Рішення від 11 червня 2026 р. у справі №760/33662/25 — Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №760/33662/25

Провадження №2/760/4597/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2026 року м. Київ

Солом`янський районний суд м. Києва в складі:

головуючої судді Тесленко І. О.,

за участю секретаря судового засідання Верганівського Б. І.,

позивача ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дружини з інвалідністю за підсудністю,

ВСТАНОВИВ:

у липні 2025 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд», звернулась до Солом`янського районного суду міста Києва з позовною заявою до ОСОБА_2 , про стягнення аліментів.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним. Вони з відповідачем перебувають у шлюбі з 30 червня 2007 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб. Від цього шлюбу мають сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . До квітня 2022 року вони проживали разом із відповідачем у спільно придбаній на рівних частках квартирі (50/50) за адресою: АДРЕСА_1 . З початку повномасштабної війни позивач виїхала з сином до Німеччини, де проживають зараз, оскільки позивач проходить лікування від тяжкого захворювання. У лютому 2020 року їй встановлено діагноз: Хронічний мієлолейкоз (ХМЛ). У зв`язку з цим рішенням МСЕК встановлено інвалідність ІІІ групи. Позивач проходить тривале лікування препаратом Imatinib 400, що підтверджується медичними довідками та чеками за придбані ліки. Прийом іматинібу супроводжується побічними ефектами: м`язові та кісткові болі, загальна слабкість, нудота, затримка рідини, набряки. Для підтримки організму та зменшення ускладнень необхідне збільшене споживання білка та калорій, що підтверджується офіційними рекомендаціями Національного інституту раку США (NCI): «Пацієнтам під час лікування раку слід вживати більше білка, щоб підтримати відновлення тканин, м`язів та імунітету» (Джерело: National Cancer Institute, Eating Hints: Before, During, and After Cancer Treatment, 2022, стор. 5-7). Таким чином, її щомісячні витрати значно зросли через лікування та необхідність спеціалізованого харчування, що підтверджується доданими документами. Відповідач не бере участі в утриманні дитини та не допомагає їй фінансово, незважаючи на неодноразові звернення. У переписках він зазначав: «Грошей немає, будуть - кину». Відповідно до ст. 75, 76, 91, 180 Сімейного кодексу України, чоловік зобов`язаний утримувати дружину з інвалідністю та брати участь у додаткових витратах, пов`язаних з хворобою, а також зобов`язаний утримувати дитину до повноліття. Вона неодноразово зверталася до відповідача з проханням надати фінансову допомогу на утримання дитини та її як дружини з інвалідністю, однак він відмовився виконувати свої обов`язки. Протягом останніх двох місяців дитина неодноразово просила відповідача показати спільно придбане житло, проте відповідач відмовився. Примирення неможливе, оскільки відповідач відмовляється від виконання обов`язків по утриманню сім`ї та повідомив про намір розпочати нові стосунки. З врахуванням наведеного просила стягнути з відповідача на користь позивача (як дружини з інвалідністю ІІІ групи) аліменти у розмірі 1/4 частини з усіх видів доходу щомісячно, починаючи з дня подання позову і до припинення права на утримання.

24 липня 2025 року на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями матеріали цивільної справи передані судді Тесленко І.О.

Судом в порядку ч. 6 ст. 187 ЦПК України направлялися запити щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи - відповідача у справі. Остання відповідь на запит надійшла до суду 14 серпня 2025 року.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 22 серпня 2025 року відкрито спрощене позовне провадження, без повідомлення (виклику) сторін, за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні).

Ухвалою від 03 грудня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, - роз`єднано; виділено у самостійне провадження позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в частині стягнення аліментів на утримання позивача як дружини з інвалідністю; передано роз`єднані матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в частині стягнення аліментів на утримання позивача як дружини з інвалідністю для здійснення реєстрації в автоматизованій системі документообігу суду.

04 грудня 2025 року на підставі протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду матеріали цивільної справи передані судді Тесленко І.О.

Судом в порядку ч. 6 ст. 187 ЦПК України направлялися запити щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи - відповідача у справі. Остання відповідь на запит надійшла до суду 08 грудня 2025 року.

Ухвалою суду від 08 грудня 2025 року прийнято позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дружини з інвалідністю, до розгляду та відкрито провадження у справі; розгляд справи постановлено проводити за правилами спрощеного провадження з повідомленням (викликом) сторін; призначено судове засідання для розгляду справи по суті.

20 лютого 2026 року від відповідача до суду надійшло клопотання про направлення справи за підсудністю.

18 березня 2026 року від відповідача до суду надійшов відзив на позов, який обґрунтований наступним. Вважає позовні вимоги ОСОБА_1 необґрунтованими, не погоджується з обставинами на яких вони ґрунтуються. Позивачка обґрунтовує свої позовні вимоги наявністю у неї інвалідності III групи та необхідністю отримання матеріальної допомоги від відповідача. Разом з тим, до позовної заяви долучено довідку до акту огляду медико-соціальної експертної комісії серії 12 ААБ № 436616, відповідно до якої позивачці було встановлено інвалідність III групи. Однак відповідно до пункту 10 зазначеної довідки інвалідність встановлена на строк до 01 липня 2022 року, а пунктом 11 визначено дату чергового переогляду - 10.06.2022 року. Таким чином, строк встановлення інвалідності, зазначений у довідці, закінчився, а позивачкою не надано жодних доказів проходження повторного огляду МСЕК або продовження інвалідності після 01.07.2022 року. До матеріалів справи не долучено нової довідки МСЕК або інших медичних документів, які б підтверджували наявність у позивачки чинної інвалідності на момент звернення до суду. Отже, наданий позивачкою документ не підтверджує наявність у неї чинного статусу особи з інвалідністю, що виключає можливість визнання її непрацездатною особою, у розумінні положень Сімейного кодексу України. Крім того, позивачкою не надано жодних доказів відсутності у неї доходів або неможливості забезпечувати себе самостійно. До позовної заяви не долучено довідок про доходи, відомостей про перебування на обліку у центрі зайнятості, доказів відсутності трудової діяльності або інших документів, які б підтверджували її скрутне матеріальне становище. Також позивачка не довела факту неможливості працювати. Наявність у особи інвалідності III групи сама по собі не свідчить про повну втрату працездатності та не є безумовною підставою для покладення обов`язку щодо її утримання на колишнього чоловіка, оскільки особи з інвалідністю III групи є працездатними та можуть здійснювати трудову діяльність. Більше того, відповідачу відомо, що позивачка під час проживання в Україні здійснювала трудову діяльність, однак після виїзду за кордон змінила свою поведінку. Наразі позивачка проживає на території Федеративної Республіки Німеччина, не працює та перебуває на соціальному забезпеченні, отримуючи відповідні соціальні виплати від держави. Таким чином, позивачка фактично має джерело існування, яке забезпечує її основні життєві потреби, про що сама наголошує в тексті позовної заяви, що всі витрати на дитину несе вона, а отже дохід позивачка має, однак при цьому звернулася до суду з вимогою про стягнення аліментів на її утримання з відповідача. Крім того, позивачкою не надано жодних доказів фактичного понесення додаткових витрат, пов`язаних із станом здоров`я. До матеріалів справи не долучено жодних квитанцій або інших доказів придбання лікарських засобів, проходження лікування, оплати медичних послуг чи реабілітації. Надані до позову рекомендації щодо харчування або способу життя не підтверджують наявність фактичних витрат на лікування та не можуть бути підставою для стягнення аліментів. Вони носять лише рекомендаційний характер. Також звертав увагу Суду, що Позивачка приховала від суду наявність відкритих під час перебування у шлюбі депозитних рахунків на загальну суму близько 400 000 гривень, відкритих у 2024 та 2025 роках, які систематично поповнюються. Зазначені грошові кошти були набуті сторонами під час перебування у шлюбі, та покладені на депозитний рахунок, який відкритий на ім`я Позивачки. Позивачка отримує відсотки за користування депозитними коштами і використовує їх на власні потреби. Отже, грошові кошти, розміщені на депозитному рахунку, хоча фактично і є спільним майном подружжя, яким позивачка користується, що також свідчить про наявність у неї фінансових ресурсів та відсутність доведених обставин потреби у матеріальному утриманні з боку відповідача. Крім того, у спільній власності сторін перебуває квартира, що належить позивачці та відповідачу на праві спільної часткової власності у рівних частках. Відповідач фактично несе витрати з утримання зазначеного майна та сплачує комунальні платежі, оскільки позивачка протягом тривалого часу проживає-за межами України. Разом з тим відповідач має офіційне місце роботи та отримує офіційний дохід, що підтверджується відповідною довідкою про доходи, який не є високим рівнем доходу. Рішенням суду з відповідача вже стягуються аліменти на утримання дитини у розмірі 1/4 частини доходу, які відповідач має намір сумлінно сплачувати. Крім того, відповідач систематично надає додаткову матеріальну допомогу своєму сину, не обмежуючись лише сумами, визначеними судовим рішенням. До судового стягнення аліментів Відповідач систематично надавав грошові кошти на утримання сина. Таким чином, відповідач не ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків та вже несе значне фінансове навантаження. Відповідно до статті 75 Сімейного кодексу України, право на утримання має той із подружжя, який є непрацездатним та потребує матеріальної допомоги, за умови, що інший із подружжя має можливість надавати таку допомогу. Право на утримання виникає лише за наявності сукупності умов: непрацездатності особи, її потреби у матеріальній допомозі та можливості іншого з подружжя надавати таку допомогу. Однак у даній справі позивачкою не доведено жодної з обов`язкових умов, передбачених законом. Більше того, звернення позивачки до суду з такими вимогами за наявності соціального забезпечення за кордоном, фінансових заощаджень та відсутності доказів непрацездатності свідчить про фактичну відсутність реальної потреби у матеріальному утриманні з боку відповідача. Фактично позивачка намагається покласти на відповідача додатковий фінансовий обов`язок без наявності передбачених законом підстав, що суперечить принципам справедливості та добросовісності. З урахуванням викладеного, позивачкою не доведено наявності правових підстав для стягнення аліментів на її утримання, а позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підтверджені належними доказами. Обставини, на які посилається позивачка в своєму позові не відповідають фактичним даним та є надуманими, спрямованими на продовження отримувати від відповідача постійного доходу, як і завжди отримувала, поки вони перебували у зареєстрованому шлюбі. А тому вважає, що в позовній вимозі щодо стягнення аліментів на утримання дружини з інвалідністю слід відмовити. З врахуванням наведеного просив в задоволені позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дружини з інвалідністю, - відмовити.

Ухвалою від 19 березня 2026 року у задоволенні клопотання відповідача ОСОБА_2 про направлення цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дружини з інвалідністю за підсудністю, - відмовлено.

21 квітня 2026 року позивачем подано відповідь на відзив, яка обґрунтована наступним. Депозитний рахунок було відкрито їй у вересні 2022 року після виїзду за кордон, коли вони з відповідачем вже не проживали разом. Кошти на депозиті є її особисті: частково отримані від інвалідності та соціальних виплат, частково - надані їй матір`ю (сума 150 000 грн), що підтверджено розпискою від неї. Ніяких внесків з боку відповідача на цей депозит не було, тому його твердження про "спільний депозит" не відповідає дійсності. Зазначені кошти не є доходом або засобом збагачення, а мають цільове призначення - забезпечення її життєвих потреб, у тому числі у зв`язку з тяжким захворюванням та можливим проведенням трансплантації кісткового мозку. Позивач зверталася до відповідача з проханням пояснити підстави його тверджень щодо "спільного депозиту", проте відповіді по суті не отримала. Наявність інвалідності та потреба у матеріальній допомозі її інвалідність (ІІІ група) була встановлена медико-соціальною експертною комісією (МСЕК) у березні 2020 року. Хоча формально термін дії попереднього рішення МСЕК закінчився у серпні 2022 року, слід враховувати, що на час воєнного стану в Україні діяла Постанова Кабінету Міністрів України №390 від 30.03.2022 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо строків повторного огляду осіб з інвалідністю». Відповідно до цієї постанови, у разі неможливості проходження повторного огляду МСЕК, строк дії встановленої групи інвалідності автоматично продовжувався на весь період воєнного стану та ще на шість місяців після його припинення або скасування. З вересня 2025 року набрали чинності зміни у законодавстві, за якими повторне підтвердження інвалідності відбувається без очікування завершення воєнного стану. У зв`язку з цим, у лютому 2026 року позивач подала документи на повторне підтвердження інвалідності, і наразі чекає на рішення МСЕК. До справи долучено: консультативно-лікарняне заключення сімейного лікаря з Німеччини; довідку від гематолога з Німеччини (обидва документи з перекладом та нотаріальним завіренням). Ці документи та повторне підтвердження інвалідності мають істотне значення для правильного вирішення справи та визначення її потреби у матеріальній допомозі. Доходи відповідача: Відповідач отримує додаткові доходи, які не відображені у поданих ним до суду документах, а саме: у 2024 році щомісячно близько 10 000 грн від діяльності, пов`язаної з волонтерським фондом (підтверджується розписками в додатках); на даний час - дохід від здачі в оренду квартири, що перебуває у спільній власності сторін. Наявність зазначених доходів свідчить про реальні фінансові можливості відповідача надавати матеріальну допомогу. Вона не має фактичної можливості контролювати умови здачі квартири, проте надавала відповідачу пропозиції щодо офіційного оформлення орендних відносин, що підтверджується наданими до суду матеріалами переписки. Ці обставини свідчать про наявність у відповідача фінансових можливостей для надання матеріальної допомоги, що важливо при визначенні сукупної можливості стягнення аліментів. Щодо приховування майна та фінансової поведінки відповідача З переписки з відповідачем (скріншоти додаються) видно, що: Відповідач продав автомобіль Dodge Journey, однак кошти від його продажу їй та сину не надав. Інший автомобіль Chevrolet Malibu (придбаний сім`єю до війни), яким відповідач користується на даний час, спочатку був оформлений на його брата. Про це позивач дізналася лише після того, як відповідач подав на розлучення у 2025 році. Під час війни та протягом 2022 року відповідач не повідомляв їй цю інформацію. Щодо тверджень відповідача про фінансову допомогу дитині. Твердження відповідача про належне матеріальне утримання дитини не відповідають фактичним обставинам справи. Надані ним відомості про перерахування грошових коштів мають поодинокий, несистемний характер та подаються у викривленому вигляді. Зокрема: сума у розмірі 15 000 грн була надана одноразово протягом приблизно чотирьох років з початку повномасштабної війни, пов`язані не з утриманням дитини, а, зокрема, з оплатою поїздки дитини для зустрічі з батьком за наполяганням самої дитини. Фактично ж відповідач не здійснює регулярного матеріального забезпечення дитини. Допомога носить епізодичний характер і, як правило, становить незначні суми (200-500 грн), при цьому відповідач неодноразово посилається на відсутність у нього коштів. Водночас, як зазначалося вище, відповідач отримує дохід від здачі нерухомості в оренду, що свідчить про наявність у нього реальної можливості надавати системну матеріальну допомогу дитині, однак він свідомо цього не робить. Таким чином, наведені відповідачем приклади перерахування коштів не можуть свідчити про належне виконання ним обов`язку щодо утримання дитини, оскільки не мають регулярного характеру та не забезпечують потреб дитини.

Позивач приймала участь в судовому засіданні в режимі відеоконференцзв`язку, позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити. Вказала, що вона є колишньою дружиною відповідача, шлюб було розірвано у жовтні 2025 року, у неї є захворювання внаслідок якого вона є інвалідом ІІІ групи. Зараз вона разом з дитиною проживає в Німеччині, не знає мови, що унеможливлює її працевлаштування. Перебуваючи за кордоном вона отримує щомісячну допомогу у розмірі 900 Євро на двох з дитиною, але їй зазначених коштів не вистачає. Також їй надається медична допомога, але доводиться багато доплачувати. Проживає разом з дитиною в 1 кімнаті.

Відповідач в судове засідання з`явився, проти задоволення позову заперечував, вказав, що він працює волонтером, надав до справи відомості про свої доходи, а також платіжні доручення якими він перераховував кошти на картку дитини. Зазначив, що він нещодавно переніс операцію на коліна, внаслідок чого має певні обмеження. Звернув увагу, що у позивачки був наявний депозит.

У доповнення до вищезазначених пояснень, позивачка зазначила, що у неї дійсно був депозит, однак наразі договір вже закінчився, вона з вказаних коштів віддала борг матері, а інші кошти використовує для свого проживання.

Вислухавши учасників, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Відповідно до Свідоцтва про шлюб Серія НОМЕР_1 , 30 червня 2007 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було укладено шлюб, про що зроблено актовий запис №1079 (а.с. 9).

Як вбачається з пояснень учасників наданих в судовому засіданні у жовтні 2025 року вказаний шлюб було розірвано. Однак, доказів цього до матеріалів справи надано не було.

Згідно до Свідоцтва про народження серія НОМЕР_2 , під час шлюбу у позивача та відповідача народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 10).

Відповідно до Довідки до акту огляду медико - соціальною експертною комісією Серія 12 ААБ №436616 від 08.07.2020 року, ОСОБА_1 є інвалідом ІІІ групи з 22.06.2020 року, причина інвалідності: загальне захворювання; інвалідність встановлена в строк до 01 липня 2022 року (а.с. 11).

Згідно до листа Міністерства охорони здоров`я, Департамент охорони здоров`я виконавчого органу Київської міської ради надсилає звернення ОСОБА_1 для розгляду та вжиття відповідних заходів реагування щодо встановлення групи інвалідності (а.с. 12 - 13).

Відповідно до Витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №4890/26/777/В від 09.04.2026 року, номер рішення 4890/26777/Р, ОСОБА_1 має ІІІ групу інвалідності, діагноз: Хронічна мієлоїдна лейкемія, BCR-ABL-позитина хронічна фаза (а.с. 84 - 88).

Судом також досліджено медичні документи та квитанції щодо придбання ліків надані позивачем, а також листування у месенжері (а.с. 14 - 22, 25 - 27, 89 - 90, 101 - 102).

Як вбачається з Форми ОК-7 з Пенсійного фонду, ОСОБА_2 , доходи за 2025 рік склали 247 996,89 грн. (а.с. 55 - 57).

Відповідно до заяви клієнта на оформлення Депозиту (банківського вкладу) - «Стандартний», ОСОБА_1 було оформлено депозит в АТ «Універсал банк» строком на 365 днів до 21.03.2025 року включно, запланована сума депозиту: 325 000,00 грн. (а.с. 58 - 61).

Згідно до платіжних доручень наданих до справи відповідачем сплачуються поточні витрати (а.с. 62 - 63), а також систематичні перекази на картку НОМЕР_3 , яка з його слів є карткою його сина, що позивачем не заперечується (а.с. 64 - 69).

Відповідач надавав квартиру в оренду на підставі Договору оренди квартири від 27 січня 2026 року зі сплатою орендної плати в розмірі 20 000,00 грн., строк дії договору оренди 4 місяці (а.с. 91 - 95).

Інших доказів надано суду не було.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. ч. 1 - 3 ст. 75 СК України, дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одного. Право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу. Непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є особою з інвалідністю I, II чи III групи.

Згідно до ч. ч. 1 - 2 ст. 76 СК України, розірвання шлюбу не припиняє права особи на утримання, яке виникло у неї за час шлюбу. Після розірвання шлюбу особа має право на утримання, якщо вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу і потребує матеріальної допомоги і якщо її колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу. Особа має право на утримання і тоді, коли вона стала особою з інвалідністю після спливу одного року від дня розірвання шлюбу, якщо її інвалідність була результатом протиправної поведінки щодо неї колишнього чоловіка, колишньої дружини під час шлюбу.

Як вбачається з вказаних норм, право на утримання має, зокрема колишня дружина, за умови якщо вона стала непрацездатною під час шлюбу або протягом одного року після розірвання шлюбу, і потребує матеріальної допомоги, а її колишній чоловік може надавати таку матеріальну допомогу.

Як було встановлено судом позивач та відповідач перебували у шлюбі з 30 червня 2007 року по жовтень 2025 року.

У період шлюбу, а саме з 22.06.2020 року позивач стала інвалідом ІІІ групи.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року за №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року за №2102-ІХ в Україні з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб введено воєнний стан, який Указами Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжувався.

Згідно із статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

30 березня 2022 року постановою Кабінету Міністрів України №390 доповнено пункт 3 постанови Кабінету Міністрів України від 08 березня 2022 року за №225 «Деякі питання порядку проведення медико-соціальної експертизи на період дії воєнного стану на території України», згідно з яким повторний огляд, строк якого припав на період дії воєнного стану на території України, переноситься на строк після припинення або скасування воєнного стану, але не пізніше шести місяців після його припинення або скасування за умови неможливості направлення: осіб з інвалідністю та осіб, яким встановлено ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках), лікарсько-консультативною комісією на медико-соціальну експертизу відповідно до Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 грудня 2009 року за №1317; дітей з інвалідністю лікарем до лікарсько-консультативної комісії відповідно до Порядку встановлення лікарсько-консультативними комісіями інвалідності дітям, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2013 року за №917.

При цьому інвалідність та ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) продовжується до останнього числа шостого місяця після припинення або скасування періоду дії воєнного стану, якщо раніше не буде проведено повторний огляд.

Таким чином, позивач на день звернення до суду з позовом є особою зі статусом інвалідності третьої групи та в розумінні частини 3 статті 75 СК України непрацездатною особою.

Суд звертає увагу на те, що за положеннями частини 4 статті 75 СК України - один із подружжя, який є особою з інвалідністю, не є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо його пенсія забезпечує йому встановлений законом прожитковий мінімум, однак, внаслідок наявності у позивачки інвалідності (онкологічного захворювання) така особа обтяжена необхідністю несення додаткових витрат на своє лікування.

Разом із тим, рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду про відповідність Конституції України (конституційність) частину 4 статтю 75 СК України (справа за № 1-1/2023(72/23)) від 29 жовтня 2024 року, визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) частина 4 статті 75 СК України, яка утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. При цьому Конституційний Суд України зазначив, що прожитковий мінімум не відображає фактичного стану потреби особи у матеріальній допомозі, а навпаки, як убачається зі змісту частини 4 статті 75 Кодексу, обмежує право одного з подружжя на утримання (аліменти). Крім того, оскільки особа пенсійного віку або особа з інвалідністю I, II чи III групи має пенсію чи соціальні виплати у розмірі, що можуть перевищити прожитковий мінімум, установлений законом, частина 4 статті 75 Кодексу не може бути застосована, а право на утримання не може бути реалізоване.

Конституційний Суд України зазначив, що потребу в матеріальній допомозі, за наявності спору, слід визначати в судовому порядку, у кожному конкретному випадку, у спосіб зіставлення доходів і витрат позивача та відповідача, а також перебування в особи (відповідача) на утриманні інших осіб (батьків, дітей від інших шлюбів тощо), що дасть можливість повною мірою визначити матеріальну потребу одного з подружжя і можливості іншого з подружжя в наданні утримання (аліментів) та забезпечить тому з подружжя, хто є непрацездатним і потребує матеріальної допомоги, можливість її отримати, а призначення особі відповідної пенсії або іншої соціальної виплати не може залежати від виплат, які здійснює один із подружжя на утримання іншого з подружжя. Призначення державою соціальних виплат не може впливати на призначення аліментів на утримання одного з подружжя або ж виключати можливість такого призначення. Протилежне унеможливлює врахування судом усіх особливостей конкретної життєвої ситуації.

Таким чином, врахуванням у кожній окремій справі підлягають доходи та витрати позивача та відповідача, наявність на утриманні у кожного інших осіб, тощо.

Судом встановлено, що позивач дійсно є особою з інвалідністю ІІІ групи, що свідчить про її непрацездатність у розумінні положень сімейного законодавства. Разом із тим, належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження того, що позивач потребує матеріальної допомоги, суду не надано.

Так, позивачем в судовому засіданні зазначено про отримання соціальної допомоги за місцем проживання у Федеративній Республіці Німеччина у розмірі близько 900 євро щомісячно, однак доказів щодо структури своїх фактичних доходів, обсягу щомісячних витрат, недостатності отримуваних коштів для забезпечення власних потреб, а також доказів відсутності інших джерел доходу або неможливості забезпечувати себе самостійно до суду не надано.

Посилання позивача на необхідність додаткових витрат у зв`язку із лікуванням суд оцінює критично, оскільки надані медичні документи підтверджують факт захворювання та проходження лікування, однак не дають можливості встановити регулярний характер, обсяг та співмірність таких витрат із наявними доходами позивача.

Крім того, Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 08 грудня 2025 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, - задоволено; ухвалено стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_5 ) аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму та не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, починаючи з 24 липня 2025 року і до досягнення дитиною повноліття.

При цьому суд враховує, що відповідно до наданої форми ОК-7 доходи відповідача не свідчать про безумовну наявність можливості надавати додаткове матеріальне утримання позивачу, з урахуванням уже покладеного на нього обов`язку щодо утримання дитини.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Як визначено у ч. ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У частині 1 ст. 81 ЦПК України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 23 серпня 2016 року у справі «Дж. К. та інші проти Швеції» («J. K. AND OTHERS v. SWEDEN») зазначив, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Пріоритет у доказуванні надається не тому хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17.

З врахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Щодо судових витрат, судом встановлено наступне.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 7 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог; інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно до п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», позивачі у справах про стягнення аліментів звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях. Відповідні судові витрати у разі прийняття рішення на користь позивача підлягають стягненню з другої сторони на користь держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 6 ст. 141 ЦПК України).

Таким чином, судовий збір компенсується за рахунок держави.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 75, 76 СК України, ст. ст. 2, 4, 76 ,77, 78, 81, 141 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дружини з інвалідністю за підсудністю, - відмовити.

Судовий збір компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подання в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення суду апеляційної скарги.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості щодо учасників справи:

позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_5 ;

відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Суддя І. О. Тесленко