Постанова від 07 червня 2026 р. у справі №944/3012/25 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2026 року

м. Київ

справа № 944/3012/25

провадження № 51-318км26

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника (у режимі відеоконференції) ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора ОСОБА_7 на ухвалу Львівського апеляційного суду від 25 листопада 2025 року в кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 72025142500000011 від 17 лютого 2025 року, за обвинуваченням

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Львова, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 201-3 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Яворівського районного суду Львівської області від 27 серпня 2025 року ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 201-3 КК України, та призначено йому покарання у виді штрафу в розмірі 15000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Вирішено питання щодо заходів забезпечення провадження, процесуальних витрат та речових доказів.

Відповідно до встановлених судом фактичних обставин, які детально викладено у вироку,14 лютого 2025 року ОСОБА_8 , керуючи транспортним засобом марки «Iveco», реєстраційний номер НОМЕР_1 , з причепом марки «САНТЕЙ», реєстраційний номер НОМЕР_2 , в`їхав у пункт пропуску «Краковець-Корчова» митного поста «Краковець» Львівської митниці та при проходженні митного контролю надав працівнику Львівської митниці декларацію, у якій не заявив жодних товарів. Однак, під час огляду вказаного транспортного засобу та причепу, працівниками Львівської митниці виявлено незадекларований вантаж, а саме: одяг (новий, різних торгових марок) - 84 мішки (вагою 1395,7 кг); побутову техніку (1797 одиниць), засоби (хімія) для догляду за волоссям (5940 одиниць), два мотоцикли КТМ 300 EXC CHAMPION EDITION. Відтак, 14 лютого 2025 року ОСОБА_8 здійснив ввезення з Республіки Польща на митну територію України через міжнародний пункт пропуску «Краковець-Корчова» митного поста «Краковець» Львівської митниці з приховуванням від митного контролю товарів на загальну суму 10 359 544,72 грн, вартість яких у п`ять тисяч і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Львівський апеляційний суд ухвалою від 25 листопада 2025 року апеляційну скаргу прокурора залишив без задоволення, а вирок Яворівського районного суду Львівської області від 27 серпня 2025 року - без змін.

Вимоги та узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги

У касаційній скарзі прокурор ОСОБА_7 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність в частині вирішення питання про долю речових доказів у кримінальному провадженні, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

На обґрунтування доводів поданої касаційної скарги зазначає, що суди безпідставно не застосували спеціальну конфіскацію предметів кримінального правопорушення. Зазначає, що незадекларовані ОСОБА_8 товари були предметом контрабанди, а тому відповідно до п. 5 ч. 9 ст. 100 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) та п. 3 ч. 1 ст. 96-2 КК України підлягали конфіскації. Вказує, що суди належним чином не перевірили право власності ОСОБА_9 на товар. Звертає увагу на те, що ОСОБА_9 під час судового розгляду не зміг пояснити походження грошових коштів для придбання вказаного товару і яким чином він перемістив ці кошти через кордон України. Вважає, що ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам статей 370 та 419 КПК України.

На адресу Суду надійшли письмові заперечення від захисника ОСОБА_6 , у яких останній просив оскаржуване судове рішення залишити без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор касаційну скаргу підтримав, просив ухвалу апеляційного суду скасувати.

Захисник уважав доводи касаційної скарги безпідставними та просив відмовити у її задоволенні.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.

Згідно з вимогами ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Отже, суд касаційної інстанції позбавлений можливості досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, однак при цьому до його компетенції входить перевірка правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права.

Перевіряючи дотримання судами попередніх інстанцій вимог КПК України, Верховний Суд у межах доводів касаційної скарги має з`ясувати, чи навели суди зазначених інстанцій належні й достатні мотиви ухвалення судових рішень та чи обґрунтували свої висновки з посиланням на досліджені докази.

Відповідно до ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Водночас ст. 412 КПК України передбачено, що істотними є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Як визначено приписами ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

За правилами ст. 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених у апеляційних скаргах, та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, й узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними та мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При скасуванні чи зміні судового рішення в ухвалі має бути зазначено, які статті закону порушено і в чому саме полягають ці порушення.

У разі залишення апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, на яких її визнано необґрунтованою.

Втім суд апеляційної інстанції під час розгляду кримінального провадження стосовно ОСОБА_8 цих вимог не дотримався.

Як убачається з матеріалів провадження, доводи апеляційної скарги прокурора ОСОБА_7 , які є фактично аналогічними його доводам його касаційної скарги, зводилися до тверджень про неправильне застосуванням місцевим судом закону України про кримінальну відповідальність в частині вирішення питання про долю речових доказів у кримінальному провадженні.

Разом з тим за наслідками апеляційного розгляду суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого суду, який у своєму рішенні встановив, що товар, вилучений в ОСОБА_8 у процесі митного контролю, а саме: одяг без ознак використання, в асортименті різних торгових марок в загальній кількості 84 мішки, вагою 1395,7 кг, побутова техніка в кількості 1797 одиниць, хімія по догляду за волоссям у кількості 5940 одиниць, мотоцикли марки КТМ 300 в кількості 2 штуки (VIN: НОМЕР_3 , VIN: НОМЕР_4 ) належить ОСОБА_9 та дійшов переконання про необхідність повернення зазначеного майна останньому на підставі п. 4 ч. 1 ст. 96-2 КК України.

Однак, на думку колегії суддів Верховного Суду, такого висновку суди дійшли без ретельної та всебічної перевірки доводів сторони обвинувачення.

Зокрема, прокурор у поданій апеляційній скарзі, зауважував, що незадекларовані ОСОБА_8 товари на загальну вартість 10 359 544,72 грн були предметом контрабанди, а тому відповідно до п. 5 ч. 9 ст. 100 КПК України та п. 3 ч. 1 ст. 96-2 КК України підлягали конфіскації. Стверджував, що місцевим судом не було встановлено належними і достатніми доказами право власності ОСОБА_9 на товар, який був предметом контрабанди. До того ж під час судового розгляду останній не зміг пояснити походження грошових коштів для придбання вказаного товару та яким чином він, з огляду на діюче законодавство, перемістив ці кошти через кордон України.

Згідно з п. 5 ч. 9 ст. 100 КПК України гроші, цінності та інше майно, що були предметом кримінального правопорушення або іншого суспільно небезпечного діяння, конфіскуються, крім тих, які повертаються власнику (законному володільцю), а якщо його не встановлено - переходять у власність держави в установленому Кабінетом Міністрів України порядку. До того ж пунктом 3 ч. 1 ст. 96-2 КК України передбачено, що спеціальна конфіскація застосовується в разі, якщо гроші, цінності та інше майно були предметом кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), а у разі, коли його не встановлено, - переходять у власність держави.

Варто зауважити, що предметом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 201-3 КК України є саме ті товари, які переміщувалися через митний кордон з приховуванням від митного контролю.

Водночас наведені доводи прокурора не були повною мірою перевірені в порядку апеляційної процедури, з урахуванням норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що згідно зі статтями 2, 7, 370, 404, 419 КПК України при перегляді оспорюваного вироку апеляційний суд, дотримуючись засад кримінального провадження, зобов`язаний ретельно перевірити всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, з`ясувати, чи повно, всебічно та об`єктивно здійснено судове провадження, чи було у передбаченому вказаним Кодексом порядку здобуто докази, чи оцінено їх місцевим судом із додержанням правил ст. 94 цього Кодексу і відповідно до тих доказів, чи правильно було застосовано закон України про кримінальну відповідальність.

Тобто в судовому рішенні необхідно проаналізувати аргументи скаржника і, зіставивши їх із фактичними даними, наявними у справі, дати на кожен із них вичерпну відповідь.

Крім того, під час перевірки доводів прокурора про безпідставне повернення речових доказів ОСОБА_9 суду апеляційної інстанції потрібно також звернути увагу і на приписи п. 3 ч. 9 ст. 100 КПК України, з урахуванням особливостей митного оформлення товарів, які ввозяться на територію України.

Отже, залишаючи без ефективної відповіді вищевикладені доводи сторони обвинувачення, апеляційний суд істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону, що потягло за собою передчасні висновки про правильність застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність.

За таких обставин ухвалу апеляційного суду не можна визнати законною, обґрунтованою і вмотивованою, що суперечить приписам статей 370 та 419 КПК України.

З огляду на наведене, колегія суддів доходить висновку про часткове задоволення касаційної скарги прокурора, а також про скасування ухвали апеляційного суду на підставі пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК України.

У ході нового розгляду апеляційному суду належить урахувати вказане в постанові суду касаційної інстанції, належним чином перевірити доводи апеляційної скарги, і, дотримуючись приписів кримінального та кримінального процесуального законів, постановити законне та обґрунтоване рішення, навівши докладні, послідовні мотиви його ухвалення.

Керуючись статтями 376, 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора ОСОБА_7 задовольнити частково.

Ухвалу Львівського апеляційного суду від 25 листопада 2025 року стосовно ОСОБА_8 скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3