Рішення від 13 травня 2026 р. у справі №754/13039/24 — Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/2709/26

Справа №754/13039/24

РІШЕННЯ

Іменем України

14 травня 2026 року Деснянський районний суд м.Києва у складі:

головуючого судді Зотько Т.А.,

за участю секретаря судового засідання Юхименко А.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя. Вимоги позовної заяви обґрунтовані тим, що 03.11.2017 року між позивачем та відповідачкою було зареєстровано шлюб. За час шлюбу, в інтересах сім`ї було набуто автомобіль марки «PEUGEOT», модель 108, 2019 року випуску, червоного кольору д.н.з. НОМЕР_1 , який був зареєстрований на ім`я відповідачки. Оскільки після розірвання шлюбу, вони не можуть дійти згоди щодо розподілу вищевказаного спільного майна, яке перебуває у володінні відповідачки, яка перебуває за кордоном, відтак позивач вимушений звернутись до суду з вказаним позовом.

Ухвалою судді від 18.09.2026 відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання.

Від представника відповідачки - адвоката Кізік А.М. на адресу суду надійшов відзив на позов, згідно з яким зазначено, що дійсно сторонами у справі було придбано спірний транспортний засіб, однак не за спільні кошти подружжя, а за кошти, надані батьком відповідачки - ОСОБА_3 . При цьому, ОСОБА_2 у період придбання спірного транспортного засобу, працювала на декількох посадах в наступних організаціях, а саме: Український науковий методичний центр практичної психології і соціальної роботи НАПН України, на посаді старшого наукового співробітника, на неповну ставку, із розміром заробітної плати приблизно 3 000,00 грн., також у Київському національному університет імені Тараса Шевченка, на факультеті психології., на посаді асистента кафедри загальної психології на повну ставку, із рівнем заробітної плати, орієнтовно 12000,00 -13000,00 грн. Відповідачка з батьком неодноразово обговорювали її бажання придбати транспортний засіб, для зручності переміщення між місцями роботи. При цьому, сам позивач був проти придбання такого транспортного засобу, через відсутність коштів у родини. Суму коштів, необхідну для придбання авто, батько відповідачки отримав у позику у свого знайомого, а саме у ОСОБА_4 .. Після обрання авто, для придбання, між батьком відповідачки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір позики у простій письмовій формі, шляхом укладання розписки від 22.07.2022, згідно якої ОСОБА_3 було отримано у позику кошти у розмірі 10 000 доларів США. У подальшому, позика була повернута, свідченням чого є розписка про повернення коштів. У сторін були відсутні спільні накопичення, які би дозволяли придбати спірний автомобіль. З урахуванням наведеного спірний автомобіль був придбаний за кошти, які не є спільним майном подружжя, а відтак не підлягає поділу між сторонами. Враховуючи викладене, представник просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Представником позивача - адвокатом В.Предко подано до суду відповідь на відзив, згідно з яким зазначено, що довідками про доходи підтверджується накопичення сторонами у справі суму, необхідну для придбання спірного автомобіля і саме позивач здійснював його пошук та контактував з продавцями транспортних засобів. Крім того, позивачем з власного рахунку було знято через банкомат кошти, що орієнтовно становили половину вартості спірного автомобіля, а решту коштів було надано відповідачкою, позивачеві не було відомо про передачу батьком відповідачки коштів, отриманих ним у позику, доказів на доведення даних обставин, відповідачкою не надано.

Відповідно до ухвали суду, постановленої шляхом внесення до протоколу судового засідання від 12.03.2026 року, було закрито підготовчий розгляд справи та призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні встановивши загальний порядок дослідження доказів.

Позивач, який за поданим клопотанням був допитаний, як свідок, та його представник - адвокат Предко В.О. позовні вимоги підтримали, просили суд про їх задоволення, надаючи пояснення посилались на обставини, викладені у позовній заяві та поданих по суті спору заявах.

Відповідачка та її представник - Кізік А.М. зазначили, що вони не визнають позов та заперечують щодо його задоволення, надаючи пояснення посилались на обставини, викладені у відзиві на позові та поданих по суті спору заявах.

Суд, вислухавши пояснення сторін та їх представників, показання допитаних свідків, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи дійшов наступних висновків.

Нормами ч. 6 ст. 13 ЗУ "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Згідно із п. 4 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтями 15, 16 ЦК України, передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності

Судом встановлено, що 03.11.2017 між сторонами було зареєстровано шлюб, який надалі Рішенням Деснянського районного суду м.Києва від 27.03.2024 було розірвано.

Відповідно до копії Договору купівлі-продажу 8046/2022/3296530 транспортного засобу, автомобіль марки «PEUGEOT», модель 108, 2019 року випуску, червоного кольору д.н.з. НОМЕР_1 , був придбаним в період шлюбу сторін у справі та зареєстрований за ОСОБА_2 ..

Згідно копії Висновку експерта №373/06.2024 за результатами проведення транспортно-товарознавчої експертизи від 07.06.2024, наданого позивачем, середня ринкова вартість автомобіля марки «PEUGEOT», д.н.з. НОМЕР_1 станом на 06.06.2024 становить 519 230,00 грн. (а.с.20-30).

З інформації, розміщеної в державному реєстрі МВС, вбачається, що автомобіль марки «PEUGEOT», модель 108, 2019 року випуску, червоного кольору, зареєстрований за ОСОБА_2 .

Відповідно до вимог ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з вимогами ч. 1 та 3 ст. 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до вимог ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно з вимогами ч. 1 та 2 ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

Відповідно до ст.68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу, та на підставі ст.69 ч.1 СК України дружина та чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Згідно з вимогами ст. 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно роз`яснень даних в п.п. 23, 30 Постанови пленуму ВСУ від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч.1 ст. 65 СК України.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору ( ст. 95 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З метою повного та всебічного з`ясування обставин справи, судом було допитано свідків, які показали наступне:

-свідок ОСОБА_6 показала суду, що вона є матір`ю відповідачки. Після одруження доньки, вона віддала належну їй з ремонтом та повністю укомплектовану квартиру для проживання молодятам. Грошей не вистачало, донька навчалась, тому вона їм весь час допомагала чим могла не запитуючи про їх доходи та розхід. Донька працювала на трьох роботах, однак вони не могли поїхати нормально відпочити, ОСОБА_9 казала, що у ОСОБА_7 грошей немає. Зі слів доньки їй відомо, що батько допоміг і дав гроші на придбання спірного автомобіля. Коли ОСОБА_8 поїхала на наукове стажування, вони виїхали разом на автомобілі, бо це було зручно. Свідок через 2 місяці повернулась, а відповідачка залишилась, і через деякий час позивач подав на розлучення, подзвонив і сказав забрати ключі від квартири. При свідку, позивач казав, що коштів на придбання автомобіля та його утримання немає, вона жодного разу не чула, щоб вони збирали кошти. Розмови про придбання автомобіля були десь з 2020 року, ОСОБА_7 пішов навчатись до автошколи вже після його придбання. Свідок не чула від позивача, щоб він хотів придбати автомобіль чи допомогти ОСОБА_9 . Донька отримала посвідчення водія ще до купівлі автомобіля.

-свідок ОСОБА_3 показав суду, що він є батьком відповідачки у справі. Він не ростив доньку і відновив з нею відносини, вже коли вона стала дорослою і познайомився з зятем. ОСОБА_9 весь час говорила, що хоче придбати автомобіль, однак від зятя він чув, що це не на часі, оскільки грошей немає. Коли ОСОБА_9 почала працювати у вечірній час, то свідок вирішив допомогти донці і звернувся до свого друга з проханням надати кошти у позику. У липні 2022 року ОСОБА_9 повідомила, що обрала собі автомобіль, вони зустрілись на стоянці біля супермаркету і свідок передав комусь з них гроші у розмірі 10 000 доларів США, які були у конверті купюрами по 100 доларів. При цьому були присутні обоє сторін у справі, розписка не оформлялась, бо він надавав гроші своїй доньці. Коли ОСОБА_9 з чоловіком розлучались, той забрав багато речей, а потім вже згадав і за машину. ОСОБА_7 завжди був проти придбання автомобіля, говорив, що це не на часі. ОСОБА_9 говорила про себе, який автомобіль обрала і знайшла. Після придбання автомобіля, ОСОБА_7 теж пішов на курси, однак розмов, як він буде користуватись автомобілем, жодного разу не було. Десь за тиждень до придбання автомобіля, свідок зустрівся в офісі зі своїм другом і за домовленістю позичив у нього гроші, які були передані у доларах США, однак вказали курс на момент передачі. Інших грошей ОСОБА_9 не мала, тому вона йому подякувала. Свідок зазначив, що саме він подарував гроші доньці. Він бував в гостях в родині доньки, однак жодного разу не чув, щоб вони обговорювали питання придбання коштовних речей. ОСОБА_9 говорила, що мріє про автомобіль, однак, позивач наполягав, що це не на часі і грошей на придбання автомобіля немає.

-свідок ОСОБА_10 показав суду, що його запросив ОСОБА_3 , який є батьком ОСОБА_9 . Десь в червні 2022 році у його присутності, ОСОБА_11 дав гроші в борг ОСОБА_12 , щоб той надав їх своїй доньці для придбання автомобіля. ОСОБА_13 говорив, що бере гроші у розмірі 10 000 доларів США в борг, щоб донька придбала автомобіль. Передача коштів у борг відбувалась в офісі по АДРЕСА_1 , при свідку було передано з рук в руки кошти, це були долари США. Віддавались кошти у 2024 році, коли вони приїхали з виставки з Варшави.

Разом з тим, порядок дарування грошей між родичами в Україні регулюється Цивільним та Податковим кодексами.

Згідно з вимогами ст..717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Статтею 718 ЦК України визначено, що дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі.

При цьому, між близькими родичами можливе укладення договору у простій письмовій формі, однак усні домовленості підходять лише для дрібних побутових сум.

Відповідно до вимог ст..719 ЦК України, договір дарування валютних цінностей фізичних осіб між собою на суму, яка перевищує п`ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Враховуючи викладені вище обставини, суд не погоджується з доводами сторони відповідачки, щодо доведеності тієї обставини, що спірний автомобіль був набутий відповідачкою за час шлюбу, однак за особисті кошти, отримані від її батька, з тих підстав, що суду не надано належних та допустимих доказів на підтвердження зазначених обставин, а показання допитаних судом свідків, про те, що ОСОБА_3 надав саме відповідачці гроші на купівлю автомобіля, а не подружжю, з процесуальної точки зору є неприпустимими доказами на доведення тієї обставини, що вказані кошти були особистими коштами відповідачки.

З огляду на встановлені в ході розгляду справи обставини, та надані на їх доведення представниками сторін докази, суд приходить до висновку, що автомобіль марки «PEUGEOT», модель 108, 2019 року випуску, червоного кольору д.н.з. НОМЕР_1 був набутий сторонами за час шлюбу в інтересах сім`ї і є об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ..

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Сімейного кодексу України неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Частиною 2 статті 184 ЦК України передбачено, що неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.

Відповідно до ч. 4 ст. 71 Сімейного кодексу України присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.

Згідно з ч.1 ст. 370 ЦК України співвласники мають право на виділ у натурі частки і майна, що є у спільній сумісній власності, і в разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними. Цією ж статтею ЦК України передбачено, що виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється в порядку, встановленому статтею 364 цього ж кодексу.

Суб`єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Як роз`яснює Постанова Верховного Суду від 3.10.2018 року у справі №755/1525/15-ц (провадження №61-24518св18) за загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя згідно ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов`язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя. Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно з вимогами статті 264 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; та докази на їх підтвердження.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як роз`яснено в п.27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року за №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов`язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.

Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд робить висновок про її недоведеність.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Таким чином, суд, вирішуючи спір у даній справі, на основі повно і всебічно з`ясованих обставин спору, з урахуванням вищенаведеного, приймаючи в якості належного та допустимого доказу Висновок експерта №373/06.2024 за результатами проведення транспортно-товарознавчої експертизи від 07.06.2024, що був наданий позивачем, згідно з яким середня ринкова вартість автомобіля марки «PEUGEOT», д.н.з. НОМЕР_1 станом на 06.06.2024 становить 519 230,00 грн., приходить до висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідачки в якості компенсації вартості частки у спільному майні в розмірі 259 615,00 грн. підлягає задоволенню.

Згідно з вимогами ст. 141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідачки на користь позивача витрати, понесені по сплаті судового збору у розмірі 2 596,15 гривень.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 129 Конституції України, ст.ст.57, 60, 61, 68, 69, 70, 71 СК України, ст.ст.358, 364, 368, 717 - 719 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 12, 13, 16, 76-77, 81, 82, 83, 133, 137, 141, 258-259, 263-265, 273, 352, 354-355, ЦПК України, Постановою Пленуму Верховного Суду № 11 від 21.12.2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя - задовольнити.

Визнати спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 автомобіль марки «PEUGEOT», модель 108, 2019 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_1 .

В порядку поділу майна подружжя стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за частину автомобіля марки «PEUGEOT», модель 108, 2019 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_1 у розмірі 259 615,00 гривень.

Припинити частку ОСОБА_1 у праві власності на частину автомобіля марки «PEUGEOT», модель 108, 2019 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 596,15 гривень.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У випадку проголошення у судовому засіданні лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Дані позивача: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .

Дані відповідачки: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 .

Повний текст рішення суду виготовлено 12.06.2026.

Суддя: Т.А.Зотько