Постанова від 10 червня 2026 р. у справі №285/4947/25 — Житомирський апеляційний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №285/4947/25 Головуючий у 1-й інст. Помогаєв А. В.

Категорія 39 Доповідач Панкеєва В. А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Панкеєвої В.А.,

суддів Григорусь Н.Й.,

Галацевич О.М.,

за участю секретаря Добровольської В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Житомирі цивільну справу № 285/4947/25 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ФК "Факторінгс" до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів,

за апеляційною скаргою представника товариства з обмеженою відповідальністю - адвоката Меладзе Світлани Олександрівни

на рішення Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 02 лютого 2026 року, ухвалене під головуванням судді Помогаєва А. В. у м. Звягелі,

встановив:

У вересні 2025 року товариство з обмеженою відповідальністю "ФК "Факторінгс" (далі - ТОВ "ФК "Факторінгс") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів.

Позов мотивовано тим, що 22.08.2008 між відкритим акціонерним товариством Комерційний банк "НАДРА" (далі - ВАТ КБ "НАДРА") та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №8-10/МК/2008-980.

Згідно умов п.п.1.1., п.п.1.3. п.1 зазначеного договору банк надав позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти у сумі 150000,00 грн строком до 20.08.2018.

Проте грошові кошти у встановлений кредитним договором строк позичальником не були повернуті/сплачені на користь банку, що стало підставою для звернення ВАТ КБ "НАДРА" до суду з позовом про стягнення заборгованості з відповідача.

Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 24.03.2010 по цивільній справі №2-478/10 за позовом ВАТ КБ "НАДРА" до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу, позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ВАТ КБ "НАДРА" заборгованість за кредитним договором у розмірі 166820,63 грн.

Заборгованість, яка була визначена і встановлена до стягнення на користь банку згідно судового рішення, не була повернута/не сплачена відповідачем, а отже має місце тривале порушення зобов`язання з повернення кредитору грошових коштів за судовим рішенням.

Судове рішення відповідачем досі не виконано, і ніколи не виконувалось. Таким чином, відповідач має тривале невиконане грошове зобов`язання зі сплати на користь кредитора грошової суми згідно судового рішення.

15.07.2020 між ТОВ "ФК "ДНІПРОФІНАНСГРУП" та ПАТ "КБ "НАДРА" було укладено договір №GL48N718070_I_1 про відступлення прав вимоги, за яким ТОВ "ФК "ДНІПРОФІНАНСГРУП" набуло право вимоги до ОСОБА_1 за вищезазначеним кредитним договором.

20.07.2020 між ТОВ "ФК "ДНІПРОФІНАНСГРУП" та позивачем було укладено договір №20/07/2020 про відступлення прав вимоги, за яким останній набув право вимоги до відповідача за вищезазначеним кредитним договором.

Станом на дату подання позову, відповідач не виконала судове рішення, грошові кошти не повернула. Заборгованість відповідача (згідно судового рішення) у розмірі 166820,63 грн на момент подачі позову залишається непогашеною, у зв`язку з чим ТОВ "ФК "Факторінгс" має право на нарахування інфляційних втрат та 3% річних, що є особливою мірою відповідальності відповідача за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Посилаючись на положення статті 625 ЦК України та практику Верховного Суду, позивач просив стягнути на свою користь з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, загальний розмір яких становить 97764,07 грн, з яких 73865,30 грн - інфляційне збільшення, 23898,77 грн - 3% річних.

Звягельський міськрайонний суд Житомирської області рішенням від 02 лютого 2026 року у задоволенні позовних вимог відмовив.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, представник ТОВ "ФК "Факторінгс" - адвокат Меладзе С.О. подала апеляційну скаргу.

Посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, недоведеність обставин, що мають значення для справи, та неправильне застосування матеріального права просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції безпідставно поклав в основу рішення висновки, викладені у рішенні Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 10 травня 2023 року у справі №285/7106/22, оскільки під час розгляду вказаної справи не досліджувались обставини виконання чи невиконання рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 24 березня 2010 року у справі №2-478/10 про стягнення заборгованості за кредитним договором, а також не встановлювався розмір заборгованості за цим рішенням. Апелянт звертає увагу, що відповідач у справі №285/7106/22 не була учасником того спору, а тому висновки, викладені у вказаному рішенні, не можуть свідчити про погашення чи зменшення заборгованості за судовим рішенням від 24 березня 2010 року.

Наголошує, що предметом даного позову є стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, нарахованих у зв`язку з тривалим невиконанням відповідачем судового рішення від 24 березня 2010 року, яким з відповідача на користь ВАТ КБ "НАДРА" стягнуто 166820,63 грн заборгованості за кредитним договором. При цьому підставою позову є саме факт невиконання судового рішення, а не невиконання кредитного договору чи розмір кредитної заборгованості як такої.

Також зазначає, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про задоволення вимог кредитора за рахунок предмета іпотеки та припинення основного зобов`язання. На підтвердження цього апелянт посилається на те, що у провадженні Звягельського міськрайонного суду Житомирської області перебуває цивільна справа №285/2235/25 за позовом ОСОБА_2 до позивача про скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації про державну реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно. Предметом позову у справі №285/2235/25 є вимоги ОСОБА_2 скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 62864558 від 14.01.2022, державного реєстратора Ружицького Олександра Дмитровича, Новоград-Волинська державна нотаріальна контора, право власності на квартиру АДРЕСА_1

На думку апелянта, до вирішення вказаного спору питання фактичного задоволення вимог кредитора за рахунок предмета іпотеки є залишається невирішеним, а висновки суду першої інстанції - недоведеними.

Крім того, вважає помилковим висновок суду про неможливість застосування до спірних правовідносин положень частини другої статті 625 Цивільного кодексу України. Апелянт зазначає, що заявлені позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних нараховані виключно за період з 02 квітня 2017 року до 09 січня 2022 року, тобто до моменту звернення стягнення на предмет іпотеки та до реєстрації права власності на нього. У зв`язку з цим апелянт вважає, що навіть у разі задоволення вимог кредитора за рахунок предмета іпотеки це не виключає права кредитора на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за період прострочення, який мав місце до припинення основного зобов`язання.

Посилаючись на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц, від 04 червня 2019 року у справі №916/190/18, від 24 квітня 2024 року у справі №657/1024/16-ц та від 02 липня 2025 року у справі №903/602/24, апелянт зазначає, що наявність судового рішення про стягнення боргу не припиняє грошового зобов`язання, а прострочення його виконання є триваючим правопорушенням, у зв`язку з чим кредитор має право на стягнення інфляційних втрат та 3% річних за увесь час прострочення до моменту фактичного припинення зобов`язання.

Апелянт також звертає увагу, що положення статей 3, 7, 36, 37 Закону України "Про іпотеку" регулюють припинення вимог кредитора щодо виконання основного зобов`язання, тобто вимог про стягнення тіла кредиту, процентів, пені чи штрафних санкцій за кредитним договором, однак не містять заборони на стягнення сум, передбачених статтею 625 ЦК України, як міри відповідальності за невиконання судового рішення. На думку апелянта, інфляційні втрати та три проценти річних не є складовою основного зобов`язання за кредитним договором, а є самостійною цивільно-правовою відповідальністю за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Крім того, зазначає, що відповідач не надала жодних доказів виконання рішення суду від 24 березня 2010 року чи погашення заборгованості, а тому, на думку позивача, висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування статті 625 ЦК України не відповідають фактичним обставинам справи та зроблені без належного дослідження доказів.

Ухвалами Житомирського апеляційного суду від 19 березня 2026 року відкрито провадження у справі та справу призначено до розгляду на 10:30 год. 11 червня 2026 року.

Відповідач не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу.

Належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи сторони в судове засідання не з`явились, їх неявка не перешкоджає розгляду справи, що відповідає положенням ч.2 ст.372 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази в їх сукупності, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам в повній мірі.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст.5 ЦПК України).

Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 22.08.2008 року між ВАТ КБ "НАДРА" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №8-10/МК/2008-980, за умовами якого відповідач отримала грошові кошти у сумі 150000,00 грн строком до 20.08.2018 (а.с.12).

У зв`язку з невиконанням позичальником своїх зобов`язань, ВАТ КБ "НАДРА" звернулось до суду з позовом про стягнення заборгованості з позичальника ОСОБА_1 та поручителя ОСОБА_3 .

Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 24.03.2010 по цивільній справі №2-478/10 позов ВАТ КБ "НАДРА" задоволено, достроково розірвано кредитний договір №8-10/МК/2008-980, укладений 22.08.2008; стягнуто з ОСОБА_1 та поручителя ОСОБА_3 на користь ВАТ КБ "НАДРА" в солідарному порядку 166820,63 грн заборгованості за кредитним договором (а.с.13).

15.07.2020 між ТОВ "ФК "ДНІПРОФІНАНСГРУП" та ПАТ "КБ "НАДРА" було укладено договір №GL48N718070_I_1 про відступлення прав вимоги, за яким ТОВ "ФК "ДНІПРОФІНАНСГРУП" набуло право вимоги до ОСОБА_1 за вищезазначеним кредитним договором на суму 78642,58 грн (а.с.14-21).

20.07.2020 між ТОВ "ФК "ДНІПРОФІНАНСГРУП" та ТОВ "ФК "Факторінгс" було укладено договір №20/07/2020 про відступлення прав вимоги, за яким позивач набув право вимоги до відповідача за вищезазначеним кредитним договором на суму 78642,58 грн (а.с.22-25).

Частиною 1 статті 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч.1 ст.513 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.514 ЦК України).

Частиною 1 статті 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Враховуючи викладене ТОВ "ФК "Факторінгс" набуло право вимоги до відповідача за кредитним договором №8-10/МК/2008-980 від 22.08.2008 на суму 78642,58 грн.

У провадженні Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області перебувала цивільна справа № 285/7106/22 за позовом ОСОБА_2 до ТОВ "ФК "Факторінгс" про витребування нерухомого майна (квартири) з чужого незаконного володіння.

Рішенням суду від 10.05.2023 по справі № 285/7106/22, яке набрало законної сили 09.10.2023, у задоволенні позову відмовлено. Разом з тим, з рішення суду вбачається, що 22.08.2008 між ВАТ "Комерційний банк "Надра" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №8-10/МК/2008-980, за яким остання отримала грошові кошти в сумі 150000,00 грн на строк до 20.08.2018 включно, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 20,9% річних.

На забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором від 22.08.2008 між ВАТ "Комерційний банк "Надра", ОСОБА_3 та ОСОБА_1 того ж дня укладено договір поруки, за яким ОСОБА_3 взяв на себе обов`язки поручителя. 22.08.2008 між ВАТ "Комерційний банк "Надра" та ОСОБА_3 був укладений договір іпотеки №8-10/МК/2008-980, за яким для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором було передано в іпотеку квартиру за адресою: АДРЕСА_2 .

Строк дії договору іпотеки встановлено п.6.3 статті 3, а саме - до повного виконання зобов`язання за кредитним договором. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.

За договором про відступлення прав вимоги від 15.07.2020 ВАТ "Комерційний банк "Надра" передало ТОВ "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп" належні банку права вимоги до позичальників, іпотекодавців та поручителів, серед яких були права вимоги до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на суму 78642,58 грн.

За договором про відступлення прав вимоги від 15.07.2020 ТОВ "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп" передало ТОВ "ФК "Факторінгс" раніше отримані від ВАТ "Комерційний банк "Надра" права вимоги до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (87-89).

Отже, ТОВ "ФК "Факторінгс" набуло право власності на квартиру за вказаною адресою в рахунок погашення боргу за кредитним договором №8-10/МК/2008-980 від 22.08.2008.

Виходячи з викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вищезазначеним рішенням суду встановлено обставини, щодо кредитного договору та заборгованості, хоча і не в межах цього конкретного спору, які спростовують посилання представника ТОВ "ФК "Факторінгс" на те, що кредитором не було отримано відшкодування заборгованості за кредитним договором №8-10/МК/2008-980 від 22.08.2008 після ухвалення рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду від 24.03.2010 по цивільній справі №2-478/10 про стягнення на користь ВАТ КБ "НАДРА" з ОСОБА_1 коштів у сумі 166820,63 грн.

Згідно ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16.

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (постанова Велика Палата Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що заборгованість за кредитним договором у розмірі 166820, 63 грн, яка була визначена і встановлена до стягнення на користь банку згідно судового рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 24.03.2010 по цивільній справі №2-478/10, не була повернута/не сплачена відповідачем, а отже має місце тривале порушення зобов`язання з повернення кредитору грошових коштів за судовим рішенням.

Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19, від 03 жовтня 2023 року у справі № 366/203/21, від 09 листопада 2023 року у справі № 420/2411/19 дійшла висновку, що інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання, тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги.

Позивач здійснив нарахування 3% та сум інфляційних втрат за період 02.04.2017 до 09.01.2022 (кінцева дата визначена на власний розсуд) на всю суму заборгованості за кредитним договором в розмірі 166820,63 грн (а.с.11).

Проте, як встановлено судом, позивач набув право вимоги до відповідача за кредитним договором №8-10/МК/2008-980 від 22.08.2008 на суму 78642,58 грн.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст.76 ЦПК України).

У ч.2 ст.78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з ч.6 ст.81 ЦПК України доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 18 листопада 2019 року у справі №902/761/18, від 14 вересня 2021 року у справі №910/14452/20).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц.

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст.129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Частиною 4 статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року № 3477-ІV на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам доказів не збирає.

Відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторін. Тобто, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс.

Жодних доказів реальної суми непогашеного боргу відповідача після задоволення вимог кредитора за рахунок предмета забезпечення станом на 02.04.2017 позивачем не надано.

За відсутності таких доказів, суд позбавлений можливості визначити наявну суму заборгованості, а тому відсутні правові підстави для визначення бази нарахування 3% річних та суми інфляційних втрат за статтею 625 ЦК України.

Крім того, матеріали справи не містять доказів щодо вартості набутої позивачем квартири, а тому суд позбавлений можливості визначити її співмірність сумі заборгованості відповідача та встановити факт її повного або часткового погашення.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги в сукупності з матеріалами справи, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив надані сторонами докази та надав їм оцінку відповідно до вимог статей 76-89 ЦПК України.

Позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження розміру заборгованості, яка існувала станом на початок періоду, за який заявлено вимоги про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, а також не доведено фактичного розміру невиконаного грошового зобов`язання після переходу до нього права вимоги. При цьому з матеріалів справи вбачається, що вимоги кредитора були забезпечені іпотекою, а позивач набув право власності на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором.

За таких обставин саме на позивача покладався обов`язок довести наявність та розмір непогашеного грошового зобов`язання, на яке ним здійснено нарахування інфляційних втрат та 3% річних.

Однак належних і допустимих доказів щодо фактичного розміру залишку заборгованості після задоволення вимог кредитора за рахунок предмета забезпечення, а також доказів правильності здійсненого розрахунку позивачем не надано. За відсутності таких доказів суд позбавлений можливості встановити наявність підстав для застосування положень статті 625 ЦК України та перевірити обґрунтованість заявлених до стягнення сум.

Відтак суд першої інстанції обґрунтовано виходив із недоведеності підстав для нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на заявлену позивачем суму, оскільки відсутність належних доказів фактичного залишку боргу унеможливлює перевірку правильності здійсненого розрахунку та визначення обсягу відповідальності відповідача.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновку суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірено та надано їм належну оцінку, зводяться переважно до власного тлумачення характеру спірних правовідносин, незгоди з оцінкою доказів, наданою судом першої інстанції, та не містять посилань на обставини чи докази, які б спростовували встановлені судом факти або свідчили про неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України", № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до статті 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За приписами пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відтак, відповідно до положень статті 375 ЦПК України, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, відповідає встановленим обставинам справи, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається.

Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи, немає.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу представника товариства з обмеженою відповідальністю - адвоката Меладзе Світлани Олександрівни залишити без задоволення.

Рішення Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 02 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий В.А. Панкеєва

Судді Н.Й. Григорусь

О.М. Галацевич