Постанова від 11 червня 2026 р. у справі №464/979/26 — Львівський апеляційний суд

Справа № 464/979/26 Головуючий у 1 інстанції: Мичка Б.Р.

Провадження № 22-ц/811/1412/26 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2026 року м. Львів

Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Копняк С. М.,

суддів: Бойко С. М., Ніткевича А. В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 06 квітня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів,

ВСТАНОВИВ:

в лютому 2026 року ОСОБА_3 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_1 , в якому просила стягувати з ОСОБА_1 на її користь аліменти на неповнолітню дитину, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 5 000, 00 грн щомісячно, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і до досягнення дитиною повноліття.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, вказувала на те, що позивач перебувала в зареєстрованому шлюбі із відповідачем, в якому у них народилась дочка: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дочка проживає спільно з матір`ю та перебуває на її утриманні. Із вересня 2022 року відповідач не надає матеріальної допомоги дитині для забезпечення належного способу життя та розвитку. Оскільки батько не бере участі у матеріальному забезпеченні дитини, позивач змушена звернутися до суду. Позивач вважає, що сума аліментів у розмірі 5 000, 00 грн щомісячно зможе забезпечити рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини з урахуванням її участі також.

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 06 квітня 2026 року позов задоволено.

Вирішено:

стягувати з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на неповнолітню дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі в розмірі 5 000, 00 грн щомісячно, починаючи з 18 лютого 2026 року і до досягнення дитиною повноліття.

Розмір аліментів стягуваний у твердій грошовій сумі підлягає індексації відповідно до закону.

Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

Стягнути із ОСОБА_1 в дохід держави 1 331, 20 грн судового збору.

Рішення суду оскаржив відповідач ОСОБА_1 , подавши в квітні 2026 року апеляційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_2 , в якій міститься прохання скасувати рішення Сихівського районного суду м. Львова від 06 квітня 2026 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_3 в частині стягнення з ОСОБА_1 аліментів в розмірі 5 000, 00 грн та визначити розмір аліментів, які підлягають стягненню з ОСОБА_1 у розмірі 1 756, 00 грн.

В обґрунтування апеляційної скарги заявник покликається на те, що позивачем ОСОБА_3 не було доведено необхідності встановлення розміру аліментів саме у сумі 5 000, 00 гр. Такий розмір аліментів, на його думку, є необґрунтованим і стягненню з відповідача не підлягає.

Суд першої інстанції не вказав чому саме аліменти у розмірі 5 000, 00 грн, а не 3 500, 00 грн, про які вказує у мотивувальній частині, потрібно визначити на утримання дитини.

Таким чином, оскаржуване рішення є необґрунтованим та безпідставним, не відповідає вимогам повноти та вмотивованості судового рішення, а з його змісту неможливо встановити, з яких підстав суд дійшов висновку про визначення саме такого розміру аліментів.

Крім цього, на даний час ОСОБА_1 не має офіційного доходу, що підтверджується довідкою, виданою Пенсійним фондом України від 01.03.2026, а саме відомостями про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Докази, що відповідач має матеріальну можливість сплачувати аліменти у відповідному розмірі – відсутні.

Зважаючи на те, що ОСОБА_1 на даний час є безробітним, у дитини відсутні проблеми із здоров`ям та відсутні докази понесення витрат на дитини у розмірі 10 000, 00 грн щомісячно (так як половину з цих витрат позивач прагне стягнути із відповідача), вважає обґрунтованим є стягнення з відповідача на користь ОСОБА_3 аліментів на неповнолітню дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1 756 грн (тобто, 50 відсотків від розміру прожиткового мінімуму для дитини 14 років).

Звертає увагу й на те, що нормами СК України визначено рекомендований розмір аліментів на одну дитину у розмірі прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, проте не встановлено, що це мінімальний розмір за умови відсутності доходів у відповідача.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що згідно з частиною третьою статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції.

За приписами частини другої статті 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , слід залишити без задоволення.

До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 є батьками неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 . Неповнолітня дитина сторін проживає разом з матір`ю ОСОБА_3 , що не заперечується сторонами.

Відповідно до частини першої статті 3 Конвенції про права дитини, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України № 789-XII від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Частинами сьомою та восьмою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї.

Згідно зі статтею 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до статті 181 СК України, способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

За приписами статті 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» встановлено у 2026 році прожитковий мінімум на дітей віком до 6 років становить 2 817, 00 гривень; дітей віком від 6 до 18 років – 3 512, 00 гривень.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Відповідно до статті184 СК України, суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі.

Розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період.

Отже, за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.

За своєю суттю аліменти - це кошти, покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків, з ким проживає дитина і який бере активну участь у її вихованні (постанова Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі №711/8561/16-ц (провадження №61-21318св18)).

Стаття 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачає, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Відповідно до статті 191 Сімейного кодексу України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Відтак, враховуючи однозначну необхідність у витратах на дитину, виходячи із засад справедливості, добросовісності і розумності (частина дев`ята статті 7 СК України), відсутності в матеріалах справи доказів того, що відповідач, який є особою працездатного віку, не спроможний сплачувати аліменти в розмірі, у якому просить позивач, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що з відповідача слід стягувати аліменти на користь позивача на неповнолітню дитину у розмірі 5 000, 00 грн, щомісячно, починаючи з 18 лютого 2026 року і до досягнення дитиною повноліття. Такий розмір аліментів відповідатиме інтересам дитини, є необхідним та достатнім для забезпечення її гармонійного розвитку і не порушуватиме права кожної із сторін.

В апеляційній скарзі відповідач фактично не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині визначення розміру присуджених з нього аліментів – 5 000, 00 грн., які вирішено стягувати в користь позивачки на утримання доньки.

Аналізуючи зазначені вище норми закону, колегія суддів виходить з того, що батьки дитини повинні забезпечити для дитини утримання у розмірі, не меншому прожиткового мінімуму на місяць, встановленого на відповідний період для певного віку дитини, як мінімальної гарантії загального рівня забезпеченості повноцінним харчуванням для розвитку організму дитини, збереження її здоров`я та розвитку дитини.

Однак, цей розмір є мінімальною межею. Максимальна межа, навпаки, не встановлена, а розмір утримання залежить від доходів та матеріального становища батьків.

На переконання колегії суддів, визначення розміру аліментів на доньку в твердій грошовій сумі у розмірі 5 000, 00 грн, якраз і забезпечить надійний захист інтересів дитини та отримання позивачкою стабільного і достатнього матеріального утримання з боку батька дитини.

Відповідачем не надано доказів, які б свідчили про те, що він за своїм станом здоров`я, чи матеріальним становищем він не може виконувати своїх обов`язків із утримання дитини. Разом з тим, суд враховує, що обов`язок утримувати дитину в рівній мірі покладається на обох батьків, у тому числі на позивача. Відповідач є особою працездатного віку та може надавати матеріальне утримання для своєї дитини.

Будь-яких інших доводів на спростування висновків суду першої інстанції, чи доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги відповідачем не надано.

Частиною першою статті 192 СК України передбачено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Тобто, відповідач вправі, в подальшому, заявити позов про зменшення розміру аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану.

Таким чином, вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення – без змін.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.).

Пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За вказаних обставин, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції дотримавшись норм матеріального та процесуального права, повно і всебічно з`ясувавши всі дійсні обставини спору сторін, вирішив дану справу згідно із законом і підстави для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданих апеляційних скарг, виходячи з меж їх доводів, відсутні. Враховуючи викладене, апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 141 ЦПК України підстави вирішення питання нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 382 – 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,

УХВАЛИВ:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 06 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 12 червня 2026 року.

Головуючий С. М. Копня

Судді: С. М. Бойко

А. В. Ніткевич