Постанова від 09 червня 2026 р. у справі №209/3348/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3020/26 Справа № 209/3348/25 Суддя у 1-й інстанції - Шендрик К. Л. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Агєєва О.В.,

суддів: Гапонова А.В., Халаджи О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників, цивільну справу №209/3348/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінасова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Куценка Вячеслава Анатолійовича на рішення Дніпровського районного суду міста Кам`янського від 05 листопада 2025 року, ухвалене у складі судді Шендрика К.Л.,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» звернувся до Дніпровського районного суду міста Кам`янського з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» посилається на те, що 09 лютого 2024 року між ТОВ «Мілоан» та відповідачем був укладений кредитний договір №8731607, який був підписаний електронним підписом позичальника та відтворений шляхом надіслання одноразового ідентифікатора (електронного підпису) 522584 на номер мобільного телефону відповідача.

Відповідно до умов договору відповідач отримав кредитні кошти у розмірі 8200 грн., які були йому надані шляхом безготівкового перерахування на його банківську картку № НОМЕР_1 , на строк 100 днів та зобов`язався повернути кредитні кошти до 19 травня 2024 року і сплатити комісію за надання кредиту в розмірі 10 % від суми кредиту, що становить 820 грн., та проценти за користування кредитом в розмірі 1,7 % за кожен день строку користування кредитом протягом пільгового періоду та 2,3 % за кожен день строку користування кредитом протягом поточного періоду.

28 травня 2024 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» було укладено договір відступлення прав вимоги №106-МЛ, відповідно до якого ТОВ «Мілоан» відступило на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №8731607 від 09 лютого 2024 року у сумі 27388 грн., з яких: 8200 грн. - прострочена заборгованість за сумою кредиту, 18368 грн. -прострочена заборгованість за сумою відсотків, 820 грн. - прострочена заборгованість за комісією.

У зв`язку з чим просив суд стягнути з ОСОБА_1 суму заборгованості за кредитним договором №8731607 від 09 лютого 2024 року у сумі 27388 грн., з яких: 8200 грн. - прострочена заборгованість за сумою кредиту, 18368 грн. -прострочена заборгованість за сумою відсотків, 820 грн. - прострочена заборгованість за комісією, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422 грн. 40 коп.

Рішенням Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 04 червня 2025 року позов ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволено у повному обсязі. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» заборгованість за договором №8731607 від 09 лютого 2024 року у розмірі 27388 грн., яка складається з: 8200 грн. - прострочена заборгованість за сумою кредиту, 18368 грн. -прострочена заборгованість за сумою відсотків, 820 грн. - прострочена заборгованість за комісією. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2422,40 грн.

Не погодившись з зазначеним судовим рішенням, представник ОСОБА_1 - адвокат Куценко В.А. подав апеляційну скаргу, в якій вважає, що рішення суду ухвалене з не з порушенням норм матеріального права та процесуального права. Через невідповідність висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, що призвело до ухвалення судом незаконного та несправедливого рішення, яке не відповідає фактичним обставинам справи, а також являється таким, що порушує право власності ОСОБА_1 .

В апеляційній скарзі зазначає, що відповідач ОСОБА_1 ніколи не оформлював та не отримував ніякі кредити ні у позивача, ні у іншої юридичної особи, в зв`язку з чим змушений був звертатися до поліції і наразі правоохоронними органами відкрито кримінальне провадження.

Поданий до суду позов не містить жодних допустимих доказів, а саме банківських або фінансових документів, які б підтверджували сам факт отримання ним грошових коштів, а також те, що в наданому позивачем до суду позові про стягнення заборгованості, за начеб то наданим відповідачу кредитом, дійсно зазначені анкетні дані ОСОБА_1 та його РНОКПП, які, як розуміє відповідач, могли стати та стали доступними стороннім особам, при втраті або викраденні в нього його ІD карти, про яке зазначалося вище, а електронна поштова скринька, на яку містяться посилання деяких договорів, ніколи не реєструвалася ОСОБА_1 , він ніколи не надавав згоди зазначеним в позові юридичним особам, на обробку своїх персональних даних, як ніколи він не мав в користуванні і мобільного телефонного номеру, інформація стосовно якого присутня в деяких договорах на які посилається позивач, адже даний номер йому ніколи не належав і позивач не може довести зворотнє, як і не зможе пояснити, яким чином він ідентифікував особу, яка звернулася за кредитом, саме як ОСОБА_1 .

Рахунок, на який зазначений в позові, позивач перераховував грошові кошти в банківській установі повинен був ідентифіковуватися саме за ОСОБА_1 , а він до даного рахунку ніякого відношення не мав, і ніяких грошей не отримував.

Звертає увагу, що розрахунки надані позивачем не є первинними документами, які підтверджують отримання кредиту, користування ним, укладення договорів на умовах, які вказані в позовній заяві, а отже, не є належними доказами наявності заборгованості. Вказані розрахунки з зазначенням конкретних розмірів заборгованості, є документами, що створені самим позивачем, а відтак, інформація зазначена в них, за умови відсутності первинних документів, на підставі яких вони були складені, не може бути доказом наявності заборгованості, на якій наполягає позивач.

Реєстри боржників, право вимоги до яких були відчужені ТОВ «Мілоан» згідно договору відступлення прав вимоги №106-МЛ від 28 травня 2024 року та додаткової угоди №1 до цього договору, суду не надані.

Надана позивачем виписка з особового рахунка за кредитним договором №8731607 від 09 лютого 2024 року та Витяг з реєстру боржників до договору відступлення прав вимоги №106-МЛ від 28 травня 2024 року не містять дати їх складання. Тобто, вказані витяг та виписка є документами, що створені самим позивачем, які не підписано та не завірено печатками другої сторони. Фактично надані документи сформовані представником позивача та не є ідентичним копії оригінального документа. Надані документи лише констатують наявність заборгованості у фіксованій сумі, але не підтверджують її наявність, походження і розмір.

Разом з цим, позивачем надано Графік платежів за договором про споживчий кредит №8731607 від 09 лютого 2024 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 , який не містить підпису директору ТОВ «Мілоан», як не містить і підпису позичальника.

Звертає увагу, що додатки до договорів факторингу без банківської виписки з особового рахунку позичальника жодним чином не підтверджують, яку суму коштів отримав відповідач за укладеними договорами, яка частина тіла кредиту та відсотків за його користування була сплачена ним, а яка частина не була сплачена стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування.

Відтак позивачем не надано суду належних, допустимих та достовірних доказів, які б підтверджували існування у позичальника заборгованості за укладеним кредитним договорам та не доведено наявності у відповідача заборгованості за вказаним договором у розмірі, зазначеному у розрахунках.

Крім того, судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні не надано належної оцінки, тому що, позивач, звертаючись до суду, де предметом даного судового спору є заборгованість саме за договором про надання споживчого кредитування, отже як розуміє відповідач, мова йде саме про споживче кредитування, але при цьому посилається на документ який є нікчемним, так цей документ жодним чином не відповідає вимогам Закону України «Про захист прав споживачів» та Закону України «Про споживче кредитування», окрім того суперечить рекомендаціям, актам та методикам розробленим Національним банком України, які регулюють та встановлюють вимоги до учасників ринку, таких як банки, кредитні посередники та колекторські компанії, з урахуванням воєнного стану в нашій країні, що також створює певні обмеженості в даній сфері.

У зв`язку з чим просив суд рішення Дніпровського районного суду міста Кам`янського від 05 листопада 2025 року скасувати та ухвалите нове рішення, яким відмовити ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» в задоволенні позовних вимог» в повному обсязі.

Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.

Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах заявлених вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Частиною 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до ч.3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону.

Суд встановив, що 09 лютого 2024 року між ТОВ «Мілоан» та відповідачем було укладено договір про споживчий кредит №8731607, який був підписаний електронним підписом позичальника та відтворений шляхом надіслання одноразового ідентифікатора (електронного підпису) 522584 на номер мобільного телефону відповідача, та відповідно до умов якого відповідач отримав кредитні кошти у розмірі 8200 грн., які були йому надані шляхом безготівкового перерахування на його банківську картку № НОМЕР_1 , на строк 100 днів та зобов`язався повернути кредитні кошти до 19 травня 2024 року і сплатити комісію за надання кредиту в розмірі 10 % від суми кредиту, що становить 820 грн., та проценти за користування кредитом в розмірі 1,7 % за кожен день строку користування кредитом протягом пільгового періоду та 2,3 % за кожен день строку користування кредитом протягом поточного періоду.

Вказані обставини підтверджуються копією договору з додатками, довідкою про ідентифікацію, анкетою-заявою на кредит №8731607, довідкою про прийняття рішення по заяві 8731607, платіжним дорученням №122527196.

ТОВ «Мілоан» та відповідач узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк, умови кредитування, нарахування відсотків, що свідчить про наявність волі відповідача на укладення такого договору та на таких умовах, шляхом підписання договору.

Відповідно до додаткових контактних даних позичальника, які є додатком №3 до договору про споживчий кредит № 8731607 від 09 лютого 2024 року кредитодавець, з метою здійснення передбаченої п.3.2.9 цього договору взаємодії з позичальником, окрім зазначеного в преамбулі цього договору номеру телефону та інших отриманих ним контактних даних, може використовувати наступні номери телефонів позичальника, що отримані кредитодавцем зі звіту бюро кредитних історій, як такі, що належать позичальнику: НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , а позичальник підтверджує, що вказані в цьому додатку номери телефонів належать саме йому та знаходяться в його володінні.

Відповідачем при оформленні в суді заяви на отримання електронних повісток, підписаної ним особисто, був зазначений номер мобільного телефону НОМЕР_3 , що також міститься у додаткових контактних даних позичальника, які є додатком №3 до договору про споживчий кредит № 8731607 від 09 лютого 2024 року, укладеного з відповідачем.

Як вбачається з витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 07 березня 2025 року ВП №1 Кам`янського РУП ГУНП в Дніпропетровській області здійснюється досудове розслідування кримінального провадження за №12025046790000046 за ч.1 ст.182 КК України. Під час досудового розслідування встановлено, що невстановлена особа шляхом використання персональних даних ОСОБА_1 , а саме даних його ІD-картки, відкрила кредитні договори у наступних колекторських та фінансових компаніях: ТОВ «Споживчий центр», ТОВ «Укр Кредит Фінанс», ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів», які в різний період часу подали до суду та намагаються стягнути не існуючі борги на загальну суму 180000 грн., чим порушила недоторканість житла ОСОБА_1 (а.с.45).

Відповідно до відомостей про щоденні нарахування та погашення, наданих ТОВ «Мілоан», відповідачем не було внесено жодного платежу на погашення заборгованості за договором про споживчий кредит №8731607 від 09 лютого 2024 року.

Відповідач не виконував свої зобов`язання за договором про споживчий кредит №8731607 від 09 лютого 2024 року, у нього виникла заборгованість за кредитом у розмірі 27388 грн., яка складається з: 8200 грн. - прострочена заборгованість за сумою кредиту, 18368 грн. -прострочена заборгованість за сумою відсотків, 820 грн. - прострочена заборгованість за комісією, що підтверджується випискою з особового рахунку.

28 травня 2024 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит Капітал» укладено договір відступлення прав вимоги №106-МЛ, на підставі якого відбулося відступлення прав вимоги за кредитними договорами, в тому числі і за договором № 8731607 від 09 лютого 2024 року, укладеним з відповідачем, що підтверджується актом приймання-передачі реєстру боржників, додатковою угодою №1 від 28 травня 2024 року, витягом з реєстру боржників.

ТОВ «ФК «Кредит Капітал» виконало свої зобов`язання за договором відступлення прав вимоги №106-МЛ від 28 травня 2024 року та перерахувало ТОВ «Мілоан» суму коштів в розмірі 2162236,36 грн. за відступлення права вимоги, що підтверджується платіжною інструкцією №2258 від 28 травня 2024 року.

Відповідно до витягу з реєстру боржників, ТОВ «ФК «Кредит Капітал» набуло право грошової вимоги до відповідача за договором №8731607 від 09 лютого 2024 року у розмірі 27388 грн., яка складається з: 8200 грн. - прострочена заборгованість за сумою кредиту, 18368 грн. - прострочена заборгованість за сумою відсотків, 820 грн. - прострочена заборгованість за комісією.

Задовольняючи позовні вимоги ТОВ «ФК «Кредит Капітал», суд першої інстанції виходив з того, що укладений між сторонами кредитний договір та договір факторингу відповідають вимогам закону, зобов`язання за кредитним договором відповідачем у встановлений строк не виконані, сума заборгованості підтверджена документально і підлягає стягненню на користь позивача.

Колегія суддів не може повністю погодитись з висновком суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за відсотками та за комісією за договором №8731607 від 09 лютого 2024 року, з огляду на наступне.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Згідно з частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно частини 1 статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У частині 1 статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим до його виконання.

Згідно частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін, проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За приписами частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно- телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа (стаття 1 Закону України «Про електронний цифровий підпис».

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 5 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного суду від 14 червня 2022року у справі № 757/40395/20.

Відповідно до частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно статті 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Положеннями ст.ст.1077, 1078 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Встановлено, що 09 лютого 2024 року між ТОВ «Мілоан» та відповідачем ОСОБА_2 був укладений кредитний договір №8731607 шляхом подання заявки на отримання кредиту, яку він подав на офіційному сайті ТОВ «Мілоан», у формі електронного правочину, та підписання електронним підписом - одноразовим ідентифікатором, що був надісланий відповідачу СМС-повідомленням, про прийняття пропозиції укласти кредит у формі електронного правочину. Перед укладенням кредитного договору, відповідач отримав проєкт цього договору разом з додатками в електронному вигляді в особистому кабінеті, ознайомився з усіма його умовами та Правилами, що розміщені на веб-сайті ТОВ «Мілоан» та є невід`ємною частиною цього договору.

Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір не був би укладений.

Доказів протилежного матеріали справи не містять, відповідачем таких не надано, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є її процесуальним обов`язком.

Отже, без здійснення вказаних дій відповідачем кредитний договір не був би укладений сторонами, а тому вказаний правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.

Доводи відповідача в апеляційній скарзі про те, що кредитний договір з первісним кредитором не укладався, є безпідставними та таким, що спростовується матеріалами справи.

Відповідно до п.1.1 умов якого кредитодавець зобов`язується на умовах визначених цим договором, на строк визначений п.1.3. договору надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі визначеній у п.1.2. договору, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом (далі - плата) у встановлений п.1.4. договору термін та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором.

Відповідно до п. 1.2 - 1.5 Розділу 1 кредитного договору, сума кредиту становить 8200 грн.; кредит надається строком на 100 днів з 09 лютого 2024 року, пільговий період - 10 днів з дати видачі кредиту, поточний період складає 90 днів і діє до 19 травня 2024 року (дата повернення кредиту).

Відповідно до п.2.1 договору, кредитні кошти надаються позичальнику безготівково на рахунок з використанням карти НОМЕР_1 .

Умовами п.2.2.3 кредитного договору встановлено, що проценти за користування кредитом нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, що визначена п.1.5.3 цього договору, яка є незмінною протягом всього строку кредитування, окрім випадків, коли за умовами акцій, програм лояльності, спеціальних пропозицій, тощо, визначена в п.1.5.2 процентна ставка протягом первісного строку кредитування визначеного п.1.5.3, запропонована позичальнику зі знижкою і є меншою за стандартну (базову) ставку встановлену п.1.5.3 договору. Якщо визначена п.1.5.2 процентна ставка є нижчою від стандартної (базової) ставки, то після завершення первісного строку кредитування та/або строку пролонгації на пільгових умовах, проценти з дня продовження строку кредитування (пролонгації) на стандартних (базових) умовах згідно п.1.5.3 продовжують нараховуватись за базовою ставкою згідно п.1.5.2 .

З умов п. 6.1 договору вбачається, що кредитний договір укладено в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства та доступний зокрема через сайт Товариства та/або відповідний мобільний додаток чи інші засоби.

ТОВ «Мілоан» на виконання умов кредитного договору №8731607 від 09 лютого 2024 року перерахувало відповідачу кредитні кошти на картковий рахунок № НОМЕР_1 у розмірі 8200 грн. (а.с.16).

Згідно з відомістю про щоденні нарахування та погашення, яка складена ТОВ «Мілоан», борг ОСОБА_1 перед ТОВ «Мілоан» станом на 19 травня 2024 року становить 27388 грн., яка складається з: 8200 грн. - прострочена заборгованість за сумою кредиту, 18368 грн. -прострочена заборгованість за сумою відсотків, 820 грн. - прострочена заборгованість за комісією, що підтверджується випискою з особового рахунку.

Відповідно до відомостей про щоденні нарахування та погашення, наданих ТОВ «Мілоан», відповідачем не було внесено жодного платежу на погашення заборгованості за договором про споживчий кредит №8731607 від 09 лютого 2024 року.

Відповідач не виконував свої зобов`язання за договором про споживчий кредит №8731607 від 09 лютого 2024 року, у нього виникла заборгованість за кредитом у розмірі 27388 грн., яка складається з: 8200 грн. - прострочена заборгованість за сумою кредиту, 18368 грн. -прострочена заборгованість за сумою відсотків, 820 грн. - прострочена заборгованість за комісією, що підтверджується випискою з особового рахунку.

28 травня 2024 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит Капітал» укладено договір відступлення прав вимоги №106-МЛ, на підставі якого відбулося відступлення прав вимоги за кредитними договорами, в тому числі і за договором № 8731607 від 09 лютого 2024 року, укладеним з відповідачем, що підтверджується актом приймання-передачі реєстру боржників, додатковою угодою №1 від 28 травня 2024 року, витягом з реєстру боржників.

ТОВ «ФК «Кредит Капітал» виконало свої зобов`язання за договором відступлення прав вимоги №106-МЛ від 28 травня 2024 року та перерахувало ТОВ «Мілоан» суму коштів в розмірі 2162236,36 грн. за відступлення права вимоги, що підтверджується платіжною інструкцією №2258 від 28 травня 2024 року.

Відповідно до витягу з реєстру боржників, ТОВ «ФК «Кредит Капітал» набуло право грошової вимоги до відповідача за договором №8731607 від 09 лютого 2024 року у розмірі 27388 грн., яка складається з: 8200 грн. - прострочена заборгованість за сумою кредиту, 18368 грн. - прострочена заборгованість за сумою відсотків, 820 грн. - прострочена заборгованість за комісією.

Колегія суддів приходить до висновку, що копія договору відступлення прав вимоги та реєстру права вимоги є належними, допустимими та достатніми доказами відступлення права вимоги у спірних правовідносинах.

Апеляційний суд констатує, що відповідний договір відступлення прав вимоги, внаслідок укладення яких позивач набув права вимоги до відповідача у справі, є чинним та перед судом заінтересованими особами питання про визнання їх недійсними не порушувалось.

Таким чином, позовні вимоги ТОВ «ФК «Кредит Капітал» в частині стягнення заборгованості за кредитним договором №8731607 від 09 лютого 2024 року у розмірі 8200 грн. - за тілом кредиту є обґрунтованими.

Однак, колегія суддів зазначає, звернувшись до суду із цим позовом, позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість за відсотками у розмірі - 18368 грн.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Слід звернути увагу, що відповідач, як пересічний споживач кредитних послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не зміг ефективно здійснити свої права бути поінформованим про дійсні умови кредитування ТОВ «Мілоан», які викладені в декількох значних за об`ємом документах, які не містять прозорості та зрозумілості, зокрема щодо дійсного періоду та розміру нарахувань за кредитом. А тому на думку суду, укладення ОСОБА_1 договору перетворюється на непомірний тягар для відповідача, як споживача та джерело отримання невиправданих прибутків кредитором.

Таким чином, колегія суддів вважає, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Крім того, з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Пунктами 1.2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору.

Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248 споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз.3 пп.3.2 п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

Умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.

Такого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19 (провадження № 61-1602св20).

Також, відповідно до постанови Великої палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Відповідно до пункту 8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика палата Верховного Суду дійшла до висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Отже, положення кредитного договору щодо різних відсоткових ставок не відповідають загальним засадам цивільного законодавства про договір щодо справедливості, добросовісності, розумності його умов.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції.

Застосовуючи аналогію та враховуючи те, що заявлена позивачем до стягнення заборгованість за нарахованими процентами за кредитним договором №8731607 від 09 лютого 2024 рокув розмірі 18368 грн. не є співмірною сумі кредиту у розмірі 8200 грн., суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що необхідно зменшити розмір процентів за вказаним договором до розміру отриманих відповідачем кредитних коштів.

Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув, тому рішення суду підлягає зміні, шляхом зменшення стягнутої заборгованості за нарахованими процентами за користування кредитом за договором №8731607 від 09 лютого 2024 рокув розмірі з 18368 грн.до 8200 грн. та відповідно загальної суми заборгованості.

Стосовно заборгованості за комісією - 820 грн. слід зазначити наступне.

Пунктом 1.5.1 передбачена сплата комісії за надання кредиту - 820 грн.

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуття чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

Згідно з абзацами другим та третім частини четвертої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки, комісії або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.

Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Крім того, відповідно до статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року

№ 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168 (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору), банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Таким чином, відсутні правові підстави для стягнення з відповідача комісії за надання кредиту в сумі 820 грн.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, та зміну рішення суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача відсотків за користування кредитом за договором №8731607 від 09 лютого 2024 року, зменшивши їх розмір з 18368 грн.до 8200 грн., та скасування рішення суду в частині стягнення заборгованості за комісією у розмірі 820 грн., ухваливши в цій частині нове рішення, про відмову у задоволенні цієї частини позовних вимог.

Відповідно пунктів 3 та 4 частина 1 статі 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч.10 ст.141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Оскільки, апеляційний суд дійшов до висновку про зміну рішення суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача розміру відсотків за користування кредитом, то слід змінити розподіл витрат, пропорційно задоволеним позовним вимогам, керуючись ч.10 ст.141 ЦПК України, з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір за звернення з апеляційною скаргою на рішення суду у розмірі 726,72 грн.

В іншій частині ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає вимогам ст.263 ЦПК України.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Куценка Вячеслава Анатолійовича - задовольнити частково.

Рішення Дніпровського районного суду міста Кам`янського від 05 листопада 2025 року у справі №209/3348/25 - змінити, виклавши резолютивну частину у наступній редакції:

«Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінасова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінасова компанія «Кредит-Капітал» (ЄДРПОУ 35234236) заборгованість за кредитним договором №8731607 від 09 лютого 2024 року станом на 19 травня 2024 року у розмірі 16400 (шістнадцять тисяч чотириста) грн., з яких: 8200 грн. - прострочена заборгованість за сумою кредиту, 8200 грн. -прострочена заборгованість за сумою відсотків.

У задоволенні іншої частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінасова компанія «Кредит-Капітал» (ЄДРПОУ 35234236) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) судовий збір за звернення з апеляційною скаргою на рішення суду у розмірі 726,72 грн.».

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частиною третьою статті 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 10 червня 2026 року.

Судді: