Постанова від 01 червня 2026 р. у справі №188/3464/24 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/720/26 Справа № 188/3464/24 Суддя у 1-й інстанції - Місюра К. В. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.

Категорія 30

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді – Петешенкової М.Ю.,

суддів – Городничої В.С., Макарова М.О.,

при секретарі - Карпенко М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 30 липня 2025 року у складі судді Місюри К.В.

у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Гардіан», Акціонерного товариства «ДТЕК Дніпровські електромережі» про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, -

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 21 червня 2024 року о 17:39 годині в смт. Петропавлівка на перехресті вулиць Героїв України та Калинова сталася дорожньо-транспортна пригода, за участі Renault Megane, д.н.з. НОМЕР_1 та Ford Transit, д.н.з. НОМЕР_2 , внаслідок якої автомобіль Renault Megane, д.н.з. НОМЕР_1 зазнав технічних ушкоджень, та відповідно матеріального збитку.

Зазначає, що цивільно-правова відповідальність водія Ford Transit, д.н.з. НОМЕР_2 , який є винуватцем дорожньо-транспортної пригоди, була застрахована у ТДВ «СК «Гардіан» на підставі полісу № СА1815799, що був чинним на момент дорожньо-транспортної пригоди.

Постановою Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 03 липня 2024 року, водія транспортного засобу Ford Transit, д.н.з. НОМЕР_3 , працівника АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі», ОСОБА_2 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу.

19 серпня 2024 року суб`єктом оціночної діяльності було виготовлено звіт № 210624 з оцінки вартості матеріальних збитків, завданих автомобілю Renault Megane, д.н.з. НОМЕР_1 , відповідно до якого вартість нових складників, що підлягають заміні під час ремонту становить 187369,74 грн.

27 серпня 2024 року до страховика було направлено претензію з додатками, яку було проігноровано.

Натомість, 11 жовтня 2024 року страховик здійснив виплату лише частини страхового відшкодування у розмірі 75874,71 грн.

Частина розміру матеріального збитку, яка підлягає відшкодуванню з АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» становить 131158,82 грн., що відповідає сумі зносу замінюваних складників, не покритій страховиком.

Позивач зазначає, що 14 жовтня 2024 року нею було направлено вимога до АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» про відшкодування збитків, завданих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у задоволенні якої було відмовлено, у зв`язку з чим вона вимушена звернутися до суду та просити стягнути на свою користь з ТДВ «СК «Гардіан» 16201,97 грн., як доплату частки належного страхового відшкодування, що підлягає виплаті внаслідок дорожньо-транспортної пригоди; вартість послуг суб`єкта оціночної діяльності, що становить 4500, 00 грн.; моральну шкоду у розмірі 3000,00 грн.; з АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» суму зносу замінюваних складників, яка не покривається виплатою страхового відшкодування та підлягає відшкодуванню винуватцем дорожньо-транспортної пригоди у розмірі 131158,82 грн.; завдану моральну шкоди у розмірі 2000,00 грн. та вирішити питання розподілу судових витрат.

Рішенням Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 30 липня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано відсутністю підстав для задоволення позову та покладання обов`язку з відшкодування збитків на відповідачів у справі, оскільки відповідач ТДВ «СК «Гардіан» здійснив весь комплекс заходів щодо оцінки розміру шкоди, завданої ОСОБА_1 , у зв`язку з пошкодженням її транспортного засобу, а також здійснив виплату страхового відшкодування у передбачені законом строки, а позивачем не зазначено, чи була ним погоджена сума виплати, чи проводилася страховиком експертиза для визначення розміру збитків, яка сума збитків була встановлена такою експертизою, розмір страхової виплати визначався страховиком у відповідності до чинного законодавства і був виплачений у повному обсязі, а відтак й вимоги до АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» є безпідставними.

Не погодившись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про правомірність дій відповідачів, які не відповідають встановленим у справі фактичним обставинам, суперечать вимогам спеціального законодавства у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Вказує, що всі дії й бездіяльність страховика, зокрема ненадання відповіді на офіційне звернення громадянина, невиконання вимоги про надання документів на підтвердження суми виплати, виплата частини суми без погодження, свідчать про порушення прав позивача, а тому вимоги до ТДВ «СК «Гардіан» є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Суд першої інстанції ототожнив повне відшкодування шкоди з боку страховика з припиненням обов`язку винуватця або його роботодавця, що є помилковим, а тому вимоги до АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» також є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Крім того, суд першої інстанції дійшов хибного висновку про відсутність підстав для стягнення моральної шкоди, не врахувавши обставини справи та неправильно розподіливши тягар доказування.

У відзиві на апеляційну скаргу ТДВ «СК «Гардіан» просило апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

У відзиві на апеляційну скаргу АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» просило апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Судом встановлено, що 21 червня 2024 року о 17:39 годині у смт. Петропавлівка Синельниківського району Дніпропетровської області сталася дорожньо-транспортна пригода, під час якої ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом Ford Transit, д.н.з НОМЕР_3 , здійснив зіткнення з транспортним засобом Renault Megane, д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 . Внаслідок дорожньо-транспортної пригодитранспортні засоби отримали механічні пошкодження та відповідно матеріальні збитки.

Постановою Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 03 липня 2024 року водія ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу.

08 липня 2024 року ОСОБА_1 надала ТДВ «Страхова компанія «Гардіан» повідомлення про настання страхового випадку.

17 липня 2024 року експертом, у присутності ОСОБА_1 , про що свідчить її підпис у протоколі, було здійснено огляд пошкодженого транспортного засобу Renault Megane, д.н.з. НОМЕР_1 , за результатами якого складено протокол огляду транспортного засобу, встановлено перелік механічних пошкоджень, які отримав транспортний засіб, а також перелік ремонтних операцій, які необхідно здійснити для відновлення вищезазначеного автомобіля. Відповідно до звіту вартість матеріального збитку складає 75874,71 грн.

18 липня 2024 року ОСОБА_1 надала ТДВ «СК «Гардіан» заяву про страхове відшкодування, яке було виплачено 11 жовтня 2024 року у розмірі 75874,71 грн.

Згідно із ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено як засади, так і процедури отримання потерпілими особами за наслідками дорожньо-транспортної пригоди, відшкодування заподіяної шкоди.

Згідно із ст. 3 Закону, обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригодита захисту майнових інтересів страхувальників.

Відповідно до ч.1,2 ст. 1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (ст. 1 Закону України «Про страхування».

Статтею 979 ЦК України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (ст. 980 ЦК України).

Згідно зі ст. 999 ЦК України, до відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Так, відповідно до ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

У зв`язку із тим, що ТДВ «Страхова компанія «Гардіан» здійснило весь комплекс заходів щодо оцінки розміру шкоди, завданої ОСОБА_1 , виплату страхового відшкодування у передбачені законом строки, у останнього відсутні будь-які зобов`язання перед ОСОБА_1 , оскільки зобов`язання були виконані у повному обсязі та належним чином, а відтак суд першої інстанції дійшов до правильного висновку щодо відмови у задоволенні позову в цій частині.

Відповідно до ст. 26-1 Закону № 1961-ІV страховиком відшкодовується потерпілому – фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров`я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5% страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю.

Відтак спеціальним законом, який регулює відносини між сторонами, передбачено, що страховик відшкодовує потерпілому моральну шкоду лише в тому випадку, коли він зазнав ушкодження здоров`я внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Оскільки матеріали справи не містять доказів отримання ОСОБА_1 ушкодження здоров`я внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, підстави для сплати моральної шкоди відсутні, а відтак суд першої інстанції дійшов до правильного висновку щодо відмови у задоволенні позову в цій частині.

Згідно із ч. 1 ст. 16 Закону України "Про страхування" договір страхування – це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Вказана норма кореспондується зі ст. 979 Цивільного кодексу України, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про страхування" страховик зобов`язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

Статтею 9 Закону України "Про страхування" визначено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством.

Закон України № 1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (в редакції, чинній на час виниклих правовідносин) є спеціальним законом, що регулює правовідносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. У цьому Законі визначено, що особами, відповідальність яких вважається застрахованою, є страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом, тобто таким, який зазначається у чинному договорі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована (п.п. 1.4, 1.7 ст. 1).

За вимогами ст. 3 Закону № 1961-IV обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників. Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (ст. 5 Закону).

Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригодижиттю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відтак, відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем дорожньо-транспортної пригоди, відповідальність яких застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виникло обов`язку з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика.

Відповідно до ст. 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Статтями 34-36 вказаного Закону встановлено, що страховик зобов`язаний протягом двох робочих днів з дня отримання повідомлення про настання події, що містить ознаки страхового випадку, розпочати її розслідування, у тому числі здійснити запити щодо отримання відомостей, необхідних для своєчасного здійснення страхового відшкодування.

Протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду страховик (у випадках, передбачених ст. 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов`язаний направити свого представника (працівника або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків.

Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених ст. 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.

Особа, якій подається заява про страхове відшкодування, зобов`язана надавати консультаційну допомогу заявнику під час складення заяви і на вимогу заявника зобов`язана ознайомити його з відповідними нормативно-правовими актами, порядком обчислення страхового відшкодування (регламентної виплати) та документами, на підставі яких оцінено розмір заподіяної шкоди.

Страховик (у випадках, передбачених ст. 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.

Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених ст. 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Якщо у зв`язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик (МТСБУ) не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком (МТСБУ).

Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених ст. 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" проведення оцінки майна є обов`язковим для визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.

Частинами 1, 2 ст. 12 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" унормовано, що звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності. Вимоги до змісту звіту про оцінку майна, порядку його оформлення та рецензування встановлюються положеннями (національними стандартами) оцінки майна. Зміст звіту про оцінку майна повинен містити розділи, що розкривають зміст проведених процедур та використаної нормативно-правової бази з оцінки майна.

За приписами ч.ч. 1, 6 ст. 9 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в України" методичне регулювання оцінки майна здійснюється у відповідних нормативно-правових актах з оцінки майна: положеннях (національних стандартах) оцінки майна, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, методиках та інших нормативно-правових актах, які розробляються з урахуванням вимог положень (національних стандартів) і затверджуються Кабінетом Міністрів України або Фондом державного майна України. Положення (національні стандарти) оцінки майна є обов`язковими до виконання суб`єктами оціночної діяльності під час проведення ними оцінки майна всіх форм власності та в будь-яких випадках її проведення.

Відповідно до п. 3. Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 року № 1140, знос (знецінення) - втрата вартості майна порівняно з вартістю нового майна; залишкова вартість заміщення (відтворення) – вартість заміщення (відтворення) об`єкта оцінки за вирахуванням усіх видів зносу.

Проведення оцінки розміру завданої шкоди суб`єктом оціночної діяльності є необхідним у випадку наявності підстав для вирахування коефіцієнта фізичного зносу у випадках і порядку, передбачених Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, яка затверджена Наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 року за № 1074/8395.

Пунктом 3.9 Методики передбачено, що фізичний знос обумовлюється погіршенням технічного стану КТЗ внаслідок експлуатаційного зносу його складників. Фізичний знос ураховується як втрата вартості КТЗ, що виникає в процесі його експлуатації.

Фізичний знос може розраховуватись у вигляді коефіцієнта фізичного зносу складників залежно від технічного стану КТЗ, який відображає взаємозв`язок умов експлуатації і технічного стану КТЗ з вартістю його складників. Фізичний знос може також визначатись шляхом урахування погіршення технічного стану КТЗ унаслідок отриманих і усунених пошкоджень залежно від вартості їх усунення.

Тобто, за змістом пункту 3.9 Методики втрата вартості КТЗ безпосередньо впливає на значення фізичного зносу складників КТЗ.

Отже, у разі коли для відновлення пошкодженого у дорожньо-транспортній пригодітранспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни пошкоджених складових частин на нові, страховик за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а враховує коефіцієнт фізичного зносу складників пошкодженого транспортного засобу.

Знос автомобіля – це втрата його вартості, спричинена терміном або інтенсивністю експлуатації. Кожна деталь має певний ресурс експлуатації. Знос автомобіля відшкодуванню не підлягає.

Відповідно до вищевказаних норм Закону, для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків страховиком, та потерпілими можуть залучатися експерти або юридичні особи, у штаті яких є експерти.

Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи лише у випадку якщо страховик і потерпілий досягли згоди про розмір страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна.

Оскільки, ОСОБА_1 не зазначено, чи була нею погоджена сума виплати, чи проводилася страховиком експертиза для визначення розміру збитків, яка сума збитків була встановлена такою експертизою, не надано доказів запрошення АТ "ДТЕК Дніпровські електромережі" для участі у проведенні оцінки вартості матеріальних збитків, крім того, отримано страхове відшкодування, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку щодо відмови у задоволенні позову в частині відшкодування шкоди, у розмірі фізичного зносу транспортного засобу.

Стаття 16 ЦК України закріплює, що одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів кожної особи є відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав передбачене ЦК України, Конституцією України та багатьма іншими нормативно-правовими актами.

Підставами для відшкодування моральної шкоди можуть бути: порушення майнових прав, особистих немайнових прав особи, а також зобов`язань у випадках, передбачених договором або законом, прийняття неправомірних рішень, а також дій чи бездіяльності органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, заподіяння каліцтва, іншого ушкодження здоров`я або смерті особи тощо.

Відповідно до ч. 5 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Ця ж стаття закріплює, що моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб, якщо інше не встановлено законом.

Оскільки матеріали справи не містять доказів спричинення ОСОБА_1 моральної шкоди АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі», суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про відмову у задоволенні позову в цій частині.

Відповідно до ч.3 ст.12 та ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Верховний Суд під час перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування певних стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає відповідний розподіл та покладання тягаря доказування на сторони певним чином. Одночасно згаданий принцип не передбачає обов`язок суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).

На підставі викладеного, суд першої інстанції, дійшов до правильного висновку про відсутність достатніх підстав для задоволення позову, з яким погоджується колегія суддів, оскільки ТДВ «Страхова компанія «Гардіан» здійснив весь комплекс заходів щодо оцінки розміру шкоди, завданої ОСОБА_1 , у зв`язку із пошкодженням її транспортного засобу, а також здійснив виплату страхового відшкодування у передбачені законом строки, а позивачем не зазначено, чи була погоджена сума виплати, чи проводилася страховиком експертиза для визначення розміру збитків, яка сума збитків була встановлена такою експертизою, розмір страхової виплати визначався страховиком у відповідності до чинного законодавства і був виплачений у повному обсязі, а відтак й вимоги до АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» є безпідставними.

Проаналізувавши зміст рішення суду першої інстанції з точки зору застосування норм права, які стали підставою для позову по суті, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції ухвалене рішення відповідно до встановлених ним обставин на підставі наданих доказів, які мають індивідуальний характер.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів позивача та їх відображення в оскаржуваному рішенні, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить із того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Доводи апеляційної скарги про те, що всі дії й бездіяльність страховика, зокрема ненадання відповіді на офіційне звернення громадянина, невиконання вимоги про надання документів на підтвердження суми виплати, виплата частини суми без погодження, свідчать про порушення прав позивача, а тому вимоги до ТДВ «СК «Гардіан» є обґрунтованими та підлягають задоволенню, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки зазначені обставини стосуються порядку врегулювання страхового випадку та самі по собі не підтверджують ані неправомірності визначеного страховиком розміру страхового відшкодування, ані наявності у відповідача невиконаного обов`язку перед позивачем.

Твердження скаржника про те, що суд першої інстанції ототожнив повне відшкодування шкоди з боку страховика з припиненням обов`язку винуватця або його роботодавця, що є помилковим, а тому вимоги до АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» також є обґрунтованими та підлягають задоволенню, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки суд першої інстанції правильно виходив із того, що обсяг відповідальності заподіювача шкоди є похідним та не може бути покладений додатково за відсутності не відшкодованої шкоди, у зв`язку з чим підстави для задоволення позову в цій частині відсутні.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги про стягнення моральної шкоди, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки відповідно до положень ст. 26-1 Закону України № 1961-IV обов`язок страховика з відшкодування моральної шкоди пов`язаний виключно з наявністю у потерпілого ушкодження здоров`я, однак такі обставини матеріалами справи не підтверджені, що виключає правові підстави для задоволення позову у цій частині.

Отже, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини в справі та правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює та застосував норми права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для скасування судового рішення.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно ст. 141 ЦПК України, судові витрати, понесені позивачем у зв`язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 30 липня 2025 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 02 червня 2026 року.

Повний текст судового рішення складено 12 червня 2026 року.

Головуючий: М.Ю. Петешенкова

Судді: В.С. Городнича

М.О. Макаров