Постанова від 10 червня 2026 р. у справі №554/4128/22 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2026 року

м. Київ

справа № 554/4128/22

провадження № 51-3083 км 25

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

у режимі відеоконференції:

захисника ОСОБА_6 ,

засудженого ОСОБА_7

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Октябрського районного суду м. Полтави від 12 вересня 2022 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 05 травня 2025 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022170480000054, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Луганськ та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Октябрського районного суду м. Полтави від 12 вересня 2022 року ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років.

Вирішено питання речових доказів та процесуальних витрат у провадженні.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 05 травня 2025 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_7 залишено без зміни.

За обставин, встановлених судом та детально викладених у вироку, ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за те, що він 04 березня 2022 року приблизно о 21 год за місцем свого проживання в будинку АДРЕСА_1 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, на ґрунті сварки, виниклої після спільного вживання спиртних напоїв, умисно завдав потерпілій ОСОБА_8 ударів кулаками в голову, тулуб, кінцівки, а потім один удар кухонним ножем у шию справа, яким спричинив останній гостру масивну крововтрату, заподіявши їй смерть на місці події.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить, за змістом скарги, скасувати судові рішення щодо ОСОБА_7 та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Зазначає про неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам. Вказує на недопустимість доказів, зокрема висновку судово-психіатричного експерта, оскільки він, на думку захисника, носить виключно суб`єктивний характер, оскільки не було належним чином враховано стан сильного душевного хвилювання ОСОБА_7 . Вважає, що дії засудженого необхідно було кваліфікувати не за ч. 1 ст. 115, а за ст. 116 КК України. Зазначає про застосування до ОСОБА_7 працівниками правоохоронних органів заходів фізичного та психологічного тиску. Вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК України, оскільки цим судом було формально переглянуто дане кримінальне провадження, не проаналізовано та не надано відповіді на всі доводи апеляційної скарги сторони захисту, відмовлено в задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів та призначення комісійної психологічно-психіатричної експертизи.

Під час касаційного розгляду захисник ОСОБА_6 та засуджений ОСОБА_7 підтримали подану касаційну скаргу сторони захисту та просили її задовольнити з підстав, зазначених в ній, скасувати судові рішення та направити кримінальне провадження на новий розгляд в суд першої інстанції.

Позиції інших учасників судового провадження

Під час касаційного розгляду прокурор ОСОБА_5 , посилаючись на безпідставність наведених у касаційній скарзі сторони захисту доводів, вважала, що оскаржувані судові рішення слід залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника - без задоволення.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення щодо неповноти та однобічності судового слідства, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.

Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, вказаних вимог закону при розгляді кримінального провадження щодо ОСОБА_7 дотримано в повному обсязі.

Суд першої інстанції, провівши судовий розгляд відповідно до обвинувального акта в межах висунутого обвинувачення, безпосередньо дослідивши всі надані докази стороною обвинувачення, належно їх оцінивши, надавши кожному з них належну оцінку в аспекті ст. 94 КПК України на предмет належності, допустимості, достовірності та їх сукупності - з точки зору достатності та взаємозв`язку, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 поза розумним сумнівом в умисному вбивстві, які виклав у вироку.

За встановлених судом фактичних обставин кримінального провадження дії ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 115 КК України кваліфіковані правильно.

Вирок суду першої інстанції є законним та відповідає вимогам статей 370, 374 КПК України.

Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, був предметом ретельної перевірки апеляційного суду і мотивовано визнаний таким, що відповідає доказам, зібраним у встановленому законом порядку, дослідженим у судовому засіданні, належно оціненим судом, і є обґрунтованим.

Під час перевірки матеріалів кримінального провадження також було з`ясовано, що висновки суду апеляційної інстанції є правильними як стосовно встановлених місцевим судом фактичних обставин кримінального правопорушення, так і стосовно відсутності у кримінальному провадженні істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які тягнули би за собою безумовне скасування судових рішень.

Не встановлено таких процесуальних порушень і касаційним судом, оскільки усім доводам, викладеним, в поданій апеляційній скарзі захисника, суд апеляційної інстанції надав вичерпні та вмотивовані відповіді.

Колегія суддів вважає, що постановлена за результатами розгляду апеляційної скарги захисника ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України і погоджується з наведеними у ній висновками про законність та обґрунтованість вироку суду першої інстанції.

Твердження сторони захисту про те, що дії ОСОБА_7 слід було кваліфікувати за ст. 116 КК України, оскільки на час вчинення злочину останній перебував у стані сильного душевного хвилювання, Суд вважає необґрунтованими з огляду на таке.

Статтею 116 КК України передбачено відповідальність за умисне вбивство, вчинене у стані сильного душевного хвилювання, зумовленому жорстоким поводженням, або таким, що принижує честь і гідність особи, а також за наявності системного характеру такого поводження з боку потерпілого.

Суб`єктивна сторона складу цього злочину характеризується виною у формі умислу та особливим емоційним станом суб`єкта - станом сильного душевного хвилювання.

Сильним душевним хвилюванням (фізіологічним афектом) є раптовий емоційний стан, викликаний поведінкою потерпілого, що протікає швидко та бурхливо, і певною мірою знижує здатність особи усвідомлювати свої дії та керувати ними.

Сторона захисту стверджує, що засуджений знаходився у такому стані через дії потерпілої ОСОБА_8 , яка нібито його тяжко образила, принизила його честь і гідність. Додатково захисник звертає увагу суду на те, що засуджений раніше мав важку травму, знаходився в реанімації без свідомості та ця травма вплинула на стан здоров`я, у нього з`явились провали в пам`яті, забудькуватість, і це могло вплинути на його емоційний та психічний стан. Однак ці аргументи не заслуговують на увагу з огляду на таке.

З матеріалів кримінального провадження слідує, що ОСОБА_7 був у стані простого алкогольного сп`яніння, яке визначило характер його поведінки. Відповідно до висновку, який міститься у судово-психіатричній експертизі №108 від 13 квітня 2022 року, ОСОБА_7 у період вчинення інкримінованого йому злочину міг усвідомлювати свої дії та керувати ними, будь-якими психічними захворюваннями не страждав, у тимчасовому хворобливому розладі психічної діяльності не перебував. Наявний у ОСОБА_7 психічний розлад у вигляді синдрому залежності внаслідок вживання алкоголю є таким, що не позбавляв його здатності повною мірою усвідомлювати свої дії та керувати ними.

Таким чином, суди перевірили всі зібрані докази та не встановили фактів, які б свідчили про перебування ОСОБА_7 у стані сильного душевного хвилювання під час застосування ним до ОСОБА_8 насильства, в результаті якого настала смерть потерпілої. Натомість із висновків експертиз, які містяться у матеріалах провадження чітко слідує, що засуджений під час вчинення умисного вбивства потерпілої у будь-якому тимчасовому хворобливому розладі психічної діяльності не перебував, а міг усвідомлювати свої дії та керувати ними.

Колегія суддів вважає, що зазначені обставини вказують на наявність у діях ОСОБА_7 саме складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України та виключають можливість кваліфікації його дій за ст. 116 КК України.

Доводи захисника про те, що апеляційний суд, порушивши приписи ст. 404 КПК України, за клопотанням сторони захисту не дослідив докази, тоді як повинен був це зробити з огляду на доводи в апеляційній скарзі про невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження і неповноту судового розгляду, є необґрунтованими.

За змістом ч. 3 ст. 404 КПК України дослідження того чи іншого доказу є не обов`язком, а правом апеляційного суду. Тому обґрунтована відмова в задоволенні відповідного клопотання за відсутності, на переконання апеляційного суду, аргументованих доводів щодо необхідності повторного їх дослідження, не свідчить про недотримання судом апеляційної інстанції вимог кримінального процесуального закону та не може бути безумовною підставою для скасування судового рішення, лише якщо з такими висновками суду не погоджується учасник судового провадження.

Апеляційний суд, відмовивши в задоволенні клопотання сторони захисту про дослідження доказів, з`ясував, що вони були досліджені в суді першої інстанції, втім для повторного їх дослідження не знайшов передбачених ч. 3 ст. 404 КПК України підстав, які би свідчили про неповноту судового розгляду або наявність порушень під час їх дослідження та оцінки місцевим судом, а сторона обвинувачення таких підстав також не навела. Тому суд апеляційної інстанції обмежився аналізом цих доказів, безпосередньо сприйнятих місцевим судом, і за результатами перегляду вироку погодився з їх оцінкою.

Отже, застосована апеляційним судом процедура не суперечила встановленій у ст. 23 КПК України засаді безпосередності дослідження доказів.

Висновуючи зазначене, колегія суддів вважає, що при перегляді вироку місцевого суду судом апеляційної інстанції не було допущено істотних порушень вимог ст. 404 КПК України, як про це йдеться в касаційній скарзі сторони захисту.

Водночас факти, на які посилається у касаційній скарзі захисник, що стосуються неправомірних дій працівників поліції та застосування щодо ОСОБА_7 заходів фізичного та психологічного тиску, були досліджені Територіальним управлінням Державного бюро розслідувань у м. Полтава (далі - ТУ ДБР у м. Полтава) за зверненням ОСОБА_7 , яке було направлено лише 04 грудня 2024 року, а вчинення даного кримінального правопорушення відбулось 04 березня 2022 року та постановлення обвинувльного вироку 12 вересня 2022 року.

Так, із повідомлення керівника ТУ ДБР у м. Полтаві, яке було надано прокурором під час касаційного розгляду, на спростування доводів касаційної скарги захисника, вбачається, що ОСОБА_7 16 грудня 2024 року за вих. № П-6692/п-24/15-02-1-5999/24 надано відповідь, що через відсутність достатніх фактичних даних та відомостей, які б вказували на ознаки складу кримінальних правопорушень у діях працівників поліції, підстав для внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань встановлено не було, а звернення ОСОБА_7 скеровано до Полтавського управління ДВБ НП України.

Згідно з положеннями ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст. 65 КК України, суд при виборі покарання зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Враховуючи зазначене, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, обґрунтовано дійшов висновку, що покарання ОСОБА_7 повинно бути призначено в межах санкції інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, тобто у виді позбавленні волі на строк 11 років, що буде необхідним і достатнім для його виправлення та запобігання вчинення ним нових злочинів.

Отже, оскільки істотних порушень кримінального процесуального закону, які тягнуть за собою обов`язкове скасування судових рішень, чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність не встановлено, а тому касаційну скаргу сторони захисту слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Октябрського районного суду м. Полтави від 12 вересня 2022 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 05 травня 2025 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3