Постанова від 08 червня 2026 р. у справі №367/4793/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 367/4793/25 Головуючий у суді І інстанції: Мерзлий Л.В.

провадження № 22-ц/824/9041/2026 Головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

Головуючого судді: Сушко Л.П.,

суддів: Ратнікової В.М., Музичко С.Г.,

секретар судового засідання: Янчук І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Кумко Оксани Дмитрівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 26 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Бучанської районної державної адміністрації Київської області про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2025 року до Ірпінського міського суду Київської області надійшла вищезазначена позовна заява, в якій представник позивача - адвокат Кумко О.Д., просила встановити факт, що має юридичне значення, а саме факт того, що ОСОБА_1 самостійно виховує та утримує малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає разом з ним за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування заявлених вимог та підстав звернення вказувала, що 31 серпня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був зареєстровано шлюб, який рішенням Ірпінського міського суду Київської області в у справі №369/3824/19 був розірваний. Під час шлюбу, ІНФОРМАЦІЯ_2 , у подружжя народився син - ОСОБА_3 .

Вказує, що після розірвання шлюбу спільний малолітній син певний час проживав зі своєю матір`ю, проте, у жовтні 2020 року відповідач привела малолітнього сина до місця проживання позивача і залишила його там без будь-яких пояснень.

З того часу, дитина постійно проживає разом з батьком за місцем його проживання, що за адресою: АДРЕСА_2 , та навчається у 5-Д класі Бучанського ліцею № 3 а позивач опікується дитиною, утримує його, виховує, купує все необхідне для комфортної життя сина, піклується про нього коли той хворіє, допомагає виконувати домашні завдання.

В цей же час, відповідачка не бере участі у житті дитини, вихованням не займається, не цікавиться його особистим життям, не спілкується з ним, не слідкує за його успішністю в навчальному закладі та не забезпечує дитину рівнем піклування. Впродовж останніх п`яти років дитина проживає виключно з батьком, знаходиться на його повному утриманні. Позивач сплачує витрати на освіту і розвиток дитини, на охорону здоров`я, відпочинок і дозвілля, відвідування різного роду спортивних секцій/наукових гуртків, на розвиток дитини, як особистості.

01 грудня 2020 року рішенням Виконавчого комітету Бучанської міської ради Київської області № 901 надано висновок про доцільність визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 разом із батьком ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , де він постійно проживає.

Депутатом Бучанської міської ради по виборчому округу № 5 Валяр Н.В. встановлено, що ОСОБА_1 , 1985 року народження проживає за адресою: АДРЕСА_1 , разом із сином ОСОБА_3 , 2014 року народження, а мати ОСОБА_2 участі у вихованні дитини не приймає, що підтверджується Актами депутата Бучанської міської ради про встановлення факту проживання від 07 лютого 2024 року та від 23 квітня 2025 року на звернення ОСОБА_1 ..

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 21.05.2024 року по справі №367/2676/24 вирішено стягнути аліменти з матері дитини - ОСОБА_2 , що ще раз засвідчує покладення обов`язку утримання дитини саме на батька та підтверджує факт самостійного утримання малолітнього сина.

21 квітня 2025 року Бучанським ліцеєм № 3 Бучанської міської ради Київської області надано відповідь № 01-17/52 на адвокатський запит б/н від 17.04.2025 р. в якій зазначено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 навчається у Бучанському ліцеї № 3 у 5-Д класі. Контакт з батьком учня підтримує класний керівник 5-Д класу та вирішує всі питання з батьком учня. Зі слів класного керівника мати ОСОБА_3 у ліцеї жодного разу не була, батьківські збори не відвідує, станом навчання та поведінкою сина не цікавиться.

21 квітня 2025 року також отримано відповідь № 308 Бучанського центру первинної медико-санітарної допомоги Комунального некомерційного підприємства Бучанської міської ради на адвокатський запит б/н від 14.04.2025 р. з якої вбачається, що декларація про вибір лікаря укладена батьком дитини ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4 . За інформацією лікаря відомо, що з моменту укладення декларації по теперішній час, дитину ОСОБА_3 до медичного закладу супроводжували батько ОСОБА_1 разом із своєю матір`ю (бабусею дитини).

Зазначав, що позивач забезпечує свого малолітнього сина всім необхідним для його повноцінного фізичного, ментального та розумового розвитку, сприяє задоволенню усіх його потреб та створенню належних умов життя, що в сукупності свідчить про самостійне виховання ним свого сина.

Факт самостійного виховання та утримання малолітнього сина позивачем, також підтверджується актами обстеження житлово-побутових умов проживання від 15.03.2024 р. та від 24.02.2025 р. за адресою: АДРЕСА_2 , в якому зазначено, що ОСОБА_1 , 1985 року народження проживає за вказаною адресою разом із сином ОСОБА_3 , 2014 року народження. Мати ОСОБА_2 участі у вихованні дитини не приймає та хактеристиками Бучанського ліцею № 3 в якій зазначено, що цікавляться навчанням ОСОБА_5 тільки бабуся і тато, а мати хлопчика контакту зі школою не підтримує, з вчителями не спілкується, батьківські збори не відвідує.

З огляду на те, що дитина знаходиться на одноособовому вихованні та утриманні позивача, а примусити матір брати участь у вихованні дитини позивач не може, оскільки такий спосіб захисту чинним законодавством не передбачений, виникає необхідність у встановленні юридичного факту самостійного виховання дитини.

Встановлення факту має для позивача важливе юридичне значення, оскільки підтвердить статус «одинокого батька» і дасть можливість позивачу оформити документи щодо соціальної допомоги на дитину, яка виховується тільки одним із батьків, змінити місце проживання дитини без документального оформлення на те згоди від матері, яка не проживає разом із дитиною, переміщуватися разом із малолітнім сином без документального оформлення згоди матері, користуватись гарантіями у сфері трудових відносин та військових прав.

Додає, що 01 квітня 2025 року позивач отримав від ІНФОРМАЦІЯ_5 повідомлення про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період у зв`язку з відсутністю документів про встановлення факту перебування дитини на утриманні військовозобов`язаного.

З урахуванням викладеного, з огляду на триваючий воєнний стан та мобілізацію, встановлення в судовому порядку цього юридичного факту є єдиною можливістю для захисту прав дитини, яка може залишитися без батьківського догляду, а також реалізації права позивача на відстрочку.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 26 лютого 2026 року відмовлено у задоволенні позову.

Не погодившись з вказаним рішення суду першої інстанції, адвокат Кумко О.Д., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , подала апеляційну скаргу, в якій просила його скасувати та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги обгрунтовані тим, що під час ухвалення оскаржуваного рішення суд першої інстанції керувався висновками постанови Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23), в якій Верховний Суд дійшов висновку про неможливість встановлення факту самостійного виховання дитини одним із батьків у порядку окремого провадження, оскільки таке встановлення може бути пов`язане зі спором про право та впливати на права інших осіб.

Водночас, наведена правова позиція не містить заборони встановлення такого факту у порядку позовного провадження, коли відповідні обставини підлягають дослідженню судом у межах судового процесу із наданням сторонами доказів та їх належною оцінкою судом.

Зазначала, що у даній справі, позовна заява розглядалася саме в порядку позовного провадження, а тому висновки суду першої інстанції про неможливість встановлення факту самостійного виховання дитини є помилковими та такими, що ґрунтуються на неправильному застосуванні правової позиції Верховного Суду.

Крім того, під час розгляду справи судом першої інстанції не було встановлено фактичної участі матері у вихованні та утриманні дитини, окрім формального збереження за нею статусу матері та наявності батьківських прав.

Наголошувала, що матеріали справи підтверджують те, що виховання та утримання дитини починаючи з 2020 року по сьогоднішній день здійснюється виключно батьком.

Судом першої інстанції під час розгляду справи не встановлено реальної участі матері у вихованні та утриманні дитини, тоді як матеріали справи свідчать про те, що всі обов`язки щодо забезпечення належних умов проживання, виховання, навчання та розвитку малолітнього сина виконує саме батько.

Вважає, що формальне збереження за матір`ю батьківських прав саме по собі не може свідчити про її участь у вихованні дитини та не є підставою для відмови у встановленні юридичного факту самостійного виховання дитини батьком, у зв`язку з чим висновки суду першої інстанції є передчасними, зробленими без належного дослідження фактичних обставин справи та з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Представник скаржника зазначала також про те, що судом першої інстанції неправильно визначено предмет доказування у даній справі, оскільки замість встановлення фактичної участі кожного з батьків у вихованні дитини обмежився формальним посиланням на наявність у відповідачки батьківських прав.

Доводи апеляційної скарги обгрунтовані також тим, що під час ухвалення оскаржуваного рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що саме по собі проживання матері окремо та проживання неповнолітнього сина разом із батьком не може розцінюватися, як самостійне виховання та утримання її батьком без участі батька. Взявши до уваги рішення Ірпінського міського суду Київської області від 21.05.2024 р. по справі № 367/2676/24 відповідно до якого з відповідачки на користь позивача стягуються аліменти в твердій грошовій сумі - 3 500 грн, що свідчить про факт утримання ОСОБА_2 своєї дитини, однак на переконання представника скаржника, такий висновок суду є помилковим, оскільки сама по собі наявність судового рішення про стягнення аліментів не свідчить саме про добровільне утримання та фактичне утримання дитини одним із батьків, в даному випадку матір`ю.

Під час ухвалення оскаржуваного рішення судом першої інстанції було залишено поза увагою ту обставину, що починаючи з 2020 року дитина фактично проживає разом із батьком і до моменту звернення до суду з позовом про стягнення аліментів, матір дитини жодного разу не надавала будь-якої матеріальної допомоги на утримання дитини.

Весь цей час відколи дитина проживає з батьком, матір не забезпечувала свого сина фінансово, продуктами харчування, одягом чи іншими необхідними речами, не брала участі у витратах на його утримання та не надавала будь-якого іншого матеріального забезпечення.

Крім того, матір дитини не цікавилася життям сина, його навчанням, станом здоров`я та умовами проживання, фактично самоусунувшись від виконання своїх батьківських обов`язків.

Під час судового розгляду справи в суді першої інстанції свідки, які буди допитані судом підтвердили навіть ту обставину, що під час окупації м. Буча, матір дитини жодного разу не зателефонувала ні батькові, ні синові, ні дідусеві з бабусею (матері та батькові позивача) дізнатися де перебуває її син чи він в безпеці.

Також в апеляційній скарзі зазначав про помилковість висновків суду першої інстанції про те, що у даній справі позивач повинен був довести не лише відсутність участі матері у вихованні дитини, а й відсутність її участі в утриманні дитини, посилаючись при цьому на положення статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», оскільки предметом розгляду у цій справі є встановлення юридичного факту самостійного виховання дитини батьком, що полягає у фактичному здійсненні одним із батьків щоденного піклування про дитину, забезпеченні її проживання, виховання, навчання, розвитку та створення належних умов для життя.

Водночас встановлення такого факту не передбачає необхідності доведення повного припинення участі іншого з батьків у житті дитини або позбавлення його батьківських прав.

Сам по собі факт наявності у матері батьківських прав або покладення на неї обов`язку щодо сплати аліментів не свідчить про її фактичну участь у щоденному вихованні та утриманні дитини.

Обгрунтовуючи доводи апеляційної скарги представник скаржника посилалась також на порушення судом першої інстанції норм процесуального законодавства, зокрема вважала, що судом першої інстанції порушено вимоги щодо повного та всебічного з`ясування обставин справи, не надано належної оцінки доказами та показанням свідків.

Наголошувала, що судом першої інстанції не надано належної оцінки думці дитини, оскільки під час судового розгляду справи (17.02.2026 року) було допитано малолітнього ОСОБА_3 , який висловив чітке бажання проживати разом із батьком, що відображено в тексті рішення. Разом із тим, суд першої інстанції фактично не надав належної оцінки зазначеній обставині, хоча відповідно до положень національного законодавства та міжнародних стандартів думка дитини має враховуватися при вирішенні питань, що безпосередньо стосуються її життя.

Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.

29 травня 2026 року до Київського апеляційного суду надійшло клопотання від відповідачки ОСОБА_2 , в якому просила проводити розгляд апеляційної скарги без її участі. Також просила взяти до уваги, що вона не заперечує проти задоволення апеляційної скарги поданої на користь ОСОБА_1 ..

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що матір батьківських прав відносно малолітнього сина не позбавлена, жодних перешкод у спілкуванні з дитиною її колишній чоловік не здійснює, при можливості вона має безперешкодний доступ у спілкуванні з дитиною.

Наведене свідчить, що матір бере участь у вихованні дитини шляхом спілкування із нею, а тому не можна дійти висновку, що позивач самостійно, без будь-якої участі матері виховує та утримує дитину.

Докази на підтвердження обставин за яких мати дитини була б позбавлена можливості спілкування, виховання та утримання малолітнього сина суду не надано, мати дитини не позбавлена обов`язку щодо виховання та піклування про дитину, а тому, суд першої інстанції вважав, що відсутні підстави для встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком без участі матері.

Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено, що 31 серпня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був зареєстрований шлюб.

ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін народився син - ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження, видане Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Бучанського міського управління юстиції у Київській області НОМЕР_1 від 29.01.2014 року, актовий запис № 16 від 25.01.2014 року.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 12.08.2019 року у справі №369/3824/19, яке набрало законної сили 12.09.2019 року, шлюб, зареєстрований 13.08.2013 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Бучанського міського управління юстиції у Київській області, актовий запис 107, між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був розірваний.

Поруч з цим, з рішення Ірпінського міського суду Київської області від 21.05.2024 року у справі №367/2676/24, яке набрало законної сили 21.06.2014 року, вбачається, що рішенням Виконавчого комітету Бучанської міської ради № 901 від 01 грудня 2020 року, визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , за адресою: АДРЕСА_2 та затверджено висновок служби у справах дітей та сім`ї Бучанської міської ради про визначення місця проживання дитини.

Відповідно до висновку Служби у справах дітей та сім`ї Бучанської міської ради щодо визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мати дитини ОСОБА_2 , 01 серпня 1993 року не заперечувала щодо визначення місця проживання сина разом з батьком та службою було враховано думку ОСОБА_3 , який виявив бажання проживати зі своїм батьком. Вищевказаним висновком вирішено за доцільне, щоб малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проживав разом з батьком ОСОБА_1 в м. Буча.

Відповідно до акту депутата Бучанської міської ради від 07 лютого 2024 року ОСОБА_1 ,1985 року народження проживає за адресою: АДРЕСА_3 / разом із сином ОСОБА_3 , 2014 року народження.

Відповідно до акту обстеження житлово-побутових умов проживання, складеного Управлінням соціальної підтримки Бучанської міської ради від 15 березня 2024 року вбачається, що будинок з адресою: АДРЕСА_2 охайний, є опалення, водопостачання, світло та їжа, зокрема для дитини є окрема кімната, спальне місце та місце для навчання, є речі за віком та сезоном.

Згідно характеристики, виданої Бучанським ліцеєм № 3, ОСОБА_3 навчається в ліцеї з першого класу. За час навчання зарекомендував себе, як здібний, старанний та відповідальний учень, має хороші здібності по засвоєнню навчального матеріалу. Навчанням ОСОБА_5 цікавляться тільки бабуся та тато. Вони відповідально ставляться до виховання дитини в сім`ї, реагують на зауваження класного керівника, регулярно відвідують школу. Мати хлопчика контакту зі школою не підтримує, з вчителями не спілкується, батьківські збори не відвідує.

Вказаним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 21.05.2024 року у справі №367/2676/24, стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 аліменти на утримання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі в розмірі 3 500 (три тисячі п`ятсот) гривень, щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 22 березня 2024 року і до досягнення дитиною повноліття, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_7 .

З акту обстеження житлово-побутових умов проживання від 24.02.2025 року, складеного головним спеціалістом ВССДС УССУСП БМР на підставі звернення ОСОБА_1 від 18.02.2025 року вбачається, що будинок з адресою: АДРЕСА_2 , розміщений на 1 поверсі одно поверхового будинку та складається із двох кімнат, наявне опалення та гаряча вода (газовий котел), водопостачання. Умови проживання у вказаному будинку відповідають санітарно-гігієнічним нормам, будинок облаштований необхідними меблями та побутовою технікою. Для виховання та розвитку дитини створені необхідні умови, серед яких окреме спальне місце, робоче місце для навчання розвитку, шафа для речей, наявні речі по віку та сезону.

З відповіді Бучанського ліцею № 3 Бучанської міської ради Київської області від 21.04.2025 року за №01-17/52, наданої на адвокатський запит представника позивача - адвоката Кумко О.Д. вбачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 навчається у Бучанському ліцеї № 3 у 5-Д класі. Контакт з батьком учня підтримує класний керівник 5-Д класу та вирішує всі питання з батьком учня. Зі слів класного керівника мати ОСОБА_3 у ліцеї жодного разу не була, батьківські збори не відвідує, станом навчання та поведінкою сина не цікавиться.

З наданої представником позивача - адвокатом Кумко О.Д. відповіді від КНП «Бучанський центр первинної медико-санітарної допомоги», наданої у на адвокатський запит останньої від 14.04.2025 року, встановлено, що декларація про вибір лікаря укладена батьком дитини ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4 . За інформацією лікаря відомо, що з моменту укладення декларації по теперішній час, дитину ОСОБА_3 до медичного закладу супроводжували батько ОСОБА_6 разом із своєю матір`ю (бабусею дитини).

Встановлено, що допитаний в судовому засіданні суду першої інстанції ОСОБА_7 , який є батьком позивача, повідомив суду, що відповідачка разом з ними не проживає, зі своїм сином бачиться можливо один раз на рік. Додав, що його син (позивач) самостійно утримує дитину.

Допитана в судовому засіданні суду першої інстанції ОСОБА_2 , яка є матір`ю позивача, повідомила суду, що відповідачка з першого року навчання дитини у школі не проживає разом з ними. Додала, що з 5 років ОСОБА_2 бачилась зі своєю дитиною 3 рази.

Допитана в судовому засіданні суду першої інстанції ОСОБА_8 , яка є матір`ю відповідачки, повідомила суду, що мало спілкується зі своєю дочкою, і їй невідомо чи спілкується остання зі своєю дитиною, проте, їй відомо, що відповідачка вже 6 років не проживає зі своїм сином.

Допитаний в судовому засіданні суду першої інстанції ОСОБА_9 , повідомив суду, що знає як позивача так і відповідачку, вони є сусідами, а остання це колишня дружина позивача. Додав, що дитина з 2020 року проживає разом із батьком. Повідомив, що відповідачку він не бачить, вихованням займається батько, а мати сплачує аліменти.

Допитаний в судовому засіданні суду першої інстанції ОСОБА_10 , повідомив суду, що позивач христив його старшого сина, а ОСОБА_11 колишня дружина останнього. Вказав, що з 2020 року не бачив матері дитини, причина йому невідома, з початку війни жодного разу не зателефонувала дитині, адже, зі слів свідка, захотіла спробувати інше життя. Додав, що дитина проживає разом із батьком. Вказав, що наскільки йому відомо, відповідачка не надає допомоги на утримання дитини, при цьому вони майже не спілкуються, випадків невиконання батьківських обов`язків не було. Дитину до школи водить батько, у дитини є власна кімната та особисті речі.

Малолітній ОСОБА_3 в судовому засіданні суду першої інстанції висловив своє бажання проживати разом із батьком.

Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Статтею 141 СК встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Згідно з положеннями частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

Зазначений правовий висновок викладений, зокрема, у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23), від 14 січня 2026 року у справі № 507/2828/24 (провадження № 61-14056св25), від 07 травня 2026 року у справі № 743/1602/24.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком, оскільки надані позивачем докази свідчать лише про проживання сина разом із батьком. Однак, судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що матір не бажає спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, остаточно і свідомо самоусунулася від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини.

Також, суд першої інстанції обґрунтовано звернув увагу на те, що позивач у цій справі, заявляючи вимогу про встановлення факту самостійного виховання сина, послався на те, що постала необхідність юридичної фіксації цього факту з метою отримання соціальних та інших пільг, на дитину яку виховує лише один із батьків, та отримання відстрочки від призову під час мобілізації на підставі п.4 ч.1 ст.23 ЗУ « Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Однак, приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками сімейних відносин для уникнення виконання встановлених законом обов`язків (див. постанову Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 495/432/23).

Подібні висновки викладені також у постановах Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17, від 20 січня 2026 року у справі № 137/1845/24 (провадження № 61-14408св25).

Доводи апеляційної скарги про те, що проживання сина разом із батьком (позивачем) є підставою для встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком дитини, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки ці докази жодним чином не підтверджують факт ухилення матері від участі у вихованні дитини.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував показання свідків, які підтвердили відсутність участі матері у вихованні та житті дитини, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки покази свідків у справі не є належними доказами ухилення відповідачки від виконання нею батьківських обов`язків, оскільки проживання одного з батьків окремо від дитини, не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції під час ухвалення рішення не враховано думку дитини - ОСОБА_3 , який в свою чергу був допитаний під час судового розгляду справи, та який висловив чітке бажання проживати разом з батьком, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки бажання дитини жити з батьком, не свідчить про відстуність прав матері брати участь у її вихованні та утриманні.

Водночас суд апеляційної інстанції враховує правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 квітня 2024 року в справі № 553/449/20, в якій зазначено про те, що діти мають право на врахування їхньої думки і на те, щоб бути заслуханими з питань, що торкаються їх інтересів. Зокрема, в силу того, як із спливом часу діти стають більш зрілими і здатними сформулювати свою думку, суди повинні належним чином враховувати їх погляди і почуття, а також їх право на повагу до їхнього особистого життя. Водночас їх погляди не обов`язково залишаються незмінними, і їх заперечення, яким слід надавати належного значення, не обов`язково є достатніми для того, щоб превалювати над інтересами батьків, особливо щодо того, що стосується регулярного спілкування зі своєю дитиною. Вочевидь право дитини на висловлення своєї думки не потрібно тлумачити як фактичне надання дітям безумовного права вето без аналізу будь-яких інших факторів або без проведення оцінки для визначення їхніх найкращих інтересів.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції, викладених у рішенні, не спростовують.

Що стосується тих обставин, що відповідачка не заперечувала проти задоволення апеляційної скарги поданої на користь ОСОБА_1 (а.с.172-173), суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд (частина четверта статті 206 ЦПК України).

Суд не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши водночас обставини справи.

Суд апеляційної інстанції враховує те, що підстави для задоволення позову відсутні, а сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи, а «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема, обов`язку щодо виховання та утримання дитини.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, і не може бути скасовано з підстав, викладених у апеляційній скарзі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 375 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу адвоката Кумко Оксани Дмитрівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 26 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено «11» червня 2026 року.

Головуючий суддя Л.П. Сушко

Судді В.М. Ратнікова

С.Г. Музичко