Постанова від 11 червня 2026 р. у справі №953/2234/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2026 року

м. Харків

справа № 953/2234/25

провадження № 22-ц/818/1084/26

Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Тичкової О.Ю.,

суддів колегії – Маміної О.В., Пилипчук Н.П.,

за участю секретаря судового засідання Риндіч О.Б.

сторони справи:

позивач – ОСОБА_1

відповідач – ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харків апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_3 який діє в інтересах ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 24 вересня 2025 року ухвалене у складі судді Кіндера В.А.,-

ВСТАНОВИВ:

В березні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, після уточнення якого КОЛИ просила стягнути з ОСОБА_2 грошові кошти на її утримання у розмірі 100 000,00 грн щомісяця.

В обґрунтування позову зазначає, що перебуває з відповідачем у зареєстрованому шлюбі з 29.12.1973. До липня 2024 року сторони у справі перебували у добрих відносинах, ОСОБА_2 утримував її матеріально, вирішував потреби родини та питання лікування позивачки. В користуванні позивачки завжди була банківська картка відповідача на яку нараховувалася пенсія останнього. Проте, з липня 2024 року відповідач змінив ставлення до позивачки, ініціював позов про розірвання шлюбу, припинив утримання позивачки. Вона отримує пенсію в розмірі 3957,57 грн, що недостатньо для забезпечення її існування. Має ряд хронічних захворювань, а тому потребує лікування, підтримки здоров`я. Просить врахувати, що через поведінку чоловіка постійно перебуває в стресі, що погіршує стан її здоров`я. Стверджує, що ОСОБА_2 може надавати матеріальну допомогу, має гарне матеріальне становище, кошти від бізнесу, проживає четвертий рік в центрі Парижу в трьохкімнатній квартирі, подорожуючи різними країнами Європи.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 24 вересня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на її утримання у розмірі 7000,00 грн щомісячно, починаючи з 06 березня 2025 року. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що позивач надала докази наявності у неї права на утримання від чоловіка, оскільки вона є непрацездатною особою, потребує матеріальних витрат на житлово-побутові потреби, їжу, одяг, лікування, при цьому розмір щомісячного доходу становить 3957,57 грн пенсії. Оскільки закон не ставить можливість надання особою матеріальної допомоги іншому з подружжя у залежність від того чи є працездатною така особа, а відповідач, хоча і є непрацездатним отримує дохід, що надає йому можливість надавати дружині матеріальну допомогу. При визначенні розміру аліментів, суд виходив з того, що відповідача також потребує витрат на лікування та має на утриманні неповнолітнього сина. Оскільки позивач не надала доказів на підтвердження здійснення відповідачем підприємницької діяльності, а також отримання останнім доходу від такої діяльності, використання майна, належного на праві власності відповідачу, у підприємницькій діяльності та/або отримання доходу від його використання, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просила рішення суду змінити та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд неповно встановив обставини у справі та ухвалив необґрунтоване рішення про часткове задоволення позову. Розмір аліментів який був встановлений судом є недостатнім та не покриває усіх розходів позивача на лікування та забезпечення гідного проживання. Зазначає що відповідач під час розгляду справи не спростував факт здійснення ним підприємницької діяльності та отримання значного доходу від такої діяльності.

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_3 який діє в інтересах ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просив рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд неповно встановив обставини у справі та ухвалив рішення, що суперечить вимогам закону. А саме, судом поза увагою було залишено той факт, що фактично шлюбні відносини між сторонами у справі припинені ще в 2005 році. З 2005 року відповідач проживає у фактичних шлюбних відносинах із ОСОБА_4 та виховує з нею спільну неповнолітню дитину ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який на цей час знаходиться на утриманні відповідача. При задоволені позову судом не враховано, що відповідач є пенсіонером, якому на цей час 72 роки, інвалід другої групи, має численні захворювання, потребує постійних витрат на лікування, при цьому єдиним доходом відповідача є пенсія за віком у розмірі 24000,00 грн. позивачка отримує пенсію у розмірі, що перевищує розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, а тому її не можна вважати особою, яка потребує матеріальної допомоги. Таким чином наданими відповідачем доказами доведена відсутність у ОСОБА_2 можливості надавати матеріальну допомогу колишній дружині, проте суд зазначеним доказам належної оцінки не надав та безпідставно задовольнив позов. Звертає увагу на встановлений законом обов`язок повнолітніх дітей позивачки її утримувати.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представників сторін у справі, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У відповідності до частин 1-5 статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи що29 грудня 1973 року між сторонами у справі укладений шлюб, актовий запис № 5729(а.с.10).

Постановою Харківського апеляційного суду від 22 квітня 2025 року у справі № 953/7373/25 залишено без змін рішення Київського районного суду м. Харкова від 30 січня 2025 року, яким розірвано шлюб між сторонами у справі.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , отримує пенсію за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням від 14 січня 2004 року, серія НОМЕР_1 . Розмір призначеної позивачці пенсії з червня 2024 року складає 3957,57 грн на місяць.(а.с.3-5)

Позивачка має ряд захворювань, зокрема, правобічний коксартоз 2 ст, лівобічний коксартоз 2 ст, в проекції малого тазу флеболіти від 1 до 8 мм; цукровий діабет типу 2 з ознаками інсулінової резистентності; варикозне розширення вен нижніх кінцівок без виразки та запалення; уз ознаки багатовузлового зобу TI-RADS II, дифузних змін паренхіми щитовидної залози. Відповідно до консультативного висновку спеціаліста від 10.02.2025 рекомендоване хірургічне лікування катаракти в плановому порядку за бажанням клієнта. Зазначене підтверджується зокрема доданими до позовної заяви консультаційними висновками лікарів, діагностичними звітами та результатами огляду лікарями (а.с.11-21).

Також встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є пенсіонером, отримує пенсію у розмірі 23 610,00 грн на місяць, що підтверджується випискою по картковому рахунку від 13 травня 2025 року(а.с.126).

Крім того, ОСОБА_2 є інвалідом другої групи і має право на встановлені законодавством України пільги для ветеранів війни-інвалідів, що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_2 (а.с.124).

Згідно із свідоцтвом про народження серія НОМЕР_3 ОСОБА_2 є батьком ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Матір`ю дитини є ОСОБА_4 .

Відповідно до наявних в матеріалах справи довідок АТ «Ошадбанк», Філія-Харківське обласне управління повідомило, що протягом 2022-2024 років на відкриті поточні та карткові рахунки фізичної особи не було зарахувань від ФОП ОСОБА_2 з призначенням платежу «Дохід підприємця», а також не було зарахувань від ТОВ «ВК «Віват», код ЄДРПОУ 42751212, з призначення платежу «Дивіденди».

Згідно з ч.ч.1-3 ст.75 СК України дружина/чоловік повинні матеріально підтримувати один одного.

Право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу.

Непрацездатним вважається той з подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є інвалідом першої, другої чи третьої групи.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.76 СК України розірвання шлюбу не припиняє права особи на утримання, яке виникло у неї за час шлюбу.

Після розірвання шлюбу особа має право на утримання, якщо вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу і потребує матеріальної допомоги і якщо її колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу.

Частиною 4 статті 75 СК України передбачено, що один із подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин слід враховувати висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 24 червня 2021 року у справі №759/6629/19 положення частини четвертої статті 75 СК України варто тлумачити системно, враховуючи встановлений іншими статтями СК України обов`язок подружжя утримувати інше подружжя й міжнародні стандарти правового захисту осіб з інвалідністю, яким є один з подружжя, що потребує матеріальної допомоги.

Аналіз норм Сімейного кодексу України свідчить про те, що четвертою істотною умовою виникнення права одного із подружжя на утримання є відсутність зловживання правом з її боку. Форми такого зловживання визначені у частині першій статті 83 СК України.

Таким чином, за умови відсутності зловживань, визначених у частині першій статті 83 СК України, або передумов обмеження права одного із подружжя на утримання з боку іншого подружжя, які передбачені частиною 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, непрацездатне подружжя має право на матеріальну допомогу в сенсі статті 75 СК України.

У розумінні положень частини четвертої статті 75 СК України один із подружжя, який є особою з інвалідністю, не є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо його пенсія забезпечує йому встановлений законом прожитковий мінімум, однак, внаслідок наявності у нього інвалідності (онкологічного захворювання), така особа обтяжена необхідністю несення додаткових витрат на своє лікування.

Тобто, зміст частини четвертої статті 75 СК України варто тлумачити системно, враховуючи встановлений іншими статтями СК України обов`язок подружжя утримувати інше подружжя й міжнародні стандарти правового захисту осіб з інвалідністю, яким у цій справі є подружжя, яке потребує матеріальної допомоги.

Призначення особі з інвалідністю відповідної пенсії по інвалідності або іншої соціальної виплати не може знаходитися у зв`язку із виплатами, які здійснює подружжя на утримання іншого подружжя, яке є особою із інвалідністю. Факт призначення державою пенсії по інвалідності не може впливати на факт призначення судом аліментів на утримання подружжя або ж виключати його.

Верховний Суд вважає, що положення частини четвертої статті 75 СК України, відповідно до якої один із подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом, не відповідають нормам статей 3, 8 та 48 Конституції України, тому суд її не застосовує.

При цьому суд зазначив, що зміст частини четвертої статті 75 СК України слід тлумачити системно, враховуючи встановлений іншими статтями СК України обов`язок подружжя утримувати інше подружжя й міжнародні стандарти правового захисту осіб з інвалідністю, яким у даній справі є подружжя, яке потребує матеріальної допомоги.

Згідно із частинами першою, другою статті 77 СК України утримання одному з подружжя надається другим із подружжя у натуральній або грошовій формі за їхньою згодою. За рішенням суду аліменти присуджуються одному з подружжя, як правило у грошовій формі.

Колегія суддів також звертає увагу на ту обставину, що обов`язковою умовою виникнення права на отримання аліментів від другого із подружжя є можливість останнього надавати таку матеріальну допомогу.

У постанові Верховного Суду від 24 червня 2021 року у справі № 759/6629/19 наведено правовий висновок, згідно якого, чинне законодавство у частині другій статті 75 СК України надає перелік загальних умов для надання утримання одному з подружжя: 1) його непрацездатність; 2) потреба у матеріальній допомозі; а також здатність другого з подружжя надавати матеріальну допомогу. В даному випадку мова йде про юридичний склад, який містить юридичні факти, що є підставою для набуття одним з подружжя права на утримання і створення обов`язку для іншого з подружжя таке утримання надавати.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Останній, зокрема, полягає у визнанні людини, її життя і здоров`я, честі і гідності, недоторканності і безпеки найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (стаття 3 Конституції).

Конституція України в статті 1 проголошує, що Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Згідно з Основним законом України ознаками України як соціальної держави є соціальна спрямованість економіки, закріплення та державні гарантії реалізації соціальних прав громадян. Одним з найважливіших соціально-економічних прав людини є право на достатній життєвий рівень для особи та її сім`ї (стаття 48), між тим поняття «достатній життєвий рівень» в Конституції України не розкривається і не визначається, як він співвідноситься із прожитковим мінімумом. В той же час у Рішенні Великої палати Конституційного Суду України від 22 травня 2018 року зазначено, що «у державі, яку проголошено соціальною, визначений законодавцем розмір прожиткового мінімуму має реально забезпечувати гідний рівень життя людини» (речення друге абз.1 пп. 2.3 п. 2 мотивувальної частини). Це зобов`язує державу створити ефективну систему соціального захисту різних категорій осіб, яка сприяла б узгодженню рівня їхнього життя з реалізацією права на достатній життєвий рівень для них та їхніх сімей шляхом надання відповідного соціального забезпечення (абз.4-5 пп.2.3 п. 2 мотивувальної частини Рішення Великої палати Конституційного Суду України).

Окрім Конституції України, права та свободи людини знаходяться під захистом міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. При цьому останні є частиною національного законодавства України (стаття 9 Конституції).

Зокрема, невід`ємною частиною національного законодавства України є Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції ратифіковані Верховною Радою України 17 липня 1997 року (далі - Конвенція).

Вищезазначені міжнародні документи та відповідне законодавство України, включаючи її Конституцію, становлять концептуальний каркас розуміння принципу верховенства права.

Відповідно до статті 2 Конвенції про захист прав і основних свобод людини право кожного на життя охороняється законом.

Згідно зі статтею 12 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права на Державах-підписантах лежить обов`язок створення умов, які б забезпечували всім медичну допомогу і медичний догляд у разі хвороби. В свою чергу Конвенція про права осіб з інвалідністю, визнаючи важливою доступність охорони здоров`я, зобов`язує Держави-учасниці Конвенції вживати усіх належних заходів для забезпечення доступу осіб з інвалідністю до послугу сфері охорони здоров`я (стаття 12 Конвенції).

Обґрунтовуючи підстави позову, позивачка посилалась на те, що за станом здоров`я її майновий стан є вкрай нужденним, не має можливості працювати у зв`язку з чим просила стягнути з відповідача, з яким раніше перебувала у шлюбі, грошові кошти на її утримання.

Суд першої інстанції, з висновками якого погоджується судова колегія, виходив з того що оскільки позивачка є непрацездатною особою, оскільки досягла пенсійного віку, потребує матеріальних витрат на житлово-побутові потреби, їжу, одяг, лікування, вважає доведеною обставину щодо потреби в матеріальній допомозі. Та зазначив що необхідні потреби непрацездатної людини, як правило, не обмежені тими звичайними потребами, які має здорова людина, тому вимагають додаткових витрат на лікування, оздоровлення, харчування, що зумовлено іншим, відмінним способом життя такої людини тому факт отримання пенсії у розмірі 3957,57 грн на місяць, яка в вочевидь не покриває усіх потреб позивача не дає підстав свідчити зловживання позивачкою правом на утримання.

Аналіз матеріалів справи свідчить про те, що вартість лікування позивачки перебільшує розмір прожиткового мінімуму, гарантованого державою, та фактичного розміру пенсії, який вона отримує. В результаті цього, право останньої на достатній життєвий рівень для себе, гарантований статтею 48 Конституції України, буде порушене і обов`язок держави щодо створення умов, які б забезпечували всім медичну допомогу і медичний догляд у разі хвороби, буде невиконаний (стаття 12 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права).

Зважаючи на викладене, колегія суддів суд відхиляє доводи представника відповідача про те, що розмір пенсії, яку отримує позивачка, перевищує установлений законом прожитковий мінімум і зазначене є підставою для відмови у стягненні з нього аліментів на утримання дружини.

Щодо здатності відповідача надавати допомогу, колегія суддів зауважує, що можливість надання особою матеріальної допомоги іншому з подружжя законом не ставиться у залежність від того чи працездатною є така особа, оскільки умова щодо непрацездатності ставиться лише щодо того з подружжя, який потребує матеріальної допомоги. Відтак, відповідач, у свою чергу, отримуючи від держави значно більше, ніж позивачка, пенсійне забезпечення, має можливість надавати дружині таку матеріальну допомогу.

Щодо апеляційної скарги позивача та посилання ОСОБА_1 на недостатність присуджених судом першої інстанції аліментів та твердження що відповідач отримує значно вищій рівень доходу ніж встановлено рішенням суду, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до вимог статей 12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

В матеріалах справи відсутні докази, на підставі яких, можливо було б встановити здійснення відповідачем підприємницької діяльності, а також отримання останнім доходу від такої діяльності.

Відповідно до наявної в матеріалах справи виписки по картковому рахунку ОСОБА_2 отримує пенсію у розмірі 23 610,00 грн на місяць, доказів існування інших доходів у відповідача матеріали справи не містять. В матеріалах справи також відсутні докази, на підставі яких, можливо було б встановити здійснення відповідачем підприємницької діяльності, а також отримання останнім доходу від такої діяльності.

Також відсутні докази щодо використання майна, належного на праві власності відповідачу, у підприємницькій діяльності та/або отримання доходу від його використання.

Окрім того, судова колегія зауважує, що відповідно ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Відтак, за загальною презумпцією, якщо вона не спростована, позивачка є співвласником набутого за час шлюбу майна. Водночас, предметом цієї справи не є вимоги щодо розподілу майна набутого за час шлюбу.

Між тим судовим розглядом встановлено що відповідач є особою зі встановленою другою групою інвалідності та здійснює утримання неповнолітньої дитини.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, при ухваленні рішення врахував всі обставини справи та постановив законне та обґрунтоване рішення.

З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивачки, матеріальної допомоги, аліментів на її утримання, з врахуванням можливості відповідача надавати таку допомогу.

Оскільки доводи апеляційної скарги не містять підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції, яке є законним і обґрунтованим, ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, питання щодо перерозподілу судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір» не вирішувалося.

Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційній суд

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_3 який діє в інтересах ОСОБА_2 – залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 24 вересня 2025 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий О. Ю. Тичкова

Судді О.В. Маміна

Н.П. Пилипчук