Постанова від 11 червня 2026 р. у справі №909/1434/25 — Західний апеляційний господарський суд

Суд: Західний апеляційний господарський суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Господарське

Категорія: про приватну власність, з них

Дата: 11 червня 2026 р.

Справа: №909/1434/25

Суддя: Міліціанов Роман Валерійович

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 909/1434/25

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії: головуючий суддя Міліціанов Р.В., судді Іванчук С.В., Ржепецький В.О., розглянувши без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 12.03.2026 у справі

за позовом Фізичної особи - підприємця Кліща Миколи Миколайовича, м. Рогатин, Івано - Франківська область,

до ОСОБА_1 , м. Миколаїв, Львівської область

про стягнення 58 960,57 грн

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 12.03.2026 у справі №909/1434/25 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Лехович Олександри Володимирівни на користь ФОП Кліща Миколи Миколайовича 27 160,83 грн, з яких: 26 485,97 грн основного боргу та 674,86 грн пені, 1 115,90 грн судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

06.04.2026, не погодившись з Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області, ОСОБА_1 звернулася до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить: Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 12.03.2026 р. у справі № 909/1434/25 в частині задоволених позовних вимог скасувати. Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 13.04.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою скаргу Лехович Олександри Володимирівни на Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 12.03.2026 у справі без повідомлення учасників процесу.

20.04.2026 надійшов відзив (вх. №01-04/3248/26) на апеляційну скаргу.

Апеляційну скаргу розглянуто в межах процесуальних строків, визначених ст. 273 ГПК України.

1. Короткий зміст позовних вимог.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов договору оренди нерухомого майна в частині вчасної та повної сплати орендних платежів на суму 26485,97 грн за період березень-серпень 2025 рр. Крім того, на підставі п. 10.2 договору позивач нарахував відповідачу 32 474,60 грн пені за порушення грошового зобов`язання.

2. Короткий зміст оскаржуваного процесуального рішення суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 12.03.2026 у справі №909/1434/25 позов задоволено частково. Стягнуто з Лехович Олександри Володимирівни на користь Фізичної особи - підприємця Кліща Миколи Миколайовича 27 160 (двадцять сім тисяч сто шістдесят) грн 83 коп., з яких: 26 485 (двадцять шість тисяч чотириста вісімдесят п`ять) грн 97 коп. основного боргу та 674 (шістсот сімдесят чотири) грн 86 коп. пені, а також 1 115 (одну тисячу сто п`ятнадцять) грн 90 коп. судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що прийняття відповідачкою від позивача в оренду майна, вказаного в акті приймання-передачі нежитлового приміщення від 26.09.2022, є підставою виникнення у відповідача зобов`язання сплачувати орендні платежі на умовах, вказаних в п.3.2. договору оренди - до 10 числа поточного місяця на підставі рахунку, виставленого орендодавцем.

Доказів сплати рахунків, якими визначено суми орендних платежів, матеріали справи не містять.

Посилання відповідачки на те, що вона не підписувала акту приймання-передачі об`єкта оренди до договору №26-09/2022 від 26.09.2022, а поданий позивачем акт приймання-передачі нежитлового приміщення від 20.09.2022 до договору №20-09/2022 від 20.09.2022, який має виправлення не стосується предмету та підстав даного позову, судом першої інстанції оцінено критично, оскільки об`єкт оренди, за підписаним сторонами актом приймання-передачі нежитлового приміщення повністю співпадає з об`єктом оренди, який зазначений в укладеному сторонами договорі оренди нерухомого майна №26-09/2022 від 26.09.2022, а зазначення в акті приймання-передачі прізвища орендаря "Олехович", а не "Лехович", узгоджується з вказаним у цьому ж акті реєстраційним номером облікової картки платника податків НОМЕР_1 , який вказаний і у договорі, що дає можливість ідентифікувати особу орендаря.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що наявні в акті приймання-передачі нежитлового приміщення виправлення мають характер технічних помилок та самі по собі не спростовують факту приймання-передачі нежитлового приміщення, яке є об`єктом оренди за укладеним між сторонами договором оренди нерухомого майна №26-09/2022 від 26.09.2022.

Місцевий суд провів перерахунок пені (з врахуванням подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня), не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем кожного з періодів (30 днів), і стягнеув з відповідача на користь позивача 674 грн 86 коп.

У задоволенні решти вимог зі сплати пені суд відмовив у зв`язку з необґрунтованістю.

3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Лехович Олександра Володимирівна звернулася до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить: Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 12.03.2026 р. у справі № 909/1434/25 в частині задоволених позовних вимог скасувати. Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Мотиви апеляційної скарги:

- місцевий господарський суд використав при винесення оскаржуваного рішення неналежний доказ – Акт приймання-передачі нежитлового приміщення від 20.09.2022 до договору оренди №20-08/2022, який двома сторонами договору не підписувався, містить багато помилкових даних (дати, виправлення ручкою, тощо);

- оскаржуваним рішенням з відповідача стягнуто оплату за липень-серпень 2025, тоді як господарська діяльність ФОП припинена 30.06.2025;

- акти наданих послуг в межах цього договору не складалися.

- відповідачка не здійснювала жодних оплат згідно договору оренди майна №26-09/2022 від 26.09.2022 починаючи з вересня 2022 року і позивачем не виставлялися жодні рахунки на оплату до квітня 2025. Рахунок за березень 2025 надісланий відповідачці лише 08.04.2025. Крім того, виставлені рахунки не відображають реальних господарських відносин з користування об`єктом оренди.

4. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Відповідачем подано відзив (вх. №01-04/3248/26 від 20.04.2026) на апеляційну скаргу, у якому вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, таким, що не підлягає скасуванню.

Заяви про приєднання до апеляційної скарги не надходили (ст. 265 ГПК України).

5. Межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (стаття 269 ГПК України).

6. Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставин, а також обставин, встановлені судом апеляційної інстанції.

26.09.2022 між Фізичною особою - підприємцем Кліщем Миколою Миколайовичем (орендодавець) та Фізичною особою - підприємцем Лехович Олександрою Володимирівною (орендар) укладено договір оренди нерухомого майна №26-09/2022, відповідно до якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування на умовах оренди нерухоме майно - нежитлові приміщення: XXXV, XLIIA та пропорційно до орендованих площ площі загального користування, загальною площею 22 м.кв., які розміщені в будівлі, що розташована за адресою: Україна, Івано-Франківська область, Рогатинський район, вул. Галицька, 68 А (далі - об`єкт оренди).

Згідно з п. 2.1 договору, вступ орендаря у володіння та користування об`єктом оренди настає одночасно з підписанням сторонами договору та акта приймання-передачі об`єкта оренди.

За змістом п. 3.1 договору, розмір орендної плати за місяць орендного користування разом з експлуатаційними витратами становить 3 170 грн 00 коп.

У п. 3.2 договору визначено, що орендна плата разом з експлуатаційними витратами та компенсація за комунальні послуги сплачується орендарем щомісячно до 10 числа поточного місяця на підставі рахунку, виставленого орендодавцем.

Розмір орендної плати за кожен наступний місяць визначається шляхом корегування розміру орендної плати за попередній місяць помножений на індекс інфляції при індексу споживчих цін вище 100%. При індексу споживчих цін нижче 100% орендна плата за наступний місяць залишається на рівні попереднього місяця. При цьому сторони погодились, що така зміна орендної плати відбуватиметься без укладення будь-яких змін та доповнень до цього договору (п. 3.3 договору).

Згідно з п. 3.10 договору, орендар сплачує орендарю компенсацію за комунальні послуги на основі рахунків орендодавця, направлених орендарю.

Відповідно до п. 6.1.7 договору, при достроковому розірванні договору оренди орендар повинен про це письмово повідомити орендодавця за 90 днів до дня розірвання.

У п.10.2 договору сторони погодили, що у випадку прострочення орендарем сплати орендної плати та компенсації за надані комунальні послуги орендодавцю в терміни, передбачені п. 3.2 договору, орендар сплачує пеню в розмірі 5% від належної до сплати суми за кожен день протермінування.

За змістом пунктів 13.1,13.2 договору, даний договір набирає чинності із моменту підписання. Цей договір укладено да термін орендного користування з 26.09.2022 по 20.09.2025.

Як вбачається з акту приймання-передачі нежитлового приміщення, який є додатком №1 до договору, орендодавець ФОП Кліщ Микола Миколайович (РНОКПП НОМЕР_2 ) передав, а орендар ФОП Лехович Олександра Володимирівна (РНОКПП НОМЕР_1 ) прийняла нежитлові приміщення: XXXV, XLIIA та пропорційно до орендованих площ площі загального користування, загальною площею 22 м.кв., які розміщені в будівлі, що розташована за адресою: Україна, Івано-Франківська область, Рогатинський район, вул. Галицька, 68 А (далі - об`єкт оренди).

Вказаний акт скріплений підписом та печаткою орендодавця та підписом орендаря.

Для сплати орендної плати та компенсації за комунальні послуги ФОП Кліщ М.М. направляв на адресу ФОП Лехович О.В. рахунки №3 від 05.03.2025 на суму 5 005 грн 00 коп.; №4 від 05.04.2025 на суму 4845 грн 76 коп.; №5 від 05.05.2025 на суму 4118 грн 54 коп., №6 від 05.06.2025 на суму 4145 грн 96 коп., №7 від 01.07.2025 на суму 4169 грн 48 коп., №8 від 02.08.2025 на суму 4201 грн 23 коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи описами вкладення цінного листа, квитанціями про оплату поштових послуг, повідомленням про отримання відповідачкою поштових відправлень 11.04.2025, 09.05.2025, 04.07.2025.

10.06.2025 ФОП Кліщ М.М. звернувся до ФОП Лехович О.В. із претензією №1 від 10.06.2025, в якій просив сплати орендну плату за березень-червень 2025 року в загальному розмірі 18 096 грн 72 коп. та пеню в розмірі 44 134 грн 56 коп.

30.06.2025 відповідачка припинила підприємницьку діяльність у статусі ФОП, що підтверджується відповіддю №2153903 від 19.12.2025.

У відповіді на претензію від 07.07.2025 ФОП Лехович О.В. повідомила, що вона не погоджується з наведеними у претензії фактами та заперечила наявність у неї заборгованості перед ФОП Кліщем М.М., оскільки не вступала у володіння та користування об`єктом оренди та не здійснювала жодних платежів на поточний рахунок ФОП Кліща М.М. з призначенням платежу, яке б стосувалося будь-яких взаємовідносин щодо оренди нерухомого майна згідно договору.

Відповідно до проведеного позивачем розрахунку заборгованості, розмір заборгованості відповідача, за період з березня по серпень 2025 року, включаючи індексацію орендної плати та пеню, становить 58 960,57 грн.

7. Визначені судом апеляційної інстанції відповідно до встановлених обставин правовідносини; доводи та мотиви суду апеляційної інстанції, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції.

Предметом спірних правовідносин є перевірка судом апеляційної інстанції застосування судом першої інстанції норм матеріального права, якими врегульовано питання стягнення заборгованості за орендоване приміщення фізичною особою, яка припинила підприємницьку діяльність.

Західний апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, зазначає наступне.

7.1. Щодо оцінки, як доказу акту приймання-передачі орендованого приміщення від 26.09.2022, який є додатком №1 до договору оренди нерухомого майна №26-09/2022 від 26.09.2022.

Відповідно до ст. 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Згідно зі ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї з сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

В ст. 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Згідно з частинами 1, 5 ст. 762 ЦК України, за користування майном з наймодавця справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Принцип свободи договору відповідно до статей 6, 627 ЦК України, полягає у наданні сторонам права на власний розсуд реалізувати: 1) можливість укласти договір або утриматися від укладення договору; 2) можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.

У вирішенні питання правової природи спірного договору доречно звернутися до правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 10.05.2018 у справі №924/263/17, від 02.02.2022 у справі №927/1099/20, від 23.03.2021 у справі №916/2380/18, від 01.10.2020 у справі №910/21935/17, від 04.07.2018 у справі №916/935/17, від 17.01.2019 у справі №923/241/18, від 19.08.2020 у справі №915/1302/19 про те, що правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, а тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.

За змістом пунктів 13.1,13.2 договору оренди від 26.09.2022, даний договір набирає чинності із моменту підписання. Цей договір укладено на термін орендного користування з 26.09.2022 по 20.09.2025.

Як вбачається з акту приймання-передачі нежитлового приміщення, орендодавець ФОП Кліщ Микола Миколайович (ІПН НОМЕР_2 ) передав, а орендар ФОП Лехович Олександра Володимирівна (ІПН НОМЕР_1 ) прийняла нежитлові приміщення: XXXV, XLIIA та пропорційно до орендованих площ площі загального користування, загальною площею 22 м.кв., які розміщені в будівлі, що розташована за адресою: Україна, Івано-Франківська область, Рогатинський район, вул. Галицька, 68 А. Вказаний акт скріплений підписом та печаткою орендодавця та підписом орендаря.

Заперечення орендаря зводяться до того, що спірний Акт приймання-передачі ФОП (на час підпису) Лехович О.В. не підписувала, Акт містить односторонні виправлення, які завірені лише орендодавцем.

Суд зауважує, що дата Акту – 26.09.2022 (виправлено з 20.09.22 на 26.09.22) співпадає з датою Договору оренди від 26.06.2022. Крім того, в тексті Акту зазначено, що цей Акт складено в м. Рогатині по одному примірнику для кожної із сторін.

Апелянт стверджує, що Акт приймання-передачі - це єдиний доказ в матеріалах справи, на який посилається позивач як на правову підставу користування нежитловим приміщенням.

Однак, матеріалами справи підтверджується, що і договір, і Акт приймання-передачі підписані двома сторонами. Доказів визнання недійсним договору оренди відповідачем не надано.

Суд апеляційної інстанції погоджується з наданою судом першої інстанції оцінкою обставинам підписання акту приймання-передачі нежитлового приміщення, а також критичною оцінкою доводів відповідача.

Так, відповідачка хоч і заперечує проти виправлень у тексті Акті, свого примірника Акту без виправлень не подавала до суду. У відзиві на позов (вх.№2665/26 від 13.02.2026, а.с.50-67) Лехович О.В. визнає укладення договору оренди, проте заперечує підписання Акту приймання-передачі.

Дійсно, відповідачкою не подано суду належних та допустимих доказів того, що щодо цього ж об`єкта оренди між сторонами існували інші договірні правовідносини, зокрема, за договором №20-09/2022 від 20.09.2022, а не за договором №26-09/2022 від 26.09.2022.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За загальними правилами розподілу обов`язку доказування, кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини перша, третя статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Апелянтом не спростовано вірогідності наданих позивачем доказів; не доведено неналежності акту приймання-передачі, як доказу отримання приміщення у володіння згідно укладеного договору оренди, а також не використано процесуальне право щодо підтвердження доводів з використання спеціальних знань (висновку експерта) (ст. ст. 80, 99-103 ГПК України).

Тому, судом першої інстанції надано вірну оцінку долученим до справи доказами за принципом вірогідності.

7.2. Щодо виставлення/не виставлення рахунків на оплату послуг з оренди, як підстави виникнення/не виникнення обов`язку зі сплати орендних платежів.

Посилання апелянта на неналежне направлення рахунків на оплату не спростовує правильності висновків місцевого суду.

Обов`язок оплатити вартість оренди виникає з факту існування договірних правовідносин та надання відповідної послуги, а не виключно з факту фізичного отримання кожного рахунку. При цьому відповідач як орендар приміщення та учасник договірних відносин не був позбавлений можливості звернутися до надавача послуги для отримання інформації про нарахування, перевірки розрахунків або заявлення актів-претензій у встановленому порядку.

Зокрема, п. 3.2 договору визначено, що орендна плата разом з експлуатаційними витратами та компенсація за комунальні послуги сплачується орендарем щомісячно до 10 числа поточного місяця на підставі рахунку, виставленого орендодавцем.

Отже, виникнення зобов`язання відповідача з проведення орендних платежів обумовлено спливом календарної дати, а не обставинами виставлення, отримання або не отримання рахунку.

Для сплати орендної плати та компенсації за комунальні послуги ФОП Кліщ М.М. направляв на адресу ФОП Лехович О.В. рахунки №3 від 05.03.2025 на суму 5 005 грн 00 коп.; №4 від 05.04.2025 на суму 4845 грн 76 коп.; №5 від 05.05.2025 на суму 4118 грн 54 коп., №6 від 05.06.2025 на суму 4145 грн 96 коп., №7 від 01.07.2025 на суму 4169 грн. 48 коп., №8 від 02.08.2025 на суму 4201 грн 23 коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи описами вкладення цінного листа та накладними.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (Постанова ВП ВС від 25.05.2021 у справі № 461/9578/15-ц).

Якщо особа, яка має право на оспорення документу (наприклад, свідоцтва про право на спадщину) чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права (Постанова КЦС ВС від 07.10.2020 у справі № 450/2286/16-ц).

Апеляційний суд зауважує, що отримавши рахунки про оплату орендних платежів 11.04.2025, 09.05.2025, 04.07.2025 (т. 1 а.с. 16-20) Лехович О.В. не висловлено заперечень проти підстави їх оформлення та щодо розміру зазначених сум.

Тому, заперечуючи обставини отримання приміщення в оренду та не підписання акту приймання-передачі, лише після отримання претензії та зі спливом більше 2 років після підписання договору оренди (одночасно не заперечуючи укладення договору), відповідачка вчиняє суперечливі дії, котрі не відповідають принципам добросовісності та чесної ділової практики.

7.3. Щодо процесуальних наслідків припинення господарської діяльності відповідача.

Станом на 26.09.2022 Лехович Олександра Володимирівна була зареєстрована як фізична особа-підприємець.

Господарська діяльність Лехович Олександрою Володимирівною припинена 30.06.2025, про що внесено відповідний запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (номер запису 2010350060001004037).

Зазначена інформація підтверджується Відповіддю №2153903 від 19.12.2025, що знаходиться в матеріалах справи.

Відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці (п. 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України).

З аналізу вказаних норм права убачається, що фізичні особи, які на час пред`явлення до них позову не є підприємцями, можуть бути відповідачами в господарському суді. Припинення підприємницької діяльності однієї із сторін до звернення з позовом до суду не є перешкодою для розгляду справи в порядку господарського судочинства, але лише в тому випадку, якщо спірні правовідносини виникли за наслідком її господарської діяльності.

За змістом статей 51, 52, 598-609 ЦК України, статей 202-208 ГК України, частини восьмої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» у випадку припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов`язання (господарські зобов`язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном. Отже, з 15 грудня 2017 року господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України у вказаній редакції спорів, в яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов`язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою фізичною особою - підприємцем. Відповідний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 13 лютого 2019 року у справі № 910/8729/18.

Підсумовуючи, місцевий господарський суд правомірно розглянув справу за правилами ГПК України та стягнув з відповідача на користь позивача суму заборгованості за оренду нежитлового приміщення та нараховані штрафні санкції.

8. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 276 ГПК України).

Судом апеляційної інстанції не встановлено визначених ст. 277 ГПК України обставин, тому апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення; Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 12.03.2026 у справі №907/1434/25 - залишити без змін.

9. Розподіл судових витрат.

З огляду на те, що суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 232-242, 269, 270, 273, 275-277, 281-289 ГПК України, суд

У Х В А Л И В:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 12.03.2026 у справі 909/1434/25 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 12.03.2026 у справі №907/1434/25 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги - залишити за апелянтом.

4. Копію повного тексту судового рішення (постанови) не пізніше двох днів від дати складення направити учасникам справи до електронних кабінетів у системі ЄСІТС, за їх відсутності – засобами поштового зв`язку.

5. Матеріали справи у п`ятнадцятиденний строк повернути до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу безпосередньо до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення (постанови).

Повна постанова складена 12.06.2026.

Головуючий суддя Міліціанов Р.В.

Суддя Іванчук С.В.

Суддя Ржепецький В.О.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua