Постанова від 01 червня 2026 р. у справі №175/3356/23 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4902/26 Справа № 175/3356/23 Суддя у 1-й інстанції - Журавель Т. С. Суддя у 2-й інстанції - Макаров М. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2026 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого – судді Макарова М.О.

суддів – Городничої В.С., Петешенкової М.Ю.

при секретарі – Пікос А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на ухвалу Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 02 лютого 2026 року у справі за поданням приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області, третя особа - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», боржник - ОСОБА_1 , про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника, -

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2026 року Приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Афанасьєва Євгенія Олександрівна звернулась до суду із поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 .

Подання мотивовано тим, що на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Афанасьєвої Є.О. перебуває виконавче провадження № 75055870 з примусового виконання виконавчого листа Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області № 175/3356/23 від 24 квітня 2024 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором про надання банківських послуг № б/н від 22 липня 2019 року в сумі 332 065,02 грн. У процесі здійснення примусового виконання зазначеного виконавчого провадження приватним виконавцем вживалися заходи, спрямовані на розшук та арешт майна, що належить боржнику. Водночас ОСОБА_1 ухиляється від виконання вимог виконавчого документа, на зв`язок із приватним виконавцем не виходить та на виклики не з`являється.

З огляду на викладене, приватний виконавець просив встановити тимчасове обмеження щодо боржника у праві виїзду за межі України до виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 19 березня 2024 року, яке набрало законної сили.

Ухвалою Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 02 лютого 2026 року у задоволенні подання приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області, третя особа - АТ КБ «ПриватБанк», боржник - ОСОБА_1 , про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника - відмовлено.

В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 02 лютого 2026 року про відмову у задоволенні подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 та постановити нову ухвалу, якою задовольнити подання приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Афанасьєвої Є.О. та встановити тимчасове обмеження щодо боржника ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України до виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 19 березня 2024 року, яке набрало законної сили.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд неповно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що 24 квітня 2024 року Дніпропетровським районним судом Дніпропетровської області у цивільній справі № 175/3356/23 за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості було видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором про надання банківських послуг № б/н від 22 липня 2019 року в сумі 332 065,02 грн.

АТ КБ «ПриватБанк» через свого представника звернулося до приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Афанасьєвої Є.О. із заявою від 16 травня 2024 року за вихідним № 202405150224 про відкриття виконавчого провадження на підставі вказаного виконавчого документа, виданого Дніпропетровським районним судом Дніпропетровської області від 24 квітня 2024 року у справі № 175/3356/23.

За результатами розгляду зазначеної заяви постановою приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Афанасьєвої Є.О. від 16 травня 2024 року відкрито виконавче провадження № 75055870.

Крім того, в межах відкритого виконавчого провадження № 75055870 приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Афанасьєвою Є.О. винесено постанову про арешт коштів боржника від 16 травня 2024 року, якою накладено арешт на кошти ОСОБА_1 , що містяться на рахунках, відкритих боржником в банківських установах.

Приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Афанасьєвою Є.О. були направлені виклики за адресою боржника: АДРЕСА_1 , а саме від 16 травня 2024 року за вих. № 7974, від 09 вересня 2024 року за вих. № 11022, від 21 травня 2025 року за вих. № 8672, від 09 жовтня 2025 року за вих. № 15422, від 21 жовтня 2025 року за вих. № 16057 та від 23 січня 2026 року за вих. № 11130 з вимогою з`явитись до виконавця та надати інформацію щодо сплати боргу за вищевказаним виконавчим листом або надати документи на підтвердження його оплати.

Крім того, в межах виконавчого провадження приватним виконавцем направлялися запити з метою встановлення інформації відносно боржника ОСОБА_1 , а саме: щодо надання інформації, що становить банківську таємницю, від 16 травня 2024 року за вих. № 7973 та від 29 липня 2024 року за вих. № 9868, інформації щодо зареєстрованих земельних ділянок за боржником від 21 травня 2025 року за вих. №8668 та інформації про видачу документа, що дає право на виїзд від 21 жовтня 2025 року за вих. № 16085.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо ОСОБА_1 № 378930557 від 16 травня 2024 року, зареєстровані наступні нерухомі об`єкти: земельна ділянка з кадастровим номером: 1221486200:09:002:0035, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), загальна площа 0,15 га; житловий будинок з гаражем та господарчою будівлею загальною площею 291,8 кв.м.; договір іпотеки, іпотечний договір №637/86/1, серія та номер: 4221, виданий 21 вересня 2021 року, видавник: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Рябих В.М.

На запит щодо надання інформації, яка становить про банківську таємницю, відносно ОСОБА_1 , АТ «ПУМБ» від 22 травня 2025 року за вихідним № 116/6859/19БТ було надано виписки за рахунками № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 у гривні за період з 16 травня 2024 року по 21 травня 2025 року, відкритих на ім`я ОСОБА_1 .

Як вбачається з відповіді Державної міграційної служби України за вихідним № 1201.4.1-13715/1201.4-25 від 22 жовтня 2025 року, за обліками ГУ ДМС у Дніпропетровській області, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , документований паспортом громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_3 , виданий 16 березня 2018 року, термін дії до 16 березня 2028 року, орган видачі – 1201.

Відмовляючи в задоволенні подання, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що приватним виконавцем не надано жодних доказів на підтвердження того, що будь-яка кореспонденція стосовно виконавчого провадження № 75055870 надсилалась на адресу боржника та поверталась до відділу без вручення адресату за закінченням терміну зберігання або була отримана боржником.У зв`язку з чим, враховуючи вимоги Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», яким регулюється порядок та випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України, приватним виконавцем не надано достатніх та належних доказів, які б свідчили про ухилення боржника від виконання зобов`язання, а також не вбачається наявності обґрунтованого припущення, що вирішення питання про заборону боржникові виїзду за кордон сприятиме виконанню зобов`язання.

Згідно зі ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Пунктом 5 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» передбачено, що право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли: він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Подання виконавця повинно бути обґрунтованим, тобто містити зазначення обставин, що підтверджують необхідність обмежити право особи на виїзд за межі України.

У відповідності до п. 19 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України - до виконання зобов`язання за рішенням.

Пунктом 2 розділу ХІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 передбачено, що подання про тимчасове обмеження у праві виїзду, має обов`язково містити, зокрема, обґрунтування наявності фактів ухилення боржника - фізичної особи від виконання своїх зобов`язань.

Згідно з вимогами ст. 441 ЦПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосовано судом як захід забезпечення виконання судового рішення. Тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України застосовується в порядку, визначеному цим Кодексом для забезпечення позову, із особливостями, визначеними цією статтею. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням, на строк до повного виконання такого судового рішення.

Відповідно до ч. 4 ст. 441 ЦПК України ухвала про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути постановлена за поданням державного або приватного виконавця, яким відкрито відповідне виконавче провадження.Суд негайно розглядає таке подання без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного (приватного) виконавця.

Під ухиленням від виконання зобов`язань необхідно розуміти такі дії чи бездіяльність з боку боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні ним рішення суду, за наявності при цьому можливостей вчинити дії в порядку його виконання та за відсутності об`єктивних обставин, які перешкоджають виконанню.

Відповідно до ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною.

На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Аналогічне закріплено в статті 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, де зазначено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об`єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров`я чи моральності населення або прав та свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.

З системного аналізу вищезазначених норм вбачається, що заборона виїзду за кордон є одним з найсуворіших заходів, що сприяє примусовому виконанню судових рішень, оскільки пов`язаний з обмеженням конституційного права людини на вільне пересування та вибір місця проживання.

Особа, яка має невиконані зобов`язання, не може вважатися винною в ухиленні від їх виконання, поки не буде доведено протилежного.

Тому зобов`язання приватного виконавця на звернення до суду з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон не є абсолютним, а виникає лише у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішення чи то рішень інших органів (посадових осіб).

При зверненні до суду із поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України тягар доказування наявності факту ухилення від виконання зобов`язань покладається на приватного виконавця.

При цьому ухиленням від виконання зобов`язань є свідоме вчинення боржником діяння (дії або бездіяльності), що спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов`язок у боржника є всі реальні можливості і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об`єктивні обставини.

Така юридична санкція у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України передбачена законом не за наявність факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від їх виконання, при цьому дії боржника з ухилення від виконання судового рішення повинні бути зазначені в поданні. Вказане означає, що подання приватного виконавця повинно бути обґрунтованим, тобто містити обставини, що підтверджують необхідність обмежити право особи на виїзд за межі України.

Таким чином, з огляду на зазначені правові норми для вирішення питання про обмеження у праві виїзду за межі України боржника, необхідним елементом є пропорційність втручання у право особи на вільне пересування, наявність справедливого балансу між публічним інтересом у демократичному суспільстві щодо належного виконання обов`язкових рішень суду та інших органів чи посадових осіб та міжнародних гарантій на вільне пересування особи, який забезпечується державним примусом у разі умисного невиконання боржником своїх обов`язків перед стягувачем, а застосоване державою відповідно до закону та з легітимною метою обмеження, ефективно забезпечує виконання боржником цього обов`язку.

Погоджуючись з висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні подання, колегія суддів враховує те, що для задоволення подання виконавця про обмеження у праві виїзду за межі України, що є тимчасовим обмеженням конституційних прав громадянина України, які також гарантовані Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, повинні бути достатньо вагомі підстави, які б свідчили про необхідність застосування такого заходу.

Проте, в ході розгляду справи приватним виконавцем не надано ні суду першої, ні апеляційної інстанції належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_1 свідомо ухиляється від виконання своїх зобов`язань.

Крім того, враховуючи, що законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від їх виконання, аме виконавець повинен довести суду чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов`язання в повному обсязі або частково.

Із матеріалів справи не вбачається наявності правових підстав для обмеження у праві виїзду за кордон ОСОБА_1 , оскільки поданням обґрунтовується лише перебування останнього у статусі боржника.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права позивача (стягувача) на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Європейський суд з прав людини, здійснюючи тлумачення статті 6 Конвенції, зазначає, що право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система договірної сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін, а тому виконання рішення, має розглядатися як невід`ємна частина «судового процесу» («Горнсбі проти Греції»).

Окрім того, існування боргу, який підтверджений остаточним судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення постановлено, підґрунтя для «законного сподівання» на виплату цього боргу і становить «майно» цієї особи у розумінні ст. 1 Першого протоколу Конвенції, а відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, ухваленого на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, передбачене ст. 1 Першого протоколу (рішення ЄСПЛ у справах: «Агрокомплекс проти України», «Іванов проти України»).

У справі «Гочев проти Болгарії» (рішення від 26 листопада 2009 року) ЄСПЛ підсумував принципи, з урахуванням яких має відбуватися оцінка правомірності вжиття заходів щодо обмеження свободи пересування особи у зв`язку з неоплаченими боргами, зазначивши, що таке обмеження має відповідати одразу трьом критеріям: по-перше, має ґрунтуватися на законі, по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у ч. 3 ст. 2 Протоколу №4 до Конвенції, і по-третє, бути пропорційним меті його застосування, тобто знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом.

При цьому у п. 49 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив при вирішенні питання про пропорційність обмеження даного права з метою стягнення неоплачених боргів слід пам`ятати, що таке обмеження може бути виправдано лише тоді, коли воно дійсно сприятиме досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів. Аналогічні висновки викладені у рішенні ЄСПЛ від 13 листопада 2003 року у справі «Напияло проти Хорватії» п. п. 78-82).

Стаття 2 Протоколу №4 до Конвенції дозволяє втручатися у здійснення особою права на свободу вільного пересування лише у відповідності із законом і в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб, якщо таке втручання було пропорційним.

Тобто для втручання у право боржника на свободу вільного пересування необхідно дотриматися розумного балансу (пропорційності) між правами боржника щодо вільного пересування та правами стягувача на остаточне виконання судового рішення і його правами на борг як на його майно.

Ухилення боржника від виконання своїх зобов`язань є оціночним поняттям. Теоретично їх невиконання може бути зумовлене об`єктивними причинами, наприклад, внаслідок відсутності майна, роботи, незадовільного фінансового стану, тривалого відрядження, важкої хвороби тощо. Однак воно може мати й принципово інше походження, суб`єктивне, коли боржник свідомо ухиляється від виконання - має змогу виконати зобов`язання у повному обсязі або частково, але не робить цього без поважних причин.

Критерій достатності вжитих боржником з метою належного виконання зобов`язання заходів має визначатися судом і відноситься до його дискреційних повноважень.

Слід звернути увагу, що юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду передбачені саме за ухилення від виконання зобов`язань, а не за наявність факту їх невиконання.

При цьому під ухиленням від виконання зобов`язань, покладених судовим рішенням слід розуміти такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні ним таких обов`язків.

Колегія суддів, дослідивши докази у справі та оцінюючи їх у сукупності, дійшла висновку, що приватний виконавець не довела наявності в діях ОСОБА_1 ознак саме свідомого або умисного ухилення від виконання покладених на нього обов`язків.

Відповідно до положень ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У відповідності до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Надані приватним виконавцем матеріали містять фактичні дані щодо ходу та перебігу вчинених ним дій, спрямованих на примусове виконання рішення суду.

Обґрунтування необхідності у тимчасовому обмеженні права на виїзд за межі України з метою забезпечення повного та своєчасного виконання зобов`язання, та наявність невиконаного зобов`язання, на думку апеляційного суду, недостатньо для застосування такого крайнього заходу впливу на боржника як обмеження у праві виїзду за межі України.

Доводи апеляційної скарги про те, що боржник ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням суду, не можуть бути взяті до уваги, оскільки сам факт відкриття виконавчого провадження, вжиття приватним виконавцем передбачених законом заходів для виконання судового рішення та його невиконання боржником не свідчать про ухилення боржником від виконання рішення суду, а відтак не свідчить і про необхідність застосування до боржника ОСОБА_1 тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що подання приватного виконавця не містить жодних посилань на факти навмисного чи іншого свідомого невиконання обов`язку боржника та доказів на підтвердження цих фактів, а сама по собі наявність невиконання зобов`язання не є безумовною підставою для встановлення обмеження у праві виїзду, доведенню підлягає ухилення боржника від виконання.

З огляду на відсутність переконливих і достатніх доказів, які б підтверджували обставини, на які посилається апелянт, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні подання приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Афанасьєвої Є.О. про тимчасове обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що з`ясувавши в достатньо повному об`ємі права та обов`язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та надавши їм належнуправову оцінку, судом першої інстанції постановлено ухвалу, що відповідає вимогам закону.

Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення – без змін.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» - залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 02 лютого 2026 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 02 червня 2026 року.

Повний текст судового рішення складено 10 червня 2026 року.

Головуючий суддя М.О. Макаров

Судді В.С. Городнича

М.Ю. Петешенкова