Постанова від 01 червня 2026 р. у справі №191/338/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/914/26 Справа № 191/338/25 Суддя у 1-й інстанції - Костеленко Я.Ю. Суддя у 2-й інстанції - Макаров М. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2026 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого - судді Макарова М.О.

суддів - Городничої В.С., Петешенкової М.Ю.

при секретарі - Пікос А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 липня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Зайцівської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області про визнання права власності на земельну ділянку (пай) в порядку спадкування за законом, -

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2025 році представник позивача ОСОБА_2 звернувся до суду в інтересах ОСОБА_1 з позовом до Зайцівської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області про визнання права власності на земельну ділянку (пай) в порядку спадкування за законом.

Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача - ОСОБА_4 , та єдиним спадкоємцем за законом після її смерті є її донька ОСОБА_1 . У 2024 році з отриманої відповіді Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області позивач дізналася, що її мати ОСОБА_4 була включена до списку осіб, які мають право на земельну частку (пай). Цей список додано до Державного акта на право колективної власності на землю серії ДП СВ № 000012, виданого колективному сільськогосподарському підприємству «Дружба» на підставі рішення Майської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області від 17 січня 1995 року № ІV/ХХІІ та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за № 12 від 03 квітня 1995 року. У списку-додатку до Державного акта ОСОБА_4 значиться під № 448. Середній розмір земельної частки по КСП «Дружба» складає 9,59 га. Отже, на день передачі земель у колективну власність та отримання Державного акта на право колективної власності на землю мати позивача ОСОБА_4 була членом КСП «Дружба», включена до списку до Державного акта на право колективної власності на землю, але сертифікат на право на земельну частку (пай) не отримувала і державний акт на її ім`я не виготовлявся. Тобто згідно з п. 2 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» ОСОБА_4 набула право на земельну частку (пай) із земель КСП «Дружба». Згідно з нормами Цивільного кодексу України та Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта. Тому в разі його смерті успадкування права на земельну частку (пай) здійснюється за нормами ЦК України, зокрема й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай).

Рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 липня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погодившись з ухваленим рішенням суду, представник позивача - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, у зв`язку з чим просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не з`ясовано всіх обставин, що мають значення для справи, не досліджено належним чином докази, надані на підтвердження заявлених вимог, та безпідставно відмовлено у задоволенні позову. Представник позивача посилався на те, що включення ОСОБА_4 до списку осіб, які мають право на земельну частку (пай), під № 448 в додатку до Державного акта на право колективної власності на землю (серія ДП СВ № 000012 від 03 квітня 1995 року) є достатнім доказом її членства в КСП «Дружба» та набуття права на пай відповідно до п. 2 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95. Також він зазначив, що відсутня необхідності у сертифікаті для набуття відповідного права, оскільки воно виникає з моменту видачі акта (п. 24 Постанови Пленуму ВС № 7 від 16 квітня 2004 року), а позивач фактично прийняв спадщину у зв`язку зі спільним проживанням із матір`ю.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач не погоджується з позицією позивача. Представник відповідача вважає доводи апеляційної скарги безпідставними, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні апелянтом норм матеріального та процесуального права й спростовуються матеріалами справи, у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції. Також відповідач вказує на відсутність беззаперечних даних щодо членства ОСОБА_4 у КСП «Дружба», зокрема під час паювання землі, звертає увагу на відсутність доказів фактичного вступу в управління або володіння спадковим майном після смерті матері. Крім того, сторона відповідача зазначає про сплив строку позовної давності та відсутність поважних причин його пропуску.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 є рідною донькою ОСОБА_4 . Родинні зв`язки та зміна прізвища підтверджуються наявними в матеріалах справи копіями свідоцтва про народження та свідоцтва про шлюб із ОСОБА_5 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть, копія якого міститься в матеріалах справи.

Згідно з копією свідоцтва про право на спадщину за законом позивач ОСОБА_1 , після смерті батька - ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , прийняла спадщину, що складається із земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства загальною площею 0,42 га, розташованої на території с. Новомиколаївка Синельниківського району Дніпропетровської області, яка належала померлому на підставі Державного акта на право приватної власності на землю серії ДП СВ № 005532, виданого Майською сільською радою Синельниківського району Дніпропетровської області 03 вересня 1996 року на підставі рішення VІІ сесії ХХІІ скликання Майської сільської ради від 21 червня 1996 року.

Мати позивача, ОСОБА_4 , була включена до списку осіб, які мають право на земельну частку (пай), доданого до Державного акта на право колективної власності на землю серії ДП СВ № 000012, виданого Колективному сільськогосподарському підприємству «Дружба» на підставі рішення Майської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області від 17 січня 1995 року № ІV/ХХІІ та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за № 12 від 03 квітня 1995 року, де вона значиться під № 448.

Як вбачається з довідки виконавчого комітету Зайцівської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області від 20 березня 2025 року № 188, ОСОБА_4 проживала разом зі своєю донькою ОСОБА_1 .

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що до складу спадщини можуть входити лише ті права, що належали померлій на момент смерті, а матеріали справи не містять відомостей про те, що померла (спадкодавець) за життя набула право на земельну частку (пай) та отримала сертифікат про право на земельний пай.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Оскільки мати позивача, ОСОБА_4 , померла у 1996 році, тобто до прийняття Цивільного кодексу України 2003 року, порядок прийняття спадкоємцем спадщини має здійснюватися за правилами Цивільного кодексу України 1963 року.

У частині першій статті 529 ЦК України 1963 року при спадкоємстві за законом спадкоємцями є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.

Відповідно до ст. 548 ЦК України 1963 року для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Згідно з ч. 1 ст. 549 ЦК України 1963 року визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном чи якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Зазначені дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини, про що зазначено у ч. 2 ст. 549 ЦК України 1963 року.

Отже, для прийняття спадщини після смерті матері позивач повинна протягом шести місяців після відкриття спадщини або фактично вступити в управління чи володіння спадковим майном, або звернутися до державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини.

При вирішенні спору про право спадкування на земельний пай суд застосовує положення чинного на час існування відповідних правовідносин Земельного кодексу України 1990 року, Указу Президента України від 08 серпня 1995 року «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям».

Частиною дев`ятою статті 5 ЗК України (у редакції від 13 березня 1992 року) визначалось, що кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому частинами шостою і сьомою статті 6 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» від 05 червня 2003 року № 899-IV основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).

Відповідно до пункту 1 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям», паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі, створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства.

Право на земельну частку (пай) згідно з пунктом 2 Порядку паювання земель мають члени сільськогосподарського підприємства, кооперативу, акціонерного товариства, у тому числі, пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

У пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз`яснено, що при вирішенні спору про спадкування права на земельну частку (пай) основним документом, що посвідчує таке право, є сертифікат про право на земельну частку (пай).

Водночас відповідно до роз`яснень, що містяться в пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай).

При вирішенні спору про спадкування права на земельну частку (пай) основним документом, що посвідчує таке право, є сертифікат про право на земельну частку (пай).

Відповідно до частини першої статті 22 та частини другої статті 23 ЗК України 1990 року, чинного на час виникнення спірних правовідносин, право власності на землю виникає після одержання документа, що посвідчує це право. Державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян. До державного акта додається список цих громадян.

Згідно з пунктом 17 Перехідних положень Земельного Кодексу України від 25 жовтня 2001 року, сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам таких часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

З огляду на зазначене, особа набуває право на земельний пай за наявності зокрема таких умов: 1) перебування в числі членів колективного сільськогосподарського підприємства на час паювання; 2) включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю; 3) одержання колективним сільськогосподарським підприємством цього акта.

Вказаний висновок узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 02 березня 2020 року у справі № 573/813/19 (провадження № 61-1543св20), від 13 травня 2020 року у справі № 627/66/17 (провадження № 61-42431св18), від 20 травня 2020 року у справі № 384/642/17 (провадження № 61-37931св18), від 02 вересня 2020 року у справі № 530/311/19 (провадження № 61-18113св19), від 22 жовтня 2020 року у справі №149/2978/18 (провадження № 61-4932св19), від 16 грудня 2020 року у справі № 637/672/19-ц (провадження № 61-553св20), від 23 грудня 2020 року у справі № 609/1117/18 (провадження № 61-5685св19), від 16 червня 2021 року у справі № 137/1642/19 (провадження № 61-13243св20).

Громадянин, якого помилково (безпідставно) не внесено до списку чи виключено з нього - додатку до державного акта на право колективної власності на землю, має до проведення розпаювання і видачі сертифікатів звернутися до загальних зборів членів КСП з питанням щодо внесення його до списку. Якщо землі вже розпайовані, то за згодою всіх власників сертифікатів має бути проведено перепаювання; у разі ж недосягнення згоди спір розглядається в судовому порядку.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання за ОСОБА_1 права на земельну частку (пай) у порядку спадкування після смерті матері ОСОБА_4 , оскільки остання такого права за життя не набула.

Таким чином, встановивши, що у ОСОБА_1 відсутній сертифікат на право на земельний пай, доказів належності останній на час відкриття спадщини такого права у колективній власності на землю позивачем не надано, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання за ОСОБА_1 у порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_4 права власності на вказану земельну частку (пай).

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доводи апеляційної скарги позивача про спадкування права на земельний пай у землях колективної власності КСП «Дружба» є безпідставними, оскільки за життя спадкодавець ОСОБА_4 цього права не набула, а тому воно не може входити до складу спадщини.

Колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував надані докази на підтвердження факту членства ОСОБА_4 у КСП «Дружба». У матеріалах справи відсутні належні та достатні докази її прийняття до членів підприємства, а також перебування в цьому статусі саме на момент видачі Державного акта на право колективної власності на землю.

Сам факт трудових правовідносин із КСП або включення особи до списку-додатка до Державного акта не дає права на земельну частку (пай), якщо особу не було прийнято до членів КСП.

Крім того, ОСОБА_4 за життя не оформлювала права на земельну частку (пай).

Щодо посилань в апеляційній скарзі на практику та правові висновки Верховного Суду, то вони стосується інших обставин та є різними з обставинами даної справи, рішення якої переглядається.

Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення суду, а зводяться до переоцінки доказів, незгоди скаржника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки суду, який їх спростував.

Аргументи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції незаконно відмовив у задоволенні позову та не в повній мірі встановив дійсні обставини справи, колегія суддів не бере до уваги, оскільки жодних додаткових обґрунтувань чи нових доказів, що не були подані позивачем до суду першої інстанції, апеляційна скарга не містить.

Відповідно до вимог статті 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Водночас заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб позивачка надала пояснення та докази щодо обставин, на які вона посилалася як на підставу своїх вимог.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції.

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення - без змін.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 липня 2025 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 02 червня 2026 року.

Повний текст судового рішення складено 11 червня 2026 року.

Головуючий суддя М.О. Макаров

Судді В.С. Городнича

М.Ю. Петешенкова