Рішення від 11 червня 2026 р. у справі №752/30967/21 — Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/30967/21

Провадження № 2/752/4563/26

РІШЕННЯ

Іменем України

12 червня 2026 року Голосіївський районний суд м. Києва

у складі головуючого судді - Слободянюк А.В.,

з участю секретаря - Пулинець Л.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, -

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.

Позовна заява мотивована тим, що 21 квітня 2021 року між позивачем та ОСОБА_2 було укладено договір позики, згідно з умовами якого позивач передав відповідачу у борг грошові кошти у розмірі 338 040,00 грн на строк до 31 травня 2021 року.

Вказував, що ним було належно виконано умови договору позики та надано відповідачу грошові кошти.

Проте, свої зобов`язання за договором відповідач не виконав, борг не повернув, у зв`язку з чим виникла заборгованість, на яку він нарахував штраф, 3% річних та інфляційні витрати, які просить стягнути з відповідача.

Зокрема, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив суд стягнути із ОСОБА_2 на свою користь суму позики у розмірі 338 040,00 грн, 80 565,10 грн інфляційних втрат, 13 753,14 грн 3 % річних, 164 558,70 грн штрафу. А всього - 692 081,94 грн. Вирішити питання стягнення судових витрат.

Заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2023 року зазначений вище позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у розмірі 692 081,94 грн та судовий збір у розмірі 6 920,89 грн (т. 1 а.с. 113-117)

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 15 лютого 2024 року поновлено ОСОБА_2 строк для звернення до суду із заявою про перегляд заочного рішення. Заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 09 жовтня 2023 року по цивільній справі №752/30967/21 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики залишено без задоволення (т. 1 а.с. 147-148).

Постановою Київського апеляційного суду від 19 листопада 2024 року залишено без змін заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2023 року (т. 2 а.с. 18-25).

Постановою Верховного Суду від 04 червня 2025 року заочне рішення Голосіївського районного суду м .Києва від 09 жовтня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 листопада 2024 року скасовано, справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції (т.2 а.с.109-112).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи від 10 липня 2025 року головуючою суддею визначено А.В. Слободянюк (т. 3 а.с. 1,2).

Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва Слободянюк А.В. від 14 липня 2025 року справу прийнято до провадження, призначено підготовче судові засідання (т.3 а.с.6-8).

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 31 березня 2026 відмовлено у прийнятті заяви представника позивача про зміну предмета позову (уточнення позовних вимог) (т.3 а.с.120-122).

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 31 березня 2026 року закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті (т.3 а.с. 123,124).

02 серпня 2025 року представником відповідача - адвокатом Комаровою Г.О. подано відзив на позовну заяву, в якому представник просить відмовити у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики у повному обсязі.

Повідомляє, що ОСОБА_2 отримував грошові кошти від ОСОБА_1 фактично лише один раз, в той час, як укладено на папері було 2 договори позики - від 15 вересня 2020 року та 21 квітня 2021 року, які були долучені відповідачем до матеріалів справи. На даний час ОСОБА_2 вже повернуто борг у розмірі 305 300,00 грн, а також сплачено 3% річних - 9 761,24 грн, інфляційні втрати - 35 950,84 грн в рамках виконання судового рішення по справі №752/30966/21.

Вказується, що при розгляді цієї справи суд касаційної інстанції дійшов висновку про недопустимість нарахування та стягнення з відповідача 3% річних та штрафу за період з 24 лютого 2022 року.

Верховний Суд при розгляді цієї справи також погодився з позицією представника відповідача, відповідно до якої, до цих правовідносин не застосовуються положення статті 625 ЦК України в частині інфляційних втрат, виходячи з того, що у наявному в матеріалах справи договорі позики від 21 квітня 2021 року еквівалент суми боргу в доларах США - 338 040,00 грн, що еквівалентно 12 000,00 доларам США за курсом НБУ на день підписання договору.

У випадку ж порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти (т. 3 а.с. 62-64).

У відповіді на відзив, що направлений до суду 18 серпня 2025 року, представник позивача просить продовжити строк для подання відповіді на відзив з посиланням на перебування представника у відпустці. Надано посадкові документи АТ «Укрзалізниці» (т.3 а.с.82,82).

З огляду на повідомлені представником позивача обставини та додані на їх підтвердження докази, суд вважає можливим продовжити представнику позивача строк на подання вказаної заяви по суті.

У відповіді на відзив представник повідомляє, що відповідачем не надано належних доказів, які б підтверджували, що він повертав хоч якісь грошові кошти за вищевказаним договором.

Станом на 15 серпня 2025 року позика відповідачем на користь позивача не повернута. Просить врахувати, що станом на цю дату офіційний курс гривні щодо долара США на дату становить 41,4500 грн.

Наводить розрахунок за період з 01 червня 2021 року по 23 лютого 2022 року, за яким основний борг в еквіваленті 12 000,00 доларів США становить 497 400,00 грн.

Загальна ж заборгованість за договором позики від 15 серпня 2025 , на думку представника позивача, становить 728 086,59 грн, які складаються з 12 000,00 доларів США, що еквівалентні 497 400,00 грн (сума боргу) + 33 205,16 (інфляційне збільшення) + 10 956,43 (3%) + 186 525,00 грн (штраф).

Просить також стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у сумі 6 920,89 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 25 000,00 грн (т.3 а.с.72-81).

Заперечуючи проти наданої відповіді на відзив, представник відповідача вказує, що у відповіді на відзив позивач наводить нові суми заборгованості та нові договори позики від 15 серпня 2025 року, про які стороні відповідача невідомо. Також, позивач фактично змінює цим документом свої позовні вимоги, зокрема суму стягнення та витрати на надання правничої допомоги.

Звертає увагу на необґрунтовані витрати на надання правничої допомоги у розмірі 25 000,00 грн, які жодним чином не співмірні зі складністю справи, обсягом робіт та часових затрат адвоката, враховуючи, що справа супроводжувалась цим же представником у суді першої, другої та касаційної інстанції. У доданому описі робіт, виконаних адвокатом, зазначено, що він взагалі передбачений для справ по розгляду аліментів. Не відповідають реальності послуг і зазначені в ньому їх види. Крім того, у додатковій угоді від 13 серпня 2025 року між позивачем та його представником, зазначено, що складання, оформлення та подання процесуальних заяв при розгляді цієї справи на новому розгляді сплачується за передоплатою, в той час жодного доказу здійснення передплати не додано (т. 3 а.с. 85-88).

У судовому засіданні представник позивача позов підтримала у повному обсязі, просила його задовольнити з підстав, що викладені у заявах по суті. Також просила стягнути з відповідача судові витрати на надання правничої допомоги у розмірі 25 000,00 грн, докази понесення яких будуть надані до суду протягом 5 днів після ухвалення судового рішення.

У судове засідання відповідач та його представник не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, приходить до наступного висновку.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Згідно ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що відповідно до договору позики від 21 квітня 2021 року ОСОБА_1 надав ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 338 040,00 грн, що еквівалентно 12 000 доларам США за курсом НБУ на день підписання договору. Позичальник зобов`язувався повернути вказану суму коштів до 31 травня 2021 року.

Сторони узгодили у п.2 договору позики, що передача вказаної суми боргу підтверджується фактом підписання цього договору позичальником. Пунктом 4 договору позики встановлено, що у випадку порушення термінів повернення позики, позичальник за кожен прострочений місяць зобов`язується сплатити на користь позикодавця штраф в еквіваленті 500,00 доларів США. Відповідно до п.8 договору, договір укладено у простій письмовій формі і не підлягає нотаріальному посвідченню (т.1 а.с.9).

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України, договір позики - це угода, за якою одна особа (позикодавець) передає іншій особі (позичальникові) безоплатно або за певну винагороду у власність гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або рівну кількість речей того ж роду і якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або з інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч.2 ст. 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Тлумачення ст.ст. 1046 та 1047 ЦК України в їх зв`язку свідчить, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. При цьому, укладання окремого договору позики між сторонами спору, або нотаріальне посвідчення підпису боржника на розписці не обов`язкове. Такий же висновок зроблений Верховним Судом України у постанові Верховного Суду від 10.09.2018 року у справі №520/632/16-ц.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором (частина перша статті 1049 ЦК України).Таким чином, так як договір позики це односторонній договір, то у відповідача виник обов`язок повернути позикодавцю грошові кошти у такій самій сумі, відповідно до ст. 1049 ЦК України.

Верховний Суд у постанові від 01 грудня 2021 року (справа №754/6016/19) дійшов висновку про те, що письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до статті 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Як вбачається із тексту договору позики від 21 квітня 2021 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти на підставі договору позики у розмірі 338 040 грн, що еквівалентні 12 000,00 доларів США (за курсом НБУ) на день підписання договору.

Порядок отримання відповідачем від ОСОБА_1 грошової суми в еквіваленті 12 000,00 доларів США врегульовано п. 2 договору позики від 21 квітня 2021 року, відповідно до якого передача вказаної суми боргу підтверджується фактом підписання цього договору позичальником.

Строки повернення суми позики були врегульовані п. 3 договору, в якому передбачено обов`язок позичальника повернути суму у строк не пізніше 31 травня 2021 року.

Отже, станом на момент звернення позивача до суду, відповідач ОСОБА_2 , отримавши суму позики, не виконав взяті на себе зобов`язання за договором позики від 21 квітня 2021 року та не повернув позивачу кошти.

Загальні положення виконання грошового зобов`язання закріплені у статті 533 ЦК України, зокрема: грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях; якщо в зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одним із елементів належного виконання зобов`язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами.

Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які укладаються та виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

Верховного Суду вже неодноразово робив висновки, що у цивільному законодавстві відсутня заборона на укладення правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги.

У пунктах 1, 3 договору позики від 21 квітня 2021 року сторони погодили, що поверненню підлягають грошові кошти у розмірі 338 040,00 грн, що еквівалентно 12 000 доларам США за курсом НБУ на день підписання договору.

Отже, зазначивши про необхідність повернення суми, еквівалентної 12 000,00 доларів США, сторони погодили, що одиницею виміру суми коштів, яка підлягає поверненню за цим зобов`язанням, є долар США. Тобто змістом зобов`язання є повернення заборгованості в розмірі, який еквівалентний 12 000,00 доларів США на момент повернення боргу.

Таким чином, оскільки відповідачем не виконано умови позики від 21 квітня 2021 року в частині зобов`язання повернути в повному обсязі ОСОБА_1 до 31 травня 2021 року суму еквівалентну 12 000,00 доларів США, то з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача підлягає стягненню сума заборгованості еквівалентна сумі у розмірі 12 000, 00 доларів США за курсом НБУ на день виконання рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року (справа №373/2054/16-ц) зазначила, що передбачене частиною другою ст. 625 ЦК України нарахування 3% річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.

У цій справі, передаючи справу на новий судовий розгляд, Верховний Суд у постанові від 04 червня 2025 року вказав, що до правовідносин зі стягнення боргу за договором позики не застосовуються положення статті 625 ЦК України в частині інфляційних втрат, виходячи з того, що якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, то сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Верховний Суд вказав, що судами було встановлено, що сторони визначили у договорі позики від 21 квітня 2021 року еквівалент суми боргу в доларах США, а саме позичальник отримав від позикодавця грошові кошти у розмірі 338 040 грн, що еквівалентно 12 000 доларам США за курсом НБУ на день підписання договору.

Оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, то зазначена норма ЦК України щодо сплати заборгованості з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов`язання, яке визначене договором у національній валюті - гривні, а не в іноземній або в еквіваленті до іноземної валюти, тому індексація у цьому випадку застосуванню не підлягає.

У випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти.

Тож, враховуючи, що предметом укладеного між сторонами договору позики є грошові кошти, виражені в гривнях в розмірі 338 040,00 грн з визначенням еквіваленту в іноземній валюті (12 000,00 доларів США), то передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.

Крім того, направляючи цю справу до суду першої інстанції, Верховний Суд також вказав, що задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 платежі, передбачені статтею 625 ЦК України, а також передбачений умовами договору позики штраф, суди не врахували положень п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, за якими у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.

Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань.

Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною другою статті 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Отже, до спірних правовідносин у цій справі, які виникли у зв`язку із невиконанням позичальником грошових зобов`язань, що випливають із договору позики, підлягають застосуванню вимоги пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Вирішуючи спір по суті, суд враховує пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, згідно з якими позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України, за період з 24 лютого 2022 року.

У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення.

Тому при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.

У цій справі суд дійшов висновку про стягнення з відповідача заборгованості саме в іноземній валюті, тобто прострочене зобов`язання визначене у розмірі 12 000,00 доларів США, що передбачає і нарахування 3 % річних саме з 12 000,00 доларів США.

Отже, 3 % річних розраховуються з урахуванням боргу у розмірі 12 000,00 доларів США, помноженого на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для його виконання, а саме з 01 червня 2021 року, по 23 лютого 2022 року включно, що становить 268 днів, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році).

Тобто 12 000,00 доларів США х 268 день х 3 : 100 : 365 = 264,33 доларів США.

З огляду на зазначене, з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 за період з 01 червня 2021 року по 23 лютого 2022 року підлягають до стягненню 3% річних у сумі еквівалентній 264,33 долара США за курсом НБУ на день виконання рішення суду.

Крім того, як вбачається з п.4 договору позики від 21 квітня 2021 року, у випадку порушення термінів повернення позики, позичальник за кожен прострочений місяць зобов`язується сплатити на користь позикодавця штраф в еквіваленті 500,00 доларів США.

Зазначена позовна вимога також підлягає стягненню за період з червня 2021 року по січень 2022 року включно у сумі еквівалентів 4 000,00 доларів США за курсом НБУ на день виконання рішення суду (8 місяців * 500,00 доларів США).

Відтак, враховуючи встановлені судом обставини та надавши оцінку дослідженим судом доказам в їх сукупності та взаємозв`язку, суд дійшов переконливого висновку про наявність обґрунтованих підстав для часткового задоволення позову.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду з позовом позивачем було сплачено судовий збір на загальну суму 6 920,90 грн (4 806,60 грн та 2 114,30 грн), а тому, враховуючи часткове задоволення позову, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений позивачем судовий збір в сумі 5 190,68 грн пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 141, 223, 263-265, 268 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 за договором позики від 21 квітня 2021 року суму боргу в розмірі еквівалентній 12 000 (дванадцять тисяч) доларів США за курсом НБУ на день виконання рішення, 3 % річних в розмірі еквівалентному 264 (двісті шістдесят чотири) долари 33 центи США за курсом НБУ на день виконання рішення, штраф в розмірі еквівалентному 4 000 (чотири тисячі) доларів США за курсом НБУ на день виконання рішення.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 5 190 (п`ять тисяч сто дев`яносто) грн 68 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відомості про учасників справи:

Позивач - ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платників податків НОМЕР_1 .

Відповідач - ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платників податків НОМЕР_2 .

Повний текст судового рішення складений 12 червня 2026 року.

Суддя А.В. Слободянюк