Вирок від 07 червня 2026 р. у справі №643/1913/24 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 643/1913/24 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/818/888/26 Суддя-доповідач: ОСОБА_2

Категорія: ч.2 ст.286 КК України

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 червня 2026 колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:

головуючого – судді - ОСОБА_2 ,

суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю: секретаря - ОСОБА_5 ,

прокурора - ОСОБА_5 ,

представника потерпілих - ОСОБА_6 ,

потерпілої - ОСОБА_7 ,

захисника - ОСОБА_8 ,

обвинуваченого - ОСОБА_9 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові кримінальне провадження за апеляційною скаргою представника потерпілої – адвоката ОСОБА_6 на вирок Салтівського районного суду м. Харкова від 09 січня 2026 року стосовно ОСОБА_9 , -

В С Т А Н О В И Л А:

Цим вирком

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харкова, громадянина України, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , який офіційно не працевлаштований, не одруженого, раніше не судимого,-

визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.286 КК України, та йому призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.

Відповідно до ст. 75 КК України, ОСОБА_9 звільнено від відбування призначеного за даним вироком покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю 3 роки.

Покладено на ОСОБА_9 обов`язки відповідно до п. 1, п. 2 ч. 1 ст. 76 КК України: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи.

Стягнуто з ОСОБА_9 на користь держави витрати на залучення експерта в сумі 26 504 гривень 80 копійок.

Скасовано арешт з автомобіля «ЗА3-DAEWOO» р.н. НОМЕР_1 , накладений ухвалою слідчого судді Київського районного суду м.Харкова від 16 грудня 2021 року, справа №953/23894/21.

Після набрання вироком суду законної сили речовий доказ «ЗА3-DAEWOO» р.н. НОМЕР_1 , переданий на зберігання на майданчик тимчасового тримання транспортних засобів ЦЗ ГУНП в Харківській області за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, 106, - повернути власнику (законному володільцю).

Речовий доказ флеш-носій «Apacer 64GB RIOO» ухвалено зберігати в матеріалах справи.

Позов ОСОБА_7 до ОСОБА_9 про відшкодування шкоди задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_7 компенсацію моральної шкоди в сумі 250 000,00 грн.

В іншій частині позову – відмовлено.

Як встановив суд, ОСОБА_9 10 грудня 2021 року приблизно о 22:00 (більш точний час під час досудового розслідування не встановлено) керував технічно справним автомобілем «ЗАЗ-DAEWOO», р.н. НОМЕР_2 , та рухався по проспекту Льва Ландау в місті Харкові зі сторони проспекту Ювілейного в напрямку вулиці Івана Камишева.

Під час виникнення небезпеки для руху у вигляді пішохода ОСОБА_10 , який перетинав проїжджу частину проспекту Льва Ландау напроти будинку №241a/1, зліва направо відносно напрямку руху автомобілю «ЗА3-DAEWOO», р.н. НОМЕР_1 , водій ОСОБА_9 , діючи необережно, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, а продовжив рух, чим порушив вимоги п. 12.3 Правил дорожнього руху України, згідно з яким: «п. 12.3 - У разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний був виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу», та скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Внаслідок дорожньо-транспортної події пішохід ОСОБА_10 отримав тяжкі тілесні ушкодження.

Згідно з висновком судово-медичної експертизи внаслідок ДТП ОСОБА_10 отримав тяжкі тілесні ушкодження у вигляді закритої тупої травми живота у вигляді розриву печінки по між дольовій борозні та розриву брижі тонкого кишківника, що ускладнилося внутрішньо-черевною кровотечею, а також відкритий уламковий перелом верхньої третини діафізів великогомілкової та малогомілкової кісток правої гомілки.

Згідно з висновком комплексної судової експертизи матеріалів, засобів звукозапису, відеозапису та автотехнічної експертизи у даній дорожній обстановці водій автомобілю «ЗАЗ-DAEWOO» р.н. НОМЕР_1 ОСОБА_9 грубо порушив вимоги п. 12.3 Правил дорожнього руху, які з технічної точки зору, перебувають в причинному зв`язку з виникненням даної дорожньо-транспортної події.

Порушення правил безпеки дорожнього руху ОСОБА_9 виразилися в тому, що він, керуючи технічно справним автомобілем «ЗАЗ-DAEWOO» р.н. НОМЕР_1 , діючи необережно, під час виникнення для нього небезпеки для руху у вигляді пішохода ОСОБА_10 , який перетинав проїжджу частину проспекту Льва Ландау напроти будинку N? 241a/1, зліва направо, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, а продовжив рух, в зв`язку з чим скоїв наїзд на пішохода, чим порушив вимоги п. 12.3 Правил дорожнього руху України, що призвело до спричинення потерпілому ОСОБА_10 тяжких тілесних ушкоджень.

Своїми умисними діями ОСОБА_9 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України, тобто порушення правила безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому ОСОБА_10 тяжкі тілесні ушкодження.

В апеляційній скарзі представник потерпілої – адвокат ОСОБА_6 просить вирок Салтівського районного суду м.Харкова від 09 січня 2026 року стосовно ОСОБА_9 скасувати, у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості.

Ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_9 основне покарання за ч.2 ст.286 КК України у виді 8 років позбавлення волі та призначення додаткове покарання, а саме позбавлення права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

Позов ОСОБА_7 до ОСОБА_9 про відшкодування шкоди задовольнити повністю. Стягнути з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_7 компенсацію моральної шкоди в сумі 1000000 гривень.

В обґрунтування доводів зазначає, що обвинувачений до останнього судового засідання свою вину у вчиненні вказаного злочину не визнавав, не розкаявся, заподіянні збитки не відшкодував, у потерпілої вибачення не просив, не висловив сій жаль з приводу вчиненого та не було взагалі осуду своєї поведінки. Під час судового розгляду, з метою уникнення відповідальності, сторона захисту намагалася перекласти вину на потерпілого, зазначаючи, що причиною дорожньо-транспортної пригоди стала саме неправомірна поведінка потерпілого ОСОБА_10 . Звертають увагу на те, що обставин, які пом`якшують покарання обвинуваченому, судом не встановлено. При цьому, судом першої інстанції не було належним чином враховано особу обвинуваченого, який офіційно не працевлаштований, немає стійких соціальних зв`язків, на утриманні малолітніх чи неповнолітніх дітей не має, офіційно не працевлаштований. На думку апелянта, суд належним чином не мотивував призначення обвинуваченому покарання із застосуванням ст.75 КК України, у зв`язку з чим прийшов до необґрунтованого висновку про можливість звільнення ОСОБА_9 від покарання з випробуванням. Крім того, у вироку не визначено для якого саме покарання, основного чи додаткового, застосовується ст.75 КК України.

У судовому засіданні Харківського апеляційного суду від 08 червня 2026 року:

- представник потерпілої – адвокат ОСОБА_6 підтримав доводи апеляційної скарги та просив їх задовольнити. В обґрунтування зазначав, що обвинувачений офіційно не працевлаштований, у нього відсутні стійкі соціальні зв`язки, потерпілій не відшкодував жодної суми збитків, а також відсутність у нього щирого каяття.

- потерпіла ОСОБА_7 підтримала апеляційну скаргу свого представника та просила її задовольнити. Звертала увагу на те, що син був її єдиною дитиною, допомогу обвинувачений їй не надавав, допомагали зовсім чужі люди.

- прокурор заперечила щодо задоволення апеляційної скарги представника потерпілої, вважала вирок суду законним та обґрунтованим. Звертала увагу на те, що смерть потерпілого настала через рік після ДТП та вона не пов`язана із подією, про що свідчить висновок судової експертизи.

- захисник обвинуваченого – адвокат ОСОБА_8 заперечила щодо апеляційної скарги представника потерпілого, вважала вирок суду правильним. Звертала увагу на те, що смерть потерпілого не пов`язана із ДТП, про що свідчить експертиза. Крім того, зазначала, що обвинувачений вину визнав, та вона особисто намагалась з потерпілою урегулювати питання відшкодування моральної шкоди та вони намагалися надати потерпілій 3000 доларів США, однак їм було відмовлено. Поряд із цим, зазначила, що ОСОБА_9 офіційно працевлаштований, про що надала відповідну довідку.

- обвинувачений вину у скоєному визнав та підтримав свого захисника, вважав вирок суду законним та обґрунтованим. Зазначив, що були погані погодні умови, та він в останній момент побачив людину, яка переходила 6 смуг руху, шкоду потерпілій не відшкодовував.

Заслухавши доповідь головуючого судді, вислухавши учасників кримінального провадження, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів прийшла до наступних висновків.

Відповідно до вимог ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції зазначених вимог закону в цілому дотримався при розгляді цього провадження і дійшов обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_9 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, при викладених у вироку обставинах, правильно встановив фактичні обставини кримінального провадження і правильно кваліфікував дії обвинуваченого.

Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Висновки суду щодо доведеності вини ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення при обставинах, зазначених у вироку, та правильність кваліфікації його дій за ч.2 ст.286 КК України ніким з учасників провадження не оспорюються, у зв`язку з чим, з огляду на положення ч.1 ст.404 КПК України, колегією суддів вирок суду в цій частині не переглядається.

Перевіряючи вирок в частині правильності призначення покарання ОСОБА_9 колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, з урахуванням доводів апеляційної скарги представника потерпілих, конкретних обставин справи, а також фактичного змісту вироку, не в повній мірі виконав вимоги ст. 65 КК України.

Відповідно до норм ст. 65 КК України та роз`яснень, наведених в п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання у кожному конкретному випадку, суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, відомості про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Призначаючи вид та розмір покарання ОСОБА_9 , суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке, відповідно до ст.12 КК України, є тяжким злочином, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, відомості про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, на диспансерному обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, неодружений, офіційно не працевлаштований.

Обставин, які пом`якшують та обтяжують покарання обвинуваченому, відповідно до ст. 66, ст.67 КК України, судом не встановлено.

Крім того, судом першої інстанції враховано те, що у обвинуваченого ОСОБА_9 алкогольних та наркотичних ознак сп`яніння не виявлено, що підтверджується висновком щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції №2686 від 11 грудня 2021 року.

Поряд із цим, суд першої інстанції суд враховував поведінку обвинуваченого після вчинення кримінального правопорушення, який вжив всіх дій для усунення наслідків скоєного: одразу викликав швидку та поліцію, надав органам досудового розслідування запис з відеореєстратора, що свідчить про сприяння правоохоронним органам у розслідуванні події. Разом з тим, під час дорожньо-транспортної пригоди, яка стала підставою для притягнення до кримінальної відповідальності обвинуваченого, пішохід ОСОБА_10 переходив проїжджу частину у місці, не пристосованому для переходу пішоходами, перебував у стані алкогольного сп`яніння відповідно до довідки КНП «Міська клінічна лікарня швидкої та невідкладної медичної допомоги ім. проф. О.І. Мещанінова» ХМР від 26 січня 2022 року.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність призначення обвинуваченому ОСОБА_9 основного покарання у виді позбавлення волі, а також призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк в межах санкції статті обвинувачення.

Разом з цим, колегія суддів не може погодитися з висновком суду першої інстанції про те, що виправлення обвинуваченого можливе без його ізоляції від суспільства.

Такий підхід при призначенні покарання, з урахуванням насамперед фактичних обставин справи, колегія суддів находить таким, що не відповідає вимогам процесуального закону і тим критеріям які наведені у Постанові Пленуму Верховного Суду України №7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання».

Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

З огляду на положення ст. 75 КК України, законодавець підкреслює важливість такої цілі покарання як виправлення засудженого, передбачивши, що при обранні заходу примусу, що застосовується від імені держави, у тому числі, у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, винну особу може бути звільнено від відбування покарання з іспитовим строком. Це може відбутися за умови, якщо винувата особа вчинила кримінальне правопорушення, до якого може бути застосована вказана стаття закону України про кримінальну відповідальність, а суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, що вбачатиметься не тільки з тяжкості вчиненого суспільно небезпечного діяння, особи винного, але й інших обставин провадження.

Згідно зі ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покаранням та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

При вирішенні питання про звільнення особи від відбування покарання з випробуванням суду потрібно належним чином дослідити і оцінити всі обставини, які мають значення для справи. Суд має обґрунтувати можливість виправлення засудженого без ізоляції від суспільства.

Санкція ч. 2 ст. 286 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого.

При призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, та особу винного.

У кожному випадку призначення покарання за ст. 286 КК України необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Проте, звільняючи ОСОБА_9 від відбування призначеного покарання на підставі ст.ст.75, 76 КК України, суд не навів переконливого обґрунтування для такого звільнення та не в повній мірі врахував фактичні обставини та тяжкість вчиненого правопорушення, його наслідки, те, що обвинувачений, керуючи транспортним засобом«ЗАЗ-DAEWOO», р.н. НОМЕР_1 , діючи необережно, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, а продовжив рух, чим порушив вимоги п. 12.3 Правил дорожнього руху України, та скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який внаслідок дорожньо-транспортної події отримав тяжкі тілесні ушкодження.

Крім того, думка потерпілої, яка в цьому кримінальному провадженні разом із її представником просили суд призначити ОСОБА_9 максимальне покарання за ч.2 ст.286 КК України, хоча і не є визначальною, однак у сукупності з іншими обставинами справи безпідставно не була врахована судом під час призначення обвинуваченому покарання, з урахуванням того, що внаслідок протиправних дій ОСОБА_9 потерпілий ОСОБА_10 отримав тяжкі тілесні ушкодження та потребував сторонньої допомоги.

Належить також зазначити, що під час судового розгляду обвинувачений свою вину не визнав, щиро не розкаявся, не надавав матеріальної допомоги у лікуванні потерпілого, а визнав свою вину лише після дослідження усіх доказів у справі. Отже, враховуючи таку поведінку обвинуваченого, колегія суддів дійшла висновку, що у справі відсутні обставини, що пом`якшують покарання, ОСОБА_9 не засуджує свої дії та не намагається усунути негативні наслідки від вчиненого злочину.

Колегія суддів дійшла висновку, що зазначеним обставинам не було надано належної оцінки судом першої інстанції.

За таких обставин, з урахуванням тяжкості вчиненого злочину, враховуючи підвищену суспільну небезпеку скоєного, рішення суду першої інстанції про можливість застосування положень ст. 75 КК України та звільнення обвинуваченого від відбування призначеного покарання з випробовуванням не ґрунтується на вимогах ст. 50, 65, 75 КК України та не відповідає принципам співмірності, справедливості, достатності та індивідуалізації покарання, а тому вирок суду в цій частині не можна вважати законним, обґрунтованим та вмотивованим, відповідно до положень статті 370 КПК України.

Згідно п.п.2, 4 ч.1 ст.420 КПК України, необхідність застосування більш суворого покарання та неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання є підставою для скасування апеляційним судом вироку суду першої інстанції і ухвалення свого вироку.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає за необхідне вирок в частині призначеного ОСОБА_9 покарання скасувати та ухвалити у цій частині новий вирок.

Призначаючи ОСОБА_9 покарання, колегія суддів враховує характер та ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченою кримінального правопорушення, яке, відповідно до ст.12 КК України, є тяжким злочином, а також особу обвинуваченого, який раніше не судимий, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, неодружений.

Крім того, з наданої захисником обвинуваченого – адвокатом ОСОБА_8 довідки №1 від 11 травня 2026 року вбачається, що ОСОБА_9 працює у ТОВ «Арсенал ПК» на посаді комірника з 19 травня 2009 року з окладом згідно штатного розкладу.

Обставин, що пом`якшують покарання ОСОБА_9 , відповідно до ст. 66 КК України, колегією суддів не встановлено.

Обставин, що обтяжують покарання, відповідно до ст.67 КК України, судом апеляційної інстанції не встановлено.

Крім того, колегія суддів враховує, що у обвинуваченого ознак алкогольного та наркотичного сп`яніння не виявлено, що підтверджується висновком щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції № 2686 від 11.12.2021, а також поведінку обвинуваченого після вчинення кримінального правопорушення, який вжив всіх дій для усунення наслідків скоєного: одразу викликав швидку та поліцію, надав органам досудового розслідування запис з відеореєстратора, що свідчить про сприяння правоохоронним органам у розслідуванні події.

При цьому, колегія суддів також враховує, що під час дорожньо-транспортної пригоди, яка стала підставою для притягнення до кримінальної відповідальності обвинуваченого, пішохід ОСОБА_10 переходив проїжджу частину у місці, не пристосованому для переходу пішоходами, та перебував у стані алкогольного сп`яніння відповідно до довідки КНП «Міська клінічна лікарня швидкої та невідкладної медичної допомоги ім. проф. О.І. Мещанінова» ХМР від 26 січня 2022 року.

Поряд із цим, протягом розгляду справи, як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції, обвинувачений навіть частково не відшкодував потерпілій завданих кримінальним правопорушенням збитків, що, вочевидь, свідчить про відсутність позитивної тенденції в поведінці обвинуваченого.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що для звільнення обвинуваченого від призначеного покарання з випробуванням достатніх підстав немає, на що обґрунтовано вказує представник потерпілої в апеляційній скарзі.

Застосування положень ст.75 КК України в цьому випадку колегія суддів вважає необґрунтованим та таким, що не відповідає засадам та меті покарання, визначеним статтями 50, 65 КК України.

Враховуючи ступінь тяжкості та фактичні обставини вчиненого кримінального правопорушення, відомості про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, з 19 травня 2009 року працює у ТОВ «Арсенал ПК» на посаді комірника, не відшкодування шкоди потерпілій у добровільному порядку, колегія суддів вважає за необхідне призначити ОСОБА_9 покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч.2 ст.286 КК України з реальним його відбуванням із застосуванням додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 3 роки.

Законних підстав для пом`якшення обвинуваченому ОСОБА_9 покарання, в тому числі призначення покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України, колегією суддів не встановлено, оскільки матеріали цього кримінального провадження не містять пом`якшуючих покарання обставин, які, з урахуванням особи винної та інших обставин кримінального провадження, істотно знижували б ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення. Цих відомостей не надано стороною захисту і під час апеляційного розгляду.

Саме таке покарання, на думку колегії, буде відповідати меті, визначеній у ст. 50 КК України, та, у відповідності до ст. 65 КК України, достатнім для виправлення обвинуваченого і запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень.

Щодо цивільного позову потерпілої ОСОБА_10 , суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Так, потерпілою ОСОБА_10 заявлено цивільний позов про стягнення з обвинуваченого ОСОБА_9 моральної шкоди внаслідок вчинення кримінального правопорушення, у розмірі 1000000 гривень.

Вироком Салтівського районного суду м.Харкова від 09 січня 2026 року, з обвинуваченого на користь потерпілої було стягнуто моральну шкоду у розмірі 250 000 гривень.

Однак, відповідно до ст.129 КПК України, зокрема, ухвалюючи обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Приписами частини 5 ст.128 КПК України передбачено, що цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом і при цьому застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України.

Згідно з ч.2 ст.23 ЦК України, моральна шкода, окрім іншого, може полягати у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди» від 31 березня 1995 року №4 зазначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

У постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі №709/1173/17 зазначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд має навести у рішенні відповідні мотиви.

Таким чином, законодавець визначив загальні критерії щодо меж судової дискреції у вирішенні питання про розмір грошового відшкодування моральної шкоди, тобто визначення розміру такого відшкодування становить предмет оціночної діяльності суду.

Як зазначено у мотивувальній частині оскарженого вироку, суд першої інстанції при вирішенні питання про стягнення моральної шкоди на користь потерпілої, врахував, що потерпілій було завдано моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях, зміні звичного способу життя, відчуття негативних емоцій та почуттів внаслідок завдання тяжких тілесних ушкоджень близькій людині.

Поряд із цим, судом першої інстанції також враховано і порушення пішоходом ОСОБА_10 Правил дорожнього руху, який переходив проїжджу частину поза межами пішохідного переходу у темну пору доби, при цьому перебував у стані алкогольного сп`яніння, а також відсутність причино-наслідкого зв`язку між смертю сина потерпілої – ОСОБА_10 та травмами, отриманими внаслідок дорожньо-транспортною пригодою 10 грудня 2021 року, що встановлено дослідженим у судовому засіданні висновком експерта від 12 лютого 2024 року №08-28/2024.

Отже, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що сума, в яку потерпіла оцінює завдану їй моральну шкоду, має бути зменшена за для відповідності вимогам розумності та справедливості, тому позовні вимоги щодо відшкодування моральної шкоди підлягають частковому відшкодуванню в сумі 250 000 гривень.

Разом з цим, колегія суддів враховує, що визначення розміру грошового відшкодування становить предмет оціночної діяльності суду, в той же час вважає, що визначена судом першої інстанції сума стягнення на відшкодування моральної шкоди не відповідає принципам справедливості та розумності.

Суд апеляційної інстанції бере до уваги, що в результаті дій ОСОБА_9 потерпілий ОСОБА_10 отримав тяжкі тілесні ушкодження, а саме закриту тупу травму живота у вигляді розриву печінки по між дольовій борозні та розриву брижі тонкого кишківника, що ускладнилося внутрішньо-черевною кровотечею, а також відкритий уламковий перелом верхньої третини діафізів великогомілкової та малогомілкової кісток правої гомілки, у зв`язку з чим потребував сторонньої допомоги.

Крім того, колегія суддів враховує, що потерпіла ОСОБА_7 , будучи особою похилого віку та яка через хронічні захворювання має значні обмеження у фізичному пересуванні, внаслідок тяжких тілесних ушкоджень, завданих її сину, зазнала глибоких душевних страждань, зміні звичного способу життя, у подальшому через смерть сина втратила будь-яку сторонню допомогу у побуті, що змушує її докладати надзвичайних додаткових зусиль для організації свого щоденного життя.

Таким чином, враховуючи що потерпіла, поза розумним сумнівом, зазнала обмежень у звичайному способі життя, що спричиняє їй значні страждання, колегія суддів дійшла висновку про те, що відшкодування моральної шкоди в розмірі 400000 гривень буде таким, що відповідає принципам розумності, виваженості та справедливості.

З огляду на викладене, апеляційна скарга представника потерпілого – адвоката ОСОБА_6 підлягає частковому задоволенню, а вирок районного суду скасуванню в частині призначення покарання з ухваленням нового вироку.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б тягли за собою скасування оскаржуваного обвинувального вироку, не вбачається.

Поряд з цим належить врахувати, що, відповідно до вимог ч.15 ст. 615 КПК України, в умовах дії воєнного стану після складання та підписання повного тексту вироку, суд має право обмежитися проголошенням його резолютивної частини з обов`язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.

Керуючись ст.ст.404, 405, 407, 409, 413, 414, 418, 420 КПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника потерпілих – адвоката ОСОБА_6 - задовольнити частково.

Вирок Салтівського районного суду м. Харкова від 09 січня 2026 року стосовно ОСОБА_9 в частині призначеного покарання скасувати та ухвалити в цій частині новий вирок.

Призначити ОСОБА_9 покарання за ч.2 ст.286 КК України у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 (три) роки.

Строк відбуття покарання засудженому ОСОБА_9 рахувати з дня фактичного його затримання в порядку звернення вироку до виконання.

Вирок Салтівського районного суду м.Харкова від 09 січня 2026 року стосовно ОСОБА_9 в частині вирішення цивільного позову про стягнення моральної шкоди – змінити.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_7 до ОСОБА_9 про стягнення моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення, – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_7 в рахунок відшкодування моральної шкоди 400 000 (чотириста тисяч) гривень.

В решті вирок Салтівського районного суду м. Харкова від 09 січня 2026 року стосовно ОСОБА_9 залишити без змін.

Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.

Головуючий –

Судді: