27 березня 2026 року скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції відповідно до вимог ст. 379 ЦПК України, оскільки ухвала, що перешкоджає подальшому провадженню, постановлена із порушенням норм процесуального права.

На підставі викладеного та керуючись ст. 367, 374, 379 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 27 березня 2026 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Судупротягом тридцяти днів.

Суддя-доповідач Д.О. Таргоній

Судді: О.В. Борисова

С.А. Голуб