Рішення від 25 травня 2026 р. у справі №2-4790/11 — Комунарський районний суд м. Запоріжжя

Єдиний унікальний номер №2-4790/11

Провадження №2/333/3/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2026 року м. Запоріжжя

Комунарський районний суд міста Запоріжжя у складі: головуючого судді Піха Ю.Р., за участю секретаря судового засідання Пузанової А.В., розглянувши в судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом Кредитної спілки «Запоріжжя» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Кредитної спілки «Запоріжжя» про визнання дій незаконними, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач КС «Запоріжжя» звернувся до Комунарського районного суду м. Запоріжжя з позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.

26.02.2013 до Комунарського районного суду м. Запоріжжя звернулася ОСОБА_2 із зустрічним позовом до КС «Запоріжжя» про визнання дій незаконними, в якому вказала, що з наданого розрахунку заборгованості складеного кредитною спілкою станом на 07.09.2010 проценти нарахововувались майже два тижні після закінчення строку дії договору 27.08.2010 та складали 22104,09 грн. Не зважаючи на це, відповідач продовжує нарахування процентів після закінчення строку дії договору, вказаному в п. 1.3 та просить стягнути заборгованість за процентами станом на 06.12.2012. Згідно з п. 4.1 договору зміни та доповнення до цього договору приймаються за взаємною згодою сторін та укладаються в письмовій формі. Згідно роз`яснення (листа) Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 10-1393/0/4-12 від 27.09.2012 зазначається в п. 5, що кредитним договором передбачена можливість зміни розміру відсоткової ставки. Проте кредитор зобов`язаний повідомити позичальника про намір підвищити процентну ставку не пізніше, ніж за десять днів до дати початку її застосування, а також запропонувати для укладання відповідну додаткову угоду. У разі якщо позичальник погодиться із зміненим розміром процентної ставки, він зобов`язаний протягом п`яти днів підписати запропоновану кредитором додаткову угоду про внесення змін до кредитного договору та повернути її до банку. У разі якщо позичальник не погодиться із запропонованим кредитором розміром процентів, позичальник зобов`язаний протягом п`яти днів повернути кредитору заборгованість з кредиту, сплатити нараховані проценти, пеню та можливі штрафні санкції в повному обсязі. Кредитна спілка не зверталася до позичальника про збільшення процентної ставки, а в односторонньому порядку змінила процентну ставку не повідомивши позичальника. Вважає, що розмір відсотків 0,2576% такими, що не можуть бути виконаними практично та суперечать логіці та здоровому глузду, а тому заборгованість прорахувала в розмірі 20695,20 грн. при частковій оплаті тіла кредиту.

22.03.2013 ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до КС «Запоріжжя» про визнання дій незаконними об`єднано в одне провадження з первісним позовом КС «Запоріжжя» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення для подальшого сумісного розгляду.

Згідно актового запису про смерть № 431 від 14.02.2023 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 61 рік.

Ухвалою Комунарського районного суду від 04.02.2025 здійснено заміну неналежного відповідача ОСОБА_2 її правонаступником ОСОБА_1 , яка прийняла спадщину після смерті своєї матері.

Позивач за первісним позовом, свої уточнені позовні вимоги обґрунтував наступним.

27.08.2007 року між КС «Запоріжжя» та ОСОБА_2 укладено договір кредитної лінії № 203, згідно якого відповідач отримав від позивача кредит у сумі 20000 грн. В забезпечення виконання зобов`язань за договором кредитної лінії, між КС «Запоріжжя» та відповідачем укладено Договір іпотеки від 27.08.2007 року, згідно з яким відповідач надав в іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно жилий будинок АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці, площею 886 кв.м. ОСОБА_2 свої зобов`язання за договором кредитної лінії не виконала.

За таких обставин КС «Запоріжжя» 07.08.2025 уточнивши предмет позову, просить суд в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 , яка є правонаступником ОСОБА_2 , перед Кредитною спілкою “Запоріжжя” станом на 02.10.2017 р. за договором кредитної лінії № 203 від 27.08.2007 р. в розмірі 168 825, 09 грн., яка складається з заборгованості за кредитом у розмірі 19 345, 47 грн., заборгованості по процентах за неправомірне користування кредитом у розмірі 149479, 62 грн., звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 27.08.2007 р. - жилий будинок АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці площею 886 кв.м., що належить на праві власності ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу посвідченого Шостою Запорізькою державною нотаріальною конторою 19.05.2007 р. по реєстру за № 1-1313, зареєстрованого у реєстрі права власності на нерухоме майно за № 16851633, шляхом реалізації предмету іпотеки на електронних аукціонах на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, а також стягнути з відповідача судові витрати.

Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 21.04.2026 року закрито підготовче провадження та справу призначено до розгляду по суті.

В судовому засіданні представник позивача за первісним позовом ОСОБА_3 уточнені позовні вимоги підтримав у повному обсязі та підтвердив обставини, які в ній викладені, просив суд позов задовольнити у повному обсязі.

В судовому засіданні представник відповідача за первісним позовом ОСОБА_4 проти позову заперечував, просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Відповідачка за первісним позовом ОСОБА_1 , в судове засідання не з`явилася, надала суду письмові заперечення проти позовних вимог КС «Запоріжжя», в яких вказала, що у відповідності до відомостей, що надані відділом реєстрації фізичнх осіб за адресою АДРЕСА_1 станом на 25 травня 2026 року зареєстровано три особи: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , які є неповнолітніми. Відповідно до процедури виселення неповнолітніх дітей попередньо має бути видано відповідний дозвіл органом опіки та піклування Запорізької міської адміністрації по Комунарському району адміністрації. Необхідно прийняти до уваги правову позиціїю Верховного Суду, що викладена у постанові від 28.09.2023 року у справі № 755/5118/21 провадженняі № 61-5554сво23. Позивачем не сплачена сума судового збору за вимогу немайнового характеру – виселення.

Крім того, вказала, що правовідносини між позивачем в якості кредитора та відповідачем в якості позичальника склалися на підставі укладеного між ними 27 серпня 2007 року Договору кредитної лінії № 203 на строк 36 місяців з 27 серпня 2007 року по 27 серпня 2020 року. Відповідно до п.1.1 цього договору кредитор надав позичальнику кредити в загальній сумі 20000,0 (двадцять тисяч) гривен, окремими виплатами не більше загальної суми, кожна виплата оформлюється додатковою угодою. Згідно умов договору кредитної лінії № 203 умовами кожної із додаткових угоди, а саме: від 27 серпня 2007 року, від 31 серпня 2007 року, від 07 вересня 2007 року розраховано графіки сплати залишкової суми кредиту, які є невід`ємними частинами до додаткових угод. Відповідно до п.2.2 договору від 27.08.2007 року в забезпечення належного та своєчасного виконання позичальником зобов`язання за цим договором між позичальником як іпотекодавцяем та кредитором як іпотекодержателем було укладено договір іпотеки від 27.08.2007 року, який посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Коноваловою Л.С. за № 2903. Відповідно до положень п.2 статті 18 Закону України «Про іпотеку» згідно із Законом України від15.12.2005 року № 3201- IV: іпотечний договір має містити зміст та розмір основного зобов`язання, строк і порядок виконання основного зобов`язання. Відсутність наведених умов, які мають міститися в договорі іпотеки, є підставою для визнання такого договору іпотеки недійсним. У відповідності до приписів статті 19 Закону України «Про іпотеку»: зміни та доповнення до іпотечного договору підлягають нотаріальному посвідченню. Згідно архівної довідки від 28.11.2016 року за вихідним № 2797/01-17 Запорізького обласного державного нотаріального архіву Головного територіального управління юстиції у Запорізької області додаткові угоди до договору іпотеки від 27.07.2007 року № 2903 серед документів, що зберігаються в архіві, відсутні.

Відповідно до п.5.1 договору іпотеки від 27.08.2007 року у разі порушення основного зобов`язання за кредитним договором позивачем кредитодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення. Позивач 10.03.2010 року направив на адресу відповідача попередження — вимогу за №71 про повернення кредиту та відсотків за користування кредитними коштами, яка була отримана особисто відповідачем 19.03.2010 року. Відповідач не виконала вимогу про дострокове повернення суми кредиту та відсотків. Постановою Верховного Суду у справі № 564/2199/15-ц від 14.02.2018 року підкреслено, що згідно статті 611 ЦК України, що у разі направлення кредитором боржнику вимогу про дострокове погашення кредиту, він змінив терміни повернення кредиту, які були передбачені умовами кредитного договору. Слід зазначити, що відповідно до існуючої судової практики нарахування відсотків за користування кредитними коштами припиняється з моменту отримання відповідачем попередження-вимоги, тобто визначений термін повернення кредиту частинами до 27.08.2010 року був змінений кредитором на повернення всією сумою в термін 30 днів з моменту отримання вимоги. Водночас сам кредитний договір припинив свою дію з дати направлення вимоги про дострокове погашення кредиту. Тобто з 10 березня 2010 року кредитний договір припинив свою дію, а тому у кредитора відсутні підстави для стягнення відсотків після дати направлення вимоги про дострокове припинення кредиту.

Крім того, зазначила, що позивач 22.08.2013 року звернувся до Комунарського районного суду м. Запоріжжя з позовною заявою про стягнення з ОСОБА_2 на користь КРЕДИТНОЇ СПІКЛИ «ЗАПОРІЖЖЯ» заборгованість за договором кредитної лінії № 203 від 27.08.2007 року у сумі 95270,21 гривень. За результатами судового розгляду рішенням від 30 липня 2014 року позов КРЕДИТНОЇ СПІЛКИ «ЗАПОРІЖЖЯ» від 22.08.2013 року було частково задоволено та стягнуто з ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором у сумі 85524,93 гривень та суму судового збору у сумі 855,24 грн. Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 03грудня 2014 року у провадженні №22-ц/778/3912 рішення Комунарського районного суду м. запоріжжя від 30.2014 року по справі залишено без змін. З огляду на викладене сума заборгованості відповідача станом на 03.12.2014 року становила 85524,93 основного боргу за договором кредитною лінії № 203 від 27.08.2007 року та сума судового збору 855,34. гривень. За пунктом 1.4 договору іпотеки заставна вартість предмету іпотеки визначено сторонами в сумі 176750,00 грн. Таким чином сума заборгованості за кредитом, яка встановлено судом у розмірі 85524,93 грн. є неспівмірною з заставною вартістю предмета іпотеки, узгодженою сторонами договора в сумі 176750,00 грн. Тобто, вартість предмету іпотеки в 2 рази перевищує розмір за кредитом.

Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. Правопорядок не може допускати ситуації, коли нівелюється законна сила судового рішення та створюються передумови для виникнення "колізії" судових рішень (постанова Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 442/3663/20 (провадження № 61-6501св21) На підставі наведеної правової позиції Верховного Суду, враховуючи, що має місце судове рішення від 03.12.2014 року у справі № 333/ 6612/13-ц наявні усі правові норми щодо наявності факту преюдицільності в правовідносинах між КС «ЗАПОРІЖЖЯ» та ОСОБА_1 .

Дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд встановив наступні обставини та дійшов висновку, що в задоволенні позову необхідно відмовити, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За ст. 16 ЦК кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

27 серпня 2007 року між Кредитною спілкою «Запоріжжя» та ОСОБА_2 укладенено договір кредитної лінії № 203, відповідно до п. 1.1. якого Кредитор надає Позичальнику кредити в загальній сумі 20000,00 грн. окремими виплатами, кожна виплата оформлюється додатковою угодою, а позичальник зобов`язується повернути її кредитору відповідно до умов, передбачених цим договором.

27 серпня 2007 року між позивачем та відповідачем до зазначеного Договору кредитної лінії була укладена додаткова угода № 1 про видачу траншу у сумі 10000 грн.

31 серпня 2007 року між позивачем та відповідачем була укладена додаткова угода № 2 про видачу траншу у сумі 5000,00 грн.

07 вересня 2007 року між позивачем та відповідачем була укладена додаткова угода № 3 про видачу траншу у сумі 5000,00 грн.

Отримання відповідачем ОСОБА_2 кредитних коштів, підтверджується видатковими касовими ордерами № 420 від 27.08.2007 року на суму 10000,00 грн., № 435 від 31.08.2007 року на суму 5000,00 грн., № 448 від 07.09.2007 року на суму 5000,00 грн., а також довідкою КС «Запоріжжя» про отримання 20000 грн. за рахунок капіталу КС «Запоріжжя».

В забезпечення виконання зобов`язань за договором кредитної лінії між КС «Запоріжжя» та відповідачкою укладено договір іпотеки від 27.08.2007 року, згідно з яким ОСОБА_2 надала в іпотеку належне їй на праві власності нерухоме майно – жилий будинок АДРЕСА_2 .

Строк дії договору кредитної лінії № 203 від 27.08.2007 як і додаткових угод по 27.08.2010 зі сплатою 0,1288% від суми залишку кредиту, за кожен день користування кредитом.

10.03.2010 року направив на адресу відповідача попередження — вимогу за №71 про повернення кредиту та відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 32431,92 грн. у зв`язку з невиконанням п. 3.1.5 договору кредитної лінії та згідно п. 3.3.6 вимагали дострокового повернення кредиту та відсотків за весь термін користування кредитом в термін до 10 квітня 2010 року, яка була отримана особисто відповідачем 19.03.2010 року.

Відповідно до п. 1.1, 3.1.5 договору кредитної лінії № 203 від 27.08.2007 року відповідачка зобов`язувалася своєчасно та в повному обсязі сплачувати кредитору проценти за користування кредитом та повернути основну суму кредиту згідно графіку погашення кредиту.

Пунктом 1.4. договору передбачено, що плата за користування кредитом становить 0,1288% від суми залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Строк сплати процентів повернення кредиту встановлений графіком сплати кредиту, відповідно до додаткових угод № 1 27.08.2007 року, № 2 від 31.08.2007 року, № 3 від 07.09.2007 року. Відповідно до п. 1.5. договору кредитної лінії при зміні позичальником умов зобов`язання, у тому числі графіка погашення кредиту, плата за користування кредитом становить 0,2576% від суми залишку кредиту за кожен день дії змін умов зобов`язання.

Виходячи з умов договору кредитної лінії, зі змісту ст.ст.1048,1054 ЦК України ОСОБА_2 зобов`язана повернути КС «Запоріжжя» суму кредиту та сплатити проценти за користування кредитом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісячно до дня повернення позики.

ОСОБА_2 намагалася оспорити укладені з кредитною спілкою «Запоріжжя» договір кредитної лінії № 203 та договір іпотеки від 27 серпня 2007 року, зверталася до суду з позовом про визнання їх недійсним. При цьому судом досліджувалися обставини щодо членства ОСОБА_2 у кредитній спілці, ліцензійної діяльності кредитної спілки, а також додержання строків звернення до суду з позовом за захистом порушеного права. Рішенням Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 18 вересня 2012 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 22 листопада 2012 року, у задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання недійсними договору кредитної лінії, договору іпотеки відмовлено. У рішенні зазначено, що ОСОБА_2 було відомо про всі умови договору кредитної лінії ще на час укладання договору - 27 серпня 2007 року, між тим до суду з позовом про визнання угод недійсними вона звернулася лише у листопаді 2011 року.

ОСОБА_2 , заперечуючи проти позову, посилалась на те, що договір кредитної лінії № 203 від 27.08.2007 року діє 36 фактичних місяців, з 27.08.2007 року по 27.08.2010, тому тільки у зазначений період позивач має право нараховувати проценти за користування кредитом. За таких обставин вимоги щодо стягнення з неї процентів після 27.08.2010 року вважає безпідставними.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 18.09.2012, яке залишене без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 22.11.2012 позовні вимоги ОСОБА_2 до Кредитної спілки «Запоріжжя» про захист прав споживачів, визнання договору кредитної лінії та договору іпотеки недійсними залишені без задоволення.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 01.03.2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 27.08.2013 року, позов КС «Запоріжжя» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь КС «Запоріжжя» суму заборгованості по процентам за період з 06.12.2012 року по 01.02.2013 року за користування кредитом до договору кредитної лінії № 203 від 27.08.2007 року у розмірі 2 840 грн. 53 коп., 229 грн. 40 коп. витрат по сплаті позивачем судового збору та 120 грн. витрат по сплаті позивачем ІТЗ розгляду справи.

Вказаним рішенням встановлено, що нарахування збільшених відсотків передбачено безпосередньо договором кредитної лінії (п.1.5). Згідно розрахунку заборгованості відповідач порушила графік погашення, який є невід`ємною частиною кредитного договору, ще у листопаді та грудні 2007 року, тому кредитна спілка нараховувала з 01.01.2008 року на залишок кредиту збільшений процент. Крім того, ОСОБА_2 сплачувала нараховані збільшені проценти у березні 2008 року, таким чином погодившись з умовами кредитної спілки щодо збільшення відсотків.

У серпні 2014 року ОСОБА_2 подала до суду заяву про перегляд рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 01 березня 2013 року у зв`язку з нововиявленими обставинами, яку згодом уточнювала.

Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 26 червня 2017 року у задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 01 березня 2013 року, яка залишена без змін постановою апеляційного суду Запорізької області від 17.01.2018 відмовлено.

На момент розгляду справи рішення, яке набуло законної чинності щодо недійсності договору іпотеки та додаткових угод відсутнє.

Суд до правовідносин, які виникли між сторонами застосовує наступні норми матеріального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Положеннями ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Із статей 610, 611, 612 ЦК України вбачається, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушення умов, визначених змістом зобов`язання. У разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема зміна умов зобов`язання та сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

За правилами ч.1 ст.12 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення Іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, Іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основними зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Статтею 35 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсил іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцяти денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

Таким чином, із змісту положень вказаної статті випливає, що звернення до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки можливе тільки за умови дотримання її положень, яка предебачає: пред`явлення іпотекодавцю письмової вимоги про усунення порушення забезпеченого іпотекою зобов`язання, в якому встановлюється не менше як 30-денний строк для усунення порушення та містить попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги; незадоволення вимоги іпотеко держателя протягом установленого ним строку, який не може бути меншим за тридцять днів. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки.

Матеріалами справи встановлено, що КС «Запоріжжя» 10.03.2010 направила ОСОБА_2 попередження про вимогу щодо погашення боргу до 10.04.2010, де було зазначено, що у разі несплати боргу буде вчинено виконавчий напис нотаріуса та звернуто стягнення на предмет іпотеки – жилий будинок, яку вона отримала 19.03.2010.

Оскільки борг ОСОБА_2 був не сплачений, КС «Запоріжжя» звернулася до нотаріуса з відповідною заявою, на підставі якої 13.09.2010 приватним нотаріусом було вчинено виконавчий напис № 4325 про звернення стягнення на предмет іпотеки, на підставі чого 17.09.2010 постановою державного виконавця відкрито виконавче провадження.

30.03.2011 ОСОБА_2 направлено вимогу за № 191 про виселення з жилого будинку по причині вчинення виконавчого напису про звернення стягнення на премет іпотеки, яку вона отримала 08.04.2011.

Не погоджуючись з виконавчим написом, ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 21.09.2011 позов задоволено, та визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 4325, вчинений 13.09.2010 приватним нотаріусом Запорізького міського управління юстиції Петрушенко Т.І. про звернення стягнення на предмет іпотеки – жилий будинок АДРЕСА_1 .

Після 21.09.2011 КС «Запоріжжя» не попереджала ОСОБА_2 про наявні розміри боргу по кредитному договору.

Вказане свідчить про відсутність письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві - відповідачу ОСОБА_2 та документу, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя.

Відповідно до ч.1,ст.35 Закону України «Про іпотеку`у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення.

Пунктом 5.4 договору іпотеки від 27.08.2007 року встановлено, що звернення стягнення на Предмет іпотеки здійснюється за рішенням суду, у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, після невиконання іпотекодавцем у 30-денний строк вимоги, згідно до повідомлення, надісланого у порядку ст.35 Закону України «Про іпотеку».

У відповідності до ст. 12,13 ЦПК України сторони несуть тягар по доведенню обставин, якими обґрунтовують позовні вимоги та заперечення.

Згідно ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, щопідтверджують заявлені вимогичи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Всупереч вимогам вказаних статей, КС «Запоріжжя» не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували, направлення ОСОБА_2 зазначеної письмової вимоги після 21.09.2011.

За приписами ч.4 ст.39 Закону України «Про іпотеку» суд вправі відмовити у задоволенні позову Іпотекодержателя про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо допущене боржником або Іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов`язання чи іпотечного договору не завдає збитків Іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.

Відповідно до роз`яснень, які містяться у п.41 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30 березня 2012 року за №5, при вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має надати оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна, якщо допущене боржником або Іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов`язання чи іпотечного договору не завдає збитків Іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.

Оскільки вказане положення закону є оціночним, то суд має належним чином його мотивувати, співставити обставини зі змістом цього поняття, визначитись, чи не суперечить його застосування загальному змісту та призначенню права, яким урегульовано конкретні відносини (зокрема про право на першочергове задоволення вимог за рахунок предмета застави), та врахувати загальні засади цивільного законодавства - справедливість, добросовісність та розумність ( пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

До такого правового висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 24.10.2018 року (справа 61-9143 св18) та від 4 листопада 2015 року (справа №6-340 цс 15).

В матеріалах справи наявний розрахунок заборгованості ОСОБА_2 по договору кредитної лінії № 203 від 27.08.2007 (т.5 а.с.33), відповідно до якого встановлено нарахування відсотків за період з 27.08.2007 по 27.01.2008 за процентною ставкою 0,1288 %, з 28.01.2007 по 20.05.2008 – за процентною ставкою 0,2576%, з 21.05.2008 по 27.07.2008 знову за процентною ставкою 0,1288%, з 28.07.2008 по 30.04.2009 – за процентною ставкою 0,2576%, з 01.05.2009 по 27.06.2009 – за процентною ставкою 0,1288%, з 28.06.2009 по 01.02.2013 – за процентною ставкою 0,2576%. Крім цього, сума боргу про процентах у розмірі 2840,53 грн. стягнута рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 01.03.2013 по справі № 2-1981/11 та перераховано ВДВС за період з 21.11.2014 по 21.01.2016. Після чого, КС «Запоріжжя» здійснено нарахування відсотків за відсотковою ставкою 0,2576% за період з 02.02.2013 по 02.11.2017 на загальну суму 149479,62 грн. При цьому ОСОБА_2 самостійно здійснювались періодичні оплати заборгованості в період з 27.09.2007 по 02.12.2009, які КС «Запоріжжя» були враховані в погашення процентів за кредитом. Не зважаючи на погашення заборгованості ОСОБА_7 «Запоріжя» здійснювала нарахування відсотків за підвищеною процентною ставкою.

Разом з тим у постанові від 28 березня 2018 року в справі №444/9519/12 Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2ст.1050 ЦК України; надалі права та інтереси кредитодавця забезпечуються ч. 2ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У постанові Великої Палати Верховного Суду 31 жовтня 2018 року в справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18) викладене, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч.2ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Враховуючи вказане, суд не приймає до уваги наданий позивачем за первісним позовом розрахунок заборгованості, оскільки з нього вбачається нарахування відсотків поза межами строку кредитування та не зважаючи на погашення відповідачкою нарахування процентів відбувалося за підвтщеною процентною ставкою. Тобто, заборгованість нарахована кредитною спілкою не відповідає правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду та вимогам Закону, уточненого розрахунку заборгованості позивачем для дослідження в судовому засіданні не надано.

Згідно із ч. 6 ст. 38 закону України «Про іпотеку» ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотеко держателем або на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Відповідно до п. 1.2 договору іпотеки від 27.08.2007 предметом іпотеки є належне іпотекодавцю на праві власності нерухоме майно, жилий будинок АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці площею 886 кв.м.

Згідно п. 1.3 вказаного договору вартість предмету іпотеки складає 57322 грн. Заставна вартість предмета іпотеки визначається сторонами в сумі 176750 грн.

При цьому, вартість предмета іпотеки, зазначена у цьому пункті договору, є умовною вартістю предмета іпотеки на момент передачі його в іпотеку. Реалізація предмета іпотеки у випадку примусового стягнення повинна здійснюватися за цінами, що реально склалися на аналогічне предмету іпотеки майно на момент його реалізації.

На замовлення КС «Запоріжжя» в матеріалах справи наявний звіт про незалежну оцінку житлового будинку АДРЕСА_1 загальною площею 62,3 кв.м. датований 29.09.2017 ПП « АСПЕКТ». Ринкова вартість вказаного будинку на момент оцінки становила 478908 грн.

Враховуючи вказані обставини справи, звернення стягнення на предмет іпотеки не відповідає вимогам співмірності, розумності та справедливості, оскільки розмір заборгованості порівняно з вартістю предмета іпотеки у цьому спорі є незначним, таким чином, суд приходить до висновку про те, що в даному випадку порушення основного зобов`язання не завдає збитків іпотекодержателю та не змінює обсяг його прав, що, в свою чергу, є підставою для застосування положень ч.3 ст.39 Закону України «Про іпотеку» та відмови у задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки.

З урахуванням вищенаведених встановлених в судовому засіданні обставин, суд прийшов до висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 509, 526, 530, 536, 546, 589-590, 610-612, 625, 628, 629, 1048-1050, 1054, Цивільного кодексу України, Законом України «Про іпотеку», статтями 2, 10, 12, 13, 76-82, 89, 95, 158, 209, 258, 259, 263-266, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову Кредитної спілки «Запоріжжя» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки - відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_1 до Кредитної спілки «Запоріжжя» про визнання дій незаконними залишити без задоволення.

Повний текст рішення виготовлено 12 червня 2026 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Ю.Р. Піх