Рішення від 08 червня 2026 р. у справі №490/9642/25 — Центральний районний суд м. Миколаєва

н\п 2/490/1173/2026 Справа № 490/9642/25

Центральний районний суд м. Миколаєва

__________________________________________________________________________

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 червня 2026 року м.Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва у складі: головуючого судді Гуденко О.А., при секретарі Романовій К.Т., без участі сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки і піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради про позбавлення батьківських прав,-

В С Т А Н О В И В:

17.11.2025 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав відповідача щодо доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зазначає в обгрунтування свого позову, що рішенням Миколаївського районного суду Миколаївської області від 07 квітня 2017 року у справі №480/207/17 шлюб між сторонами розірвано, і позивачці повернуто дошлюбне прізвище ОСОБА_4 . Після розлучення, дитина проживає разом із позивачкою та перебуває на її повному утриманні. Рішенням Миколаївського районного суду Миколаївської області від 07 квітня 2017 року у справі №480/211/17 з Відповідача на користь позивачки стягнуто аліменти на утримання доньки, починаючи з 13.02.2017 року і до досягнення дитиною повноліття. 23.05.2017 року Постановою Центрального ВДВС міста Миколаєва ГТУЮ у Миколаївській області було відкрито виконавче провадження за №53913432 щодо стягнення аліментів з Відповідача. Згідно довідки Центрального ВДВС у місті Миколаєві ПМУ МЮ (м. Одеса) від 06.06.2025 р. та доданого до неї розрахунку випливає, що станом на 31.05.2025 року заборгованість зі сплати аліментів становила 288 588,00 грн. Крім цього, Відповідач не цікавився та не цікавиться життям своєї доньки, не спілкувався та не спілкується з нею. Крім нестягнутих аліментів, які Відповідач не сплачує взагалі, останній також не надавав та не надає іншої матеріальної допомоги на утримання доньки. Донька також не отримує від батька подарунків на день народження та інші свята. Відповідач не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, не цікавиться її розвитком та досягненнями, тобто самоусунувся від виховання дитини, спілкування з нею не підтримує та свідомо нехтує своїми батьківськими обов`язками.

Ухвалою Центрального районного суду м.Миколаєва від 26.11.2025 року справу прийнято до розгляду та призначено підготовче судове засідання. Зобов`язано орган опіки і піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради надати висновок про доцільність/недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_2 , відносно дитини ОСОБА_3 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На виконання ухвали суду надійшов висновок органу опіки і піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача.

Ухвалою суду від 17 квітня 2026 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті .

Представник позивача надав заяву, в якій просив розгляд справи здійснити без участі позивача та представника. Проти заочного розгляду справи не заперечують.

Відповідач в судове засідання не з`явилася, повідомлялася судом неодноразово належним чином, відзиву на позов не надала.

Представник третьої особи в судове засідання свого представника не направили, надали заяву про розгляд справи за їх відсутності.

Судом ухвалено про заочний розгляд справи в порядку ст. 280-281 ЦПК України. Судом ухвалено про розгляд справи у відсутності сторін, відповідно дост.247 ЦПК України Фіксування судового засідання технічними засобами не проводиться.

Вивчивши доводи позову і матеріали справи, судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що рішенням Миколаївського районного суду Миколаївської області від 07 квітня 2017 року у справі №480/207/17 позов ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу задоволено, а шлюб між сторонами розірвано, ОСОБА_5 повернуто дошлюбне прізвище ОСОБА_4 .

Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 , в графі батьки: мати - ОСОБА_5 ,батько - ОСОБА_2 .

Рішенням Миколаївського районного суду Миколаївської області від 07 квітня 2017 року у справі №480/211/17 з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 стягнуто аліменти на утримання ОСОБА_3 , починаючи з 13.02.2017 року і до досягнення дитиною повноліття.

23.05.2017 року Постановою Центрального ВДВС міста Миколаєва ГТУЮ у Миколаївській області було відкрито виконавче провадження за №53913432 щодо стягнення аліментів з Відповідача.

Згідно довідки Центрального ВДВС у місті Миколаєві ПМУ МЮ (м. Одеса) від 06.06.2025 р. та доданого до неї розрахунку випливає, що станом на 31.05.2025 року заборгованість зі сплати аліментів становила 288 588,00 грн.

До матеріалів справи додано характеристику від 25.09.2025 року, складену директором Миколаївської гімназії № 23 та класним керівником, відповідно до якої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , учениця 6-А класу, навчається у Миколаївській гімназії № 23 з першого класу, а саме з 01 вересня 2020 року. У характеристиці зазначено, що ОСОБА_3 характеризується як спокійна, врівноважена та розсудлива учениця, підтримує дружні стосунки з колективом. Також вказано, що батьки дитини розлучені, її вихованням займаються мати та бабуся, які приділяють належну увагу вихованню дитини, систематично підтримують зв`язок із класним керівником та піклуються про стан здоров`я дитини. Крім того, у характеристиці зазначено, що за час навчання дитини у гімназії батько, ОСОБА_3 , життям та станом дитини не цікавився, на зв`язок із класним керівником не виходив.

До матеріалів справи додано сертифікат № 49-2025/565 від 09.01.2025 року про переклад з естонської мови на українську мову, з якого вбачається, що в Естонському сімейному офісі зареєстровано сертифікат про шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

Зазначеним документом підтверджується, що 09.01.2025 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_8 було укладено шлюб, після реєстрації якого ОСОБА_8 змінила прізвище на ОСОБА_9 .

Шлюб зареєстровано Талліннським відділом реєстрації актів цивільного стану.

До матеріалів справи додано психологічний висновок, з якого вбачається, що 23.02.2026 року було проведено сімейну консультацію з метою надання психологічної допомоги. У висновку зазначено, що на момент консультативної зустрічі зовнішній вигляд ОСОБА_10 був охайним. ОСОБА_11 впевнено поводиться поруч із матір`ю та визнає її батьківський авторитет. Зі слів ОСОБА_10 , вона не має жодного контакту зі своїм рідним батьком. Їй відомо лише те, що він перебуває в Україні, однак вона його не пам`ятає та нічого про нього не знає. Також ОСОБА_11 повідомила, що має дружні та довірливі стосунки з чоловіком матері ОСОБА_12 . У разі виникнення питань, пов`язаних із навчанням, вона звертається до нього за допомогою. Крім того, у висновку зазначено, що ОСОБА_13 зріло та відповідально ставиться до виховання дитини.

Згідно висновку виконкому ММР від 24.03.2026 року, визнано доцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , стосовно його малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Також зазначено, що органу опіки та піклування не вдалося з`ясувати думку ОСОБА_2 , про позбавлення його батьківських прав не вдалося можливим - за адресою його проживання ніхто не відчинив двері, сусуіди інформацією не володіють, знятий з реєстрації без вказівки адреси.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

У статті 7 Сімейного кодексу України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Згідно із частиною другою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Частинами першою та другою статті 3 Конвенції про права дитини закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.

Стаття 9 Конвенції про права дитини зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частин першої та другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).

Згідно із частиною четвертою статті 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

У рішенні у справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).

Позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти росії», заява № 70879/11)

Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Встановивши обставини справи щодо свідомого нехтування свїми обов`язками щодо виховання та утримання доньки протягом тривалого часу, відсутність з боку батька інтересу до обставин життя дитини, суд доходить до висновку про те, що наявні підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України для позбавлення відповідачки батьківських прав.

Як неодноразово зазначав у своїй практиці Верховний Суд , при розгляді даної категорії справи слід виходити з того, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Також суд бере до уваги прецедентну практику Європейського суду -з прав людини, а саме: право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і заходи національних органів, спрямовані перешкоджати цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», пункт 49, рішення від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 47), розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49), у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України»).

Перевіряючи доводи позову, суд зазначає, що бере до уваги, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, проте у цій справі виходить з того, що судом на перше місце ставляться «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає в себе знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення, а також із встановлених судом обставин на підставі досліджених та оцінених доказів у справі: сталі соціальні зв`язки дитини, її місце проживання та місце навчання, психологічний стан дитини.

Як неодноразово зазначено у практиці Верховного Суду, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом. Суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька й матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Проте у даній справі мати перебуває за кордоном- отже неможливо контролювати виконання нею батьківських обов`язків з боку органу опіки та піклування, тим більше що вона сама погодилася на повернення дитини в Україну, сама при цьому вирішила залишитися в безпечному середовищи та влаштувати нове життя без дітей.

З урахуванням якнайкращих інтересів дитини, її усвідомленої думки щодо батька, та з огляду на наявність достатніх підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно його неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають до задоволення.

Також суду враховує, що рішення суду про позбавлення батьківських прав батька не є остаточним, адже відповідач в разі зміни свого ставлення до доньки не позбавлена права звернутися до суду з позовом про поновлення батьківських прав.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати сплачені при подачі позову, позивач просить залишити судові витрати за ним.

Керуючись ст. ст.4-5, 12,13,18,79-81, 141, 259,263-265,268, 280 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки і піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради про позбавлення батьківських прав - задовольнити .

Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьківських прав стосовно неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати по сплаті судового збору 1211,20 грн.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте Центральним районним судом міста Миколаєва за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного заочного судового рішення.

Суддя Гуденко О.А.