Рішення від 11 червня 2026 р. у справі №177/938/25 — Криворізький районний суд Дніпропетровської області

Справа № 177/938/25

Провадження № 2/177/278/26

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

12 червня 2026 року

Криворізький районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Суботіної С. А.

за участі: секретаря Ференц Я. З.,

представника позивача Шемета І.О.,

відповідача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Примакова К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі, у порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю, -

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача ОСОБА_2 , адвокат Шемет І.О., звернувся до суду 16.04.2025 із указаним позовом і просив визнати садовий будинок та земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 0,06 га з кадастровим номером 1221881300:02:001:1006, за адресою: АДРЕСА_1 , особистою приватною власністю ОСОБА_2 .

Пред`явлені вимоги мотивовано тим, що під час перебування сторін у шлюбі, позивачем 21.11.2023 придбано садовий будинок та земельну ділянку площею 0,06 га з кадастровим номером 1221881300:02:001:1006, надану для колективного садівництва у садівничому товаристві «Мрія», Лозуватська ОТГ, Криворізький район, Дніпропетровська область (будинок 375). Вказана нерухомість придбана за особисті кошти позивача, що отримані нею внаслідок роботи за контрактом в ФР Німеччина, за період із серпня 2022 року по липень 2023 року. Частину коштів на придбання нерухомості надала позивачу старша донька від першого шлюбу - ОСОБА_3 . У березні 2025 року позивач, маючи намір продажу вказаної нерухомості, під час підготовки для укладення угоди купівлі-продажу, дізналася про внесення органом виконавчої служби відомостей про відповідача до Єдиного реєстру боржників, у зв`язку з чим, нотаріус відмовив у посвідченні договору купівлі-продажу. Оскільки у позасудовому порядку позивач позбавлена можливості відновити право на реалізацію майна, вона звернулася до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 18.04.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито загальне позовне провадження, призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 09.07.2025 задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів, на виконання якої 29.07.2025 від ГУ ДПС у Дніпропетровській області отримано запитувані відомості.

Ухвалою суду від 28.07.2025 відмовлено відповідачу в прийнятті відзиву та зустрічної позовної заяви через пропуск процесуального строку для їх подання.

Ухвалою суду від 11.09.2025 підготовче провадження закрито, справу призначено до розгляду по суті.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_4 доводи, викладені у позові підтвердив, позовні вимоги підтримав та просив задовольнити в повному обсязі.

Відповідач позов не визнав, суду пояснив, що нерухомість придбана під час перебування у шлюбі з позивачем, а тому вона є спільною власністю подружжя та належить сторонам по 1/2 частці кожному. Відповідачем здійснювалася добудова, перебудова, ремонт нерухомості, придбалася побутова техніка, меблі, чим збільшено ринкову вартість як будинку, так і земельної ділянки. Кошти, отримані позивачем у Німеччині, витрачені нею на придбання у 2023 році автомобіля. У період придбання спірного майна він займався фермерським господарством, однак працював неофіційно, тому відомості про його доходи не відображені у податковій службі.

Представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити та зауважив, що до спільного майна подружжя входять також їх заробітна плата, пенсія, стипендія та інші доходи, а тому позивачем не доведено факт придбання нерухомості за її особисті кошти. Зазначав, що позивач не надала належних доказів походження всієї суми коштів, використаних для придбання нерухомості, а також не довела використання саме зароблених у Німеччині коштів на придбання спірного майна.

Допитані свідки ОСОБА_5 , ОСОБА_6 у судовому засіданні надали пояснення про те, що приблизно з 2013 року в дружніх відносинах з ОСОБА_2 . Зі слів останньої відомо, що сімейне життя з чоловіком, ОСОБА_1 , не складалося та на початку 2022 року, із початком повномасштабного вторгнення на території України, сімейні стосунки ще більше погіршилися, ОСОБА_7 виїхала з доньками за кордон, до ФР Німеччина, де офіційно працевлаштувалася, отримувала заробітну плату. Також, відомо, що у 2023 році, на зароблені кошти, ОСОБА_2 придбала будинок із земельною ділянкою у СТ «Мрія», де і проживала повернувшись із Німеччини, сама. Чоловік ОСОБА_1 , зі слів ОСОБА_2 , не працював, доходу не мав. У 2025 році вони офіційно розлучилися.

Вислухавши пояснення учасників процесу, допитавши свідків, дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов до такого висновку.

Судом встановлено, що 20.11.2015 ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали шлюб, який рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06.03.2025 (справа № 216/1032/25) розірвано (а.с.7,160).

У шлюбі в сторін народилася донька ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.8).

Під час перебування в шлюбі, 21.11.2023 ОСОБА_2 придбала садовий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку сільськогосподарського призначення, площею 0,06 га, кадастровий номер 1221881300:02:001:1006, надану для колективного садівництва, за тією ж адресою, що підтверджується договором купівлі-продажу від 21.11.2023, посвідченого приватним нотаріусом Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Пахомовою Н.І., зареєстровано в реєстрі за № 3240 (а.с.9-10).

Позивач зазначає, що нерухоме майно придбано нею за її особисті кошти, які вона офіційно отримала внаслідок роботи в ФР Німеччина, на підтвердження чого надано трудовий договір, із нотаріально засвідченим перекладом, укладений 24.08.2022 та діючий до 22.03.2023 (а.с.50-54).

У витязі з електронних довідок про сплату податку на заробітну плату за 2022, 2023 роки, зазначено про отримання ОСОБА_8 за період із 24.08.2022 по 31.12.2022 доходу у виді заробітної плати в розмірі 11736,11 євро, із 01.01.2023 по 15.07.2023 у розмірі 20490,67 євро, із яких утримано податки та збори (а.с.54-55, 56-57).

Із метою підтвердження передачі ОСОБА_2 коштів її донькою ОСОБА_3 , представником позивача подано клопотання про виклик останньої в якості свідка, яке у судовому засіданні 09.07.2025 він просив зняти з розгляду.

Від ГУ ДПС у Дніпропетровській області судом отримано інформацію щодо доходів ОСОБА_1 за період із 2015 по 2023 роки, із яких слідує, що джерела стабільного заробітку відповідач не мав. Наявні відомості про отримання ним доходу у 2015, 2018 та 2020 роках (а.с.79-81).

За відомостями з Єдиного реєстру боржників щодо ОСОБА_1 , останній є боржником у виконавчих провадженнях, кількість яких станом на 09.04.2025 становить 39 записів (а.с.13-19).

Не погоджуючись із доводами позивача, ОСОБА_1 зазначає, що працював неофіційно, а кошти, які позивач заробила у Німеччині в період з 2022 по 2023 рік, нею витрачено на придбання автомобіля.

Так, за інформацією Територіального сервісного центру МВС № 1243, за період 2015-2025 роки, позивачем ОСОБА_2 зареєстровано 19.02.2021 транспортний засіб МАЗ 533605, 2008 року випуску, який 28.10.2022 перереєстровано на іншу особу, та 26.07.2023 на останню зареєстровано транспортний засіб BMW ХЗ, 2005 року випуску (а.с.97).

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція ст. 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя у судовому порядку у разі оспорювання ним поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Вказаний висновок викладений, зокрема у постанові Верховного Суду України від 24.05.2017 у справі № 6-843цс17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 372/504/17.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 61 СК України, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка закріплені в ст. 57 СК України, в пункті 3 частини першої якої визначено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц).

Оцінюючи доводи сторін, суд констатує той факт, що на майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведення.

Тобто, той із подружжя, який заявляє про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують, на підставі належних та допустимих доказів. При тому, що не має значення за ким зареєстровано таке майно, оскільки спільна сумісна власність розповсюджується на майно і у тому випадку, коли право власності на нього, майно, зареєстровано лише за одним з подружжя.

При цьому, достатніх доказів на доведення позивачем своєї позиції суду надано не було.

Сам по собі факт отримання доходу одним із подружжя не змінює правовий режим такого доходу та не свідчить про виникнення в нього права особистої приватної власності на майно, придбане за рахунок такого доходу під час шлюбу.

Виходячи із аналізу ст. 60 СК України, виникнення права спільної сумісної власності не ставиться у залежність від розміру доходу кожного із подружжя.

Матеріали справи не містять доказів того, що кошти, отримані позивачем від трудової діяльності за кордоном, належали їй на праві особистої приватної власності, у розумінні ст. 57 СК України.

Навпаки, зі змісту поданих доказів убачається, що зазначені кошти є доходом, отриманим позивачем у період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, а тому, за загальним правилом, такі кошти належать до об`єктів спільної сумісної власності подружжя.

Вказані докази, а саме, трудовий договір та витяги з електронних довідок про сплату податку, до яких долучено переклад з німецької мови на українську, справжність підпису перекладача на яких засвідчено нотаріусом відповідно до Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.20212 № 286/5, суд вважає належними та допустимими доказами, які підтверджують отримання ОСОБА_2 у період із 2022 по 2023 роки доходів у ФР Німеччина. При цьому, суд не бере до уваги пояснення представника відповідача про недопустимість цих доказів через відсутність на них апостиля, оскільки відповідно до Конвенції що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, надані ОСОБА_2 документи не є офіційними документами для цілей Конвенції, тобто дія цієї Конвенції на надані документи не поширюється, відповідно проставлення на них апостиля не є обов`язковим.

Разом із тим суд зазначає, що для визнання майна особистою приватною власністю недостатньо довести лише факт отримання доходу одним із подружжя. Особа повинна довести існування безпосереднього зв`язку між відповідними коштами та придбанням конкретного майна, а також підтвердити джерело походження усієї суми коштів, використаних для придбання такого майна.

Судом встановлено, що вартість спірного майна становила 1024000,00 грн, тоді як підтверджений документально чистий дохід позивача за період роботи у Німеччині становив еквівалент (станом на 2023 рік) близько 750071,00 грн.

Позивач посилалася на те, що різницю у вартості майна надала її донька, однак жодних належних доказів на підтвердження передачі таких коштів суду не надано. Документи про дарування, банківські перекази, розписки або інші письмові докази відсутні. Від допиту доньки як свідка сторона позивача відмовилася.

При цьому, судом враховується, що факт надання коштів родичем одного із членів сім`ї на купівлю спільного майна в інтересах сім`ї не може свідчити, що ці кошти передано на особисті потреби лише комусь одному із подружжя (постанова Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 695/2112/16-ц).

Окрім того, матеріали справи не містять належних доказів того, що саме кошти, отримані позивачем за кордоном, були використані для придбання нею спірного майна. Так, у матеріалах справи відсутні банківські виписки, документи про переказ коштів на територію України, відомості про валютні операції, документи про зняття готівки, митні декларації чи інші докази руху коштів від моменту їх отримання до моменту укладення договору купівлі-продажу.

Суд також враховує, що після завершення роботи за кордоном та до придбання спірної нерухомості позивачем придбано транспортний засіб BMW, що виключає можливість безумовного висновку про збереження усієї суми отриманого доходу до моменту придбання садового будинку та земельної ділянки.

Також, суду видається малоймовірною можливість збереження всієї суми отриманого заробітку позивачем, зважаючи на необхідність задоволення елементарних потреб (проживання, харчування, тощо), на період часу проживання в РФ Німеччина, оскільки, як встановлено судом, позивач перебувала у Німеччині з 2022 по 2023 р.р., її трудова діяльність завершилася у липні 2023 року, автомобіль придбано 26.07.2023, а спірне нерухоме майно придбано лише 21.11.2023.

Таким чином, джерело походження всієї суми коштів, необхідної для придбання спірного майна, позивачем не доведено та судом не встановлено.

Також, суд звертає увагу, що при посвідчені приватним нотаріусом Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Пахомовою Н.І. договору купівлі-продажу нерухомого майна від 21.11.2023, покупець, яким є ОСОБА_2 , повідомила, що вона є заміжньою, купує садовий будинок та земельну ділянку за згодою чоловіка ОСОБА_1 , справжність підпису на заяві про згоду якого посвідчено приватним нотаріусом (21.11.2023 за реєстровим № 3236). Нотаріусом роз`яснено та своїм підписом ОСОБА_2 підтвердила, що вона розуміє зміст та юридичне значення договору купівлі-продажу.

Суд зазначає, що факт реєстрації спірного нерухомого майна на ім`я одного з подружжя не означає, що воно належить лише цій особі. Майно в цьому разі є спільною сумісною власністю подружжя та належить чоловікові та дружині в рівних частках із моменту його придбання (постанова Верховного Суду від 01.04.2020 у справі № 462/518/18).

Також, реєстрація права власності на спірний об`єкт нерухомості за ОСОБА_2 не спростовує джерело походження коштів, які були спільною власністю подружжя та були використані на придбання нерухомості.

Окрім того, посилання представника позивача на те, що сторони тривалий час не проживали разом, у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин, не знайшло свого об`єктивного підтвердження в судовому засіданні.

Як передбачено ч. 6 ст. 57 СК України, суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

Положення цієї норми стосуються випадків, коли дружина та чоловік спільно не проживають, але без встановлення режиму окремого проживання, передбаченого ст. 119 СК України.

Так, законодавець розмежовує правовий режим майна, набутого дружиною, чоловіком після встановлення судом режиму сепарації (ст. 119 СК України), і майна, набутого за обставин, визначених у ч. 6 ст. 57 СК України.

На майно, набуте дружиною, чоловіком у період шлюбу, але за час окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин, поширюється презумпція права спільної сумісної власності подружжя. Тому у разі виникнення спору щодо цього майна спростувати вказану презумпцію має та сторона, яка вважає це майно особистою приватною власністю.

Такі висновки викладено в постанові Верховного Суду від 10.01.2024 у справі № 753/724/21.

Водночас, позивач не довела належними та допустимими доказами тих обставин, що вона на момент придбання спірного нерухомого майна фактичного не проживала з відповідачем.

Так, ізпоказань допитаних у судовому засіданні свідків, а також пояснень відповідача убачається, що позивач виїхала за межі України після початку повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України та перебувала за кордоном. Разом із тим, наведені обставини самі по собі свідчать лише про окреме проживання сторін, проте не є безумовним доказом припинення сімейних та шлюбних відносин.

Суд враховує, що роздільне проживання подружжя може бути зумовлене різними життєвими обставинами, зокрема воєнним станом, необхідністю працевлаштування, навчання чи перебування в іншому місці.

Однак, жоден зі свідків не повідомив суду відомостей про припинення сторонами ведення спільного господарства, відсутність взаємної підтримки, припинення сімейного бюджету, наявність наміру остаточно припинити сімейні відносини або створення кожним із подружжя окремої сім`ї.

Навпаки, із показань свідків убачається, що виїзд позивача за кордон був пов`язаний із початком повномасштабної збройної агресії проти України, що саме по собі не є доказом припинення шлюбних відносин.

Крім того, суд бере до уваги, що під час придбання спірного садового будинку та земельної ділянки 21.11.2023, позивач зазначила у договорі купівлі-продажу про перебування у зареєстрованому шлюбі з відповідачем та отримала його нотаріально посвідчену згоду на укладення відповідного правочину.

І хоча надання одним із подружжя нотаріальної згоди на укладення договору саме по собі не є беззаперечним доказом існування між сторонами повноцінних сімейних відносин, проте, суд зазначає, що звернення позивача до відповідача за отриманням нотаріально посвідченої згоди на придбання нерухомого майна, а також надання відповідачем такої згоди, свідчить про існування між сторонами на той момент правового та фактичного зв`язку, який не узгоджується з доводами позивача про остаточне припинення шлюбних відносин ще з 2022 року (чи раніше). При цьому, шлюб між сторонами розірвано лише 06.03.2025.

Отже, жодних доказів того, що на момент придбання спірного майна сторони припинили сімейні відносини остаточно, не підтримували жодних контактів, не здійснювали взаємної підтримки або фактично створили окремі сім`ї, матеріали справи не містять.

Суд доходить висновку, що надані позивачем докази підтверджують лише факт проживання сторін окремо у зв`язку з перебуванням позивача за кордоном, однак не доводять фактичного припинення шлюбних відносин, у розумінні ч. 6 ст. 57 СК України.

Таким чином, за встановлених у цій справі обставин, суд констатує, що позивачем не доведено належними, допустимими та достатніми доказами ані особистий характер коштів, за які придбано спірне майно, ані використання саме цих коштів для його придбання, відтак, презумпція спільності права власності подружжя не спростована, у зв`язку з чим, підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 відсутні.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, на підставі ст. 141 ЦПК України та з огляду на відмову у задоволенні позовних вимог, суд не вбачає підстав для відшкодування понесених позивачем судових витрат.

Керуючись ст.ст. 4, 5, 10-13, 19, 76-81, 89, 95, 133, 141, 206, 247, 263-265, 274, 354, 355 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю, – відмовити.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів після проголошення рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 12.06.2026

Суддя: