Постанова від 07 червня 2026 р. у справі №552/8053/25 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 552/8053/25 Номер провадження 22-ц/814/1652/26Головуючий у 1-й інстанції Самсонова О. А. Доповідач ап. інст. Обідіна О. І.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2026 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Полтавського апеляційного суду в складі:

головуючого судді: Обідіної О.І.,

суддів: Карпушина Г.Л., Панченка О.О.,

за участю секретаря: Дороженка Р.Г.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві, в режимі відеоконференції, апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестагро» та ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 24 грудня 2025 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестагро» про зобов`язання здійснити звільнення та повний розрахунок, стягнення заробітної плати та вихідної допомоги,

В С Т А Н О В И Л А :

У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Інвестагро», в якому після уточнення позовних вимог, просив:

зобов`язати здійснити його звільнення на підставі заяви від 06.06.2025 зі здійсненням повного розрахунку по заробітній платі з урахуванням компенсації за невикористану відпустку та внести запис до паперової та електронної трудової книжки про його звільнення за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України,

стягнути суму заробітку в розмірі 322260,56 грн. без урахування податків, з яких 85520,72 грн. - заробітна плата, 236739,84 грн - вихідна допомога шляхом безготівкового перерахунку грошових коштів за вказаними ним банківськими реквізитами.

Вимоги обґрунтовані тим, що 02 грудня 2024 року він був прийнятий на посаду заступника директора з економічних питань ТОВ «Інвестагро», а 01 березня 2025 року переведений на посаду директора з економіки ТОВ «Інвестагро».

У зв`язку з порушенням товариством трудового законодавства в частині своєчасної виплати заробітної плати, а саме у зв`язку із затримкою виплати на 3-5 місяців, ним як працівником було прийнято рішення про звільнення та відповідно, 06 червня 2025 року подано до відділу кадрів заяву на звільнення за власним бажанням, але у зв`язку з тим, що її реєстрацію не здійснили, він цього ж дня направив дану заяву (підписану, відскановану та підписану КЕП) на офіційну електронну пошту роботодавця.

Вважає, що саме 06 червня 2025 року є датою розірвання договору, але станом на час звернення до суду він не був звільнений з посади та не отримав заробітної плати і вихідної допомоги.

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 24 грудня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення, суд встановив як факт подачі позивачем заяви про звільнення саме 06 червня 2025 року, так і факт подальшого виконання ним трудових обов`язків і отримання за це заробітної плати, що свідчить про відсутність правових підстав для задоволення заявлених вимог.

Не погодившись з рішенням суду, ТОВ «Інвестагро» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить рішення змінити в частині встановленого судом факту направлення позивачем заяви про звільнення на офіційну електронну адресу товариства, що не відповідає дійсності, в іншій частині просить рішення залишити без змін.

Вказує, що використана позивачем електронна пошта для подачі заяви про звільнення була створена для роботи в кабінеті «Електронного суду » виключно для забезпечення обміну інформацією згідно положення про Єдину судову інформаційно - телекомунікаційну систему, а відтак не є засобом комунікації між працівниками та товариством як роботодавцем.

Також апеляційна скарга на рішення суду була принесена і позивачем ОСОБА_1 , який просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про повне задоволення позовних вимог.

Вважає помилковим висновок суду щодо продовження ним виконання трудових обов`язків після подачі заяви про звільнення, оскільки звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП України відбувається у строк визначений саме працівником, тоді як факт продовження трудових відносин з товариством після 06 червня відповідачем доведений не був, тому суд дійшов невірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення його позову.

Одночасно вказує на неправильне застосування норм ст. 233 КЗпП України, оскільки зазначивши про пропуск строку звернення до суду, суд вказав про незастосування наслідків такого пропуску строку, що свідчить про неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, приходить до висновку про відсутність підстав для їх задоволення з огляду на наступне.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно наказу ТОВ «Інвестагро» від 29.11.2024 №125-к-тр, ОСОБА_1 02.12.2024 прийнятий на роботу на посаду заступника директора з економічних питань у ТОВ «Інвестагро».

Наказом ТОВ «Інвестагро» від 24.02.2025 року №4 «Про внесення змін до штатного розпису» з 01 березня 2025 року зі штатного розпису товариства виведено одну штатну одиницю заступника директора з економічних питань та введено з 01.03.2025 одну штатну одиницю директора з економіки.

Сторонами не заперечується переведення позивача на посаду директора з економіки ТОВ «Інвестагро» з 01.03.2025.

Згідно долученої позивачем до справи заяви на ім`я директора товариства «Інвестагро» про звільнення, ОСОБА_1 просив звільнити його з посади директора з економіки за власним бажанням у зв`язку з порушенням законодавства про працю, а саме виплатою зарплати за лютий - травень 2025 року з порушенням строків. Вказана заява датована 06.06.2025.

Після відмови в реєстрації його заяви у відділі кадрів, аналогічна заява була направлена ОСОБА_1 на електронну пошту відповідача investagro@ukr.net, проте, як стверджує останній, станом на час звернення до суду, він не був звільнений з займаної посади.

Ухвалюючи рішення місцевий суд встановив, що після подачі зави про звільнення, позивач продовжував працювати протягом певного періоду часу, що свідчить про відсутність підстав для задоволення вимоги про звільнення на підставі поданої ним заяви від 06.06.2025, із здійсненням повного розрахунку при звільненні.

Також безпідставними суд визнав вимоги про стягнення зарплати за серпень-листопад 2025 року, оскільки зібраними по справі доказами не доведено факт виконання ним своїх трудових обов`язків в зазначений період.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду.

Частиною 3 статті 38 КЗпП України встановлено, що працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, чинив мобінг (цькування) стосовно працівника або не вживав заходів щодо його припинення, що підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили.

При незгоді роботодавця звільнити працівника з підстав, передбачених частиною третьою статті 38 КЗпП України, останній може відмовити у розірванні трудового договору, але не вправі розірвати цей договір з інших підстав, які працівником не зазначалися.

Підставою для застосування вказаної норми КЗпП України є факт порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору, що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи.

Так, підставою для звільнення в порядку ч. 3 ст. 38 КЗпП України позивач вказав на допущені роботодавцем порушення законодавства про працю в частині несвоєчасної виплати заробітної плати за лютий 2025 року, березень 2025 року, квітень 2025 року та травень 2025 року.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 1 ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Так, матеріалами справи доводиться та не заперечується відповідачем порушення останнім трудового законодавства в частині своєчасної виплати заробітної плати, яка здійснювалася з затримкою, що свідчить про наявність підстав для звільнення ОСОБА_1 на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

Так, згідно з платіжними інструкціями заробітна плата за грудень 2024 року була виплачена в березні 2025 року, за січень 2025 року - в травні 2025 року, за лютий-березень 2025 року - в липні 2025 року.

Разом з тим, після відмови відділу кадрів у прийнятті заяви та її направлення в той же день, 06.06.2025, на електронну пошту підприємства, позивач продовжував виконувати свої обов`язки на посаді директора з економіки товариства, що підтверджується табелем обліку використання робочого часу (по 4 год. протягом 21 днів у червні та по 4 год. протягом 4 днів у липні).

Також факт виконання трудових обов`язків доводиться розрахунковим листком за період з 07.06.2025 по 30.06.2025, з якого вбачається відпрацювання ОСОБА_1 16 робочих днів та нарахування заробітної плати в сумі 19520,91 грн. Також аналогічне нарахування заробітної плати мало місце в липні впродовж з 01 по 05 липня в сумі 5586,13 грн.

Як вірно зазначив місцевий суд, отримавши заробітну плату за червень - липень 2025 року, після поданої заяви про звільнення 06.06.2025, ОСОБА_1 не відреагував на виплату заробітної плати належним чином, не повернув її як безпідставно отримані кошти разом з наявним в нього посвідченням про бронювання, що свідчить про його свідомі дії щодо перебування з товариством в подальших трудових відносинах, які фактично тривали до 06 липня 2025 року.

Після зазначеної дати ОСОБА_1 був відсутній на роботі та, відповідно, не табелювався роботодавцем, і йому не нараховувалася заробітна плата.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо недоведеності виконання ним як працівником товариства фактичної роботи після 06.06.2025, не заслуговують на увагу та спростовуються матеріалами справи, зокрема табелями робочого часу, фактом отримання зарплати, виплата якої підтверджена відповідачем наданими суду платіжними інструкціями від 04.07.2025 №14 та №15.

Доказів протилежного ОСОБА_1 не надав та не спростував встановленого судом факту продовження існування між сторонами трудових відносин після 06.06.2025.

Помилковим вважає колегія суддів посилання апелянта на наявність правових підстав для виплати вихідної допомоги, зважаючи на не припинення між позивача та товариством трудових відносин, а відтак позивач не набув статусу звільненого працівника, оскільки чинне законодавство про працю пов`язує обов`язок роботодавця виплатити таку допомогу у розмірі не менше тримісячного середнього заробітку (ч. 3 ст. 38 КЗпП України) лише в разі припинення трудового договору.

Що стосується доводів обох апеляційних скарг щодо невірного застосування судом першої інстанції положень ст. 233 КЗпП України, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, положення зазначеної норми регулюють строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів

При цьому, частина 1 вказаної статті на підставі Рішення Конституційного Суду № 1-р/2025 від 11.12.2025 визнана неконституційною в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду з вимогами про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, а відтак заявлена ОСОБА_1 вимога про стягнення заробітної плати з урахуванням компенсації за невикористану відпустку та вихідної допомоги - не обмежена строком звернення до суду.

Разом з цим, суд вірно розглянув спір в цій частині та дійшов вмотивованого переконання про відсутність підстав для застосування визначених положеннями ст. 233 КЗпП України строків звернення до суду, розглянувши спір по суті та відмовивши в задоволенні вимог за безпідставністю.

Крім того, вказана стаття передбачає, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

Однак, в даній справі позивач звільнений не був та відповідно наказу про його звільнення роботодавець не видавав, напроти, в ході розгляду справи стверджував про подальше існування між сторонами трудових відносин, а відтак і обраховувати визначений ст. 233 КЗпП України місячний строк для звернення до суду для вирішення спору про звільнення не можливо з підстав відсутності самого наказу про звільнення ОСОБА_1 .

Посилання апелянта - ТОВ «Інвестагро» на необхідність зміни мотивувальної частини рішення стосовно встановленого судом першої інстанції факту належності електронної пошти на яку була надіслана заява про звільнення як офіційної адреси підприємства, відхиляється колегією суддів, оскільки це не впливає на вірність висновків суду про відсутність правових підстав для задоволення позову, які ґрунтуються на повно встановлених фактичних обставинах, в тому числі і доведеності факту направлення такої заяви ОСОБА_1 на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційних скарг та зміни чи скасування рішення місцевого суду, як ухваленого з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 384 ЦПК України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестагро» та ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 24 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови суду виготовлено 11 червня 2026 року.

Судді: О.І. Обідіна Г.Л. Карпушин О.О. Панченко