Постанова від 01 червня 2026 р. у справі №524/289/24 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/67/26 Справа № 524/289/24 Суддя у 1-й інстанції - Ткаченко Н. В. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.

Категорія 8

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді – Петешенкової М.Ю.,

суддів – Городничої В.С., Макарова М.О.,

при секретарі - Карпенко М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс»

на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 листопада 2024 року у складі судді Ткаченко Н.В.

у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс», третя особа - ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування реєстрації транспортного засобу, -

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вищевказаним уточненим в ході розгляду справи позовом, посилаючись на те, що 12 березня 2021 року придбав автомобіль Lexus моделі NX 300H VIN-номер: НОМЕР_1 чорного кольору, д.н.з НОМЕР_2 , який згодом вирішив продати, у зв`язку з чим звернувся до ОСОБА_3 , якому передав свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу та один комплект ключів від транспортного засобу.

Через деякий час він дізнався, що належний йому транспортний засіб був проданий за підробленим договором купівлі-продажу ОСОБА_2 , який в подальшому 07 липня 2021 року перепродав автомобіль ТОВ «Автокредит Плюс».

03 серпня 2021 року він звернувся до Кременчуцького РУП ГУНП в Полтавській області із заявою про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частини третьої статті 289 КК України та в той же день відповідні відомості внесені до ЄРДР за № 12021170500001183.

Зазначає, що в ході розслідування була проведена експертиза, якою встановлено, що підписи на договорі купівлі-продажу та договорі комісії виконані ОСОБА_3 .

Враховуючи викладене, вимушений звернутися до суду та просити витребувати з незаконного володіння ТОВ «Автокредит Плюс» автомобіль марки Lexus моделі NX 300H VIN-номер: НОМЕР_1 чорного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_3 , 2014 року випуску та скасувати реєстрацію (перереєстрацію) транспортного засобу - автомобіля марки Lexus моделі NX 300H VIN-номер: НОМЕР_1 чорного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_3 , 2014 року випуску, за ТОВ «Автокредит Плюс», вирішити питання розподілу судових витрат.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 листопада 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Витребувано з незаконного володіння ТОВ «Автокредит Плюс» на користь ОСОБА_1 автомобіль марки Lexus моделі NX 300H VIN-номер: НОМЕР_1 , чорного кольору, 2014 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 . В іншій частині позову відмовлено.

Стягнуто з ТОВ «Автокредит Плюс» на користь ОСОБА_1 судові витрати по оплаті судового збору у розмірі 6471,40 грн.

Рішення суду мотивовано наявністю підстав для часткового задоволення позову, оскільки майно, хоча й було передано ОСОБА_1 для подальшого продажу ОСОБА_3 , проте з огляду на дії останнього, фактично вибуло з власності ОСОБА_1 поза його волею, оскільки ОСОБА_3 підробив підпис ОСОБА_1 в акті технічного стану транспортного засобу або його складової частини, що має ідентифікаційний номер № 15373/06/2021 від 06 червня 2021 року та в договорі комісії № 15373/06/2021 від 06 червня 2021 року, яким передбачений, в тому числі, і продаж належного позивачу транспортного засобу, тобто належне ОСОБА_1 майно вибуло з його володіння поза його волею, а тому заявлені вимоги про витребування з незаконного володіння ТОВ «Автокредит Плюс» автомобіля є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Відмовляючи у задоволенні позову в іншій частині, суд виходив із того, що вони є передчасними.

Додатковим рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 грудня 2024 року стягнуто з ТОВ «Автокредит Плюс» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 6300,00 грн.

Додаткове рішення суду першої інстанції мотивовано наявністю підстав для стягнення з відповідача понесених витрат на правову допомогу у розмірі 6300,00 грн., які підтверджені належними та допустимими доказами у справі, з урахуванням заперечень відповідача щодо їх розміру, часткового задоволення позову, складності справи, критерію реальності адвокатських витрат, розумності їхнього розміру та виходячи з конкретних обставин справи.

Не погодившись з таким рішенням суду ТОВ «Автокредит Плюс» звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просило рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом ухвалено рішення без належного з`ясування істотних обставин справи, що мають значення для справи та невідповідності висновків, викладених у рішенні суду обставин справи. Вказує, що у даному випадку власник може захистити своє право шляхом звернення з позовом про відшкодування збитків до особи, якій він передав річ у користування і володіння, оскільки спірне майно вибуло з його власності з його волі, а тому правовий механізм, передбачений положеннями статті 388 ЦК України, застосуванню до спірних правовідносин не підлягає, на що суд першої інстанції уваги не звернув та дійшов до помилкового висновку про витребування автомобіля. Крім того, вказує, що позивач обрав неналежний спосіб захисту, а саме подав віндикаційний позов на підставі положень статті 388 ЦК України, замість звернення з позовом про відшкодування збитків до особи, якій він передав річ у користування і володіння, оскільки спірне майно вибуло з його власності з його волі. Вказує, що судом першої інстанції не застосовано до спірних правовідносин висновки Верховного Суду, які є обов`язковими для суду та дійшов до помилкового висновку про витребування майна.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із статтею 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджується, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.

Судом встановлено, що 12 березня 2021 року ОСОБА_1 придбав транспортний засіб Lexus моделі NX 300H VIN-номер: НОМЕР_1 , що підтверджується копією договору купівлі-продажу транспортного засобу № 5652/21/002635 та актом технічного стану транспортного засобу або його складової частини, що має ідентифікаційний номер від 12 березня 2021 року.

Відповідно до витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, 03 серпня 2021 року були внесені відомості про вчинення кримінального провадження по факту незаконного заволодіння автомобілем марки Lexus, моделі NX 300H, VIN-номер: НОМЕР_1 , чорного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2 під приводом допомоги з продажем автомобіля, чим спричинено матеріальну шкоду потерпілому ОСОБА_1 .

Відповідно до відомостей кримінального провадження № 12021170500001183 (дозвіл на розголошення відомостей досудового розслідування був отриманий відповідно до листа Сектору поліцейської діяльності Відділу поліції № 2 Полтавського районного управління юстиції ГУНП в Полтавській області від 23 жовтня 2023 року № Л-54/115/1041171-2023 , 06 червня 2021 року був укладений договір комісії №15373/06/2021, в якому сторонами договору вказані ТОВ «НОВУС-Н» та ОСОБА_1 , та згідно з п.1.1 предметом договору є зобов`язання ТОВ «НОВУС-Н» за дорученням ОСОБА_1 за комісійну плату вчинити за рахунок ОСОБА_1 від свого імені один/або декілька правочинів щодо продажу транспортного засобу Lexus, моделі NX 300H, VIN-номер: НОМЕР_1 , чорного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2 .

09 червня 2021 року між ТОВ «НОВУС-Н», як комісіонером ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу транспортного засобу №15373/06/2021.

06 липня 2021 року між ТОВ «Автокредит Плюс» та ОСОБА_2 була підписана заява про приєднання до договору купівлі-продажу.

Згідно акту приймання-передачі від 06 липня 2021 року транспортний засіб фактично був переданий ТОВ «Автокредит Плюс».

07 липня 2021 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Автокредит Плюс» був укладений договір купівлі-продажу транспортного засобу № 5346/2021/2665989, за умовами якого товариство стало власником транспортного засобу, що підтверджується копією договору та свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 .

Відповідно до висновку експерта № 1970-1971 за результатами проведення судової-почеркознавчої експертизи по матеріалам досудового розслідування, внесеного до ЄРДР за № 12021170500001183 від 03 серпня 2021 року, підпис від імені ОСОБА_1 в акті технічного стану транспортного засобу або його складової частини, що має ідентифікаційний номер № 15373/06/2021 від 06 червня 2021 року, виконаний ОСОБА_3 та підпис від імені ОСОБА_1 на договорі комісії № 15373 /06/2021 від 06 червня 2021 року виконаний ОСОБА_3 .

Вироком Диканського районного суду Полтавської області від 10 квітня 2024 року встановлено, що на початку червня 2021р. в обвинуваченого ОСОБА_3 виник протиправний умисел, спрямований на підроблення офіційних документів, які видаються підприємством та надають право вчиняти реєстраційні дії щодо перереєстрації права власності на рухоме майно, з метою їх подальшого використання. З цією метою, у невстановленому досудовим розслідуванням місці, ОСОБА_3 , маючи умисел на перереєстрацію належного на праві власності ОСОБА_1 автомобіля марки Lexus, модель NX 300H, VIN-номер: НОМЕР_1 , чорного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2 , у зв`язку з відсутністю будь-яких документів на відчуження вказаного транспортного засобу, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій у вчиненні підроблення офіційних документів, виготовив підроблений договір комісії № 15373/06/2021 від 06 червня 2021 року та акт технічного стану транспортного засобу або його складової частини, що має ідентифікаційний номер 15373/06/2021 від 06 червня 2021 року, до яких вніс паспортні дані ОСОБА_1 та власноручно поставив підписи від його імені.

Враховуючи, що ОСОБА_3 уклав угоду про визнання винуватості від 11 березня 2024 року, вироком суду вона була затверджена та ОСОБА_3 визнаний винуватим у вчиненні кримінального проступку.

З відповіді ТСЦ МВС № 1242 від 29 жовтня 2024 року № 31/29/1242/18-10942-2024 вбачається, що транспортний засіб Lexus, моделі NX 300H, VIN-номер: НОМЕР_1 був зареєстрований 28 травня 2021 року за ОСОБА_1 (д.н.з. НОМЕР_2 ), 10 червня 2021 року – за ОСОБА_2 (д.н.з. НОМЕР_5 ), 07 липня 2021 року – за ТОВ «Автокредит Плюс» (д.н.з. НОМЕР_3 ).

ТОВ «Автокредит Плюс» у своєму листі від 23 жовтня 2024 року повідомило, що 07 липня 2021 року автомобіль марки LEXUS моделі NX 300H, 2014 року випуску, номер кузова: НОМЕР_1 рнз НОМЕР_6 передано за договором лізингу №APPK000000000138324 від 28 червня 2021 року ОСОБА_4 , станом на 22 жовтня 2024 року зобов`язання за договором лізингу не виконані та право власності на автомобіль зареєстровано за ТОВ «Автокредит Плюс».

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що майно, хоча й було передано ОСОБА_1 для подальшого продажу ОСОБА_3 , проте з огляду на дії останнього, фактично вибуло з власності ОСОБА_1 поза його волею, оскільки ОСОБА_3 підробив підпис ОСОБА_1 в акті технічного стану транспортного засобу або його складової частини, що має ідентифікаційний номер № 15373/06/2021 від 06 червня 2021 року та в договорі комісії № 15373/06/2021 від 06 червня 2021 року, яким передбачений, в тому числі, і продаж належного позивачу транспортного засобу, тобто належне ОСОБА_1 майно вибуло з його володіння поза його волею, а тому заявлені вимоги про витребування з незаконного володіння є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Відмовляючи у задоволенні позову в іншій частині, суд виходив саме з підстави його передчасності.

Проте, колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду, з огляду на таке.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

У розумінні положень статей 317, 319 ЦК України власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Статтею 330 ЦК України встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

За змістом статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) «де факто» - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «де юре» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом.

Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Частина перша статті 388 ЦК України стосується випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач).

У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. У частині третій цієї статті передбачено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках.

За змістом частини п`ятої статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна. При цьому в діях набувача не повинно бути і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника.

Виникнення права на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпний перелік підстав, за наявності яких за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Таким чином, можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем, та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).

Указане тлумачення частини першої статті 388 ЦК України є сталим у правовій доктрині та судовій практиці.

Правомірність володіння майном виникає на підставі певного юридичного факту, зокрема, укладення відповідного договору. Такий договір може укладатися як усно, так і письмово. Якщо власник майна передає іншій особі у володіння певне майно добровільно, проте без відповідного письмового оформлення договірних відносин (за винятком випадків, коли законом встановлена обов`язкова письмова форма такого правочину), то за загальним правилом вважається, що власник правомірно передав майно у володіння іншої особи.

Під неправомірним заволодінням потрібно розуміти заволодіння особою чужим майном усупереч волі його власника. Умовою, яка визначає відмінність між правомірним та неправомірним володінням особою майном, є наявність відповідної волі власника на передання володіння таким майном іншій особі.

За змістом пункту 2.2 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.

Відповідно, фактична передача транспортного засобу разом із реєстраційним документом на цей транспортний засіб є правомірним способом набуття володіння такою особою (фактичним володільцем) щодо набутого в такий спосіб автомобіля. Таке володіння вважатиметься правомірним навіть за відсутності будь-яких документів, виданих від імені власника (довіреності, договору тощо), допоки протилежне не буде встановлено.

У випадку, коли річ вибуває з володіння власника за його бажанням, власник сам несе ризик вибору контрагента, якому він вирішив довірити своє майно. Отже, у разі наявності волі власника щодо передання іншій особі транспортного засобу, доказом якої є наявність у володільця реєстраційного документа на цей транспортний засіб, відсутні підстави вважати, що така особа володіє транспортним засобом неправомірно.

Вищевикладене дає підстави для висновку, що у випадку, якщо власник із власної волі передав (вручив) рухому річ іншій особі, що мало наслідком позбавлення можливості впливу на таку річ, таку ситуацію слід кваліфікувати як вибуття рухомої речі з володіння власника за його волею.

Не вважається вибуттям транспортного засобу з володіння власника (особи, якій він передав майно у користування) таким, що відбулося не з його волі в розумінні положень пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України у випадку передачі майна власником іншій особі в користування.

Якщо воля на передачу володіння мала місце і потім відповідна річ була відчужена (неважливо - особою, якій власник передав володіння, чи будь-якою іншою особою), то задоволення віндикаційного позову до добросовісного набувача цієї речі виключається. При цьому відсутні підстави стверджувати, що має йтися лише про таку втрату володіння річчю з волі власника, яка зумовлена наданням власником іншій особі права розпоряджатися цією річчю, адже змішування волі власника на передання речі у фактичне володіння іншої особи та мотивів такого передання є неприпустимим. Так само не має значення, чи була відповідна річ передана власником у володіння іншої особи на певному правовому титулі чи без установлення такого.

Цей підхід ґрунтується на давній максимі германського права «Hand muss Hand wahren» (нім.: «рука за руку відповідає»), що означає: лише речі, які буквально вийшли з рук власника проти його волі, можуть бути витребувані. Натомість речі, які були власником добровільно передані особі, яка їх відчужила (чи втратила з подальшим відчуженням іншою особою), не можуть бути витребувані в добросовісного набувача.

Власник речі (у цьому випадку автомобіля) повинен нести ризик обрання контрагента, який може своєю недобросовісною поведінкою позбавити його права на витребування своєї речі. У такому разі власник може захистити своє право шляхом звернення з позовом про відшкодування збитків до особи, якій він передав річ у користування і володіння, оскільки спірне майно вибуло з його власності з його волі, а тому правовий механізм, передбачений вимогами 388 ЦК України, застосуванню до спірних правовідносин не підлягає.

Подібні висновки щодо неможливості витребування майна у добросовісного набувача із застосуванням правового механізму, передбаченого статтею 388 ЦК України, у випадку добровільної передачі автомобіля у тимчасове користування, тобто за наявності відповідної волі власника на передання володіння таким майном іншій особі також було висловлено Верховним Судом: у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 02 червня 2021 року у справі № 761/44057/19 (провадження № 61-19405св20) та у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 19 липня 2023 року у справі № 753/18555/19 (провадження № 61-4246св23).

Задовольняючи частково позов ОСОБА_1 в частині витребування майна із чужого незаконного володіння, суд першої інстанції виходив із того, що спірний автомобіль вибув з володіння позивача поза його волею на підставі підроблених документів, тобто поза волею власника.

У даній справі встановлено, що 05 червня 2021 року ОСОБА_1 на підставі усної домовленості передав ОСОБА_3 у користування належний йому транспортний засіб - Lexus, моделі NX 300H, VIN-номер: НОМЕР_1 , чорного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2 , ключі від автомобіля та свідоцтво про його державну реєстрацію.

З огляду на встановлені колегією суддів обставини добровільного передання ОСОБА_1 належного йому автомобіля ОСОБА_3 разом із ключами та свідоцтвом про державну реєстрацію транспортного засобу на підставі усної домовленості, а також з урахуванням особливостей правого режиму транспортного засобу як рухомого майна, колегія суддів дійшла до висновку, що спірний автомобіль вибув із володіння ОСОБА_1 з його волі, а тому не підлягає витребуванню у добросовісного набувача.

Вказане узгоджується з правовими висновками в подібних справах, викладеними Верховним Судом: у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 02 червня 2021 року у справі № 761/44057/19 (провадження № 61-19405св20), у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 19 липня 2023 року у справі № 753/18555/19 (провадження № 61-4246св23).

Виникнення права на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Передання власником в користування іншій особі транспортного засобу не вважається вибуттям транспортного засобу з володіння власника (особи, якій він передав майно у користування) поза його волею в розумінні положень пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України.

Власник речі (у цьому випадку автомобіля) повинен нести ризик обрання контрагента, який може своєю недобросовісною поведінкою позбавити його права на витребування своєї речі. У такому разі власник може захистити своє право шляхом звернення з позовом про відшкодування збитків до особи, якій він передав річ у користування і володіння, оскільки спірне майно вибуло з його власності з його волі, а тому правовий механізм, передбачений вимогами 388 ЦК України, застосуванню до спірних правовідносин не підлягає.

З урахуванням наведеного вище, суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про витребування з незаконного володіння ТОВ «Автокредит Плюс» на користь ОСОБА_1 автомобіля марки Lexus моделі NX 300H VIN-номер: НОМЕР_1 , чорного кольору, 2014 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 , оскільки спірний автомобіль вибув із володіння ОСОБА_1 з його волі, а тому не підлягає витребуванню у добросовісного набувача.

З огляду на викладене, судом першої інстанції неправильно встановлено обставини, які мають значення для справи, неправильно досліджено та оцінено докази, в результаті чого колегія суддів дійшла висновку, що доводи позивача про обґрунтованість позову та правильність застосування норм права, які ґрунтуються на судовій практиці та застосування її судом першої інстанції спростовується вищезазначеним, а тому підстави для задоволення позову про витребування автомобіля відсутні.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що наявні підстави для скасування рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, оскільки встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, рішення суду ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, що у розумінні положень статті 376 ЦПК України, є підставою для задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду в оскаржуваній частині з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Враховуючи скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення у справі про відмову у задоволенні позову, додаткове рішення суду необхідно скасувати, оскільки не може існувати окремо від основного рішення у справі по суті спору.

Згідно із частиною тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду в оскаржуваній частині, слід стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Автокредит Плюс» витрати зі сплати судового збору у розмірі 7765,68 грн.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» - задовольнити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 листопада 2024 року в оскаржуваній частині – скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 7765,68 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 02 червня 2026 року

Повний текст судового рішення складено 12 червня 2026 року.

Головуючий: М.Ю. Петешенкова

Судді: В.С. Городнича

М.О. Макаров