Рішення від 01 червня 2026 р. у справі №643/20867/25 — Салтівський районний суд міста Харкова

Справа № 643/20867/25

Провадження № 2/643/2539/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.06.2026 м. Харків

Салтівський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого судді Афанасьєва В.О.,

за участю секретаря судового засідання Ткаченко В.В.,

розглянувши у приміщенні Салтівського районного суду міста Харкова в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Розумовського Олександра Сергійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , до ОСОБА_2 про визнання неукладеним договору позики,-

в с т а н о в и в:

ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду про визнання неукладеним договору позики. Позовні вимоги обгрунтував тим, що 30.09.2018 нібито між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був складений договір позики у простій письмовій формі, згідно з яким Позичальник зобов`язується виплатити Позикодавцю грошові кошти в сумі 15 000 000,00 грн. не пізніше 30.12.2020 включно при умові поновлення ТОВ «СНЕЙК» будівельних робіт з будівництва багатоповерхового житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 ), в разі не поновлення будівельних робіт з будівництва та відсутності фінансування достатнього для добудови багатоповерхового житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 ) та здачі його в експлуатацію, Позичальник зобов`язується виплатити ( повернути) Позикодавцю в заставу частину частки в розмірі 51% у статутному капіталі ТОВ «СНЕЙК», статутний капітал якого складає 6734693,88 грн.

Позивач зазначає, що у дійсності грошові кошти від Позикодавця до Позичальника не передавались, оскільки таких грошових коштів у Позикодавця не було і в якості доходів в податкових органах не декларувалось.

Позикодавець ввів Позичальника у дійсності в оману, грошові кошти не передавав. Договір позики від 30.09.2018 складений не був між сторонами.

Грошові кошти в такому розмірі дійсно були потрібні Позивачу для будівництва багатоповерхового житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 ). Однак фактично Позивач за власні кошти, за рахунок власних багаторічних заощаджень та за рахунок інших джерел здійснює будівництво багатоповерхового житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 ).

Під час формування 20.02.2020 між позивачкою та відповідачем договору застави, відповідач попросив зазначити договір позики від 30.09.2018, який потім нібито належним чином буде оформлений.

Вказані договори, за словами Позикодавця, були потрібні йому для можливого декларування корпоративних прав і зовнішнього зазначення для пред`явлення третім особам доказів нібито наявності грошових коштів у великій суми та наявності забезпечення вкладення цих грошових коштів договором застави. Вказані факти та документи, зі слів Позикодавця, були потрібні йому нібито для спілкування з метою демонстрування власної заможності та «бізнесової ваги».

Позикодавець обіцяв, що після демонстрування третім особам, він обов`язково разом із позивачем складе та нотаріально посвідчить договір про припинення застави. Сам позикодавець зазначав про відсутність цього договору позики як документу, відсутність в нього і його сім`ї доходів, які б підтверджували наявність цих грошових коштів. Зазначене унеможливлює пред`явлення будь-яких грошових вимог до Позивача.

Всупереч дійсним домовленості між позивачем та відповідачем, останній так і не уклав з ОСОБА_1 будь-якого документу щодо припинення договору застави від 28.02.2020 та не склав будь-якої зустрічної розписки щодо скасування неіснуючого боргу за договором позики від 30.09.2018. Вищевказані обставини порушують права позивача, оскільки у дійсності у позивача грошового боргу за «договором позики від 30.09.2018» не існує.

З аналогічним позовом позивач звернувся у 2021 році, але позивачу заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова у задоволенні вимог відмовлено, оскільки позивач обрав невірний спосіб захисту. Постановою ХАС від 18.11.2025 апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Однак, у заочному рішенні Московського районного суду м. Харкова встановлено, що «з супровідного листа приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Малахової Г.І. убачається, що на ухвалу про витребування доказів нею надано зі справ нотаріуса належним чином завірену копію договору застави від 28.02.2020, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та копії усіх документів, що стали підставою для укладання вказаного договору.

ГУ ДПС у Харківській області на ухвалу суду по витребування доказів листом від 04.07.2024 повідомило, що згідно з даними інформаційних ресурсів, які є в розпорядженні ГУ ДПС, ОСОБА_2 у період часу з 2014 року по теперішній час податкові декларації про майновий стан і доходи не надав, а також відсутня інформація щодо декларування останнім грошової суми у розмірі 15 000 000,00 грн.

Копії оскаржуваного договору позики від 30.09.2018 матеріали справи не містять.

Тобто, на думку позивача, дане рішення суду підтверджує що договір позики від 30.09.2018 не укладався і обставини, що встановлені у заочному рішенні Московського районного суду м. Харкова від 01.10.2024 по справі 641/1628/21 є приюдинційними та не потребують доказуванню.

Оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договір позики не підписували, відповідно істотні умови цього договору не погоджували, позивачка робить висновок, що у неї відсутнє волевиявлення на укладання спірного договору.

Враховуючи вищевикладене, позивач просить визнати договір позики від 30 вересня 2018 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , неукладеним.

Ухвалою Салтівського районного суду міста Харкова від 28 листопада 2025 року було відкрито провадження у справі, призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Позивач у судове засідання не з`явився, через свого представника завчасно подала суду заяву про розгляд справи за її відсутності, проти заочного розгляду справи не заперечувала.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про дату, місце та час судового розгляду повідомлений належним чином, причини неявки не повідомив.

Дослідивши подані документи і матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд по суті встановив.

За змістом ч.ч.1, 2, 3,4 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ч. 1, 5-6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст. 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України

Дослідивши матеріали справи, судом було встановлено наступне.

Заочним рішення Московського районного суду м. Харкова від 01.10.2024 у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору позики від 30.09.2018 відмовлено у зв`язку із невірно обраним способом захисту.

Постановою ХАС від 18.11.2025 апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Розумовського О.С. залишено без задоволення, а вищевказане рішення без змін.

Відповідно до листа ДПС України № 13451/5/20-40-24-02-14 від 04.07.2024, згідно даних інформаційних ресурсів, які є в розпорядження ГУ ДПС, ОСОБА_2 за період часу з 2014 року по теперішній час податкові декларації про майновий стан і доходи не надавав. Також відсутні інформація по ОСОБА_2 щодо декларування грошової суми у розмірі 15 000 000,00 грн.

Відповідно до відповіді на адвокатський запит від 16.04.2021 № 16.04/К-1, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Малахова Г.І. надала відповідь № 132/01-16, щодо неможливості надати копії документів зі справ нотаріуса на адвокатські запити.

Відповідь ДПС України № 15708/6/20-40-24-14-19, згідно з якої у ГУ ДПС у Х/о відсутні підстави надати запитувану інформацію адвокату позивачки.

Відповідно до нотаріальної справи, наданої приватним нотаріусом Малаховою Г.І., на ухвалу суду про витребування, встановлено, що 28.02.2022 року за № 696 з метою забезпечення виконання зобов`язання, що виникло у заставодавця за договором позики, складено договір застави між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Відповідно до договору застави від 28.02.2020, заставодавець надає заставодержателю в заставу частину частки в розмір 51% у статутному капіталі ТОВ «СНЕЙК».

Згідно свідоцтва ТОВ «СНЕЙК» про формування статутного капіталу від 28.02.2020, часка у статутному капіталі ТОВ «СНЕЙК» учасника ОСОБА_1 складає 6734693,88 станом на 28.02.2020 внесена повністю.

Відповідно до витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна № 65066168 від 28.02.2020, дані в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна щодо ОСОБА_4 відсутня.

Відповідно до листа ГУ ДПС у Харківській області № 994/5/20-40-43-07-04 від 20.01.2026 станом на 19.01.2026 податкові декларації про майновий стан і доходи за 2014-2023 до ГУ ДПС Черепановим В.В. не подавались. Інформація щодо декларування ОСОБА_2 грошової суми 15 000 000,00 грн. в ГУ ДПС відсутня.

Щодо позовних вимог, суд дійшов наступних висновків.

Згідно положень статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до положень статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Ст. 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1047 ЦК України Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Факт отримання позичальником грошових коштів, момент їх отримання (як певний проміжок часу) є обов`язковою та істотною умовою договору позики, яку повинен встановити суд у справах цієї категорії. У разі встановленні факту неотримання позичальником грошей або речей від позикодавця договір позики вважається неукладеним.

Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 629/5364/13-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 205/5292/15-ц.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису ч. 1 ст. 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у ч. 1 ст. 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема; шляхом вчинення підпису на паперовому носії ), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, правовідносини за ним - не виникають.

Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Частиною 2 цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність, справедливість та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення виконання зобов`язань за договором позики та звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Рішенням Конституційного Суду України від 28.04.2021 року № 2-p(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що ч. 3 ст. 13, ч. 3 ст. 16 ЦК України не суперечать ч. 2 ст. 58 Конституції України та вказано, що оцінюючи домірність припису ч. 3 ст. 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису ч. 1 ст. 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у ч. 3 ст. 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку.

У зв`язку з тим, що ч. 3 ст. 13 та ч. 3 ст. 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною).

Неукладеність договору у зв`язку з недотриманням встановленої для нього законом обов`язкової письмової форми, зокрема й щодо його підписання, повинна насамперед корелюватися з відсутністю у сторони правочину будь-якого волевиявлення на його укладення, тобто якщо особа фактично не є учасником договірних правовідносин, про що, зокрема, може свідчити факт непідписання договору цією особою чи підписання його від імені сторони іншою неуповноваженою особою (підроблення підпису) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2024 року у справі № 204/8017/17 (провадження № 14-29цс23)).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 травня 2024 року у справі № 334/5347/22 (провадження № 61-11751св23) зазначено, що: «якщо сторона не виявила свою волю до вчинення правочину й до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищевикладене, з огляду на те, що нотаріус зазначила про відсутність договору позики у матеріалах нотаріальної справи, сформованої у зв`язку з посвідченням нею договору застави, суд приходить до висновку, що спірного договору взагалі не існує, що є підставою вважати, що у позивачки відсутнє волевиявлення на його укладення, що є підставою для визнання такого договору неукладеним відповідно до статті 1046 ЦК України.

Керуючись ст. ст. 192, 526, 533, 546, 547, 549, 610, 625, 1046, 1047, 1049 Цивільного кодексу України, ст. ст. 2, 10, 49, 76, 77-81, 89, 141, 209, 247, 265, 354ЦПК України,-

у х в а л и в :

Позов задовольнити.

Визнати договір позики від 30 вересня 2018 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , неукладеним.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 968,96 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення набирає законної сили протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів із дня його проголошення.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 .

Повний текст рішення складено 12.06.2026.

Суддя В.О. Афанасьєв