Постанова від 01 червня 2026 р. у справі №227/1599/24 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/399/26 Справа № 227/1599/24 Суддя у 1-й інстанції - Спаї В. В. Суддя у 2-й інстанції - Макаров М. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2026 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого – судді Макарова М.О.

суддів – Петешенкової М.Ю., Городничої В.С.

при секретарі – Пікос А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 — ОСОБА_2 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 07 квітня 2025 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю “Шахта Білозерська” про відшкодування шкоди, завданої від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, -

В С Т А Н О В И Л А :

У травні 2024 року позивач звернувся з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю “Шахта Білозерська” про відшкодування шкоди, завданої від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.

Позов мотивовано тим, що з жовтня 1996 р. по 03 серпня 2012 р. та з 02 квітня 2014 р. по 10 серпня 2021 р. він працював у структурних підрозділах на різних посадах у ТДВ «Шахта «Білозерська», 10.08.2021 р. його було звільнено; за час роботи у відповідача позивач отримав хронічні професійні захворювання, зокрема хронічну двобічну сенсоневральну приглухуватість з помірним ступенем зниження слуху ІІ ст. та хронічний бронхіт ІІ ст. (фаза затихаючого загострення), прикореневий нижньочастковий пневмоскрероз. ЛН 1 ст.

Працюючи у ТДВ «Шахта «Білозерська», він піддавався впливу пилу переважно фіброгенної дії, вугільно - природному, при вмісту вільного діоксиду кремнію від 5% до 10% (3,6%), фактична величина до 65,4 мг/мЗ, при нормативному значенні - 10 мг/мЗ, тривалість дії упродовж зміни 85%. Рівень шуму складав на робочому місці 92 дБА при нормативному значенні 80 дБА. Тривалість дії упродовж зміни 100%.

23 травня 2017 р. з позивачем стався нещасний випадок на підприємстві, про що був складений акт форми Н-1 №10 про нещасний випадок від 25.05.2017 р. та акт форми Н-5 проведення розслідування нещасного випадку від 25.05.2017 р.

Позивачу первинно встановлено 3 групу інвалідності згідно довідки МСЕК від 10.02.2022 р. (довідка серії 12ААВ №547739); позивач має постійні скарги на стан свого здоров`я, вимушений проходити лікування.

В обґрунтування спричинення моральної шкоди позивач посилається на те, що через хронічне професійне захворювання та травму порушені його нормальні життєві зв`язки, він позбавлений можливості реалізовувати власні привички та бажання. Тривалий процес лікування позбавляє позивача вести повноцінний спосіб життя, з моменту отримання травми він постійно відчуває фізичні страждання та біль; отримані хронічні професійні захворювання та виробнича травма викликають у позивача психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів. Негативні зміни у житті є незворотними, усвідомлення чого завдає позивачу душевного болю та страждань.

Просив стягнути відповідача на свою користь 245 000,00 грн в якості відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 07 квітня 2025 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що за умови надання позивачем повної та достовірної інформації про стан здоров`я під час проведення періодичних медичних оглядів, були б виявлені ранні ознаки професійного захворювання, а надання кваліфікованої медичної допомоги разом з переведенням позивача виключили б негативні наслідки для позивача та його захворювання.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив рішення скасувати повністю, та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції не повно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об`єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що Позивач займав керівні посади, здійснював особистий контроль за ходом виконання робіт з дотриманням заходів безпеки на робочих місцях. Обставин нещасного випадку в актах Н-1 та Н-5 матеріалів розслідування свідчать про те, що шкідливий та/або небезпечний фактор, який є причиною випадку з позивачем відсутні, невідповідність умов праці вимогам не встановлено. Комісією з розслідування винною особою визнано позивача, який на час травмування перебував у трудових відносинах у якості гірничого, будучи безпосереднім керівником робіт, який здійснює особистий контроль за ходом їх виконання і дотриманням заходів безпеки на робочих місцях.

Причиною професійного захворювання є тривала робота в умовах недосконалості технології видобутку вугілля, порушення у режимі устаткування та виконання робіт, несприятливі виробничі фактори (шум, пил), несвоєчасне направлення робітника на додаткові обстеження, консультації і оздоровчі заходи, а також несвоєчасне звернення позивача за медичною допомогою.

Керівні посади, які займав ОСОБА_1 , не пов?язані з порушеннями в режимі устаткування та виконання робіт і є відповідальністю ОСОБА_1 , протягом часу з 2014 по 2021 р.р. він визнався придатним для роботи за професією без застережень.

Судом встановлено, що позивач є інвалідом 3 групи, що підтверджується довідки МСЕК від 10.02.2022 р. (довідка серії 12ААВ №547739 (а.с. 17).

Згідно довідки МСЕК від 10 лютого 2022 року серії 12ААА №106436 позивачу первинно-повторно визначено ступінь втрат працездатності на рівні 65% з яких первинно: 30 % - хронічне обструктивне захворювання легень, 20 % - нейросенсорна приглухуватість, повнорно — 15 % - виробнича травма.

23 травня 2017 р. з позивачем стався нещасний випадок під час виконання трудових обов`язків на ТДВ «Шахта Білозерська», про що був складений акт форми Н-1 №10 про нещасний випадок від 25.05.2017 р. та акт форми Н-5 проведення розслідування нещасного випадку від 25.05.2017 р. (а.с. 45, 40 – 44).

Позивач має хронічні професійні захворювання, зокрема хронічну двобічну сенсоневральну приглухуватість з помірним ступенем зниження слуху ІІ ст. та хронічний бронхіт ІІ ст. (фаза затихаючого загострення), прикореневий нижньочастковий пневмоскрероз. ЛН 1 ст. (а.с. 38, 18, 19).

Суду надана медична довідка про проходження позивачем попереднього (періодичного) медичного огляду працівників №491 зі строком дії 07.09.2016 по 07.09.2017 р.р., згідно з якою позивач пройшов періодичний медогляд, та отримав висновок про придатність до професії (а.с. 116).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, районний суд виходив з того, що доводи відповідача про те, що шкідливі умови праці супроводжуються об?єктивними факторами, переважають доводи позивача з посиланням лише на факт виявлення у нього захворювання, яке він приховував декілька років під час попереднього та періодичних оглядів, запроваджених саме відповідачем з метою своєчасного виявлення ранніх ознак гострих і хронічних професійних захворювань, та без конкретних фактів протиправної поведінки відповідача; суд першої інстанції погодився зі слушністю доводів позивача щодо того, що за умови надання позивачем повної та достовірної інформації про стан здоров`я під час проведення періодичних медичних оглядів, були б виявлені ранні ознаки професійного захворювання, а надання кваліфікованої медичної допомоги разом з переведенням позивача виключили б негативні наслідки для позивача та його інвалідизації.

Проте колегія суддів не може погодитися з рішенням суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Частиною першої статті 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до положень ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у тому числі у фізичному болю та стражданнях, яких зазнала особа у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Як визначено постановою Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 210/3177/17, право працівника на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок професійного захворювання, настає з дня встановлення йому МСЕК стійкої втрати працездатності.

Таким чином, факт встановлення стійкої втрати працездатності висновком МСЕК вже є підставою для відшкодування моральної шкоди.

Згода позивача на працю в тяжких умовах праці, не знімає обов`язку та відповідальності з відповідача за забезпечення належних умов праці.

Частинами першою та третьою статті 13 Закону України «Про охорону праці» передбачено, що роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

У відповідності до ст. 4 Закону України «Про охорону праці» державна політика в області охорони праці, базується, зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань.

У пунктах 9, 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

У рішенні Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-9/2004 у справі за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» зазначено, що моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.

Згідно з ч. 1 ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральних втрат потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральними втратами потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в своїй постанові від 15 червня 2020 року у справі № 212/3137/17-ц вказав, що невиконання роботодавцем обов`язку по забезпеченню безпечних і здорових умов праці, яке мало наслідком виникнення у позивача професійного захворювання, втрати працездатності й встановлення інвалідності, є підставою для відшкодування роботодавцем (його правонаступником) заподіяної працівнику моральної шкоди.

Беручи до уваги вищенаведені фактичні обставини справи та надані цьому докази у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що позивачу заподіяно моральну шкоду та він має право на її відшкодування.

Колегія суддів також враховує, що факт спричинення моральної шкоди доведено. Право на відшкодування моральної шкоди у позивача виникло з моменту встановлення стійкої втрати професійної працездатності, що підтверджується відповідними медичними документами.

Висновком МСЕК позивачу встановлено ушкодження здоров`я під час виконання трудових обов`язків та ступінь втрати професійної працездатності, у зв`язку із чим заподіяння моральних страждань є доведеним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 210/5258/16-ц зазначено, що суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.

При цьому суд першої інстанції не врахував вищезазначені істотні обставини, внаслідок чого ухвалив рішення без повного та всебічного дослідження фактичних даних справи.

Враховуючи доводи позовної заяви, тяжкість наслідків, які настали у здоров`ї позивача, незворотності таких наслідків, розміру втрати працездатності, встановлення третьої групи інвалідності, втрати працездатності на рівні 65%, відсутності покращення стану позивача, постійний характер страждань позивача, який відчуває постійний фізичний дискомфорт, обмежений в можливості звичайних повсякденних занять та активному спілкуванні, що вносить істотні вимушені зміни у життєвих стосунках, колегія суддів вважає, що відшкодування моральної шкоди в розмірі 130 000,00 грн буде відповідати засадам розумності, виваженості і справедливості.

Визначаючи розмір заподіяної позивачу моральної шкоди, колегія суддів враховує ступінь втрати працездатності позивача внаслідок отримання професійних захворювань, що свідчить про неможливість покращення стану його здоров`я у майбутньому, а також вимушені негативні зміни у його житті, які порушили його психологічний стан та нормальні життєві зв`язки, що призвело до фізичних та душевних страждань. Водночас враховується обсяг цих фізичних та моральних страждань, їх інтенсивність та довготривалість, істотність вимушених змін у його життєвих взаєминах та наслідків, що наступили.

Відсутність прямого причинного зв`язку між завданою позивачу шкодою і протиправною поведінкою відповідача не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу.

Отже, закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов`язку власника відшкодувати моральну шкоду.

У відповідності до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

На вищезазначене суд першої інстанції уваги не звернув, фактичні обставини у повному обсязі не встановив, тому рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 07 квітня 2025 року підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог про стягнення з Товариства з додатковою відповідальністю “Шахта Білозерська” на користь ОСОБА_1 130 000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я. У задоволенні іншої частини позовних вимог необхідно відмовити.

Пунктом 4 частини 1 статті 376 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

У відповідності до п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час та місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Щодо судових витрат.

Відповідно до вимог п.п. «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Статтею 141 ЦПК України закріплено порядок розподілу судових витрат між сторонами.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Приймаючи до уваги висновок апеляційного суду про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача Товариства з додатковою відповідальністю “Шахта Білозерська” на користь держави підлягають стягненню судові витрати, що складаються з судового збору, пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 1 300,00 грн.

Керуючись ст. ст. 259, 268, 367, 374, 376, ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 — ОСОБА_2 – задовольнити частково.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 07 квітня 2025 року — скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю “Шахта Білозерська” на користь ОСОБА_1 130 000,00 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я.

У задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю “Шахта Білозерська” на користь держави судові витрати, що складаються із судового збору в розмірі 1300,00 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 02 червня 2026 року.

Повний текст судового рішення складено 11 червня 2026 року.

Головуючий суддя М.О. Макаров

Судді М.Ю. Петешенкова

В.С. Городнича