Постанова від 01 червня 2026 р. у справі №335/5821/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 02.06.2026 Справа № 335/5821/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЄУН 335/5821/25 Головуючий у І інстанції: Воробйов А.В.

Провадження № 22-ц/807/1159/26 Суддя-доповідач: Поляков О.З.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2026 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Полякова О.З.,

суддів Гончар М.С.,

Онищенка Е.А.,

Секретар Остащенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою Запорізької обласної прокуратури на рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 18 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Запорізької обласної прокуратури про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури та суду,

У С Т А Н О В И Л А:

У червні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Держави Україна в особі Запорізької обласної прокуратури про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури та суду.

В обґрунтування позову зазначено, що у 2007 році ОСОБА_1 працювала на посаді в.о. начальника Запорізького районного відділу земельних ресурсів. З лютого 2008 року позивач не працює, перебуває на пенсії.

09.07.2013 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 364 КК України, внесено відомості до ЄРДР за №4201308039000021 та розпочато досудове розслідування. Згідно з фабулою, внесеною до ЄРДР: «Т.в.о. начальника Запорізького районного відділу земельних ресурсів ОСОБА_1 , зловживаючи своїми службовими повноваженнями, надала незаконний висновок щодо можливості надання у власність гр. ОСОБА_2 земельної ділянки, площею 0,1293 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. Перевіркою встановлено, що зазначена земельна ділянка розташована на відстані 13,23 м від урізу води затоки р. Дніпро і перебуває в межах прибережно-захисної смуги р. Дніпро. Зазначені дії ОСОБА_1 спричинили тяжкі наслідки інтересам держави».

30.09.2013 до ЄРДР внесено відомості за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 366 ч.2 КК України. Згідно з фабулою, внесеною до ЄРДР: «21.06.2007 ОСОБА_1 , займаючи посаду т.в.о. начальника Запорізького районного відділу земельних ресурсів, тобто будучи службовою особою, зловживаючи своїм службовим становищем склала та видала завідомо неправдивий офіційний документ – висновок щодо можливості складання ОСОБА_2 державного акту на право власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , що спричинило в подальшому тяжкі наслідки».

09.10.2013 слідчий Запорізького міського управління ГУ МВС України в Запорізькій області Гарбуз П.В. повідомив ОСОБА_1 про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366 КК України, погоджену з прокурором Запорізької міжрайонної екологічної прокуратури Литвин К.О. Вину у вчиненні кримінальних правопорушень вона не визнала.

11.10.2013 слідчий суддя Ленінського районного суду м. Запоріжжя застосував до ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання, а також наклав арешт на її майно: земельну ділянку, площею 0,29 га, що розташована у АДРЕСА_2 , для ведення особистого підсобного господарства і на земельну ділянку, площею 5,56 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

25.11.2013 слідчий Запорізького міського управління ГУ МВС України в Запорізькій області Пекний Д.М. повідомив ОСОБА_1 про підозру у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366 КК України. Вину у вчиненні кримінальних правопорушень вона не визнала.

23.11.2013 слідчий СВ Запорізького міського управління ГУ МВС України в Запорізькій області Пекний Д.М. склав обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №4201308039000021 від 09.07.2013, за підозрою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366 КК України.

Обвинувальний акт затверджений 29.11.2013 заступником Запорізького міжрайонного екологічного прокурора Кузьмічовим Ю.Ю.

Обвинувальний акт направлено для розгляду до Ленінського районного суду м. Запоріжжя (справа № 334/11049/13-к).

31.03.2015 прокурор відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування органами внутрішніх справ та підтримання державного обвинувачення прокуратури Запорізької області Кузьмічов Ю.Ю. змінив обвинувальний акт відносно ОСОБА_1 , яким змінив кваліфікацію злочинів з ч. 2 ст. 364, ч. 2, ст. 366 КК України на ч. 2 ст. 364, ч. 1 ст. 366 КК України. Обвинувальний акт у новій редакції затверджений заступником прокурора Запорізької області старшим радником юстиції Гуртовенко О.В.

19.05.2015 у справі №334/11049/13-к Ленінський районний суд м. Запоріжжя ухвалив вирок, згідно з яким ОСОБА_1 визнана невинуватою у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 1 ст. 366 КК України, та виправдана у зв`язку з недоведеністю в її діях складу злочинів, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 1 ст. 366 КК України.

Не погодившись із вироком суду, 18.06.2015 прокурор відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування органами внутрішніх справ та підтримання державного обвинувачення прокуратури Запорізької області Кузьмічов Ю.Ю. подав апеляційну скаргу на вирок Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19.05.2015.

26.08.2015 судова палата з кримінальних справ Апеляційного суду Запорізької області постановила ухвалу, згідно з якою апеляційна скарга прокурора, який приймав участь у розгляді справи в суді першої інстанції, залишена без задоволення, а вирок Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19.05.2015 щодо виправдання позивача за ч. 2 ст. 366, ч. 1 ст. 366 КК України за недоведеністю обвинувачення, залишений без змін.

14.09.2015 судова палата з кримінальних справ Апеляційного суду Запорізької області постановила ухвалу у справі № 334/11049/13-к, якою виправлені описки, допущені в ухвалі Апеляційного суду Запорізької області від 26.08.2015: «У вступній частині цієї ухвали зазначити, що вироком Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19.05.2015 ОСОБА_1 виправдана ч. 2 ст. 364, ч. 1 ст. 366 КК України, в резолютивній частини цієї ж ухвали зазначити, що той же вирок, яким ОСОБА_1 виправдана ч. 2 ст. 364, ч. 1 ст. 366 КК України залишити без змін».

Ухвалою від 04.02.2016 Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ частково задовольнив касаційну скаргу прокурора, скасував ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 26.08.2015 та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Ухвалою від 16.11.2016 Апеляційний суд Запорізької області частково задовольнив апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні, скасував вирок Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19.05.2015 на підставі статей 404, 407 КПК та призначив новий розгляд у суді першої інстанції.

27.04.2023 прокурор Запорізької обласної прокуратури Кузьмічов Ю.Ю. змінив обвинувальний акт, що був затверджений заступником керівника Запорізької обласної прокуратури Петром Чорним.

Вироком від 02.06.2023 Ленінський районний суд м. Запоріжжя визнав невинуватою ОСОБА_1 у пред`явленому обвинуваченні щодо вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 1 ст. 366 КК України, та виправдав на підставі п. 2, ч. 1 ст. 373 КПК України, у зв`язку з недоведеністю вчинення зазначених кримінальних правопорушень.

Не погодившись із зазначеним вироком суду, прокурор Кузьмічов Ю.Ю. подав апеляційну скаргу.

07.07.2023 Запорізький апеляційний суд відкрив апеляційне провадження за скаргою прокурора.

Ухвалою від 27.02.2025 Запорізький апеляційний суд залишив без змін вирок Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 02.06.2023, яким ОСОБА_1 визнана невинуватою у пред`явленому обвинуваченні щодо вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 1 ст. 366 КК України, та виправдана на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України, у зв`язку з недоведеністю вчинення зазначених кримінальних правопорушень. Ухвала набрала законної сили 27.02.2025.

Завершальним днем строку, за який нараховується моральна шкода, завдана громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, є день набрання законної сили виправдувальним вироком.

Виправдувальний вирок набрав законної сили в день постановлення ухвали Запорізького апеляційного суду від 27.02. 2025 про залишення без змін вироку Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 02.06.2023,тому саме з цієї дати ОСОБА_1 вважається такою, яка реабілітована та позбавлена будь-яких обмежень у правах, а кримінальне переслідування відносно неї - завершене.

Для розрахунку гарантованого мінімуму відшкодування моральної шкоди позивач застосовує мінімальний місячний розмір заробітної плати, який діє на день звернення до суду - 8000 грн.

Таким чином, період перебування ОСОБА_1 під слідством і судом складає 136 місяців 19 днів (з 09.10.2013 до 27.02.2025), тому розмір морального відшкодування не може бути меншим за 1093073 грн (136 місяців х 8000 грн = 1088000 грн, 267 грн х 19 днів = 5073 грн), що не позбавляє суд права визначити цей розмір у більшому розмірі.

Отже, встановлення правильного періоду перебування особи під слідством і судом впливає на правильність визначення мінімального розміру моральної шкоди (гарантований мінімум), який не може бути зменшено, однак суд може його збільшити з урахуванням конкретних обставин справи.

ОСОБА_1 зазначала, що гарантований мінімум відшкодування моральної шкоди не може повністю компенсувати ті душевні страждання, яких вона зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою з боку органів досудового слідства, її незаконним засудженням, тривалістю строку перебування під слідством та судом, погіршенням стану здоров`я, приниженням її честі та гідності, репутаційними втратами.

У зв`язку з незаконним діями правоохоронних органів вона була позбавлена можливості вільно пересуватися територією України або за кордон, розпоряджатися своїм нерухомим майном, працювати за фахом на державній службі до 2018 року та домогтися перерахунку своєї доволі скромної пенсії, розпоряджатися своїм часом та мати той спосіб життя, який вважала для себе оптимальним та комфортним.

Обмеження її прав призвело до порушення нормальної життєвої програми: замість того, щоб спокійно жити, займатися своїми «пенсіонерськими» побутовими справами, садом, городом, творчістю, підтримкою здоров`я, з жовтня 2013 року до часу звернення до суду з цим позовом все її життя було підпорядковане судовому розкладу, поїздкам на судові засідання, збору доказів невинуватості, вивченню численних інсинуацій, сфабрикованих проти неї прокурором, листуванням з правоохоронними органами. Крім того, маючи низку хвороб, ОСОБА_1 повинна була за будь-якої погоди, незважаючи на своє самопочуття, добиратися до суду, відстань до якого від її дому складала понад 30 кілометрів, а з 2022 року такі поїздки пов`язані для неї з ризиком для життя, оскільки ОСОБА_1 проживає у прифронтовій зоні. Все це призвело до погіршення стану її здоров`я, з того періоду вона хворіє на хронічну ішемічну хворобу серця, гіпертонічну хворобу (II ст., 3 ст.), змішану енцефалопатію, хворобу Паркінсона. Також має інтрапаренхіматозну кісту лівої нирки та артроз колінних суглобів. У лютому 2025 року на фоні ослабленого імунітету та стресових подій перенесла двосторонню пневмонію та гострий бронхіт.

Чоловік позивача, ОСОБА_3 , маючи хронічну хворобу серця, будучи порядною людиною, значно переживав з приводу незаконного обвинувачення дружини. Довготривале емоційне перенапруження на фоні серцевої недостатності призвело до розвитку онкологічного захворювання, від якого він помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 70 років. За даними лікарів, онкологічний процес розпочався восени 2023 року.

Крім того, нанесена шкода діловій репутації ОСОБА_1 , принижена її честь і гідність: її безпідставно звинуватили у корупційних злочинах, публікували її прізвище на сайтах судів у статусі обвинуваченої. Під час досудового та судового слідства неодноразово допитувалися свідки, які багато років знають її за службовою діяльністю як людину з бездоганною репутацією. Відомості про те, що вона притягуєтеся до кримінальної відповідальності, та ще й за корупційне діяння, стали відомі загалу, поширилися серед її знайомих та колишніх колег. Вона вимушена була виправдовуватися перед ними, спростовувати свою винуватість.

ОСОБА_1 зазначала, що всі ці події глибоко змінили її світосприйняття: органи прокуратури, які повинні виконувати функцію нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина і дотриманням законів, грубо і свідомо ці закони порушили.

Після судового процесу з активної, оптимістичної і творчої людини вона перетворилася на хронічно хвору особу.

За результатами психологічного дослідження, 26.05.2025 кандидат психологічних наук, доцент кафедри «Спеціальна освіта» Національного університету «Запорізька політехніка» ОСОБА_4 склала висновок, відповідно до якого у ОСОБА_1 наявна виражена психотравма, що обумовлена хронічною фрустрацією та пов`язана з описаною у висновку ситуацією. Зокрема, тривале перебування (понад 11 років) у дистресі викликало у підекспертної сильне емоційне напруження та негативно вплинуло на стан її здоров`я, що призвело до виникнення ряду хронічних соматичних захворювань та депресивної симптоматики. Для усунення негативних наслідків психологічної травми, заподіяних моральних страждань та відновлення фізичного стану, ОСОБА_1 потребує проведення комплексу лікувальних та реабілітаційних заходів.

Враховуючи всі наведені обставини, моральну шкоду, завдану незаконними діями правоохоронних органів, ОСОБА_1 оцінила в 2000000 гривень.

Посилаючись на означені обставини, ОСОБА_1 просила суд стягнути на її користь із Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України 2000000 гривень відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури і суду.

Рішенням від 18 березня 2026 року Вознесенівський районний суд м. Запоріжжя позов частково задовольнив.

Стягнув з Держави Україна за рахунок Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 1500000 гривень відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури і суду.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду в частині розміру відшкодування моральної шкоди, Запорізька обласна прокуратура подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить змінити рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 18 березня 2026 року, зменшивши стягнутий розмір моральної шкоди до 1050666,70 грн.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції неправильно обрахував загальний період перебування ОСОБА_1 під кримінальним переслідуванням, адже такий строк складає не 136 місяців та 19 днів, а 131 місяць та 10 днів.

На думку прокурора, період перебування ОСОБА_1 під кримінальним переслідуванням та судом слід визначати таким чином. З 09.10.2013 (дата повідомлення про підозру) до 26.08.2015 (набрання законної сили реабілітуючим рішенням вперше), що складає 22 місяці та 17 днів. З 04.02.2016 (скасування Верховним Судом ухвали Апеляційного суду Запорізької області від 26.08.2015) до 27.02.2025 (набрання законної сили реабілітуючим рішенням), що складає 108 місяців та 23 дні. Отже, загальний період перебування ОСОБА_1 під кримінальним переслідуванням та судом, за твердженням прокуратури, складає 131 місяць та 10 днів (22 місяці та 17 днів + 108 місяців та 23 дні).

Позовна заява містить лише загальні та декларативні твердження щодо моральних страждань, яких нібито зазнала позивач у зв`язку з кримінальним переслідуванням, без належного обґрунтування їх індивідуального характеру та без подання жодних належних і допустимих доказів, які б підтверджували наявність підстав для визначення розміру відшкодування моральної шкоди у більшому розмірі, ніж гарантований державою мінімум. Незважаючи на це, суд першої інстанції не надав належної оцінки доводам відповідача, не здійснив всебічного, повного та об`єктивного дослідження доказів у справі та фактично поклав в основу рішення твердження позивача, які не підтверджені належними доказами, та дійшов помилково висновку про наявність підстав для збільшення суми відшкодування від мінімального розміру, визначеного законом.

Оскаржуване рішення не містить обґрунтованих доводів з посиланням на конкретні докази про наявність підстав для збільшення гарантованого державою розміру відшкодування моральної шкоди встановленого Законом з 1050666,70 грн до 1500000 грн, а стягнутий судом розмір моральної шкоди очевидно призводить до безпідставного збагачення позивача.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 заперечує проти доводів прокуратури, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскаржуване рішення – без змін.

У судовому засіданні прокурор Пацалюк О.Р. наполягала на задоволенні апеляційної скарги, зміні оскаржуваного рішення та зменшенні суми відшкодування.

ОСОБА_1 та її представник – адвокат Аворник Л.В. – заперечували проти задоволення апеляційної скарги, оскаржуване рішення просили залишити без змін.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, доводи учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає повною мірою.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі – Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач незаконно перебувала під слідством та судом 136 місяців 19 днів, тобто з дня повідомлення позивача про підозру у вчиненні кримінального правопорушення до набрання виправдувальним вироком законної сили.

Визначаючи розмір моральної шкоди, місцевий суд врахував період перебування позивача під слідством та судом, характер правопорушення, тривалість та глибину моральних страждань, яких зазнала позивач, пов`язаних з перебуванням під слідством та судом, що призвело до порушення її нормальних життєвих зв`язків, інші негативні наслідки морального характеру, обрання запобіжного заходу у вигляді особистого зобов`язання з покладенням певних обов`язків відносно позивача, арешт майна, нанесення шкоди діловій репутації позивача, приниження її честі і гідності, з огляду на принципи справедливості, добросовісності та розумності, а також виходячи з співмірності заявлених вимог тим стражданням, яких зазнала особа в результаті вчинених щодо неї протиправних дій, визначив такий розмір у сумі 1500000 грн.

Колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на таке.

Суд першої інстанції встановив та підтверджено матеріалами справи, що 09.07.2013 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 364 КК України, внесено відомості до ЄРДР за №4201308039000021 та розпочато досудове розслідування. Згідно з фабулою, внесеною до ЄРДР: «Т.в.о. начальника Запорізького районного відділу земельних ресурсів ОСОБА_1 , зловживаючи своїми службовими повноваженнями, надала незаконний висновок щодо можливості надання у власність гр. ОСОБА_2 земельної ділянки, площею 0,1293 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. Перевіркою встановлено, що зазначена земельна ділянка розташована на відстані 13,23 м від урізу води затоки р. Дніпро і перебуває в межах прибережно-захисної смуги р. Дніпро. Зазначені дії ОСОБА_1 спричинили тяжкі наслідки інтересам держави».

30.09.2013 до ЄРДР внесено відомості за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 366 КК України. Згідно з фабулою, внесеною до ЄРДР: «21.06.2007 ОСОБА_1 займаючи посаду т.в.о. начальника Запорізького районного відділу земельних ресурсів, тобто будучи службовою особою, зловживаючи своїм службовим становищем склала та видала завідомо неправдивий офіційний документ – висновок щодо можливості складання ОСОБА_2 державного акту на право власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , що спричинило в подальшому тяжкі наслідки».

09.10.2013 слідчий Запорізького міського управління ГУ МВС України в Запорізькій області Гарбуз П.В. повідомив ОСОБА_1 про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 364, ч.2 ст. 366 КК України, погоджену з прокурором Запорізької міжрайонної екологічної прокуратури Литвин К.О. Вину у вчиненні кримінальних правопорушень вона не визнала.

11.10.2013 слідчий суддя Ленінського районного суду м. Запоріжжя Мусієнко Н.М. до застосував до ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання, а також наклав арешт на її майно: земельну ділянку площею 0,29 га, яка розташована у АДРЕСА_2 для ведення особистого підсобного господарства і на земельну ділянку площею 5,56 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

25.11.2013 року слідчим Запорізького міського управління ГУ МВС України в Запорізькій області Пекним Д.М. повідомлено їй про підозру у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст. 364, ч.2 ст. 366 КК України. Вину у вчиненні кримінальних правопорушень вона не визнала.

23.11.2013 слідчий СВ Запорізького міського управління ГУ МВС України в Запорізькій області Пекний Д.М. склав обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №4201308039000021 від 09.07.2013, за підозрою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 364, ч.2 ст. 366 КК України.

29.11.2013 обвинувальний акт затвердив заступник Запорізького міжрайонного екологічного прокурора Кузьмічов Ю.Ю.

Обвинувальний акт направлено для розгляду до Ленінського районного суду м. Запоріжжя (справа № 334/11049/13-к).

31.03.2015 прокурор відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування органами внутрішніх справ та підтримання державного обвинувачення прокуратури Запорізької області Кузьмічов Ю.Ю. змінив обвинувальний акт відносно ОСОБА_1 , яким змінив кваліфікацію злочинів з ч.2 ст. 364, ч.2, ст. 366 КК України на ч.2 ст. 364, ч.1 ст. 366 КК України. Обвинувальний акт у новій редакції затвердив заступник прокурора Запорізької області старшим радником юстиції Гуртовенко О.В.

19.05.2015 у справі №334/11049/13-к Ленінський районний суд м. Запоріжжя ухвалив вирок, згідно з яким ОСОБА_1 визнана невинуватою у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 1 ст. 366 КК України, та виправдана у зв`язку з недоведеністю в її діях складу злочинів, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 1 ст. 366 КК України.

Не погодившись із вироком суду, 18.06.2015 прокурор відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування органами внутрішніх справ та підтримання державного обвинувачення прокуратури Запорізької області Кузьмічов Ю.Ю. подав апеляційну скаргу на вирок Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19.05.2015.

26.08.2015 судова палата з кримінальних справ Апеляційного суду Запорізької області постановила ухвалу, згідно з якою апеляційна скарга прокурора, який приймав участь у розгляді справи в суді першої інстанції, залишена без задоволення, а вирок Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19.05.2015 щодо виправдання позивача за ч. 2 ст. 366, ч. 1 ст. 366 КК України за недоведеністю обвинувачення, залишений без змін.

14.09.2015 судова палата з кримінальних справ Апеляційного суду Запорізької області постановила ухвалу у справі № 334/11049/13-к, якою виправлені описки, допущені в ухвалі Апеляційного суду Запорізької області від 26.08.2015: «У вступній частині цієї ухвали зазначити, що вироком Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19.05.2015 ОСОБА_1 виправдана ч. 2 ст. 364, ч. 1 ст. 366 КК України, в резолютивній частини цієї ж ухвали зазначити, що той же вирок, яким ОСОБА_1 виправдана ч. 2 ст. 364, ч. 1 ст. 366 КК України залишити без змін».

Ухвалою від 04.02.2016 Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ частково задовольнив касаційну скаргу прокурора, скасував ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 26.08.2015 та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Ухвалою від 16.11.2016 Апеляційний суд Запорізької області частково задовольнив апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні, скасував вирок Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19.05.2015 на підставі статей 404, 407 КПК та призначив новий розгляд у суді першої інстанції.

27.04.2023 прокурор Запорізької обласної прокуратури Кузьмічов Ю.Ю. змінив обвинувальний акт, що був затверджений заступником керівника Запорізької обласної прокуратури Петром Чорним.

Вироком від 02.06.2023 Ленінський районний суд м. Запоріжжя визнав невинуватою ОСОБА_1 у пред`явленому обвинуваченні щодо вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 1 ст. 366 КК України, та виправдав на підставі п. 2, ч. 1 ст. 373 КПК України, у зв`язку з недоведеністю вчинення зазначених кримінальних правопорушень.

Не погодившись із зазначеним вироком суду, прокурор Кузьмічов Ю.Ю. подав апеляційну скаргу.

07.07.2023 Запорізький апеляційний суд відкрив апеляційне провадження за скаргою прокурора.

Ухвалою від 27.02.2025 Запорізький апеляційний суд залишив без змін вирок Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 02.06.2023, яким ОСОБА_1 визнана невинуватою у пред`явленому обвинуваченні щодо вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 1 ст. 366 КК України, та виправдана на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України, у зв`язку з недоведеністю вчинення зазначених кримінальних правопорушень. Ухвала набрала законної сили 27.02.2025.

Відповідно до висновку кандидата психологічних наук, доцента кафедри «Спеціальна освіта» Національного університету «Запорізька політехніка» ОСОБА_4 , за результатами психологічного дослідження від 26.05.2025: «1. У ОСОБА_1 наявною є виражена психотравма, що обумовлена хронічною фрустрацією та пов`язана з описаною у висновку ситуацією. Зокрема, тривале перебування (понад 11 років) у дистресі викликало у підекспертної сильне емоційне напруження та негативно вплинуло на стан її здоров`я, що призвело до виникнення ряду хронічних соматичних захворювань та депресивної симптоматики. 2. Для усунення негативних наслідків психологічної травми, заподіяних моральних страждань та відновлення фізичного стану ОСОБА_1 потрібне проведення комплексу лікувальних та реабілітаційних заходів.»

Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до частини п`ятої статті 9, частини шостої статті 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, статті 38 Декларації прав і свобод людини та громадянина, частини п`ятої статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди.

Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави закріплено в статтях 56, 62 Конституції України, у Законі України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та в статтях 1167, 1176 ЦК України.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 1167 ЦК України, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.

У частинах першій та другій статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: постановлення виправдувального вироку суду; встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; закриття справи про адміністративне правопорушення.

Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див: постанову Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20, (провадження № 61-1132св22)).

Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19, (провадження № 14-24цс21)).

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, у тому числі, у випадках постановлення виправдувального вироку суду (пункт 1 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених у статті 1 Закону випадках громадянинові відшкодовуються:

1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій;

2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт;

3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином;

4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.

За змістом статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.

У частинах четвертій та п`ятій статті 4 указаного Закону визначено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі (див. постанову Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17 (провадження № 61-8102св21)).

Разом із цим, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.

Отже, визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати більший розмір відшкодування, а обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено.

Тобто, вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди та визначаючи її розмір, суди, керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності, мають виходити із встановлених фактичних обставин кожної окремо взятої справи (див: постанову Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 202/1722/19-ц, провадження № 61-8370св21).

Вказане узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), яка зазначила, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Аналогічні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19) та постановах Верховного Суду: від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 23 вересня 2021 року у справі № 295/13971/20 (провадження № 61-10849св21), від 29 вересня 2021 року у справі № 607/16567/20 (провадження № 61-9023св21), від 04 жовтня 2023 року у справі № 757/5351/21-ц (провадження № 61-5502св22), від 18 жовтня 2023 року у справі № 705/4489/20 (провадження № 61-2214св23) й інших.

Судова практика з указаного питання є сталою, відмінність залежить лише від доказування й фактичних обставин конкретної справи.

Положеннями статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

У пунктах 1.1., 1.2 Рішення Конституційного Суду України від 27 жовтня 1999 року у справі № 1-15/99 зазначено, що кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду. Притягнення до кримінальної відповідальності як стадія кримінального переслідування починається з моменту пред`явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину.

У постанові 20 вересня 2018 року в справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) Велика Палата Верховного Суду вказала, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, яку необхідно визначати, виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили.

Установивши, що ОСОБА_1 перебувала під слідством і судом з 09.10.2013 (дата повідомлення про підозру) до 27.02.2025 (дата набрання законної сили виправдувального вироку), тобто 136 місяців 19 днів, з урахуванням характеру й глибини заподіяних ОСОБА_1 страждань, тривалості перебування її під слідством та судом, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доцільність відшкодування заподіяної позивачу моральної шкоди у розмірі 1500000 грн, що на переконання колегії суддів відповідає принципам розумності та справедливості. На думку апеляційного суду, такий розмір відшкодування моральної шкоди не більший, ніж достатній для розумного задоволення потреб позивача як особи, яка має право на відшкодування шкоди відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та не призводить до її збагачення.

Крім того, законодавством не встановлено чіткого розміру відшкодування моральної шкоди у цій категорії справ, а зазначено тільки мінімальний розмір, з якого необхідно виходити при її визначенні, а з огляду на встановлені в цій справі обставини, відшкодування моральної шкоди у розмірі 1500000 грн відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості, адже під час визначення розміру відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції правильно взяв до уваги обставини саме цієї конкретної справи, зокрема, характер правопорушення, тривалість та глибину моральних страждань, яких зазнала ОСОБА_1 , пов`язаних з її перебуванням під слідством та судом, що призвело до порушення її нормальних життєвих зв`язків, інші негативні наслідки морального характеру, обрання запобіжного заходу у вигляді особистого зобов`язання з покладенням на неї певних обов`язків, арештїї майна, нанесення шкоди діловій репутації позивача, приниження її честі і гідності, та фактично визначив загальний розмір моральної шкоди у більшому розмірі, ніж передбачено частиною третьою статті 13 Закону №266/94-ВР, обґрунтувавши це належним чином, адже матеріали справи містять медичні висновки про наявність у позивача хронічних хвороб та висновок психолога, що наявні у неї захворювання мають причинно-наслідковий зв`язок з діями органів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, що проводились у межах кримінального провадження відносно неї.

Так, матеріалами справи підтверджено, що за результатами психологічного дослідження, 26.05.2025 кандидат психологічних наук, доцент кафедри «Спеціальна освіта» Національного університету «Запорізька політехніка» ОСОБА_4 склала висновок, відповідно до якого у ОСОБА_1 наявна виражена психотравма, що обумовлена хронічною фрустрацією та пов`язана з описаною у висновку ситуацією. Зокрема, тривале перебування (понад 11 років) у дистресі викликало у підекспертної сильне емоційне напруження та негативно вплинуло на стан її здоров`я, що призвело до виникнення ряду хронічних соматичних захворювань та депресивної симптоматики. Для усунення негативних наслідків психологічної травми, заподіяних моральних страждань та відновлення фізичного стану, ОСОБА_1 потребує проведення комплексу лікувальних та реабілітаційних заходів.

Крім того, апеляційний суд зауважує, що з лютого 2008 року позивач перебуває на пенсії. Після оголошеної підозри з жовтня 2013 року і до набрання законної сили виправдувальним вироком суду у лютому 2025 року, тобто упродовж 11 років, маючи поважний вік, ОСОБА_1 зазнавала обмежень своїх прав у зв`язку з фактично незаконним кримінальним переслідуванням. Наближеність до зони бойових дій, адже з початком повномасштабного вторгнення РФ на територію України, місце проживання ОСОБА_1 – с. Григорівка Запорізького району – розташоване у прифронтовій зоні, також зумовило додаткові ризики для безпеки її життя та здоров`я, пов`язані, зокрема з необхідністю прибуття у судові засідання упродовж трьох років.

Колегія суддів вважає, що, з`ясувавши чинники, які враховуються під час визначення розміру відшкодування шкоди, а саме характер і обсяг страждань, яких зазнала позивач, тривалість, тяжкість вимушених змін у її житті, взявши до уваги засади розумності, виваженості і справедливості, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди та стягнення на користь ОСОБА_1 1500000 гривень, тому є безпідставними доводи апеляційної скарги Запорізької обласної прокуратури в частині необґрунтованого збільшення судом мінімально гарантованого державою розміру відшкодування моральної шкоди.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції, визначаючи строк перебування позивача під слідством та судом у 136 місяців 19 днів, з 09.10.2013 до 27.02.2025, не обґрунтовано включив строк з 26.08.2015 до 04.02.2016, тому що в цей час ОСОБА_1 за вироком, що набрав законної сили, була виправдана та не перебувала під слідством та судом, колегія суддів не приймає, оскільки кримінальне переслідування відносно ОСОБА_1 припинене тільки з постановленням ухвали Запорізького апеляційного суду від 27.02.2025, якою апеляційний суд залишив без змін вирок Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 02.06.2023.

Отже, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку про їх безпідставність, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Висновки суду першої інстанції є достатньо аргументованими, при цьому колегія суддів враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно з вимогами ст. 76-78, 81, 89, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим, апеляційну скаргу Запорізької обласної прокуратури слід залишити без задоволення, а рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 18 березня 2026 року– без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Запорізької обласної прокуратури – залишити без задоволення.

Рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 18 березня 2026 року в цій справі – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 12 червня 2026 року.

Головуючий

Судді