Постанова від 07 червня 2026 р. у справі №909/1237/24 — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 909/1237/24

Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:

Головуючого (судді-доповідача) Якімець Г.Г.,

Суддів: Бойко С.М., Бонк Т.Б.,

за участю секретаря судового засідання Кришталь М.Б.,

та представників:

від позивача – Гонта М.С.

від відповідача (скаржника) – Шиманська Н.С.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Спілка забудівників-ІВ” від 28 квітня 2026 року

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 14 квітня 2026 року (повний текст підписано 16.04.2026), суддя Малєєва О.В.

у справі № 909/1237/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Торгова група “АРС-Кераміка”, м. Тернопіль

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Спілка забудівників-ІВ”, м. Івано-Франківськ

про стягнення 4 019 447,01 грн

встановив:

23 грудня 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгова група «АРС-Кераміка» звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до відповідача – Товариства з обмеженою відповідальністю «Спілка забудівників-ІВ» про стягнення 4 019 447,01 грн – заборгованості за договором купівлі-продажу, з яких: 1 679 852,66 грн – основний борг; 1 684 224,23 грн – пеня; 487 384,86 грн – інфляційні втрати та 167 985,26 грн – штраф.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 14 квітня 2026 року у справі № 909/1237/24 позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 2 167 237,52 грн, з яких 1 679 852,66 грн - заборгованість за поставлений товар, 487 384,86 грн - інфляційні втрати. У задоволенні решти позовних вимог (в частині стягнення 1 684 224,23 грн – пені та 167 985,26 грн – штрафу) суд відмовив. Здійснено розподіл судових витрат (судового збору).

Рішення суду мотивоване тим, що відповідач не здійснив оплату за поставлений товар за видатковими накладними від 29.04.2022 № 202/3, № 203/3, № 210/3, № 211/3 на загальну суму 1 679 852,66 грн. Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, суд виснував, що поставка товару за вказаними видатковими накладними здійснювалась не на підставі договору; в накладних вказана інша підстава поставки, а договір не передбачає оформлення будь-яких розхідних накладних, і позивач не представив згаданих документів. Поряд з цим, суд у рішенні зазначив, що відповідач не довів, що видаткові накладні підписані не його директором. У висновку експерта від 26.09.2025 № 2797-Е вказано на неможливість встановити, чи були підписи на досліджуваних документах виконані саме директором відповідача чи іншою особою. Водночас всі видаткові накладні містять круглу печатку відповідача. Також судом взято до уваги, що реальність господарської операції та наявність спірного товару у позивача підтверджується даними внутрішнього бухгалтерського обліку, зокрема картками рахунку 281 ("Товари") за квітень 2022 року, де відображено придбання відповідних ТМЦ у постачальників, їх переміщення на склад у м. Івано-Франківську та подальшу реалізацію відповідачу; також факт заборгованості зафіксовано у відомості по рахунку 361 ("Розрахунки з вітчизняними покупцями"), де відповідач обліковується як боржник на суму 1 679 852,66 грн. Враховуючи те, що судом встановлено, що спірна поставка відбулася не на підставі договору, суд відмовив у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача пені та штрафу.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, відповідач – Товариства з обмеженою відповідальністю «Спілка забудівників-ІВ» звернулося до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 14 квітня 2026 року у справі № 909/1237/24 та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Зокрема, зазначає, що між сторонами відсутні будь-які правовідносини, як договірні, так і позадоговірні. Наголошує, що відповідач не підписував ні договір купівлі-продажу з відстрочкою, ні видаткові накладні. Разом з цим, звертає увагу, що підставою позову позивачем визначено договір, в той час як суд вийшов за межі позовних вимог та стягнув з відповідача заборгованість за накладними, визнавши поставку позадоговірною. Також вважає, що судом безпідставно взято до уваги картки рахунку 281, журнал-ордер і відомість по рахунку 361, оскільки такі не підтверджують факт поставки товару відповідачу та не відображають господарських операцій між сторонами. Щодо наявності на накладних печатки відповідача наголошує, що така не є обов`язковою, відтак, не створює юридичних наслідків. Наголошує, що у матеріалах справи відсутні будь-які інші докази поставки товару відповідачу, крім видаткових накладних, підписання яких ним заперечується.

Також до апеляційної скарги відповідач долучив клопотання про призначення повторної судової експертизи.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги відповідача, а оскаржуване рішення залишити без змін. Зокрема, зазначає, що суд першої інстанції не змінював предмет та підставу позову, а лише надав правову кваліфікацію фактичним правовідносинам, що склалися між сторонами, що є виключно прерогативою суду відповідно до принципу jura novit curia («суд знає закони»). Також наголошує, що видаткові накладні, які судом взято до уваги, містяться усі обов`язкові реквізити первинного документа за ч.2 ст.9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»: назву документа, дату складання, найменування сторін, зміст і обсяг операції, одиницю виміру, кількісні та вартісні показники, підпис у графі «Отримав(ла)»; крім цього, такі накладні засвідчені круглими печатками обох сторін, у тому числі печаткою апелянта; містять у графі «отримав(ла)» написане прописом «Стиранка І.І.» - прізвище та ініціали діючого директора апелянта. Також вважає правильним висновок суду про відмову в призначенні повторної експертизи, оскільки відсутні сумніви у правильності висновку експерта.

Представник відповідача (скаржника) в судовому засіданні підтримав подане раніше клопотання про призначення у справі повторної судової експертизи, просив таке задоволити. Зокрема, апелянт просив призначити у справі повторну судову експертизу, проведення якої доручити Одеському науково-дослідному експертно-криміналістичному центру МВС України. На вирішення експертизи скаржник просив поставити наступні питання: 1) Чи виконано підпис на четвертій сторінці договору купівлі-продажу з відстрочкою без номера від 01.03.2022 у розділі покупець ТОВ "Спілка забудівників-ІВ" у графі "за покупця" – ОСОБА_1 ? 2) Чи виконано підпис на документі - видатковій накладній № 202/3 від 29.04.2022 на суму 438 204,10 грн у графі "Отримав(ла)" - ОСОБА_1 ? 3) Чи виконано підпис на документі - видатковій накладній № 203/3 від 29.04.2022 на суму 518 029 грн у графі "Отримав(ла)" - ОСОБА_1 ? 4) Чи виконано підпис на документі - видатковій накладній № 210/3 від 29.04.2022 на суму 338 488,30 грн у графі "Отримав(ла)" - ОСОБА_1 ? 5) Чи виконано підпис на документі - видатковій накладній № 211/3 від 29.04.2022 на суму 385 131,26 грн у графі "Отримав(ла)" - ОСОБА_1 ? Клопотання обґрунтоване необхідністю встановлення обставин, що є визначальними і ключовими у цій справі, а саме: підписання/непідписання керівником відповідача договору та видаткових накладних, що є підставою цього позову.

Представник позивача проти задоволення клопотання відповідача заперечив, зазначивши, що представник відповідача заявляв аналогічне клопотання до суду першої інстанції і таке правомірно було відхилено судом. В іншому випадку призначення повторної експертизи, на його думку, свідчитиме про затягування розгляду справи.

Розглянувши клопотання відповідача про призначення повторної судової експертизи, колегія суддів відмовила у задоволенні такого та погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що наявний у матеріалах справи висновок експерта № 2797-Е від 26.09.2025 складений із дотриманням вимог ЗУ "Про судову експертизу" та положень Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень. Водночас, відповідно до ч.2 ст.107 ГПК України суд за клопотанням учасника справи може призначити повторну експертизу, доручивши її проведення іншим експертам, - за наявності сумнівів у правильності висновку експерта (необґрунтованість, суперечність з іншими матеріалами справи тощо). Відтак, колегія суддів не вбачає підстав для призначення повторної експертизи у цій справі. Водночас, за змістом статті 104 ГПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. У клопотанні відповідач також просить зупинити провадження у справі на час проведення експертизи.

Згідно з п.7 ч.1 ст.129 Конституції України однією із засад здійснення судочинства встановлено розумні строки розгляду справи судом.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення Європейського суду з прав людини від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції"). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Виходячи з аналізу положень статті 2 ГПК України, на господарське судочинство покладено обов`язок забезпечення розумності строків розгляду справ, а на сторони - неприпустимість зловживання процесуальними правами.

Враховуючи наведені положення законодавства, за встановлених судом вище обставин щодо необґрунтованості підстав для призначення повторної експертизи, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про призначення повторної судової експертизи та зупинення апеляційного провадження у справі.

Представник відповідача (скаржника) в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав, просив задоволити у повному обсязі: скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 14 квітня 2026 року у справі № 909/1237/24 та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, з підстав, наведених в апеляційній скарзі.

Представник позивача в судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечив, просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача – без задоволення, з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу.

Західний апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного:

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, у матеріалах справи міститься договір купівлі-продажу з відстрочкою, укладений 01.03.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгова група "АРС-Кераміка" (в тексті договору – продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Спілка забудівників-ІВ" (в тексті договору – покупець), відповідно до умов якого, а саме: п.1.1 продавець приймає на себе зобов`язання передати у власність покупця матеріальні цінності (будівельні, оздоблювальні матеріали та інше) (в тексті договору – товар), а покупець - прийняти та оплатити зазначений товар.

У п.1.2 Договору визначено, що товар, який передається у власність покупця за даним договором супроводжується наступною документацією: а) видаткова накладна, в якій зазначається перелік, кількість та вартість переданого за договором товару, а також сума, яку продавець повинен за нього сплатити.

Відповідно до п.1.4 Договору загальна кількість та вартість товару за поточний рік визначається як сума кількості та вартості товару, отриманого за всіма видатковими накладними за поточний рік.

Кількість та вартість замовленого покупцем відповідно до п.2.2 договору товару зазначається у видатковій накладній, яка оформляється продавцем на ім`я покупця і передається представнику останнього одночасно з передачею замовленого товару (п.2.3 Договору).

Згідно з п.2.6 Договору право власності у покупця на товар, який є предметом договору, виникає з моменту його повної оплати покупцем. Фактична передача товару відбувається на складі продавця, якщо сторони не домовляться про інше за видатковою накладною, підписаною покупцем (уповноваженою особою покупця). Видаткові документи засвідчуються, за наявності, круглими печатками або відповідними штампами (зразки яких надаються сторонами) сторін та підписами уповноважених осіб, які здійснюють операції з приймання-передачі товару.

Пунктами 2.7, 2.8 Договору передбачено, що розрахунки за договором здійснюються у національній валюті України – гривні в безготівковий формі. Товар, що переданий покупцеві за договором, повинен бути повністю сплачений не пізніше 30 календарних днів з моменту фактичної передачі покупцю товарy.

У відповідності до п.4.3 Договору за порушення терміну розрахунку з продавцем, передбаченого п.2.8 договору, покупець сплачує на користь останнього пеню в розмірі 0,5% від суми заборгованості за договором за кожний день прострочення, починаючи з першого дня такого прострочення, а також штраф у розмірі 10% від суми заборгованості. При цьому пеня нараховується протягом всього часу існування заборгованості.

Судом встановлено, що від продавця договір підписав Бойко І.Я., підпис якого засвідчено круглою печаткою позивача; від покупця договір підписано не вказаною особою, підпис якої засвідчено круглою печаткою відповідача. Повноваження Бойко І.Я. підтверджуються наданою позивачем довіреністю.

Крім цього, судом встановлено, що позивач, як постачальник, передав, а відповідач, як отримувач, прийняв товар загальною вартістю 1 679 852,66 грн, за видатковими накладними від 29.04.2022: № 202/3 на суму 438 204,10 грн, № 203/3 на суму 518 029,00 грн, № 210/3 на суму 338 488,30 грн, № 211/3 на суму 385 131,26 грн.

Підстава передачі товару у цих накладних вказана "Розхід накладна 202 (29.04.2022","Розхід накладна 203 (29.04.2022)", "Розхід накладна 210 (29.04.2022)", "Розхід накладна 211 (29.04.2022)", відповідно.

У всіх накладних у графі "Отримав(ла)" міститься підпис, засвідчений круглою печаткою відповідача, прописом написано " ОСОБА_1 " (директор відповідача). Також надруковано "довіреність сер. № від 29.04.2022".

Докази оплати вказаного вище товару у матеріалах справи відсутні.

Претензією від 03.10.2023 року позивач просив відповідача сплатити заборгованість в сумі 1 679 852,66 грн протягом 7-ми днів з моменту отримання претензії. В претензії міститься посилання на договір купівлі-продажу з відстрочкою від 01.03.2022 та видаткові накладні від 29.04.2022 за №№ 202, 203, 210, 211.

Листом від 13.10.2023 відповідач провив позивача надати копії документів, а саме: договору купівлі-продажу з відстрочкою та видаткових накладних, а також товаро-транспортних накладних.

У грудні 2024 ТОВ «Торгова група «АРС-Кераміка» звернулося до суду з цим позовом про стягнення з ТОВ «Спілка забудівників-ІВ» 4 019 447,01 грн – заборгованості за договором купівлі-продажу, з яких: 1 679 852,66 грн – основний борг; 1 684 224,23 грн – пеня; 487 384,86 грн – інфляційні втрати та 167 985,26 грн – штраф.

Відповідно до висновку експерта № 2797-Е від 26.09.2025, складеного судовим експертом Савчук О.Ю., за результатами проведення судово - почеркознавчої експертизи, призначеної судом першої інстанції, встановити ким, самим ОСОБА_1 чи іншою особою, виконано підписи від його імені, розташовані у розділі «Підписи сторін» в рядку «за покупця» на зворотній стороні другого аркуша договору купівлі-продажу з відстрочкою від 01.03.2022, а також підписи від його імені, розташовані в рядках «Отримав(ла)» видаткових накладних № 211/3, № 202/3, № 203/3; № 210/3 від 29.04.2022, не виявляється можливим з підстав, викладених у дослідницькій частині висновку.

Згідно з ч.ч.1,2 ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу ч.ч.1,4 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Частиною 1 ст.206 ЦК України передбачено, що усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Відповідно до ч.1 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Згідно з ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, а у відповідності до ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст.655 ЦК України).

В силу положень ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч.1 ст.692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як правильно встановлено судом, позивач, як постачальник, передав, а відповідач, як отримувач, прийняв товар загальною вартістю 1 679 852,66 грн, на підставі видаткових накладних від 29.04.2022: № 202/3 на суму 438 204,10 грн, № 203/3 на суму 518 029,00 грн, № 210/3 на суму 338 488,30 грн, № 211/3 на суму 385 131,26 грн, однак, відповідач після прийняття такого товару не здійснив його оплату.

Водночас судом встановлено, що поставка товару за вказаними видатковими накладними здійснювалась не на підставі договору, оскільки в таких накладних не міститься посилання на договір та вказана інша підстава («розхід накладні»), а умови договору купівлі-продажу з відстрочкою від 01.03.2022 не передбачають оформлення будь-яких розхідних накладних.

Поряд з тим, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відхилення доводів відповідача щодо непідписання директором товариства в тому числі і зазначених вище видаткових накладних.

Так, у висновку експерта № 2797-Е від 26.09.2025 за результатами проведення судово - почеркознавчої експертизи, призначеної судом першої інстанції, не виявляється можливим встановити ким, самим ОСОБА_1 чи іншою особою, виконано підписи від його імені, на договорі купівлі-продажу з відстрочкою від 01.03.2022 та видаткових накладних № 211/3, № 202/3, № 203/3; № 210/3 від 29.04.2022.

Водночас судом встановлено, що всі видаткові накладні містять круглу печатку товариства відповідача.

З приводу наведеного судом правомірно взято до уваги висновки Верховного Суду в постанові від 09.04.2025 у справі № 916/105/24 про те, що відповідно до ст.58-1 ГК України (у відповідній редакції) суб`єкт господарювання може мати печатки. Для виготовлення печаток одержання будь-яких документів дозвільного характеру не передбачається. Згідно з п. 65, 68, 72, 73 Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять службову інформацію, затвердженої постановою КМУ від 27.11.1998 № 1893 (у відповідній редакції) особи, що персонально відповідають за облік і зберігання печаток, штампів і бланків, призначаються наказами керівників організацій. Печатки і штампи повинні зберігатися у сейфах або металевих шафах. Бланки дозволяється зберігати у шафах, що надійно замикаються та опечатуються. Печатки і штампи, виготовлені з дозволу органів МВС, здаються для знищення цим органам за місцезнаходженням організацій. У разі втрати печаток і штампів керівники організацій зобов`язані негайно повідомити про це органи МВС та вжити заходів для їх розшуку. При цьому, встановивши наявність відбитку печатки сторони на договорі, враховуючи, що відповідні особи зазначених учасників справи несуть повну відповідальність за законність використання їх печаток, зокрема, при нанесенні її відтиску на договорах, актах, суди не можуть залишати поза увагою питання щодо встановлення обставин існування/відсутності подій втрати печатки або її викрадення чи протиправності використання печатки іншими особами. Між тим з`ясування зазначених питань і оцінка пов`язаних з ними доказів має істотне значення для вирішення відповідного спору, оскільки печатка відноситься до даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у вчиненні відповідного правочину. Аналогічні висновки наведено у постановах Верховного Суду від 03.02.2020 у справі № 909/1073/17, від 23.07.2019 у справі № 918/780/18, від 06.11.2018 у справі № 910/6216/17, від 24.02.2021 у справі № 926/2308/19, від 05.12.2018 у справі № 915/878/16.

Підприємство не зобов`язане проставляти відтиск печатки на первинному документі, якщо правила складання такого документа прямо цього не передбачають, а тому підприємство самостійно вирішує здійснювати свою діяльність з печаткою чи без неї.

Відсутність у видаткових накладних назви посади особи, яка отримала товар за цією накладною, за наявності підпису у цій накладній, який засвідчений відтиском печатки покупця, не може свідчить про те, що такі видаткові накладні є неналежними доказами у справі. Відтиск печатки на видаткових накладних є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими накладними (висновок Верховного Суду в постанові від 03.02.2020 у справі № 909/1073/17).

Відтак, враховуючи наявність відбитку печатки товариства відповідача на видаткових накладних, оскільки, відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на видаткових накладних, а також враховуючи що відповідач не довів фактів протиправності використання своєї печатки чи доказів її втрати, так само як і не надав доказів звернення до правоохоронних органів, у зв`язку з втратою чи викраденням печатки, відтак, судом встановлено відсутність підстав вважати, що печатка товариства відповідача використовувалася, в тому числі і на спірних накладних, проти його волі.

Також судом правомірно взято до уваги дані внутрішнього бухгалтерського обліку, зокрема картки рахунку 281 ("Товари") за квітень 2022 року, де відображено придбання відповідних ТМЦ у постачальників, їх переміщення на склад у м. Івано-Франківську та подальшу реалізацію відповідачу, що додатково підтверджує реальність господарської операції та наявність спірного товару на час поставки у позивача. Водночас факт заборгованості відповідача зафіксовано у відомості по рахунку 361 ("Розрахунки з вітчизняними покупцями"), де відповідач обліковується як боржник на суму 1 679 852,66 грн.

В апеляційній скарзі відповідач не погоджується з висновком суду першої інстанції про долучення таких доказів до матеріалів справи, однак, апеляційним судом не встановлено порушень судом норм процесуального права. Разом з тим, суд першої інстанції погодився з висновком аудитора ТОВ "ОРВІ-АУДИТ", наданого відповідачем, про те, що облікові регістри самі по собі не підтверджують факт відвантаження товару. Такий висновок відповідає положенням ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Картки рахунку 281 та Журнал-ордер по рахунку 361 дійсно є внутрішніми обліковими регістрами, які лише систематизують інформацію. Проте, судом взято до уваги такі докази у сукупності з іншими, що містяться у матеріалах справи (в тому числі і самими видатковими накладними, які містять всі необхідні реквізити первинного документа: дату, зміст операції, кількісні та вартісні показники, підписи та відтиски печаток); разом з тим, картки рахунків та журнал-ордер є похідними доказами; останні підтверджують, що господарські операції, оформлені вищезгаданими видатковими накладними, були належним чином відображені в бухгалтерському обліку позивача, товар був списаний із балансу, а заборгованість відповідача зафіксована в регістрах синтетичного та аналітичного обліку.

Крім цього, щодо податкового статусу позивача судом встановлено, що на момент здійснення поставки (квітень 2022 року) позивач перебував на спрощеній системі оподаткування (єдиний податок 2%), що згідно з нормами Податкового кодексу України передбачало призупинення реєстрації платником ПДВ та звільнення від обов`язку реєстрації податкових накладних, що спростовує доводи відповідача про відсутність зареєстрованих податкових накладних у системі ЄРПН.

Щодо доводів відповідача про відсутність товарно-транспортних накладних, представником позивача надано пояснення, що передача товару здійснювалась на складі продавця (самовивіз). Поряд з тим, судом встановлено, що у видаткових накладних зазначено дані про постачальника: ТОВ «Торгова група «АРС-Кераміка» Івано-Франківський структурний підрозділ – м. Івано-Франківськ, вул. Кобилянської, 56. Вказана адреса також зазначена у накладних у розділі «Місце складання».

Колегія суддів також відхиляє доводи апелянта про те, що суд першої інстанції при вирішенні цього спору вийшов за межі позовних вимог (в частині підстав позову), оскільки як вбачається з позовної заяви підставою позову у цій справі є порушення відповідачем обов`язку щодо оплати поставленого товару за договором купівлі-продажу з відстрочкою від 01.03.2022 та видатковими накладними від 29.04.2022 за №№ 202, 203, 210, 211. Позивач обґрунтовує поставку товару саме вказаними накладними та долучає такі до позовної зави. З огляду на наведене, колегія суддів не вбачає порушень норм процесуального права судом першої інстанції.

Господарським процесуальним кодексом України закріплені основні засади господарського судочинства, зокрема у силу принципів рівності, змагальності та диспозитивності (статті 7, 13, 14 ГПК України) обов`язок з доведення обставин, на які посилається сторона, покладається на таку сторону.

Основні положення про докази та доказування, наведені у главі 5 ГПК України, передбачають, що докази мають бути досліджені та оцінені судом з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та вірогідності.

При цьому, відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Належність доказів – це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини. При цьому, питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

Тобто з усіх наявних у справі доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв`язок із фактами, що підлягають установленню при вирішенні спору. Отже, належність доказів нерозривно пов`язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову.

Належність, як змістовна характеристика та допустимість, як характеристика форми, є властивостями доказів, оскільки вони притаманні кожному доказу окремо і без їх одночасної наявності жодний доказ не може бути прийнятий судом.

Згідно зі статтею 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що судам слід враховувати, що допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні або не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст.78 ГПК України).

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Одночасно статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Зважаючи на обставини, встановлені судом у цій справі, враховуючи досліджені судом докази, що містяться у матеріалах справи та надані сторонами пояснення, колегія суддів вважає доцільним при вирішенні цієї справи застосувати такий стандарт доказування, як «вірогідність доказів», у зв`язку з чим, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, оскільки встановлені судом обставини на підставі наданих позивачем доказів в їх сукупності та кожен окремо, щодо існування між сторонами правовідносин з поставки товару за накладними від 29.04.2022 № 202/3, № 203/3; № 210/3 № 211/3 на суму 1 679 852,66 грн, є більш вірогідними, аніж протилежні, які вказувалися відповідачем протягом розгляду спору.

Судом встановлено, що відповідач не здійснив оплату за поставлений позивачем товар в сумі 1 679 852,66 грн.

Поряд з тим, згідно з ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.2 ст.612 ЦК України).

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч.1 ст.692 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на наведене, враховуючи невиконання відповідачем свого обов`язку щодо оплати товару за спірними накладними, виходячи з меж позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку про підставність та обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 487 384,86 грн – інфляційних втрат на підставі ч.2 ст.625 ЦК України.

Враховуючи все наведене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача 1 679 852,66 грн – заборгованості за поставлений товар та 487 384,86 грн – інфляційних втрат.

Доводи скаржника про скасування рішення місцевого господарського суду є безпідставними.

Рішення суду першої інстанції прийняте у відповідності з вимогами діючого законодавства, а тому підстав для його скасування апеляційний господарський суд не вбачає.

Відповідно до ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Статтею 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційної скарги – без задоволення.

Судовий збір за подання апеляційної скарги, у відповідності до ст.129 ГПК України, покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст.236, 270, 275, 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд,

ухвалив:

Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 14 квітня 2026 року у справі № 909/1237/24 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Спілка забудівників-ІВ» – без задоволення.

Матеріали справи № 909/1237/24 повернути до Господарського суду Івано-Франківської області.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку у відповідності до вимог ст.ст.286-291 ГПК України.

Повну постанову складено 12 червня 2026 року

Головуючий (суддя-доповідач) Якімець Г.Г.

Суддя Бойко С.М.

Суддя Бонк Т.Б.