Постанова від 10 червня 2026 р. у справі №752/8914/22 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2026 року

м. Київ

справа № 752/8914/22

провадження № 61-1907св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Сердюка В. В.

учасники справи: позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - ОСОБА_2 ;

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 20 січня 2026 року у складі колегії суддів: Невідомої Т. О., Верланова С. М., Нежури В. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2 , в якому просив стягнути з відповідачки майнову шкоду

у розмірі 67 143, 73 грн та моральну шкоду у розмірі 5 000, 00 грн.

Позовна заява мотивована тим, що він є власником квартири АДРЕСА_1 . У квітні 2021 року він виявив, що його квартира була залита водою. 27 квітня 2021 року комісією у складі працівників ЖЕД - 110 було проведено обстеження квартири з метою виявлення причин і розміру заподіяної йому шкоди. Згідно акту огляду квартири, залиття відбулося внаслідок пошкодження радіатора опалення, який встановлений у квартирі АДРЕСА_2 , що розташована поверхом вище, власником якої є відповідачка. На його вимогу відшкодувати завдані збитки за наслідками залиття відповідачка відмовилась.

У квітні 2022 року повторно відбулося залиття його квартири. Відповідно до акту від 20 квітня 2022 року складеного працівниками ЖЕД - 110, залиття сталося внаслідок пошкодження підводки до радіатора центрального опалення, встановленого в квартирі відповідачки. За наслідками залиття в його квартирі були пошкоджені стеля, стіни та підлога в коридорі, кухні та кімнаті. Відповідачка відшкодовувати завдані йому збитки, посилаючись на відсутність коштів. Кошторис вартості відновлювальних будівельних робіт становить 67 143, 73 грн.

Крім того, за наслідками залиття квартири йому було завдано також моральну шкоду, яка виразилась у емоційному стресі, душевних стражданнях, негативних емоціях, переживаннях з приводу пошкодження квартири, через що остання стала непридатною для використання без проведення ремонту.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 02 квітня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 завдану майнову шкоду у розмірі 5 000, 00 грн та моральну шкоду у розмірі 5 000, 00 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 20 січня 2026 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 02 квітня 2025 року відмовлено з підстав передбачених пунктом 4 частини першої статті 358 ЦПК України.

Ухвала Київського апеляційного суду від 20 січня 2026 мотивована тим, що рішення ухвалено судом першої інстанції за відсутності учасників справи. Апеляційна скарга на судове рішення повинна бути подана у строк до 02 травня 2025 року. Скаржнику було запропоновано подати клопотання (заяву) про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення, оскільки суд позбавлений процесуальної можливості вирішувати питання про поновлення строку на апеляційне оскарження з власної ініціативи.

Копію зазначеної ухвали судом апеляційної інстанції направлено ОСОБА_3 на поштову адресу, зазначену в апеляційній скарзі, 03 листопада 2025 року та 03 грудня 2025 року. Однак, поштові відправлення повернуті на адресу суду в зв`язку із закінченням терміну зберігання, згідно довідок АТ «Укрпошта».

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що у разі, якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернуто поштою у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

10 лютого 2026 року через підсистему Електронний суд ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Київського апеляційного суду від 20 січня 2026 року, в якій посилаючись на порушення норм матеріального права та недотримання норм процесуального права, просив скасувати ухвалу апеляційного суду та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 лютого 2026 року касаційне провадження у справі відкрито, витребувано цивільну справу з Голосіївського районного суду м. Києва.

20 травня 2026 року справа № 752/8914/22 надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що апеляційну скаргу було подано 22 липня 2025 року, що було підтверджено і в змісті оскаржуваної ухвали, вважає, що апеляційна скарга була подана в межах строку на апеляційне оскарження, а відтак необхідності подавати клопотання (заяву) про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення не було.

Звертає увагу суду, що в апеляційній скарзі також було зазначено, що повний текст рішення був складений 22 червня 2025 року, тобто ОСОБА_1 обґрунтовано розраховувано, що суд апеляційної інстанції ознайомиться зі змістом апеляції та матиме технічну можливість перевірити яке саме рішення (скорочене чи повне) було ухвалене у даній справі 02 квітня 2025 року і коли саме було складено повний текст рішення за для визначення початку перебігу строку на апеляційне оскарження.

Вважає, що судом апеляційної інстанції помилково не було взято до уваги наявність скороченого та повного тексту рішення по даній справі, що в свою чергу призвело до порушення вимог процесуального права визначених статтею 354 ЦПК України та ухвалення незаконної та необґрунтованої ухвали. Звертає увагу на те, що це свідчіть про наявність достатніх підстав для касаційного оскарження даної ухвали.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

2. Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї (далі - Конвенція), згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (стаття 10 ЦПК України).

Згідно зі статтею 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до статті 129 Конституції України однією із основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів особи. Можливість (право) оскарження судових рішень у суді апеляційної інстанції є складовою права особи на судовий захист.

Забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і ґрунтуватися на справедливих судових процедурах, передбачених вимогами законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань.

ЄСПЛ, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

«Право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням. Накладення обмеження дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Воловік проти України» від 06 грудня 2007 року).

Держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду, однак такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати саму сутність цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (рішення ЄСПЛ у справі «Ashingdane v. The United Kingdom» від 28 травня 1985 року, рішення ЄСПЛ у справі «Krombach v. France» від 13 лютого 2001 року).

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюються зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

Частиною третьою статті 13 ЦПК України визначено, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно зі статтями 43, 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина перша статті 354 ЦПК України).

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 354 ЦПК України учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Виходячи зі змісту статті 354 ЦПК України, клопотання про поновлення строку подання апеляційної скарги повинно містити обґрунтування поважності пропуску цього строку. Водночас поважними визнаються такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальних дій. ЦПК України не пов`язує право суду відносити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. У кожному випадку суд, з урахуванням конкретних обставин пропуску строку, оцінює доводи, наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення, та робить мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.

Тобто поновлення процесуального строку на апеляційне оскарження є правом суду, яке він реалізує, лише встановивши об`єктивну неможливість дотримання особою, яка подає апеляційну скаргу, відповідних вимог процесуального закону щодо строків оскарження судового рішення.

Особа, яка має намір подати апеляційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для виконання процесуального обов`язку дотримання вимог процесуального закону стосовно строків подання, форми і змісту скарги, в тому числі стосовно доведення поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, що є проявом добросовісного користування процесуальними правами.

Частиною третьою статті 354 ЦПК України передбачено, що строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Отже, вказаною нормою процесуального права передбачено, що питання поважності пропуску строку на апеляційне оскарження досліджується у всіх наведених випадках, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України, а саме: подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, а також пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Але у розглядуваній справі таких випадків немає.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 02 квітня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 завдану майнову шкоду у розмірі 5 000, 00 грн та моральну шкоду у розмірі 5 000, 00 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

У вступній та резолютивній частині цього рішення суду зазначено, що повний текст рішення буде складено на 12 квітня 2025 року. Але у повному тексті судового рішення дата його складання не вказана. Повний текст судового рішення 22 червня 2025 року надіслано до Єдиного державного реєстру судових рішень, а 24 червня 2025 року забезпечено надання загального доступу.

Апеляційна скарга подана 22 липня 2025 року, тобто з пропуском строку на апеляційне оскарження. Клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення від 02 квітня 2025 року відсутнє.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2025 року залишено апеляційну скаргу без руху, та надано позивачу можливість усунути недоліки -надати клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, відповідно до вимог статті 185, частини другої статті 357 ЦПК України.

Апеляційним судом встановлено, що адреса позивача, яка зазначена в позовній заяві та в апеляційній скарзі належить ОСОБА_1 . На цю адресу двічі було направлено ухвалу про залишення апеляційної скарги без руху та усунення недоліків, але листи повернулись до суду з відміткою Укрпошти про «закінчення терміну зберігання», також були вжиті заходи для повідомлення ОСОБА_1 за телефоном НОМЕР_1 , який зазначений в апеляційній скарзі. Однак, незважаючи на неодноразові спроби, ОСОБА_1 не відповів на дзвінки.

Судами двох інстанцій повідомлення та судові рішення у справі направлялися саме за повідомленою позивачем адресою: АДРЕСА_1 .

Суд апеляційної інстанції врахував приписи пункту 101 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, відповідно до якого уразі неможливості вручення адресатам (одержувачам) поштові відправлення, внутрішні поштові перекази зберігаються об`єктом поштового зв`язку місця призначення протягом строку, що встановлюється оператором поштового зв`язку, відправлення "EMS" - 14 календарних днів, міжнародні поштові перекази - відповідно до укладених угод. Строк зберігання за заявою відправника/адресата (одержувача) і за додаткову плату може бути продовжений.

У разі невручення рекомендованого листа з позначками "Судова повістка", "Повістка ТЦК" або реєстрованого поштового відправлення з позначкою "Адміністративна послуга" такі відправлення разом з бланком повідомлення про вручення повертаються за зворотною адресою у порядку, визначеному в пунктах 81, 82, 83, 84, 91, 99 цих Правил, із зазначенням причини невручення.

Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що позивач належним чином повідомлявся про необхідність вчинення відповідної процесуальної дії, а судом було вжито всіх можливих та достатніх заходів з метою належного направлення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.

Доводи заявника про те, що суд апеляційної інстанції ознайомиться зі змістом апеляційної скарги та матиме технічну можливість перевірити яке саме рішення (скорочене чи повне) було ухвалене у даній справі 02 квітня 2025 року і коли саме було складено повний текст рішення для визначення початку перебігу строку на апеляційне оскарження, колегією суддів не береться до уваги, оскільки ним не надано апеляційному суду належних та допустимих доказів, які спростовують факт подання апеляційної скарги не у строк.

Колегія суддів зауважує, що на зацікавлену сторону покладається обов`язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись з подіями процесу.

Особа, яка має намір подати апеляційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для виконання процесуального обов`язку дотримання вимог процесуального закону стосовно строків подання, форми і змісту скарги, в тому числі щодо доведення поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, що є проявом добросовісного користування процесуальними правами (див. постанову Верховного Суду від 03 листопада 2023 року у справі № 336/10821/21).

Будь-яких доказів того, що позивач намагався дізнатись про результат розгляду його позовної заяви та отримати копію судового рішення у своїй справі, як і докази поважних причин, які унеможливили своєчасне звернення до суду із апеляційною скаргою у матеріалах справи відсутні.

Доказів, які б свідчили про вчинення позивачем усіх можливих та залежних від нього дій після подачі апеляційної скарги, спрямованих на своєчасне усунення недоліків апеляційної скарги, також не надано.

Оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції є достатньо мотивованою та містить відповіді на ключові питання щодо наявності підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження, а тому колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження, оскільки несвоєчасне оскарження рішення суду першої інстанції, з огляду на наведені апелянтом доводи, зумовлено не об`єктивними обставинами, а обставинами суб`єктивного характеру, а тому наведені підстави для поновлення процесуального строку слід визнати неповажними.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) звертав увагу, що «право на суд», одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення від 06 грудня 2007 року у справі «Volovik v. Ukraine» («Воловік проти України» № 15123/03, § 53, 55)).

Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зазначена конвенційна норма зобов`язує до того, щоб судові процедури були справедливі для обох сторін справи.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для їх скасування.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 20 січня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Сердюк