Постанова від 10 червня 2026 р. у справі №522/2053/26 — Приморський районний суд м. Одеси

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 522/2053/26

Провадження №3/522/1552/26

11 червня 2026 року суддя Приморського районного суду м. Одеси Лагода К.О., за участі секретаря судового засідання Волохової В.Р., особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 , представника Дубіни О.А., розглянувши справи про адміністративні правопорушення, які надійшли з СПДН ВП ОРУП № 1 ГУНП в Одеській області про притягнення до адміністративної відповідальності:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Одеси, громадянки України, яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1

за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, (далі КУпАП),-

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД №763260 від 11.02.2026 року, 11.02.2026 року о 20:30 годині, ОСОБА_1 , перебуваючи за адресою: АДРЕСА_1 , вчинила відносно свого батька - громадянина ОСОБА_2 домашнє насильство психологічного характеру, а саме: ображала, погрожувала фізичною розправою, принижувала гідність, внаслідок чого була завдана шкода психічному та здоров`ю громадянину ОСОБА_2 , чим вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

У судовому засіданні ОСОБА_1 вину не визнала і пояснила суду, що у неї з батьками виник побутовий конфлікт через виховання дитину - інваліда.

У судовому засіданні, представник ОСОБА_3 зазначив, що поліцію викликали сусіди та подав заперечення на протокол про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, у якому зазначив, що співробітники поліції, при складанні процесуальних документів, в яких жодним чином не відображено стан здоров`я ОСОБА_1 , яка страждає на психічне захворювання - Шизофренія, внаслідок чого ОСОБА_1 періодично госпіталізують до КНП "Одеський обласний медичний центр психічного здоров`я" для лікування, так ОСОБА_1 18.06.2025 року по 03.07.2025 року з діагнозом "Шизофренія параноїдна форма, епізодичний тип перебігу з нарастаючим параноїдним дефектом. Компенсація дефекту". Також, представник зазначив, що батьки ОСОБА_1 - мати ОСОБА_4 та ОСОБА_2 10.06.2026 року звернулись до суду з заявами про припинення адміністративного провадження у відношенні ОСОБА_1 . Представник попросив суд звернути увагу на тяжкі життєві обставини у яких на час складення адміністративних протоколів перебувала родина ОСОБА_5 . ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 , син ОСОБА_1 та ОСОБА_7 є особою з інвалідністю з дитинства І групи, який перебуває на утриманні ОСОБА_7 . Так ОСОБА_7 11.01.2026 року був мобілізований до лав ЗСУ, в подальшому, Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 від 25.04.2026 року звільнений з лав ЗСУ у запас за підпунктом "з" пункту 3 частини 12 статті 26 ЗУ "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 року №2232-ХІІ, у зв`язку з необхідністю утримання військовослужбовцем повнолітньої дитини, яка є особою з інвалідністю І чи ІІ групи. Події про які йдеться у протоколах мали місце під час відсутності єдиного годувальника у родині ОСОБА_7 та ОСОБА_1 на той час, були покладені обов`язки по догляду за дитиною та похилими батьками у відсутність ОСОБА_7 , які полягали не тільки у створені належних побутових умов, приготуванні їжі, а ще і пошук матеріальних ресурсів для існування. Зазначені обставини відобразились на психічному стані ОСОБА_1 , які і привели до події, які мали місце 11.02.2026 року, за місцем мешкання родини ОСОБА_5 . Таким чином, представник, вважає, що адміністративні протоколи відносно ОСОБА_1 складено з порушенням норм КУпАП, а саме відповідно до норм ст. 20 КУпАП не підлягає адміністративній відповідальності особа, яка під час вчинення протиправної дії чи бездіяльності була в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану, на підтвердження чого надав суду копію медичної документації.

Потерпілий ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про розгляд справи без його участі, в якій просив припинити провадження у справі відносно його доньки - ОСОБА_1 за фактом подій, які мали місце 11.02.2026 року. Також зазначив, що між ним, його дружиною і донькою дійсно виник конфлікт по побутовому підгрунті. В ході вказаного конфлікту до нього з боку ОСОБА_1 фізичного, психічного, психологічного насилля не застосовувалось, співробітників поліції особисто він не викликав.

Заслухавши пояснення ОСОБА_1 та представника ОСОБА_3 , дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Згідно ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно ст. 10 КУпАП, адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.

Відповідно до диспозиції ч. 1 ст. 173-2 КУпАП встановлена адміністративна відповідальність за вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого.

Відповідно до пункту 1 статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», домашнє насильство – це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Згідно з п. 14 ч.1 ст.1 цього ж Закону, психологічне насильство є формою домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Об`єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері захисту прав громадян.

Об`єктивна сторона правопорушення, передбаченого зазначеною статтею, полягає в умисному вчиненні будь-яких з зазначених в диспозиції дій, та передбачає існування обов`язкової ознаки - можливість настання фізичної чи психологічної шкоди, яка була завдана потерпілому.

Суб`єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі умислу.

Під час судового розгляду було встановлено, що ОСОБА_1 має психічне захворювання, а саме шизофренію, на яку вона страждає з 2025 року, згідно наданої суду медичної документації. Відповідно до письмових пояснень ОСОБА_2 , 11.02.2026 року між ним та його донькою - ОСОБА_1 виник побутовий конфлікт, ОСОБА_1 почала ображати його нецензурною лайкою, погрожувала фізичної розправою та принижувала честь та гідність.

Суд зазначає, що протокол про адміністративне правопорушення за своєю правовою природою не є самостійним беззаперечним доказом, а обставини викладені в ньому повинні бути перевірені за допомогою інших доказів, які б підтверджували вину особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.

Згідно роз`яснень, які містяться в абзаці другому п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», визнання особи винуватою може мати місце лише за умови доведеності її вини.

Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема, у справах «Кобець проти України» від 14.02.2008 року, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001 року, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002 року, неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.

Згідно пункту 4 Рішення Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року №23-рп/2010 конституційний принцип правової держави передбачає встановлення правопорядку, який повинен гарантувати кожному утвердження і забезпечення прав і свобод людини (статті 1, 3, частина друга статті 19 Основного Закону України). Конституція України визначає основні права і свободи людини і громадянина та гарантії їх дотримання і захисту, зокрема: … юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (частина друга статті 61); обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (частина третя статті 62); конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України (частина перша статті 64).

У відповідності до п. 4.1 вказаного Рішення, Конституційний Суд України на підставі наведеного дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.

Статтею 62 Конституції України встановлено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь.

З огляду на відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження факту вчинення ОСОБА_1 домашнього насильства за викладених в протоколі про адміністративне правопорушення обставин, а також заперечення факту вчинення такого насильства з боку ОСОБА_2 , який визнаний потерпілим, суд приходить до висновку про недоведеність вчинення нею адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.173-2 КУпАП.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

З урахуванням встановлених судом обставин, відповідно до вимог п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 підлягає закриттю, у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.173-2 КУпАП.

Керуючись ст. 173-2, п.1 ч.1 ст.247, ст. 294 КУпАП, суд –

ПОСТАНОВИВ:

Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2КУпАП закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю в її діях події і складу адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Приморський районний суд м. Одеси протягом десяти днів з дня винесення постанови.

Суддя : К.О. Лагода