Рішення від 11 червня 2026 р. у справі №619/3681/25 — Дергачівський районний суд Харківської області

справа № 619/3681/25

провадження № 2/619/1491/26

РІШЕННЯ

іменем України

12 червня 2026 року м. Дергачі

Дергачівський районний суд Харківської області у складіголовуючого - суддіБолибока Є.А. за участю:секретаря судового засіданняЛоманової І.А.

Справа № 619/3681/25

Ім`я (найменування) сторін та інших учасників справи:

позивач: ОСОБА_1 ;

відповідач: ОСОБА_2 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження позов про вселення та усунення перешкод в праві володіння, користування та розпорядження житловим будинком.

Стислий виклад позиції позивача.

27 червня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 у якому просила відновити її порушене право та ухвалити рішення суду, яким усунути перешкоди, а саме надати можливість на вселення, а також вільному володінню, користуванню та розпорядженню житловим будинком розташованим за адресою: АДРЕСА_1 , 7/12 часток якого належить їй по праву приватної власності. Зобов`язати відповідача надати їй можливість вільного доступу до житлового будинку, а в разі відмови відповідача в добровільному порядку усунути зазначені перешкоди, здійснити це в примусовому порядку виконавчою службою, згідно до чинного законодавства України. В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав вона є власником 7/12 часток житлового будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_1 на підставі рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 03.02.2025 по справі 619/5625/21. Вона має намір вселитися та проживати у вищезазначеному будинку, але відповідач по справі чинить в цьому опір та не допускає її до її власності. У зв`язку з порушенням її прав вона була змушена 15.05.2025 з письмовою заявою звернутися до ВП № 3 ХРУП №3 ГУНП в Харківській області. На її звернення після проведеної перевірки її було повідомлено, що по даному факту вбачаються ознаки цивільно-правових відносин, що вирішуються не інакше як в судовому порядку. Вказує, що відповідач по даній справі, ОСОБА_2 порушив та продовжує порушувати її права як власника по користуванню та розпорядженню належною їй часткою житлового будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

У відзиві на позовну заявупредставник відповідача адвокат Миронова С.В. просила відмовити в позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про вселення та усунення перешкод в праві володіння, користування та розпорядження житловим будинком. Зазначила, що позивачу не належить 7/12 часток житлового будинку на праві приватної власності, що спростовується Витягом з Державного реєстру речових прав від 09.04.2025 наданим позивачем, де зазначено – про спільну часткову власність. Згідно паспорта позивачка ОСОБА_1 має зареєстроване місце проживання за адресою : АДРЕСА_2 з 27.11.2010, що також не заперечується нею факт постійного її проживання за цією адресою в позовній заяві. Отже спірний будинок не є постійним місцем проживання позивачки, вона в спірний будинок вселена в законному порядку не була та ніколи в ньому не проживала. Право власності на 7/12 частини житлового будинку за адресою : АДРЕСА_1 позивачка набула на підставі Рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 03 лютого 2025 року в порядку спадкування за законом після смерті батька в розмірі 2/6 частини житлового будинку та після смерті матері в порядку спадкування за законом в розмірі ? частини житлового будинку. На підтвердження права власності позивачка надала до суду Рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 03 лютого 2025 року без штампу суду про набрання рішенням суду законної сили. Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав від 09.04.2025 - право власності за позивачкою зареєстроване 03 квітня 2025 року, як спільна часткова власність. Отже, до цього часу позивачка вселена в спірний житловий будинок не була, порядок користування житловими приміщеннями не вирішувався між співвласниками. Відповідач є племінником позивачки та не являється членом її сім`ї, між ними відсутні будь-які договірні відносини на проживання та користування житловим будинком. Як вбачається з тексту Рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 03.02.2025р. відповідач орієнтовно з кінця 2021року проживає в будинку АДРЕСА_1 та де він зареєстрований з 16 річного віку (з 2011р). Отже, відповідач вселився в пустий житловий будинок, коли там ніхто не проживав, тому при вселенні відповідача не був визначений порядок користування цим будинком з будь яким власником. Батько позивачки ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , мати позивачки – ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , отже на час вселення відповідача до спірного будинку (орієнтовно з кінця 2021р.) колишніх власників вже не було. Між відповідачем та колишніми власниками житлового будинку не був визначений порядок користування житловим будинком. Позивачка заперечень щодо вселення та проживання в спірному житловому будинку не висувала. Перехід права власності на частку житлового будинку до нового власника (позивачки) також не визначає порядку користування житловим будинком. Договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном не укладався. Спірний житловий будинок належить позивачці на праві спільної часткової власності, яке поширюється на все спільне майно, а частка у праві спільної часткової власності не стосується частки майна. Доказів визначення порядку користування житловим будинком позивач до суду не надала. Якщо співвласник вважає порушеним своє право власності іншим співвласником, зокрема шляхом вселення до спільного житла без згоди відповідача, він може, з огляду на фактичні обставини, вимагати відновлення становища, яке існувало до порушення (п. 4 ч. 2 ст. 16 ЦК України). Тому вселення позивачки до житлового будинку без згоди відповідача як співвласника будинку є порушенням визначеного ст. 358 ЦК порядку здійснення права спільної часткової власності. Якщо спірний житловий будинок належить власникам на праві спільної часткової власності, то вселення у кімнату такого будинку має відбуватися за згодою всіх співвласників з визначенням порядку користування будинком. Доказів того, що відповідача було притягнуто до адміністративної та/або кримінальної відповідальності за порушення правил співжиття, руйнування чи псування житлового приміщення, позивачем не надано. Позивачем не доведено належними доказами, що вона та відповідач перебувають у неприязних відносинах між собою, та у зв`язку з чим між ними виник спір з приводу усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням та вселення. Позивачем, окрім відповіді начальника ВП № 3 ХРУП № 3 ГУНП в Харківській області від 26.05.2025 на ім`я ОСОБА_1 , на її звернення від 15.05.2025 з приводу прийняття заходів у відношенні племінника ОСОБА_2 , який 15.05.2025 близько 16.00 год не виконував рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 03.02.2025 та не впускав її до її частини будинку за адресою: АДРЕСА_3 повідомлено, що по даному факту вбачаються ознаки цивільно-правових відносин, що вирішуються не інакше як в судовому порядку. Від позивача будь-яких інших звернень у порушенні її прав щодо користування вказаним житлом не має, що спростовує доводи останньої про чинення їй з боку відповідача ОСОБА_2 перешкод у користуванні житлом. Таким чином, позивач не довів факту вчинення їй з боку відповідача перешкоди у користуванні спірним житлом. Отже відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 щодо вселення її до спірного житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 та вільного доступу до нього, оскільки за змістом ч.1 ст. 156 ЖК України та ч.1 ст. 405 ЦК України, визначальним для встановлення порядку користування житловим приміщенням між власником і користувачем є домовленість. Визначення кімнати, в якій буде проживати позивач відноситься до повноважень власника або повинно здійснюватися за домовленістю з останнім, оскільки право власності є непорушним та втручання у нього без законних на те підстав не допускається. Отже, Відтак вважає позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими.

У відповіді на відзив позивач ОСОБА_1 просить її позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Зазначає, що не погоджується з запереченнями представника відповідача викладеними ними у відзиві з таких підстав. Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав від 09.04.2025 року їй належить 7/12 часток житлового будинку розташованого АДРЕСА_1 . Що стосується посилання представника відповідача на те що спірний будинок не є постійним місцем її проживання і те що в спірний будинок вона вселена в законному порядку не була та що ніколи в ньому не проживала не відповідає дійсності. Вона проживала з батьками в зазначеному будинку з 1977 року по 1997 рік, тобто з моменту її народження і до моменту її одруження. ЇЇ батько - був власником даного будинку, помер він в 2018 році, її мати померла в 2020 році до їх смерті вона постійно доглядала за батьками, а після їх смерті до 2021 вона постійно обробляла земельну ділянку. Вказала, що в серпні місяці 2021 року відповідач по справі не маючи будь-яких правовстановлюючих документів самовільно та протиправно без повідомлення її надання її згоди вселився в спірний будинок, до моменту вселення він народився та проживав зовсім за іншого адресою, тобто він порушив її права, а саме він позбавив її законного права та можливості по праву користування володінні та розпорядженні належною їй часткою житлового будинку. До моменту вселення в спірний будинок відповідач по справі в даному будинку не проживав. Після самовільного вселення відповідача в спірний будинок, тобто з 2021 року, відповідач по справі постійно порушував її права не надаючи їй можливості доступу до належної їй частки, на яку вона законно має право власності відповідно до Державного реєстру речових прав від 09.04.2025, де їй належить 7/12 часток житлового будинку, розташованого: АДРЕСА_1 . Відповідно до рішення суду яке набрало законної сили, зазначене майно належить їй з відповідачем на праві спільної часткової власності, але відповідач не бажає визнавати право та чинить їй постійні перешкоди, порушуючи її законні права. Посилання відповідача на той факт, що окрім її звернення до ВП №3 ХРУП № 3 ГУ НП в Харківській області щодо прийняття заходів до ОСОБА_2 який не виконував рішення суду та не допускав її до частини будинку не доведено належними доказами, що вони з відповідачем перебувають у неприязних відносинах, є безпідставним. Після самовільного вселення відповідача до спірного будинку він чинив та продовжує чинити перешкоди в здійсненні її законних прав. Що стосується посилання відповідача на ст. 358 ЦК України в якій зазначається, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою, а саме, співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їх спільною часткою власністю, то зазначає, що відповідач взагалі ні про які домовленості не бажає й розмовляти, зазначаючи що в даному будинку буде проживати лише він. Порядок користування житловим-будинком не визначався так як відповідач чинить опір та не надає доступу до житлового будинку як їй, так і іншим особам, та державним виконавцям якими було здійснено виїзд 06.02.2026 та 23.02.2026 до спірного будинку з метою перевірки виконання ОСОБА_2 рішення суду. Проаналізувавши вищезазначене і спростовуючи заперечення, на які посилається відповідач зазначає, що заперечення є безпідставними.

Представник відповідача ОСОБА_2 – адвокат Миронова С.В. на відповідь на відзив подала заперечення, у яких посилаючись на те, що позовні вимоги не відповідають нормам чинного законодавства України, тому просила у їх задоволенні відмовити. Зазначила, що Доказів на підтвердження проживання в спірному будинку позивачка не надає. Договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном не укладався, а також усної домовленості не було. Позивач не зверталась з проханням в досудовому порядку визначити порядок користування будинком, тому не доведений факт вчинення відповідачем перешкод в користуванні будинком. Позивачка не може бути вселена в будинок, оскільки існує спір щодо порядку користування житлом. В вселенні повинно бути відмовлено оскільки вселення без визначення порядку користування майном буде порушувати баланс інтересів іншого співвласника. Також вказує, що позивачка не зверталась до другого співвласника (відповідача) з пропозицією в досудовому порядку визначити порядок користування майном. Між співвласниками відсутня домовленість щодо визначення порядку фактичного користування будинком, тому вимога про вселення підлягає вирішенню одночасно з визначенням порядку користування спірним житловим приміщенням, оскільки інакше неможливо забезпечити баланс прав усіх співвласників та уникнути порушення прав відповідача.

Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі.

27 червня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про вселення та усунення перешкод в праві володіння, користування та розпорядження житловим будинком.

03 грудня 2025 року заочним рішенням позов задоволено повністю.

31 березня 2026 року ухвалою суду за результатами розгляду заяви представника відповідача про перегляд заочного рішення, скасовано заочне рішення від 03 грудня 2025 року. Призначено підготовче засідання на 10 год 00 хв 12 травня 2026 року. Запропоновано відповідачу подати до суду відзив на позов в строк до 24 квітня 2026 року.

23 квітня 2026 року представник відповідача ОСОБА_2 – адвокат Миронова С.В. подала до суду через систему «Електронний суд» відзив на позовну заяву.

12 травня 2026 року позивач подала до суду відповідь на відзив.

12 травня 2026 року ухвалою суду закрито підготовче провадження. Призначено справу до судового розгляду по суті на 11 год 00 хв 03.06.2026. Запропоновано відповідачу подати до суду в строк до 28.05.2026 заперечення на відповідь на відзив.

27 травня 2026 року представник відповідача ОСОБА_2 – адвокат Миронова С.В. подала до суду через систему «Електронний суд» заперечення на відповідь на відзив.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Шкляр М.В. підтримали вимоги позовної заяви та просили їх задовольнити з підстав, зазначених у позові та відповіді на відзив на позовну заяву.

У судовому засіданні представник відповідача адвокат Миронова С.В. заперечувала шодо задоволення позовних вимог у повному обсязі. Підтримала доводи, викладені у відзиві на позовну заяву та у заперечення на відповідь на відзив.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Рішенням Котелевського районного суду Полтавської області від 03.02.2025 (справа №619/5625/21, провадження № 2/535/31/2021) визнано за ОСОБА_1 право власності на 2/6 частки житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення від права на спадкування після смерті бабусі ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 відмовлено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частку житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Знято обтяження, скасувавши заборону на нерухоме майно: реєстраційний номер обтяження: 1219004; зареєстровано: 04.08.2004; реєстратором: Дергачівська державна нотаріальна контора; підстава обтяження: постанова №03-23/КМ/3800 від 27.07.2004, Дергачівський відділ державної виконавчої служби; об`єкт обтяження: будинок, адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав № 421868062 від 09.04.2025, ОСОБА_1 є власником 7/12 часток, житлового будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_1 на підставі рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 03.02.2025 по справі 619/5625/21.

З огляду на Відомості про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб № 11.1-20/369 від 20.06.2025, надані головним спеціалістом сектору реєстрації місця проживання Солоницівської селищної ради, за адресою: АДРЕСА_1 , з 08.09.2011 - по т.ч. зареєстрований – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Відповідно до Рішення Солоницівської селищної ради VIII скликання LIV сесії від 20.04.2023 «Про перейменування вулиць, площ, провулків, в`їздів населених пунктів Солоницівської селищної ради», вулицю Чкалова перейменовано на вулицю Мазепи.

З огляду на відповідь начальника ВП № 3 ХРУП № 3 ГУНП в Харківській області Горшеніна Д. від 26.05.2025 на ім`я ОСОБА_1 , на її звернення від 15.05.2025 з приводу прийняття заходів у відношенні племінника ОСОБА_2 , який 15.05.2025 близько 16.00 годне виконував рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 03.02.2025 та не впускав її до її частини будинку за адресою: АДРЕСА_3 у встановленому порядку зареєстровано в ІКС «ІП НП» за №9574 від 15.05.2025, повідомлено, що по даному факту вбачаються ознаки цивільно-правових відносин, що вирішуються не інакше як в судовому порядку.

Мотиви суду.

Всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з`ясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши ці докази на належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов такого висновку.

Згідно з ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом установлено, що позивач ОСОБА_1 є власником 7/12 часток житлового будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 03.02.2025 по справі 619/5625/21.

У позовній заяві позивач стверджує, що її племінник ОСОБА_2 чинить їй перешкоди у користуванні майном, зокрема житловим будинком, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 , 7/12 часток якого належить їй по праву приватної власності, оскільки не надає можливості користуватися спільним майном та не надає доступу до будинку.

Водночас, представник відповідача - адвокат Миронова С.В., як у судовому засіданні, так і у відзиві на позовну заяву заперечувала проти задоволення позовних вимог в повному обсязі, та вказувала, що позивач не надала доказів на підтвердження факту чинення відповідачем ОСОБА_2 перешкод у користуванні домоволодінням.

Суд критично оцінює доводи представника відповідача про відсутність перешкод у користуванні позивачем своєю часткою спірного житлового будинку, оскільки такі твердження не підтверджені жодними належними та допустимими доказами.

Разом з тим, матеріали справи свідчать про те, що позивач зверталася до органів Національної поліції України із заявою про усунення перешкод в користуванні нерухомим майном.

При цьому, суд враховує, що саме відповідач ОСОБА_2 фактично проживає у спірному житловому будинку та має реальний до нього доступ, тоді як позивач не проживає у домоволодінні та не має доступу до належної їй частки.

Заперечення ОСОБА_2 проти задоволення позову про усунення перешкод у користуванні майном або щодо вселення ОСОБА_1 за умови відсутності у неї вільного доступу до належної їй частки майна, можуть свідчити про вчинення відповідачем перешкод у користуванні майном.

Такий підхід узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 20 листопада 2023 року у справі № 397/355/22, від 18 листопада 2024 року у справі № 727/8103/23 та від 09 лютого 2026 року у справі № 686/18555/24..

Крім того, Верховний Суд неодноразово зазначав, що співвласник має право на реальне користування спільним майном, а інший співвласник не вправі одноосібно користуватися усім майном та перешкоджати іншому співвласнику у здійсненні його прав.

Отже, якщо один зі співвласників фактично користується спірним майном та перешкоджає іншому співвласнику у доступі до нього, останній має право на судовий захист шляхом усунення перешкод у користуванні майном шляхом вселення.

У відповідності до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.

Згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно зі ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кривіцька і Кривіцький проти України" ("KryvitskaandKryvitskyyv. Ukraine", заява № 30856/03) поняття "житло" не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.

Суд виходить з того, що гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав.

За таких обставин обраний позивачем спосіб захисту - усунення перешкод у користуванні майном шляхом вселення є належним способом захисту, оскільки він спрямований на забезпечення реалізації права співвласника на користування належною йому часткою майна.

Згідно з ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства (частина друга статті 319 ЦК України).

У відповідності до ч. 1 ст. 381 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Згідно із частинами першою, другою статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, співвласника, у тому числі житлового приміщення або квартири, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї правової норми є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. Немає значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав (див. постанову Верховного Суду від 10 вересня 2025 року в справі № 759/26865/21).

Згідно з ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до правової позиції, яка викладена у постановах Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 910/3372/19, від 13 липня 2022 року у справі № 916/3307/16, предмет і підстави позову визначаються самостійно позивачем і суд не може виходити за межі відповідних вимог.

Положеннями статті 386 ЦК України урегульовано, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушувати його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме порушене право та з яких підстав.

Оскільки, позивач ОСОБА_1 є власником 7/12 часток житлового будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , а тому остання, як власник майна, має право користуватися вказаним нерухомим майном.

Зазначені обставини свідчать про наявність у позивача перешкод у вільному користуванні її часткою у майні, що підлягає судовому захисту.

Крім того, наявність у ОСОБА_1 іншого житла, в якому вона зареєстрована та проживає, не є підставою для відмови їй у задоволенні позову про усунення перешкод у користуванні 7/12 часткою житлового будинку, яка належить їй на праві власності.

А тому, доводи представника відповідача про те, що спірний будинок не є постійним місцем проживання позивачки, вона в спірний будинок вселена в законному порядку не була та ніколи в ньому не проживала, суд вважає безпідставними.

Отже, беручи до уваги принцип непорушності права власності, а також зважаючи на те, що позивач не може бути протиправно позбавлена цього права чи обмежена у його реалізації, а відповідач чинить перешкоди у здійсненні позивачем права користування власністю, право позивача підлягає захисту шляхом усунення відповідачем перешкод позивачу у користуванні власністю, а саме 7/12 частки житлового будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , та надати можливість на вселення, а отже, позов в цій частині підлягає задоволенню.

Щодо вимог про надання можливості у вільному володінню та розпорядженню житловим будинком, то в цій частині позов задоволенню не підлягає, адже усунення перешкод шляхом вселення є достатнім для відновлення порушених прав позивача.

Суд враховує, що задоволення вимоги про усунення перешкод у користуванні 7/12 частки житлового будинку саме по собі є належним та ефективним способом захисту порушеного права позивачки.

Окреме ж визнання дій відповідача неправомірними у даному випадку не призводить до самостійного відновлення порушеного права позивачки та не має самостійного юридичного значення, оскільки не породжує додаткових правових наслідків порівняно із задоволенням вимоги про усунення перешкод у користуванні житлом.

Велика Палата Верховний Суд неодноразово звертала увагу на те, що судовий захист має бути ефективним та спрямованим на реальне поновлення порушеного права, а не на формальне констатування неправомірності поведінки сторони.

Крім того, вимога про надання можливості у вільному володінню та розпорядженню житловим будинком не узгоджується із встановленими судом обставинами, оскільки судом не встановлено факту щодо розпорядження часткою житлового будинку шляхом його продажу.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити частково.

При цьому, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09 грудня 1994 року у справі "Ruiz Toriya v. Spaine", заява № 18390/91, § 29).

Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Вирішуючи питання про відшкодування судових витрат, суд керується вимогами статті 141 ЦПК України, згідно з якими судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому суд зазначає, що якщо вимогу пропорційності розподілу судових витрат при частковому задоволенні позову точно визначити неможливо, а саме при частковому задоволенні позову немайнового характеру, то судові витрати розподіляються між сторонами порівну.

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 14 січня 2025 року в справі № 591/809/22, провадження № 61-4293св24.

Враховуючи наведене та вимогу процесуального закону щодо пропорційності розподілу судових витрат при частковому задоволенні позову, суд виснує, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір, сплачений позивачем при зверненні з позовом до суду у розмірі 605,60 грн, що становить половину від суми сплаченого судового збору.

Відповідно до ч. 1 ст. 259 ЦПК України суди ухвалюють рішення іменем України негайно після закінчення судового розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 244 ЦПК України після судових дебатів суд оголошує про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення в цьому судовому засіданні. У виняткових випадках залежно від складності справи суд може відкласти ухвалення та проголошення судового рішення на строк не більше десяти днів з дня переходу до стадії ухвалення судового рішення, оголосивши дату та час його проголошення.

Згідно з ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Ураховуючи викладене та керуючись статтями 7, 12, 13, 81, 141, 244, 259, 263-265, 268, 280-282, 354 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Вселити ОСОБА_1 в житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Зобов`язати ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_1 в користуванні житловим будинком, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 605,60 грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування (ім`я) сторін та інших учасників справи:

позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

відповідач: ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Повне судове рішення складено 12 червня 2026 року.

Суддя Є. А. Болибок