Рішення від 03 червня 2026 р. у справі №646/1057/25 — Основ’янський районний суд міста Харкова

Справа № 646/1057/25

№ провадження 2/646/1547/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 червня 2026 року м.Харків

Основ`янський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого - судді Сіренко Ю.Ю.,

за участю секретаря судового засідання - Дзябченко Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «ХАРКІВСЬКЕ УЧБОВО-ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО №2 (УВП №2) УКРАЇНСЬКОГО ТОВАРИСТВА СЛІПИХ (УТОС) про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в :

До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в якому позивач просить суд: стягнути з ТОВ «ХАРКІВСЬКЕ УЧБОВО-ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО №2 (УВП №2) УКРАЇНСЬКОГО ТОВАРИСТВА СЛІПИХ (УТОС), на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики б/н від 21.11.2016 у загальному розмірі 25 236,34 грн., заборгованість за договором позики б/н від 22.11.2016 у загальному розмірі 25 230,60 грн, заборгованість за договором позики б/н від 23.11.2016 у загальному розмірі 25 224,82 грн., а також судовий збір та витрати на правову допомогу, посилаючись на те, що 21 листопада 2016 р. між ОСОБА_1 та Харківським учбово-виробничим підприємством № 2 Українського товариства сліпих було укладено договір позики згідно з пунктами 1 та 2 якого позивачем було передано у власність Відповідачу грошові кошти для поповнення обігових коштів підприємства у сумі 10000,00 грн. 22 листопада 2016 р. між Позивачем та Відповідачем було укладено договір позики згідно з пунктами 1 та 2 якого позивачем було передано у власність Відповідачу грошові кошти для поповнення обігових коштів підприємства у сумі 10000,00 грн. 23 листопада 2016 р. між Позивачем та Відповідачем було укладено договір позики згідно з пунктами 1 та 2 якого позивачем було передано у власність Відповідачу грошові кошти для поповнення обігових коштів підприємства у сумі 10000,00 грн. Відповідно до пункту 7 укладених договорів позики б/н від 21.11.2016, б/н від 22.11.2016, б/н від 23.11.2016, отримання підприємством позики оформляється прибутковим касовим ордером, який зберігається позикодавцем до повного повернення позики. Повернення позики оформляється видатковим касовим ордером. На підтвердження отримання від позивача грошових коштів Відповідачем оформлені та надані позивачу квитанції до прибуткових касових ордерів за № 61 від 21.11.2016, № 62 від 22.11.2016, № 63 від 23.11.2016, що свідчить про те, що боргові зобов`язання з повернення позики до цього часу відповідачем не виконані. Згідно з пунктом 4 договорів позики б/н від 21.11.2016, б/н від 22.11.2016, б/н від 23.11.2016, Позичальник зобов`язався повернути Позикодавцеві суму позики з нарахуванням відсотків, у строк не більше одного року з дня отримання суми позики, шляхом видачі суми позики з нарахованими відсотками з каси підприємства. При цьому, пунктом 3 договорів позики передбачається, що Позичальник за користування коштами Позикодавця нараховує 18 % річних від суми позики з урахуванням фактичного терміну користування коштами. Таким чином, враховуючи, що Відповідач ухиляється від виконання покладених на нього договорами позик б/н від 21.11.2016, б/н від 22.11.2016, б/н від 23.11.2016 зобов`язань та повернення боргу, наявні підстави для звернення до суду за захистом прав Позивача та стягнення з Відповідача наступної заборгованості: за договором позики б/н від 21.11.2016 заборгованості у загальному розмірі 25 236,34 грн. (двадцять п`ять тисяч двісті тридцять шість гривень 34 коп.), що складається з основного боргу у розмірі 10000,00 грн., відсотків за користування позикою 1804,38 грн., інфляційних збитків 4385,66 грн., 18% річних 9 046,30 грн.; за договором позики б/н від 22.11.2016 заборгованості у загальному розмірі 25 230,60 грн. (двадцять п`ять тисяч двісті тридцять гривень 60 коп.), що складається з основного боргу у розмірі 10000,00 грн., відсотків за користування позикою 1804,39 грн., інфляційних збитків 4385,66 грн., 18% річних 9 040,55 грн.; за договором позики б/н від 23.11.2016 заборгованості у загальному розмірі 25 224,82 грн. (двадцять п`ять тисяч двісті двадцять чотири гривні 82 коп.), що складається з основного боргу у розмірі 10000,00 грн., відсотків за користування позикою 1804,41 грн., інфляційних збитків 4385,67 грн., 18% річних 9 034,74 грн. Оскільки Відповідач до цього часу не виконав покладені на нього грошові зобов`язання згідно з договорами позик б/н від 21.11.2016, б/н від 22.11.2016, б/н від 23.11.2016 та не повернув борг, наявні підстави для звернення до суду за захистом прав Позивача та стягнення з Відповідача заборгованості у загальному розмірі 75 691,76 грн. (сімдесят п`ять тисяч шістсот дев`яносто одна гривня 76 коп.).

Ухвалою Червонозаводського районного суду м.Харкова від 10 лютого 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ТОВ «ХАРКІВСЬКЕ УЧБОВО-ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО №2 (УВП №2) УКРАЇНСЬКОГО ТОВАРИСТВА СЛІПИХ (УТОС) про стягнення заборгованості.

Представником відповідача було надано відзив на позовну заяву, в якій останній просив застосувати наслідки пропущення позивачем строків позовної давності та відмовити у задоволенні позовної заяви у повному обсязі.

Представник позивача звернувся до суду із заявою про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить їх задовольнити.

Представник відповідач в судове засідання не з`явився, подав до суду заяву, відповідно до якої вимоги позову не визнав, просив розглянути справу без його участі та застосувати наслідки пропуску строків позовної давності.

У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у зв`язку з розглядом справи за відсутності сторін фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступного.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок , а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (ст. 527 Цивільного кодексу України). Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 ст. 530 Цивільного кодексу України). Якщо кожна із сторін у зобов`язанні має одночасно і права і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї (п. 3 ст. 510 Цивільного кодексу України). Позичальник зобов`язується повернути (погасити) борг, сплатити проценти згідно умов договору.

Згідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до змісту ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду а також: усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За умовами домовленості між сторонами цього спору одна сторона (позивач) передав у власність другій стороні (позичальникові - відповідач) грошові кошти, визначені родовими ознаками, позичальник зобов`язався повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей, гроші передані.

Згідно ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обгрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Судом встановлено, що 21 листопада 2016 року між ОСОБА_1 та ТОВ Харківським учбово-виробничим підприємством № 2 Українського товариства сліпих було укладено договір позики згідно з пунктами 1 та 2 якого позивачем було передано у власність Відповідачу грошові кошти для поповнення обігових коштів підприємства у сумі 10000,00 грн.

22 листопада 2016 року між Позивачем та Відповідачем було укладено договір позики згідно з пунктами 1 та 2 якого позивачем було передано у власність Відповідачу грошові кошти для поповнення обігових коштів підприємства у сумі 10000,00 грн.

23 листопада 2016 року між Позивачем та Відповідачем було укладено договір позики згідно з пунктами 1 та 2 якого позивачем було передано у власність Відповідачу грошові кошти для поповнення обігових коштів підприємства у сумі 10000,00 грн.

Відповідно до пункту 7 укладених договорів позики б/н від 21.11.2016, б/н від 22.11.2016, б/н від 23.11.2016, отримання підприємством позики оформляється прибутковим касовим ордером, який зберігається позикодавцем до повного повернення позики. Повернення позики оформляється видатковим касовим ордером.

На підтвердження отримання від позивача грошових коштів Відповідачем оформлені та надані позивачу квитанції до прибуткових касових ордерів за № 61 від 21.11.2016, № 62 від 22.11.2016, № 63 від 23.11.2016.

Згідно з пунктом 4 договорів позики б/н від 21.11.2016, б/н від 22.11.2016, б/н від 23.11.2016, Позичальник зобов`язався повернути Позикодавцеві суму позики з нарахуванням відсотків, у строк не більше одного року з дня отримання суми позики, шляхом видачі суми позики з нарахованими відсотками з каси підприємства.

Відповідно до пункту 3 договорів позики передбачається, що Позичальник за користування коштами Позикодавця нараховує 18 % річних від суми позики з урахуванням фактичного терміну користування коштами.

22.07.2024 року позивачем на адресу відповідача рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу, було надіслано вимогу про сплату боргу за договором позики.

Відповідно до розрахунку заборгованості за договором позики б/н від 21.11.2016 року: період користування коштами з 21.11.2016 до 31.12.2016, кількість днів у періоді 41, сума відсотків складає 201,64 грн.; за період користування коштами з 01.01.2017 до 21.11.2017, кількість днів у періоді 325 днів, сума відсотків складає1602,74 грн., що разом становить 1804,38 грн.

Відповідно до розрахунку заборгованості за договором позики б/н від 22.11.2016 року: період користування коштами з 22.11.2016 до 31.12.2016, кількість днів у періоді 40, сума відсотків складає 196,72 грн.; за період користування коштами з 01.01.2017 до 21.11.2017, кількість днів у періоді 326 днів, сума відсотків складає1607,67 грн., що разом становить 1804,39 грн.

Відповідно до розрахунку заборгованості за договором позики б/н від 23.11.2016 року: період користування коштами з 23.11.2016 до 31.12.2016, кількість днів у періоді 39, сума відсотків складає 191,80 грн.; за період користування коштами з 01.01.2017 до 21.11.2017, кількість днів у періоді 327 днів, сума відсотків складає 1612,60 грн., що разом становить 1804,41 грн.

Відповідно до п. 4 вказаних договорів, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві суму позики, зазначену у п.2 цих договорів, у такій самій сумі, з нарахуванням відсотків, у строк не більше одного року з дня отримання суми позики, шляхом видачі суми позики з нарахованими відсотками з каси підприємства.

В Постанові Великої Палати Верховного Суду №444/9519/12 від 28.03.2018 року відображена наступна позиція щодо строку стягнення процентів за кредитом, а саме: право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування.

У наданих позивачем до суду розрахунках заборгованості по вказаних договорах про надання грошових коштів, які б відображали окремо період часу, розмір та суму нарахованих відсотків у межах строків кредитування, з урахуванням базової процентної ставки та її тривалості, та окремо період часу, розмір і суму нарахованих платежів після закінчення строку кредитування, не вказано за який саме період відбулося нарахування процентів за користування кредитом.

Внаслідок цього, суд позбавлений можливості визначити правову природу нарахованої відповідачу заборгованості по договорам, щоб застосувати до неї ті норми матеріального права, які передбачають правові підстави для відповідних нарахувань (проценти згідно ст. 1056-1 ЦК України та окремо суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три процента річних від простроченої суми ч.2 ст. 625 ЦК України).

Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року (провадження №14-154цс18) та від 31 жовтня 2018 року (провадження № 14-318цс18), право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 5 квітня 2023 року (справа №910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. Одночасно Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

Зважаючи на той факт, що проценти є платою за користування грошовими коштами позикодавця, суд наголошує, що з моменту припинення правових підстав користування позичальником такими коштами - відсутні підстави для нарахування процентів.

Оскільки договором, який підписаний відповідачем, визначений строк його дії, який становить не більше одного року, тому саме протягом даного строку позивач мав право нараховувати відповідачу передбачені цим договором проценти.

Таким чином, виходячи із суми позики у розмірі 10000,00 грн, узгодженої процентної ставки у розмірі 18 % річних від суми позики з урахуванням фактичного терміну користування коштами, заборгованість відповідача за договором позики б/н від 21.11.2016 по процентах за договором становить 1804,38 грн.; заборгованість відповідача за договором позики б/н від 22.11.2016 по процентах становить 1804,39 грн.; заборгованість відповідача за договором позики б/н від 23.11.2016 по процентах становить 1804,41 грн.

За таких обставин суд прийшов до наступного, що обґрунтованою та документально підтвердженою є заборгованість відповідача: за договором б/н від 21.11.2016 у розмірі 11804,38 грн, яка складається з наступного: заборгованість за основною сумою боргу 10000,00 грн; заборгованість за процентами у розмірі 1804,38 грн.; за договором б/н від 22.11.2016 у розмірі 11804,39 грн, яка складається з наступного: заборгованість за основною сумою боргу 10000,00 грн; заборгованість за процентами у розмірі 1804,39 грн.; за договором б/н від 23.11.2016 у розмірі 11804,41 грн, яка складається з наступного: заборгованість за основною сумою боргу 10000,00 грн; заборгованість за процентами у розмірі 1804,41 грн.;

Законність і обґрунтованість інших нарахувань (процентів) на тіло кредиту по вказаним договорам, за межами визначених строків позики, є недоведеною.

Щодо пропущення позивачем строку позовної давності, суд приходить до наступного.

Позовна давність є строком, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Вона обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 ЦК України та застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (стаття 256, частина перша статті 260, частина третя статті 267 ЦК України).

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

До правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю в три роки.

Порядок відліку позовної давності наведено в статті 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Щодо продовження строків давності на строк дії карантину та дії воєнного стану в Україні, необхідно зазначити таке.

Із 12 березня 2020 року на усій території України установлений карантин із подальшим продовженням відповідними постановами його строку до 30 червня 2023 року (пункт 1 постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»).

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину (пункт 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в редакції Закону № 540-ІХ, який набрав чинності 02 квітня 2020 року).

Однак, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позову. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду.

Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частина четверта статті 14 ЦК України).

Пунктом 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в редакції Закону №540-ІХ передбачено, що у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов`язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення (Закон України від 16 червня 2020 року № 691-ІХ «Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19»).

Отже, на період дії карантину законодавець звільнив позичальника від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за прострочення платежів за кредитами (позиками), однак не звільнив від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України, тому до спірних правовідносин застосовні положення про позовну давність та щодо її продовження на строк дії карантину.

Тобто, строки давності щодо вимог про стягнення сум за статтею 625 ЦК України, які не спливли на момент набрання чинності Законом №540-ІХ (02 квітня 2020 року), продовжуються на строк дії такого карантину.

Такі висновки щодо застосування Закону №540-ІХ викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 вересня 2023 року в справі №910/18489/20 (провадження №12-46гс22), а також у постановах Верховного Суду від 07 вересня 2022 року в справі №679/1136/21 (провадження №61-5238св22), від 16 листопада 2023 року в справі №487/1342/21 (провадження №61-4298св23), від 20 квітня 2023 року в справі №728/1765/21 (провадження №61-6640св22).

Таким чином, вбачається, що на момент набрання чинності Законом №540-ІХ (02 квітня 2020 року) зобов`язання позивача перебувають у межах продовженої позовної давності.

Згідно із Законом України від 15 березня 2022 року №2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон №2120-ІХ), що набрав чинності 17 березня 2022 року, Прикінцеві та перехідні положення ЦК України доповнено пунктом 18, за змістом якого в період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та в тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Закон №2120-ІХ виключив можливість нарахування сум за статтею 625 ЦК України з 24 лютого 2022 року, однак не змінив положення пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в редакції Закону №540-ІХ щодо продовження строку давності, зокрема за вимогами про стягнення інфляційних втрат і 3% річних, нарахованих до 24 лютого 2022 року, на період дії карантину.

Карантин на території України скасований з 30 червня 2023 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651.

Запровадження на всій території карантину є безумовною правовою підставою для продовження строків, визначених статтею 257 ЦК України. Вирішувати питання поважності пропуску такого строку не потрібно.

Аналогічним є питання щодо продовження строків давності на строк дії воєнного стану в Україні.

Так, у розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України внесені доповнення пунктом 19 такого змісту: «У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану, який триває по сьогоднішній день.

Підсумовуючи викладене, приходить до того, що у позивача існує наявність підстав для звернення до суду із даними вимогами за період, що перевищує загальний трирічний строк позовної давності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що позов підлягає частковому задоволенню, стосовно ж задоволення позовних вимог про стягнення нарахованих відсотків поза межами строків позики, по вищевказаних договорах, слід відмовити через недоведеність обґрунтованості та законності таких нарахувань.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог (46,78%) у розмірі 566,67 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 15, 16, 22, 202, 204, 207, 218, 510, 526, 527, 530, 611, 625, 627, 1046, 1047, 1049, 1052 ЦК України, ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ТОВ «ХАРКІВСЬКЕ УЧБОВО-ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО №2 (УВП №2) УКРАЇНСЬКОГО ТОВАРИСТВА СЛІПИХ (УТОС) про стягнення заборгованості – задовольнити частково.

Стягнути з ТОВ «ХАРКІВСЬКЕ УЧБОВО-ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО №2 (УВП №2) УКРАЇНСЬКОГО ТОВАРИСТВА СЛІПИХ (УТОС), код ЄДРПОУ 05518813, на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики б/н від 21.11.2016 у загальному розмірі 11804 грн. (одинадцять тисяч вісімсот чотири) грн. 38 коп., заборгованість за договором позики б/н від 22.11.2016 у загальному розмірі 11804 (одинадцять тисяч вісімсот чотири) грн. 39 коп., заборгованість за договором позики б/н від 23.11.2016 у загальному розмірі 11804 (одинадцять тисяч вісімсот чотири) грн. 41 коп.

Стягнути з ТОВ «ХАРКІВСЬКЕ УЧБОВО-ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО №2 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 566 (п`ятсот шістдесят шість) грн. 67 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач: «ХАРКІВСЬКЕ УЧБОВО-ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО №2 (УВП №2) УКРАЇНСЬКОГО ТОВАРИСТВА СЛІПИХ (УТОС) Код ЄДРПОУ 05518813, м.Харків, пров.Ващенківський, буд.2

Суддя - Ю.Ю. Сіренко