Постанова від 07 червня 2026 р. у справі №347/2307/20 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2026 року

м. Київ

справа № 347/2307/20

провадження № 51 - 296 км 26

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

засудженого ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вирок Косівського районного суду Івано-Франківської області від 01 жовтня 2025 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 18 грудня 2025 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020095190000040 від 17 вересня 2020 року, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 Кримінального кодексуУкраїни (далі - КК України).

Змістсудовихрішеньівстановленісудамипершоїтаапеляційноїінстанційобставини

За вироком Косівського районного суду Івано-Франківської області від 01 жовтня 2025 року ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України та призначено покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн. Відповідно до ч. 5 ст. 74 КК України звільнено ОСОБА_6 від призначеного покарання на підставі п. 1 ч. 1 ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності. Вирішено питання щодо речового доказу.

За обставин, детально наведених у вироку місцевого суду, 08 вересня 2020 року близько 18:30 ОСОБА_6 , перебуваючи за місцем свого проживання по АДРЕСА_1 , побачив, як ОСОБА_7 , керуючи трактором, здійснював очищення придорожнього окопу по вул. Олекси Довбуша. Надалі, ОСОБА_6 наблизився до трактора та на ґрунті довготривалих особистих неприязних відносин підняв із узбіччя дороги камінь та кинув його сторону ОСОБА_7 , внаслідок чого останньому було спричинено тілесні ушкодження у вигляді забою правого ліктьового суглобу із наявністю садна та травматичного набряку м`яких тканин, які відносяться до легких тілесних ушкоджень.

Івано-Франківський апеляційний суд ухвалою від 18 грудня 2025 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 залишив без задоволення, апеляційну скаргу прокурора задовольнив, вирок Косівського районного суду Івано-Франківської області від 01 жовтня 2025 року в частині призначеного покарання - змінив. Виключив із вироку посилання про призначення ОСОБА_6 покарання за ч. 1 ст. 125 КК України у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн. Вирішив уважати ОСОБА_6 звільненим від призначеного покарання за ч. 1 ст. 125 КК України на підставі п. 1 ч. 1 ст.49, ч. 5 ст. 74 КК України у зв`язку із закінченням строків давності. У решті вирок суду залишив без змін.

Вимогитаузагальненідоводиосіб, якіподали касаційніскарги

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просить скасувати судові рішення і закрити кримінальне провадження на підставі п. 1 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України).

На обґрунтування доводів поданої касаційної скарги, зазначає, що:

· винуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого правопорушення не підтверджена доказами поза розумним сумнівом. Зауважує, що матеріали справи не містять протокол огляду місця події та протокол огляду пошкодженого трактора;

· під час судового розгляду провадження потерпілий ОСОБА_7 та свідок ОСОБА_9 надавали суперечливі показання, які також не узгоджуються з іншими доказами у справі. Зокрема, існують суперечливі показання щодо предмета, яким завдано ушкоджень потерпілому. Зауважує, що показання свідка ОСОБА_9 суд повинен був оцінити критично, оскільки останній є батьком потерпілого;

· місцевий суд не оцінив доказів сторони захисту, зокрема відеозапис та фототаблицю інкримінованої події, яка спростовує версію сторони обвинувачення, та не мотивував своє рішення щодо неприйняття цих доказів до уваги;

· висновок судово-медичної експертизи № 139 від 09 жовтня 2020 року є неповним, експерт не надав відповіді на поставлені запитання. Сторону захисту не було ознайомлено з постановою про призначення судово-медичної експертизи, що позбавило її права ставити свої запитання для повного проведення експертизи. Зауважує, що суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту про допит в судовому засіданні експерта щодо згаданого висновку. Разом з тим, твердження про те, що тілесні ушкодження потерпілий отримав в результаті розбитого скла трактора суперечить вказаному висновку експертизи;

· потерпілий долучив відеофайл у судовому засіданні з порушенням ст. 290 КПК України;

· головуюча суддя місцевого суду наперед висловила свою позицію щодо винуватості ОСОБА_6 , проявила неповагу до нього та упередженість;

· апеляційний суд, в порушення приписів ст. 404 КПК України, повторно не дослідив докази по справі;

· судові рішення є невмотивованими та не відповідають вимогам статей 94 і 370 КПК України, а ухвала апеляційного суду - вимогам ст. 419 КПК України.

Письмових заперечень від інших учасників кримінального провадження на касаційну скаргу сторони захисту до Верховного Суду не надходило.

Позиціїучасниківсудовогопровадження

Прокурорзаперечував проти задоволення касаційної скарги, просив залишити її без задоволення, а судові рішення - без зміни.

Засуджений підтримав подану касаційну скаргу та просив її задовольнити.

МотивиСуду

Заслухавшидоповідьсудді, обговорившидоводи, наведенівкасаційнійскарзі, перевірившиматеріаликримінальногопровадження, колегіясуддівдійшлатакихвисновків.

Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Отже, суд касаційної інстанції не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків судів фактичним обставинам кримінального провадження. Під час перегляду судових рішень у касаційному порядку Суд виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.

За правилами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Виходячи із завдань та загальних засад кримінального провадження, визначених у статтях 2, 7 КПК України, функція апеляційного суду полягає в об`єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства.

Апеляційне провадження є важливою гарантією досягнення мети і виконання завдань кримінального провадження. Підтверджуючи законність судових рішень, ухвалених судами першої інстанції, вносячи в них зміни, а також скасовуючи незаконні судові рішення, суд апеляційної інстанції тим самим забезпечує охорону прав, свобод і законних інтересів учасників кримінального провадження з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована відповідна правова процедура.

Належний апеляційний перегляд забезпечує реалізацію права кожного на справедливий суд; перевірку законності й обґрунтованості оскаржених рішень суду першої інстанції; виправлення помилок у застосуванні норм матеріального чи процесуального права; недопущення виконання незаконних і необґрунтованих судових рішень.

Зі змісту положень ст. 419 КПК України вбачається, що судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368 - 380 цього Кодексу. В ухвалі суду апеляційної інстанції, крім іншого, має бути зазначено узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, викладаються докази, що спростовують її доводи.

Відповідно до ст. 17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Згідно п. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено згідно закону.

Обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.

Як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Верховний Суд, стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

З одного боку, стандарт доведення поза розумним сумнівом передбачає, що сумнів не повинен бути суто умоглядним, а має ґрунтуватися на певних установлених судом обставинах або недоведеності важливих для справи обставин, що дає підстави припускати такий розвиток подій, який суперечить версії обвинувачення і який неможливо спростувати наданими сторонами доказами.

З іншого боку, для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням (див. постанови Верховного Суду від 4 липня 2018 року в справі № 688/788/15-к, від 8 жовтня 2019 року в справі № 195/1563/16-к, від 21 січня 2020 року в справі № 754/17019/17, від 16 вересня 2020 р. у справі № 760/23459/17 та ін.).

Разом з тим зміст доводів касаційної скарги засудженого фактично зводиться до того, що його винуватість у вчиненні інкримінованого правопорушення не доведена, а його версія події не спростована.

Так, допитаний місцевим судом обвинувачений ОСОБА_6 показав, що потерпілий ОСОБА_7 разом із своїм батьком ОСОБА_9 самовільно із території його земельної ділянки стали проводити роботи трактором, з цього приводу між ними виникла сварка, після чого він склоблоком кинув у бік трактора. Зауважив, що ніяких пошкоджень внаслідок цього не було. Також указував, що надалі потерпілий та свідок завдали йому тілесних ушкоджень.

Водночас з матеріалів провадження убачається, що місцевий суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, зокрема, на підставі таких доказів:

- показань потерпілого ОСОБА_6 , який суду пояснив, що перебуває із засудженим у неприязних відносинах. Крім того, зауважив, що 08 вересня 2020 року близько 18.30 він за допомогою трактора виконував роботи по очищенню придорожнього окопу по вулиці Олекси Довбуша в с. Стопчатів Косівського району Івано-Франківської області. У цей час до нього наблизився ОСОБА_6 , підняв із узбіччя дороги камінь, який кинув у його бік. Зауважив, що засуджений цим каменем розбив вікно в його тракторі, а він у той момент прикрив рукою обличчя і удар прийшовся йому в правий ліктьовий суглоб, а скло розбитого вікна посипалось в обличчя;

- показань свідка ОСОБА_9 , який також суду показав, що перебуває із засудженим у неприязних відносинах. Зауважив, що 08 вересня 2020 року його син ОСОБА_7 трактором проводив роботи по очищенню придорожнього окопу та вивезенню сміття. У той час до них підійшов ОСОБА_10 , став кричати та перешкоджати у виконанні робіт, підняв склопакет, який кинув у сторону трактора, в якому перебував його син - потерпілий в справі. У результаті таких дій було розбито вікно трактора та удар прийшовся в руку - ліктьового суглобу сина;

- протоколом огляду диска від 18 вересня 2020 року з диском та фототаблицею до нього, на яких зафіксовано фрагмент із зображенням ОСОБА_6 , який підняв камінь та кинув ним в сторону потерпілого, після чого втік;

- довідки № 207 від 22 вересня 2020 року КНП «Яблунівська районна лікарня», згідно з якою ОСОБА_7 10 вересня 2020 року о 14:30 звернувся за допомогою лікаря-травматолога КНП «Яблунівська районна лікарня» із забоєм, поверхневою раною лівого ліктьового суглоба.

До того ж суд урахував висновок судово-медичної експертизи № 139 від 30 вересня 2020 року, відповідно до якого в ОСОБА_7 виявлено тілесне ушкодження: забій правого ліктьового суглоба із наявністю садна та травматичного набряку м`яких тканин, яка спричинена від однократної ударно-ковзної дії твердого тупого предмета, яким міг бути кулак руки, носок взуття або іншого тупого предмета, так і внаслідок падіння на площині та ударі до тупого твердого предмету, могла бути спричинена незадовго до моменту звернення за медичною допомогою і відноситься до легких тілесних ушкоджень.

На підставі досліджених доказів суди дійшли переконання про те, що сукупністю згаданих доказів підтверджується причинно-наслідковий зв`язок між умисними діями засудженого та отриманими потерпілим легкими тілесними ушкодженнями.

Разом з тим, протягом усього судового розгляду засуджений наводив власну версію подій. Зокрема наголошував, що після того, як він кинув склоблок у бік трактора, потерпілий побіг за ним з метою завдати тілесні ушкодження та впав правим ліктем на тверде покриття на подвір`ї, унаслідок чого отримав тілесне ушкодження. На підтвердження цієї версії події засуджений надав суду докази - фото та відеозапис.

Водночас за результатом розгляду доводів апеляційної скарги сторони захисту в цій частині, суд апеляційної інстанції не надав вичерпної відповіді щодо отримання потерпілим тілесних ушкоджень за обставин, наведених обвинуваченим.

До того ж зі змісту оскаржуваних рішень убачається, що суди залишили поза увагою фактичні дані відеозапису сторони захисту та не надали їм оцінки за правилами ст. 94 КПК України. Отже версія сторони захисту залишилася не у повному обсязі спростованою.

Варто зауважити, що Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. У зв`язку з цим, відповідно до вимог ст. 433 КПК України безпосереднє дослідження доказів та надання йому оцінки за правилами ст. 94 КПК України перебуває поза межами компетенції Суду.

Разом з тим, апеляційний суд, відповідаючи на доводи сторони захисту щодо механізму нанесення тілесних ушкоджень засудженим потерпілому не мотивував своє рішення в цій частині. Так, апеляційний суд не обґрунтував належним чином відповіді на доводи сторони захисту про те, що висновок експертизи та медичні довідки не підтверджують наявність тілесних ушкоджень потерпілого, отриманих саме в ході інкримінованих подій, адже за даними судово-медичної експертизи не виключається варіант отримання наявних у потерпілого тілесних ушкоджень внаслідок падіння.

Поза увагою апеляційного суду також залишилися доводи сторони захисту про те, що згаданий висновок судово-медичної експертизи (за яким тілесні ушкодження спричинені від однократної ударно-ковзаючої дії тупого предмета) не узгоджується з показаннями потерпілого ОСОБА_7 та свідка ОСОБА_9 (які вказували, що засуджений кинув камінь у бік потерпілого, внаслідок чого було одночасно розбито скло трактора та завдано тілесних ушкоджень останньому).

Тож, залишаючи без ефективної відповіді вищевикладені доводи сторони захисту, апеляційний суд істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону, що могло вплинути на правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність.

На думку колегії суддів, ухвалу апеляційного суду не можна визнати законною, обґрунтованою і вмотивованою, що суперечить положенням статей 370, 419 КПК України.

З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку про часткове задоволення касаційної скарги та скасування ухвали апеляційного суду на підставі пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК України.

Під час нового розгляду апеляційному суду належить урахувати вказане в постанові суду касаційної інстанції, ретельно перевірити доводи апеляційної та касаційної скарг, безпосередньо, за наявності для цього передбачених у законі підстав, дослідити докази, зокрема і надані стороною захисту, проаналізувати й оцінити їх у сукупності і, дотримуючись приписів кримінального та кримінального процесуального законів, постановити законне, обґрунтоване рішення, навівши докладні, послідовні мотиви його ухвалення.

Отже касаційна скарга сторони захисту підлягає частковому задоволенню, а ухвала апеляційного суду - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 376, 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 задовольнити частково.

Ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 18 грудня 2025 року стосовно ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3