Постанова від 02 червня 2026 р. у справі №907/766/25 — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 907/766/25

Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого (судді-доповідача): Бойко С.М.,

суддів: Бонк Т.Б.,

Якімець Г.Г.,

в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи

розглянув апеляційну скаргу малого приватного підприємства «Олеся» №06/10 від 06.10.2025,

на рішення Господарського суду Закарпатської області від 17.09.2025, суддя Худенко А.А., м. Ужгород, повний текст рішення складено 17.09.2025

у справі №907/766/25

за позовом Ужгородської міської ради, м. Ужгород, Закарпатська область

до відповідача малого приватного підприємства «Олеся», м. Ужгород, Закарпатська область

про стягнення 131 208,00 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог позивача

10.07.2025 Ужгородська міська рада звернулася до Господарського суду Закарпатської області з позовом до відповідача - малого приватного підприємства «Олеся» про стягнення 131 208,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на земельній ділянці комунальної форми власності площею 0.0610 га з кадастровим номером 2110100000:18:002:0109 за адресою: м. Ужгород, вул. Минайська, будинок 16, знаходиться належний відповідачу об`єкт нерухомого майна.

Як вказує позивач, станом на дату подання позову, між територіальною громадою та відповідачем не укладено договору оренди земельної ділянки, що використовується відповідачем.

В обґрунтування даного посилається на положення ст. ст. 11, 179, 181, 182, 316, 372, 377, 526, 1212 ЦК України, ст. ст. 93, 96, 120, 125, 152, 155-157,206 Земельного кодексу України, ст. ст. 14, 288 Податкового кодексу України, ст. 13 Закону України «Про оцінку земель»

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 17.09.2025 позов задоволено повністю. Стягнуто з малого приватного підприємства «Олеся» на користь Ужгородської міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі 131 208,00 грн, а також суму 3 028,00 грн на відшкодування витрат по сплаті судового збору на підставі положень 1212-1214 ЦК України.

Рішення місцевого господарського суду обґрунтоване тим, що відповідач, як фактичний користувач земельної ділянки, без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та аргументи учасників справи

13.10.2025 на адресу Західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга малого приватного підприємства «Олеся» №06/10 від 06.10.2025 на рішення Господарського суду Закарпатської області від 17.09.2025 у справі №907/766/25.

Відповідач вважає оскаржуване судове рішення таким, що прийняте із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Суд неповно з`ясував обставин справи, що мають значення для визначення правильного розміру безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки, без урахування змісту рішення Господарського суду Закарпатської області від 07.07.2021 у справі №907/778/20, що є преюдиційним.

Відповідач зазначає, що рішенням Господарського суду Закарпатської області від 07.07.2021 у справі №907/778/20 (за позовом Ужгородської міської ради до МПП «Олеся» про стягнення суми 140 646,54 грн збитків завданих користуванням земельної ділянки з кадастровим номером 2110100000:18:002:0109 в натурі (на місцевості) площею 0,0610 га по вул.. Минайській,16 для обслуговування торгово-офісного центру) встановлено наступне: «що на земельній ділянці комунальної власності площею 0,0610 га наявним є об`єкт нерухомого майна, що належить МПП «Олеся» на праві приватної власності, для обслуговування якого використовується 0,0271 га, а тому суд не вбачає підстав для стягнення безпідставно набутих коштів за використання всієї земельної ділянки площею 0,0610га…».

Відповідно до цього, скаржник стверджує, що не враховано судом першої інстанції, що як по відношенню до позивача так і до відповідача діє преюдиційний факт встановлений рішенням Господарського суду Закарпатської області від 07.07.2021 у справі №907/778/20 про використання МПП «Олеся» земельної ділянки площею 0,0271 га, а не площею 0,0610га, як помилково зазначено в оскарженому рішенні в даній справі.

24.11.2025 від позивача через систему «Електронний суд» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить у задоволенні апеляційної скарги малого приватного підприємства «Олеся» відмовити в повному обсязі. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 17.09.2025 у справі №907/766/25 залишити без змін.

16.02.2026 від відповідача через систему «Електронний суд» надійшла заява, в якій останній повідомляє суд про те, що постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03.02.2026 у справі №308/9524/17 визнано протиправним та нечинним рішення Ужгородської міської ради від 14.07.2014 №1398 «Про затвердження технічної документації по нормативній грошовій оцінці земель населеного пункту м. Ужгорода Ужгородської міської ради», відповідно до якого був здійснений розрахунок безпідставно збережених коштів.

11.05.2026 від позивача через систему «Електронний суд» надійшли додаткові пояснення у справі, де вказує про те, що ухвалою касаційного адміністративного суду від 06.05.2026 задоволено клопотання Ужгородської міської ради про зупинення дії постанови Восьмого апеляційного господарського суду від 03.02.2026 у справі №30/9524/17 до закінчення її перегляду в касаційному порядку. Отже, вважає, що на час розгляду даної справи відсутніми є підстави для врахування висновків, викладених у постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03.02.2026 у справі №308/9524/17 під час перегляду рішення Господарського суду Закарпатської області від 17.09.2025 у справі №907/766/25.

Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.10.2025 року головуючим суддею (суддею-доповідачем) у справі №907/766/25 визначено суддю С.М. Бойко, суддів: Т.Б. Бонк, Г.Г. Якімець.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 03.11.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою малого приватного підприємства «Олеся» №06/10 від 06.10.2025 на рішення Господарського суду Закарпатської області від 17.09.2025 у справі №907/766/25. Розгляд справи постановлено здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Строки розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи.

Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) господарського судочинства відповідно до пункту 10 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (див. рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Таким чином, суд, враховуючи обставини справи, застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.

Межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Рішення Господарського суду Закарпатської області від 17.09.2025 у цій справі оскаржується відповідачем в повному обсязі.

Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанції

Як вказує позивач, рішенням Ужгородської міської ради (позивач) №1108 від 24.10.2013 затверджено малому приватному підприємству «Олеся» (відповідач) технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки з кадастровим номером 2110100000:18:002:0109 в натурі (на місцевості) та передано в оренду земельну ділянку площею 0,0610 га по вул. Минайська, будинок 16, для обслуговування торгово-офісного центру, строком до 24.10.2018.

В подальшому, рішенням Ужгородської міської ради №407 від 07.09.2021 затверджено малому приватному підприємству «Олеся» технічну документацію із землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 2110100000:18:002:0109 площею 0,0610 га для будівництва обслуговування інших будівель громадської забудови по вул. Минайська, будинок 16, зі зміною цільового призначення.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно вбачається (а.с.52), що будівля тунельної печі та садочного відділення літ. Л та частина літ. Л, Ю будівля техтозаписника літ Н, Н, розташовані за адресою м. Ужгород, вул. Минайська, буд. 16 належать на праві приватної власності МПП «Олеся», що підтверджується, зокрема, свідоцтвом про право власності №157 від 26.09.2021 виданого Ужгородською міською радою.

З витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-9969653752025 від 04.07.2025, земельна ділянка з кадастровим номером 2110100000:18:001:0109 , місце розташування Закарпатська область, Ужгородський район, м. Ужгород, вул.. Минайська, 16 відноситься до категорії земель житлової та громадської забудови, вид цільового призначення 03.15 для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови (а.с.41-51).

З посиланням на положення ст. 83 Земельного кодексу України, позивач вказує, що територіальна громада міста Ужгорода є власником земельної ділянки площею 0,0610 га з кадастровим номером 2110100000:18:001:0109 за адресою м. Ужгород, вул. Минайська, на підставі прямих норм діючого законодавства.

Користування земельною ділянкою з кадастровим номером 2110100000:18:001:0109 відповідачем належним чином не оформлено.

З Витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 22.05.2019, виданого Відділом в Ужгородському районі Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області вбачається, що нормативно грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 2110100000:18:001:0109 складає 1298653,40 грн (а.с.26).

З Витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок від 25.01.2022, виданого Управлінням надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області вбачається, що нормативно грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 2110100000:18:001:0109 складає 399983,10 грн (а.с.27).

З Витягу №НВ-2100042852023 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок сформованого 01.02.2023 вбачається, що нормативно грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 2110100000:18:001:0109 складає 459982,70 грн (а.с.28).

З Витягу №НВ-2100091812024 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок сформованого 14.02.2024 вбачається, що нормативно грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 2110100000:18:001:0109 складає 483 443,30 грн (а.с.29).

22.05.2025 Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради звернувся до МПП «Олеся» із вимогою №24.01-12/1424 (а.с.16-22) про повернення безпідставно збережених коштів, де вказано, що у процесі виїзного огляду земельної ділянки 08.05.2025 встановлено, що відсутніми є будь-які правочини, які б визначали правомірність використання земельної ділянки (з кадастровим номером 2110100000:18:001:0109), відповідно проведено розрахунок безпідставно збережених коштів у формі орендної плати за період з 01.09.2019 по 31.12.2024 на суму 142 574,89 грн (а.с.23). Запропоновано у місячний термін здійснити оплату коштів за фактичне використання земельної ділянки.

Оскільки відповідачем жодних дій щодо реєстрації права оренди чи іншого виду користування на земельну ділянку, якою він користується з моменту набуття права власності на нерухоме майно, зареєстровано не було, Ужгородська міська рада, заявила позовні вимоги про стягнення з відповідача суми безпідставно збережених грошових коштів за користування земельною ділянкою комунальної власності за період з 01.09.2019 по 31.12.2024.

Також, судом апеляційної інстанції встановлено, що рішенням Господарського суду Закарпатської області від 07.07.2021 у справі №907/778/20, яке набрало законної сили, за позовом Ужгородської міської ради до МПП «Олеся» задоволено частково позовні вимоги та стягнуто з МПП «Олеся на користь Ужгородської міської ради 30 866,42 грн боргу по оплаті за землю (кадастровий номер 2110100000:18:002:0109) за період з 01.01.2016 по 31.08.2019 за фактичне використання 0,0271 га а не 0,0610 га (а.с.53-62).

Норми права та висновки, якими суд апеляційної інстанції керувався при прийнятті постанови.

За умовами ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, відшкодування завданих збитків.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку із безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Правові підстави користування земельною ділянкою комунальної власності за змістом глави 15 ЗК України реалізується через право постійного користування або право оренди.

Частиною 1 ст. 93 і ст. 125 ЗК України передбачено, що право оренди земельної ділянки це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (п. "в" ч. 1 ст.96 ЗК України).

Принцип платного використання землі також передбачено ст. 206 ЗК України, за змістом якої використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (п.п. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (п.п. 14.1.72, 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Отже, законодавець розмежовує поняття "земельний податок" та "орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності" залежно від правових підстав передання прав землекористування такими ділянками.

Водночас згідно зі статтями 122 - 124 ЗК України, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Верховний Суд, розглядаючи спори у подібних правовідносинах, у своїх постановах також неодноразово звертав увагу на те, що виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.

Оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об`єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об`єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України.

Такий самий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц та від 20.09.2018 у справі №925/230/17.

Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у справі №922/2060/20 вказав, що із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, а тому саме із цієї дати у власника об`єкта нерухомого майна виникає обов`язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташоване. При цьому до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.

Судами встановлено, що з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 15.05.2025 №427088110 вбачається, що нерухоме майно Будівля тунельної печі та садочного відділення літ. Л та частина літ. Л, будівля техтозаписника літ. Н.Н. розташоване за адресою: Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Минайська, буд. 16 належить на праві приватної власності (відповідачу) з 26.09.2001 (а.с.52).

Таким чином, із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна, тобто з 26.09.2001, відповідач як власник такого майна став фактичним користувачем спірної земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, тому саме із цієї дати у відповідача виник обов`язок належно оформити правовідносини щодо користування земельною ділянкою (укласти відповідний договір та оформити речові права на земельну ділянку), а також обов`язок сплачувати за користування земельною ділянкою, на якій розташовано майно.

Відповідач не заперечує того, що він є власником нерухомого майна і відповідно користується земельною ділянкою, на якій воно розташоване, у спірний період в даній з 01.09.2019 по 31.12.2024 за відсутності оформленого згідно з вимогами чинного законодавства права користування земельною ділянкою, проте вважає, повинен сплачувати за площу 0,0271 га (під нерухомим майном і для його обслуговування), а не за 0,0610 га, як встановлено в позові.

Верховний Суд неодноразово викладав правову позицію, згідно з якою для вирішення спору щодо стягнення з власника об`єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів на підставі положень статей 1212 - 1214 ЦК України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об`єкт розташований, необхідно насамперед з`ясувати: 1) фактичного користувача земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянками у відповідний період, або наявність правової підстави для використання земельної ділянки у такого фактичного користувача; 2) площу земельної ділянки; 3) суму, яку мав би отримати власник земельної ділянки за звичайних умов, яка безпосередньо залежить від вартості цієї ділянки (її нормативно-грошової оцінки); 4) період користування земельною ділянкою комунальної власності без належної правової підстави.

Отже, встановлення саме таких обставин входить до предмета доказування у межах вирішення спору у цій справі.

Згідно із частинами 1 - 4, 9 статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6, 7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16.06.2021 у справі №922/1646/20 та від 04.03.2021 у справі №922/3463/19.

Як вбачається з матеріалів справи, спірна земельна ділянка, має кадастровий номер 2110100000:18:002:0109. На вказаній земельній ділянці розташований об`єкти нерухомого майна, що належить відповідачу.

Як зазначалось вище, позивач просить стягнути з відповідача на користь позивача 131208,00 грн за період з 01.09.2019 по 31.12.2024. Розрахунок цієї суми наведено позивачем вимозі №24.01-12/1424 від 22.05.2025 (а.с.16-22).

Відповідно до пунктів 289.1, 289.2 ст. 289 ПК України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за станом на 1 січня поточного року, що визначається за певною формулою.

Отже, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки підставою для перегляду розміру орендної плати, який у будь-якому разі не може бути меншим ніж установлено положеннями підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц дійшла висновку, що обов`язковими для визначення орендної плати є відомості у витягах з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок, про що також наголошено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17 (пункт 71).

Отже, витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки є належним та допустимим доказом, що підтверджує дані про нормативну грошову оцінку (вартість земельної ділянки), а інформація (дані), визначена у цьому витязі, є обов`язковою під час проведення розрахунку (визначення) орендної плати, суми, яку мав отримати власник земельної ділянки за звичайних умов. За правовим висновком, викладеним у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14.02.2022 у справі № 646/4738/19, витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки є належним та допустимим доказом, який підтверджує дані про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.

За правовим висновком, викладеним у п. 7.19, 7.25, 7.28 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 9.05/1680/20, постанові судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20, п. 38, 46, 51, 58 постанови Верховного Суду від 09.02.2022 у справі № 910/8770/19, п. 5.7, 5.10 постанови Верховного Суду від 14.09.2022 у справі № 904/4933/15, постанові Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 751/1543/19, витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки - це роздруковані за допомогою програмного забезпечення актуальні дані про земельну ділянку, які є у Державному земельному кадастрі та технічній документації з нормативної грошової оцінки земель станом на певну дату. Витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так за попередній період за умови, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період.

За правовим висновком, викладеним у п. 7.27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20, п. 50 постанови Верховного Суду від 09.02.2022 у справі № 910/8770/19, якщо певні обставини можуть підтверджуватися тільки конкретно визначеними законодавством доказами, то такі докази слід вважати допустимими. Якщо обставини, які входять до предмета доказування, можуть бути підтверджені або спростовані доказами безвідносно до конкретних засобів доказування, то ці докази вважаються належними.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що до позовної заяви долучено витяги з технічної документації про нормативно грошову оцінку землі за кадастровим номером 2110100000:18:002:0109 (а.с.26-29).

Відповідно до ч. 2 ст. 20 та ч. 3 ст. 23 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Скаржник в апеляційній скарзі стверджує, на необхідність врахування преюдиційних обставин, встановлених судом під час розгляду справи №907/778/20 за позовом Ужгородської міської ради до МПП «Олеся» щодо стягнення безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки з кадастровим номером 2110100000:18:002:0109 площею 0,0610 га, що знаходиться по вул. Минайській, 16 у період з 01.01.2016 по 31.08.2019. Зазначеним рішенням встановлено, що позивачем належними та допустимими доказами доведено факт використання земельної ділянки площею 0,0271 га під належним відповідачу нерухомим майном, а не всієї ділянки площею 0,0610 га, відповідно здійснено перерахунок заборгованості.

Згідно з приписами ст. 75 ГПК України преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: ці обставини встановлені судовим рішенням у господарській, цивільній чи адміністративній справі; і ці обставини оцінено судом як обставини преюдиційного характеру, а не як правова оцінка конкретної обставини чи факту. Тобто, правова оцінка, надана судом певному факту в іншій справі, не є обов`язковою для господарського суду (ч.7 ст. 75 ГПК України).

Згідно з положеннями ст. 377 ЦК України та ст. 120 ЗК України закріплено принцип цілісності об`єкта нерухомості, що збудований на земельній ділянці, а саме: земельна ділянка та будівля чи споруда на ній становлять єдиний об`єкт правового регулювання.

Незважаючи на те, що нежитлові будівлі не можуть бути відокремлені від земельних ділянок, на яких вони розташовані, ці положення законодавства регулюють правовий режим нерухомого майна та земельної ділянки, на якій воно знаходиться. Отже, користувач земельної ділянки зобов`язаний сплачувати за користування нею відповідно до положень ст. 206 ЗК України та оформити право користування земельною ділянкою.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі чи споруди був відомий ще за часів Давнього Риму (лат. superficies solo cedit — збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення як для обороту, так і для природи нерухомості. Нормальне використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, так само як і навпаки — використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій вони знаходяться.

Таким чином, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом повинні розглядатися як єдиний об`єкт права власності.

Звідси, власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята цим об`єктом. Аналогічну позицію викладено Верховним Судом у постанові від 15.12.2021 у справі № 924/856/20.

Факт розміщення на зазначеній земельній ділянці об`єкта нерухомого майна, що належить МПП “Олеся”, та відповідно факт використання цієї ділянки не заперечується сторонами справи.

Отже, наявними в матеріалах справи належними та допустимими доказами підтверджено, що МПП “Олеся” є фактичним користувачем земельної ділянки з кадастровим номером 2110100000:18:002:0109 загальною площею 0,0610 га за адресою: м. Ужгород, вул. Минайська, 16, без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав відповідно до ст. 125, 126 Земельного кодексу України.

Положення глави 15 ЗК України, статей 120, 125, 206 ЗК України та статті 1212 Цивільного кодексу України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташовано цей об`єкт, особа, яка придбала такий об`єкт, стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташоване це нерухоме майно. Відносини з фактичного користування земельною ділянкою без належного оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є кондикційними (цей правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17).

З огляду на викладене, відповідач, як фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування цією ділянкою, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.

При цьому варто зазначити, що сам факт направлення листа в 2016 році про відмову в підписанні договору оренди землі через невикористання вільної від майна частини земельної ділянки - не свідчить про невикористання цієї ділянки у спірний період.

Окрім формального звернення у 2016 році, відповідач не вживав жодних активних (передбачених законом) дій для розподілу земельної ділянки та оформлення договору оренди під майном товариства.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що особа, яка законно набула у власність будівлю чи споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під цією будівлею чи спорудою після їх набуття (див. постанови від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, провадження № 12-143гс18 (пункт 8.17); від 05.12.2018 у справі № 713/1817/16-ц, провадження № 14-458цс18 (пункт 61); від 18.12.2019 у справі № 263/6022/16-ц, провадження № 14-438цс19 (пункт 42)).

Зазначена земельна ділянка була відведена в 2013 році саме МПП “Олеся” для обслуговування торгово-офісного центру. Рішенням Ужгородської міської ради № 1108 від 24.10.2013 (пункт 2.4) МПП “Олеся” була затверджена технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки з кадастровим номером 2110100000:18:002:0109 в натурі (на місцевості), а також передано в оренду земельну ділянку площею 0,0610 га по вул. Минайській, 16 для обслуговування торгово-офісного центру строком до 24.10.2018. Ці обставини описані та встановлені в рішенні Господарського суду Закарпатської області від 07.07.2021 у справі № 907/778/20.

Відтак, з даного вбачається, що МПП “Олеся” не було позбавлене можливості сформувати земельну ділянку, необхідну для обслуговування та експлуатації належного їй об`єкта нерухомого майна.

Таким чином, з огляду на триваючу пасивну поведінку відповідача, а також враховуючи, що земельну ділянку було сформовано в інтересах і для обслуговування нерухомого майна (торгово-офісного центру), що належить і належала МПП “Олеся”, вбачається висновок, що використання такої ділянки не може ставитись під сумнів.

Щодо заяви скаржника про те, що постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03.02.2026 у справі №308/9524/17 визнано протиправним та нечинним рішення Ужгородської міської ради від 14.07.2014 №1398 «Про затвердження технічної документації по нормативній грошовій оцінці земель населеного пункту м. Ужгорода Ужгородської міської ради», відповідно до якого був здійснений розрахунок безпідставно збережених коштів, апеляційний господарський суд зазначає таке.

Стаття 269 ГПК України імперативно визначає межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Зазначена постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03.02.2026 у справі №308/9524/17 не існувала на момент вирішення відповідного спору в суді першої інстанції.

Така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України незалежно від причин неподання відповідачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів (аналогічна правова позиція з цього питання викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 911/3250/16, від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17, від 06.03.2019 у справі № 916/4692/15, від 11.09.2019 у справі № 922/393/18, від 21.01.2021 у справі № 908/3359/19).

Відтак, суд апеляційної інстанції в контексті позовних вимог, врахувавши затверджену на той час нормативну грошову оцінку в період з 01.09.2019-31.12.2024 встановив, що Ужгородською міською радою не одержано в даний період доходів у розмірі 131 208,00 грн, згідно розрахунку позивача (а.с.6), який є арифметично вірним.

Таким чином, під час здійснення апеляційного провадження у справі доводи скаржника в апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження.

Заперечення позивача, наведені у відзиві на апеляційну скаргу відповідають з`ясованим апеляційним судом обставинам по справі, доказам та вимогам норм матеріального права, а тому враховані судом апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Рішення Господарського суду Закарпатської області від 17.09.2025 у справі №907/766/25 прийнято з дотриманням вимог норм матеріального і процесуального права, а тому підлягає залишенню без змін.

Апелянтом не спростовано висновки суду першої інстанції, які тягнуть за собою наслідки у вигляді скасування прийнятого судового рішення, оскільки не доведено неправильного застосування норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції виходить з того, що Європейським судом з прав людини у рішенні Суду у справі «Трофимчук проти України» № 4241/03 від 28.10.2010 зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Судові витрати.

У зв`язку з залишенням апеляційної скарги без задоволення, апеляційний господарський суд на підставі ст. 129 ГПК України дійшов до висновку про покладення на апелянта витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 86, 129, 236, 254, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

апеляційну скаргу МПП «Олеся» від 06.10.2025 №06/10 – залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Закарпатської області від 17.09.2025 у справі №907/766/25 – залишити без змін.

Судовий збір за розгляд справи в апеляційному порядку покласти на апелянта.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Порядок та строки оскарження постанов апеляційного господарського суду до касаційної інстанції визначені ст.ст. 287-289 ГПК України.

Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Головуючий (суддя-доповідач) С.М. Бойко

Судді Т.Б. Бонк

Г.Г. Якімець