Постанова від 09 червня 2026 р. у справі №757/12326/19-ц — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 757/12326/19-ц Головуючий у суді І інстанції Остапчук Т.В.

Провадження № 22-ц/824/9849/2026 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 червня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Голуб С. А.,

суддів: Борисової О. В., Таргоній Д. О.,

за участю секретаря судового засідання - Гладкої І. Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 27 лютого 2026 року, постановлену за заявою ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Київської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону, Державної казначейської служби України про зобов`язання вчинити дії та відшкодування шкоди,

в с т а н о в и в:

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Київської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону, Державної казначейської служби України, в якому остаточно просив:

- визнати факт щоденного і безперервного порушення його прав, свобод і інтересів, що пов`язані із обмеженням його доступу до помешкання у гуртожитку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати неефективним досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42018110350000101, у зв`язку з чим стягнути за рахунок коштів Державного бюджету України на його користь 893 160,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 23 грудня 2022 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

09 січня 2023 року позивач подав до суду заяву про ухвалення додаткового рішення відносно вимог його клопотання від 28 листопада 2022 року № 113128/22-вх про постановлення судом окремої ухвали про порушення вимог статей 129, 129-1 Конституції України службовими особами Київської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері та Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, які уповноважені на здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42018110350000101, що полягає у невиконанні ухвал Печерського районного суду міста Києва від 22 березня 2019 року у справі № 757/4981/19-к, від 17 квітня 2019 року у справі № 757/9484/19-к, від 22 квітня 2019 року у справі № 757/9082/19-к.

В обґрунтування заяви позивач зазначив, що з метою захисту своїх прав, які належать до предмета спору у справі № 757/12326/19-ц, в клопотанні від 28 листопада 2022 року № 113128/22-вх ним було заявлено вимоги про постановлення судом окремої ухвали та долучено до матеріалів справи відповідні докази, проте, виходячи зі змісту судового рішення від 23 грудня 2022 року, вказані вимоги не були вирішенні судом, що відповідно до частини першої статті 270 ЦПК України є підставою для ухвалення додаткового рішення.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 27 лютого 2026 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі № 757/12326/19-ц відмовлено.

Суд першої інстанції вказану ухвалу мотивував тим, що під час ухвалення судового рішення було розглянуто всі вимоги позивача, зазначені у позовній заяві, дана оцінка всім доводам та доказам, які надав позивач, однак рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 грудня 2022 року було скасовано та ухвалено нове, а тому в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення необхідно відмовити.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить визнати протиправною та скасувати ухвалу суду першої інстанції і ухвалити постанову про залишення без розгляду заяви позивача про ухвалення додаткового рішення у справі № 757/12326/19-ц.

Підставами апеляційного оскарження є порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, що призвело до ухвалення необґрунтованого і невмотивованого судового рішення, яке не відповідає завданню цивільного судочинства та суперечить принципам верховенства права.

Позивач вказує, що 21 січня 2026 року Верховний Суд ухвалив постанову, якою рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 грудня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 вересня 2023 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Київської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди скасував і ухвалив в цій частині нове рішення про стягнення з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 5 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Отже, своїм рішенням у справі № 757/12326/19-цсуд касаційної інстанції надав ефективний захист порушеному праву позивача на ефективне досудове розслідування кримінально караних злочинів, ознаки яких окреслені у заявах ОСОБА_1 про кримінальне правопорушення та належать до предмету кримінального провадження № 42018110350000101.

У зв`язку з цим, в судовому засіданні 27 лютого 2026 року, що здійснювалось в режимі відеоконференції, позивач усно заявив свою волю щодо залишення судом без розгляду його заяви № 2285/23-вх. від 09 січня 2023 року про ухвалення додаткового судового рішення у справі № 757/12326/19-ц.

Більше того, на підтвердження усно заявленого клопотання про залишення без розгляду заяви про ухвалення додаткового судового рішення позивач в порядку, передбаченому частиною восьмою статті 14 ЦПК, подав суду першої інстанції відповідну письмову заяву.

Незважаючи на це, діючи всупереч волі позивача щодо судового розгляду його заяви про ухвалення додаткове рішення у справі № 757/12326/19-ц, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, що передбачені у частині першій статті 19 Конституції України та у статті 16 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, прийнятого Генеральною Асамблеєю Організації Об`єднаних Націй 16 грудня 1966 року, що ратифікований Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 2148-VIII від 19 жовтня 1973 року, та допустив порушення норм процесуального права, що передбачені у частині першій статті 6 та частинах першій, третій статті 13 ЦПК України, внаслідок чого постановив явно необґрунтоване і протизаконне судове рішення, яке на підставі вимог частини першої статті 377 ЦПК України підлягає скасуванню судом апеляційної інстанції.

Окрім того, ОСОБА_1 зазначає, що 18 лютого 2026 року ним подано до Печерського районного суду міста Києва заяву про видачу в електронній формі за допомогою ЄСІТС виконавчого листа на примусове виконання постанови Верховного Суду від 21 січня 2026 року у цивільній справі № 757/12326/19-ц.

Однак станом на день подання цієї апеляційної скарги від суду першої інстанції до електронного кабінету позивача не надходило такого виконавчого листа, що є порушенням приписів частини сьомої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»та частини четвертої статті 431 ЦПК України.

На підставі зазначеного позивач звертається до Київського апеляційного суду із клопотанням про реагування на факти порушення Печерським районним судом міста Києва вказаних приписів законодавства, оскільки бездіяльність суду першої інстанції щодо своєчасного виконання обов`язку видати позивачеві в електронному вигляді виконавчий лист утворює перешкоди у реалізації (відновленні) ним своїх прав, свобод і законних інтересів, на захист яких колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду ухвалила рішення від 21 січня 2026 року.

У відзиві на апеляційну скаргу керівник Київської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 27 лютого 2026 року у справі № 757/12326/19-ц - без змін, посилаючись на те, що доводи ОСОБА_1 є безпідставними та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи.

Прокурор свою позицію обґрунтовує тим, що рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 грудня 2022 року, яким закінчено розгляд справи, було скасовано Верховним Судом одночасно із ухваленням 21 січня 2026 року нового судового рішення у справі № 757/12326/19-ц, відтак оскаржувана ухвала не є такою, що перешкоджає подальшому провадженню у цій справі та не впливає на нього, оскільки вже наявний правовий результат вирішення спору за позовом ОСОБА_1 , а саме постанова суду касаційної інстанції.

Порушення перед судом апеляційної інстанції питань, пов`язаних із розглядом заяви про ухвалення додаткового рішення у справі № 757/12326/19-ц, за умови наявності результату розгляду цієї заяви судом першої інстанції, а також за умови скасування рішення суду першої інстанції, про ухвалення додаткового рішення до якого стосується заява позивача, є недоречним і неприпустимим.

Щодо викладеного в апеляційній скарзі клопотання про постановлення судом апеляційної інстанції окремої ухвали, прокурор зазначає, що на даному етапі апеляційного провадження неможливо встановити, чи залишається невиконаним судом першої інстанції обов`язок щодо видачі виконавчого документа, а також тривалість такого порушення, тому підстави для процесуального реагування у формі постановлення окремої ухвали відсутні.

Державна казначейська служба України правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалась.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, а також подав клопотання про постановлення судом окремої ухвали.

Прокурор Київської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону - Баженова О. Ю. заперечувала проти аргументівапеляційної скарги, просила залишити її без задоволення.

Державна казначейська служба України явку свого представника в судове засідання не забезпечила, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, причини неявки до суду не повідомила, тому колегія суддів дійшла висновку, що неявка її представника відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення учасників процесу, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.

Судом встановлено, що Печерський районний суд міста Києва рішенням від 23 грудня 2022 року відмовив в задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави України в особі Київської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону, Державної казначейської служби України про зобов`язання вчинити дії та відшкодування шкоди.

Київський апеляційний суд постановою від 25 вересня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 грудня 2022 року скасував та ухвалив нове рішення. Позов ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Київської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди залишив без задоволення.

Верховний Суд постановою від 21 січня 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 грудня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 вересня 2023 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Київської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди скасував і ухвалив в цій частині нове рішення про часткове задоволення позову. Стягнув з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 5 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди. У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про постановлення окремої ухвали відмовив.

Як вбачається із матеріалів справи, ще до подання апеляційної скарги на рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 грудня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції із заявою (№ 2285/23-вх. від 09 січня 2023 року) про ухвалення додаткового рішення відносно вимог його клопотання від 28 листопада 2022 року № 113128/22-вх про постановлення судом окремої ухвали про порушення вимог статей 129, 129-1 Конституції України службовими особами Київської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері та Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, які уповноважені на здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42018110350000101, що полягає у невиконанні ухвал Печерського районного суду міста Києва від 22 березня 2019 року у справі № 757/4981/19-к, від 17 квітня 2019 року у справі № 757/9484/19-к, від 22 квітня 2019 року у справі № 757/9082/19-к.

Відмовляючи в задоволенні вказаної заяви, суд першої інстанції виходив з того, що під час ухвалення судового рішення по суті спору було розглянуто всі вимоги позивача, зазначені у позовній заяві, надана оцінка всім доводам та доказам, які надав позивач, однак рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 грудня 2022 року було скасовано та ухвалено нове, а тому підстави для ухвалення додаткового рішення відсутні.

Проте колегія суддів не може погодитися із такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

Статтею 270 ЦПК України встановлено порядок ухвалення судом додаткового рішення у цивільній справі, відповідно до якого суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, зокрема, якщо стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У пункті 5 частини третьої статті 2 ЦПК України вказано, що основною засадою (принципом) цивільного судочинства є диспозитивність, що відповідно до частини третьої статті 13 ЦПК України передбачає у тому числі можливість для учасника справи розпоряджатися своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини друга, четверта статті 12 ЦПК України).

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду.

За змістом статті 257 ЦПК України, залишення заяви без розгляду - це форма закінчення розгляду цивільної справи без ухвалення судового рішення, у зв`язку із виникненням обставин, які перешкоджають розгляду справи, але можуть бути усунуті в майбутньому.

Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Закріплене за заявником право на подання такої заяви є абсолютним і не залежить від думки інших учасників справи. Сторони вільні розпоряджатися своїми правами на власний розсуд.

Суд не зобов`язаний при вирішенні відповідного питання з`ясовувати обставини, які стосуються суті справи (питання) або мотивів, у зв`язку з якими така заява подана.

Водночас суд зобов`язаний залишити подану заяву без розгляду, якщо заявник звернувся з таким клопотанням у встановленому законом порядку та до початку розгляду справи по суті.

Подібних висновків щодо застосування норм права дійшов Верховний Суд у постановах від 10 квітня 2020 року у справі № 548/2531/18 (провадження № 61-2228св20), від 29 червня 2021 року у справі № 505/3083/13-ц (провадження № 61-4773св19), від 04 квітня 2022 року у справі № 441/1609/19 (провадження № 61-20050св21).

Аналіз матеріалів справи свідчить, що в судовому засіданні 27 лютого 2026 року, яке проводилось в режимі відеоконференції, ОСОБА_1 в усному порядку заявив клопотання щодо залишення без розгляду його заяви № 2285/23-вх. від 09 січня 2023 року про ухвалення додаткового судового рішення у справі № 757/12326/19-ц (а.с. 94, т. 6).

Крім того, 27 лютого 2026 року позивач через підсистему «Електронний суд» подав у письмовому вигляді клопотання про залишення заяви про ухвалення додаткового судового рішення без розгляду, посилаючись на те, що за наявності постанови Верховного Суду від 21 січня 2026 року у справі № 757/12326/19-ц судове рішення за наслідком розгляду вищевказаної заяви не може принести для прав та інтересів позивача реальної користі, а за певних обставин навіть може створити перешкоди позивачеві у реалізації його прав та інтересів, пов`язаних із виконанням рішення суду касаційної інстанції (а.с. 85, т. 6).

За таких обставин суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі 757/12326/19-ц по суті заявлених вимог, не врахувавши положення пункту 5 частини першої статті 257 ЦПК України і тієї обставини, що заявник заявив клопотання про залишення зазначеної заяви без розгляду, що є правом сторони, яка на власний розсуд розпоряджається своїми правами, таке право є абсолютним і не залежить від волі чи думки інших учасників процесу.

Тобто за будь-яких обставин суд був зобов`язаний залишити заяву про ухвалення додаткового рішення без розгляду, якщо позивач (заявник) звернувся з таким клопотанням, тому сам по собі факт скасування в касаційному порядку рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 грудня 2022 року не давав суду підстав для розгляду і відмови в задоволенні заяви ОСОБА_1 по суті заявленого ним питання.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, а висновок суду про відмову в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення є помилковим та не відповідає нормам процесуального законодавства.

Відповідно до вимог частини першої статті 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Оскільки суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, ухвала Печерського районного суду міста Києва від 27 лютого 2026 року про відмову в ухваленні додаткового рішення підлягає скасуванню з підстав, передбачених частиною першої статті 377 ЦПК України, а заява ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі № 757/12326/19-ц - залишенню без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 257 ЦПК України.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 також просив забезпечити його право на доступ до ефективного засобу юридичного захисту від протиправної поведінки, допущеної судом першої інстанції, для чого постановити окрему ухвалу суду апеляційної інстанції про порушення Печерським районним судом міста Києва приписів закону, що передбачені частиною сьомою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»та частиною четвертою статті 431 ЦПК України, яку направити голові Печерського районного суду міста Києва для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону та, відповідно, створенню перешкод у ефективному відновленні позивачем його прав, свобод та законних інтересів, на захист яких Верховним Судом ухвалено постанову від 21 січня 2026 року у цивільній справі № 757/12326/19-ц.

Під час апеляційного перегляду справи заявник подав чергове клопотання про постановлення судом окремої ухвали, в якому просить відреагувати на факти порушення керівником Київської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону вимог статей 129, 129-1 Конституції України, що полягає в умисному створенні умов для невиконання Верховного Суду від 21 січня 2026 року у цивільній справі № 757/12326/19-ц і у відвертій демонстрації своєї неповаги до слідчих суддів, які постановили ухвали Печерського районного суду міста Києва від 22 березня 2019 року у справі № 757/4981/19-к, від 17 квітня 2019 року у справі № 757/9484/19-к, від 22 квітня 2019 року у справі № 757/9082/19-к.

Відповідно до статті 385 ЦПК України суд апеляційної інстанції у випадках і в порядку, встановлених статтею 262 цього Кодексу, може постановити окрему ухвалу.

Як передбачено частиною другою статті 262 ЦПК України, суд може постановити окрему ухвалу у випадку зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов`язків, неналежного виконання професійних обов`язків (в тому числі, якщо підписана адвокатом чи прокурором позовна заява містить суттєві недоліки) або іншого порушення законодавства адвокатом або прокурором.

Згідно із частиною десятою статті 262 ЦПК України суд вищої інстанції може постановити окрему ухвалу в разі допущення судом нижчої інстанції порушення норм матеріального або процесуального права, незалежно від того, чи є такі порушення підставою для скасування або зміни судового рішення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 грудня 2024 року у справі № 921/357/20 (провадження № 12-48гс24) вказала, що постановлення окремої ухвали є правом, а не обов`язком суду, яке він може реалізувати у випадку виявлення при вирішенні спору по суті порушення певним органом чи особою вимог законодавства (аналогічний висновок міститься у пункті 47 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 171/2124/18, у пункті 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2018 року у справі № 521/18287/15-ц).

Окрім того, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що суд не постановляє окремих ухвал за клопотаннями сторін (аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14).

З огляду на те, що реалізація правового механізму, передбаченого нормою статті 262 ЦПК України, є правом суду, а не його обов`язком, а питання щодо примусового виконання постанови Верховного Суду від 21 січня 2026 року і видачі виконавчого листа у справі № 757/12326/19-ц не стосується предмету даного апеляційного перегляду і має окремий порядок вирішення, колегія суддів не вбачає підстав для постановлення окремої ухвали за клопотаннями позивача щодо відповідної бездіяльності суду першої інстанції та прокурора, про які він зазначає.

Судові витрати у вигляді судового збору за перегляд справи в суді апеляційної інстанції згідно із статтями 141, 382 ЦПК України слід віднести в рахунок держави, оскільки судовий збір за подання заяв про ухвалення додаткового судового рішення не справляється (пункт 4 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись статтями 367 - 369, 374, 377, 381 - 385 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 27 лютого 2026 року про відмову в ухваленні додаткового рішення скасувати.

Заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі № 757/12326/19-ц залишити без розгляду.

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про постановлення окремої ухвали у справі № 757/12326/19-ц відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 11 червня 2026 року.

Головуючий С.А. Голуб

Судді: О.В. Борисова

Д.О. Таргоній