Постанова від 08 червня 2026 р. у справі №333/9987/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 09.06.2026 Справа № 333/9987/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 333/9987/25

Провадження №22-ц/807/1342/26

Головуючий в 1-й інстанції – Турчинський М.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2026 року місто Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В.,

суддів:Гончар М.С., Подліянової Г.С.,

секретарВолчаснова І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 31 березня 2026 року, ухвалене у м. Запоріжжі у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2025 року позивач ТОВ «Бізнес Позика» звернулося до Шевченківського районного суду міста Запоріжжя з позовом до відповідача ОСОБА_1 , в якому зазначило, що 18.04.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» як кредитором та ОСОБА_1 як позичальником було укладено договір про надання кредиту №496768-КС-001, відповідно до умов якого було видано кредитні кошти у розмірі 47000,00 гривень. Позичальник, скориставшись кредитними коштами, свої зобов`язання щодо своєчасного погашення кредиту та сплати відсотків належним чином не виконав, внаслідок чого у нього виник борг у розмірі 202616,38 грн., який складається із заборгованості за тілом кредиту – 47000,00 грн, нарахованих відсотків – 149066,38 грн та комісії – 6550,00 грн. Позивач просить стягнути з відповідача в судовому порядку зазначену суму заборгованості, а також стягнути сплачений ним судовий збір.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 31 березня 2026 року, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» заборгованість за Договором про надання кредиту №496768-КС-001 від 18.04.2024р. у розмірі 47000,00 гривень основної суми боргу за тілом кредиту та 47000,00 гривень відсотків за користування кредитом, а також судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1118,00 гривень.

В іншій частині позовних вимог – відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило скасувати рішення суду в частині відмови у задоволенні вимог позову та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення вимог позову у повному обсязі.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що позивачем було заявлено позовні вимоги про стягнення процентів за користування кредитом, що нараховані на залишок по тілу кредиту у межах строку дії договору, і за умов узгоджених сторонами договору, тому підстави для відмови у задоволені вимог позову щодо стягнення відсотків у повному обсязі відсутні. Нарахування комісії відповідає умовам договору та не протирічить діючому законодавству.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на такі обставини.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що 18 квітня 2024 року між ОСОБА_1 як позичальником та Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» як кредитодавцем укладено Договір про надання кредиту №496768-КС-001, відповідно до умов якого кредитодавець надає позичальнику грошові кошти в розмірі 47000,00 грн на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених Договором та Правилами надання споживчих кредитів (п.1 Договору).

Сторонам було узгоджено наступні умови: Тип кредиту – кредит; строк, на який надається кредит – 24 тижні; стандартна процентна ставка за кредитом: в день 2,0000000 фіксована; знижена процентна ставка за кредитом: в день 1,14954256, фіксована; комісія за надання кредиту – 7050,00 грн; загальний розмір наданого кредиту – 47000,00 грн; Строк дії договору – 03.10.2024 року; орієнтовна загальна вартість кредиту – 122160,00 грн; орієнтовна реальна річна процентна ставка – 9150,85%; Загальні витрати за кредитом – 75160,00 грн; Денна процентна ставка – 0,95%.

Сторонами також узгоджено графік платежів та підписано паспорт споживчого кредиту, пропозиція укласти договір (оферта) та прийняття (акцепт) пропозиції.

Кредитний договір з додатками відповідач підписав за допомогою одноразового ідентифікатора в електронному вигляді.

Як свідчать матеріали справи, кредитні кошти у розмірі 47000,00 грн перераховані безготівково на картку відповідача.

З боку відповідача на користь позивача було перераховано грошових коштів у загальному розмірі 1500,00 грн.

Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитом загальна сума боргу становить 202616,38 грн, з урахуванням заборгованості за тілом кредиту у розмірі 47000,00 грн, заборгованості за відсотками у розмірі 149066,38 грн та комісійними нарахуваннями у розмірі 6550,00 грн.

Задовольняючи вимоги позову частково, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджено та відповідно визнано відповідачем, що боржник не сплатив заборгованість за кредитним договором суми основної заборгованості за тілом кредиту, що є підставою для стягнення зазначеної суми боргу. Заявлена позивачем до стягнення заборгованість за нарахованими процентами у заявленому розмірі не є співрозмірною сумі кредиту за договором, суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів за кредитним договором, тому суд дійшов висновку про зменшення розміру процентів за вказаним договором до розміру отриманих відповідачем кредитних коштів, а саме до суми 47000,00 гривень. Надані позивачем письмові докази, досліджені судом у їх сукупності та взаємозв`язку, не дозволяють зробити висновків про те, які саме послуги фінансової установи маються на увазі під вказаним обслуговуванням кредиту або кредитної заборгованості, за які передбачена сплата комісії. Супутня послуга банку, визначена як обслуговування кредитної заборгованості (або кредиту), має надаватися клієнту банку безоплатно, тому в частині стягнення заборгованості за комісією слід відмовити.

З вказаними висновками суду першої інстанції, колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з положеннями ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Договір є обов`язковим до виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

В силу ст.526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.ст.610,611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору, сплата неустойки.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» від 03.09.2015 року, який набрав чинності 30.09.2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію»; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію»; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (частина шоста статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі частина дванадцята статті 11 Закону України «Про електронну комерцію».

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

18 квітня 2024 року між ОСОБА_1 як позичальником та Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» як кредитодавцем укладено Договір про надання кредиту №496768-КС-001, відповідно до умов якого кредитодавець надає позичальнику грошові кошти в розмірі 47000,00 грн на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених Договором та Правилами надання споживчих кредитів (п.1 Договору).

Сторонам було узгоджено наступні умови: Тип кредиту – кредит; строк, на який надається кредит – 24 тижні; стандартна процентна ставка за кредитом: в день 2,0000000 фіксована; знижена процентна ставка за кредитом: в день 1,14954256, фіксована; комісія за надання кредиту – 7050,00 грн; загальний розмір наданого кредиту – 47000,00 грн; Строк дії договору – 03.10.2024 року; орієнтовна загальна вартість кредиту – 122160,00 грн; орієнтовна реальна річна процентна ставка – 9150,85%; Загальні витрати за кредитом – 75160,00 грн; Денна процентна ставка – 0,95%.

Договір укладений в електронній формі в Особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства та підписаний електронним одноразовим ідентифікатором UA-3555.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з приводу того, що спірний договір укладено в електронному вигляді з використанням електронного підпису за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, що відповідає вимогам статті 12 Закону України "Про електронну комерцію".

Сторонами погоджено розмір процентів і порядок їх нарахування, який відповідно до розрахунку заборгованості складає 149066,38 грн., що перевищує суму отриману відповідачем позики – 47000,00 гривень, більше ніж в 3 рази.

Згідно зі статтями 11, 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг» встановлений обов`язок кредитора щодо неухильного дотримання вимог Закону України «Про захист прав споживачів».

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача (частина друга статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів).

Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними (частина п`ята статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»).

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Принципи справедливості, добросовісності та розумності є фундаментальними засадами цивільного законодавства та основами зобов`язання (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України), спрямованими, зокрема, на реалізацію правовладдя та встановлення меж поведінки у цивільних відносинах. Добросовісність у діях їхнього учасника означає прагнення сумлінно використовувати цивільні права і сумлінно виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями, бездіяльністю шкоди правам та інтересам інших осіб.

Нараховані та пред`явлені до стягнення відсотки більше ніж в 3 рази перевищують розмір заборгованості за основною сумою кредиту.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що умова договору щодо нарахування відсотків в такому розмірі є непропорційно високою, що призводить до дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальнику, суперечить нормам ЗУ «Про захист прав споживачів», що підтверджується правовими висновками Верховного Суду, які викладені в постановах №132/1006/19 від 07.10.2020, 910/719/19 від 19.05.2020 та №363/1834/17 від 13.07.2022 та №910/12876/19 від 01.06.2021.

З огляду на вказане, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, щодо зменшення розміру відсотків до розміру суми основної заборгованості по кредиту. Вказана сума буде справедливою та співмірною з огляду на суму основного боргу.

Умовами спірного договору позичальнику встановлено комісію за надання кредиту у розмірі 7050,00 грн (п.2.5 Договору), розмір якої визначений одноразово. Розмір заборгованості за комісією за вимогами позову складає 6550,00 грн.

При цьому, надані позивачем письмові докази, не дозволяють зробити висновків про те, які саме послуги фінансової установи маються на увазі під вказаним обслуговуванням кредиту або кредитної заборгованості. Тому, суд першої інстанції дійшов вірних висновків про те, що застосованими є нормативні приписи, відповідно до яких нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача (ч.8 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів»). З урахуванням наведеного особа, яка включила ту чи іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується, зокрема в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову. Зазначене правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» (no individually negotiated), а й щодо умов, які хоч і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін» (under the diminant sinfluence of the party). Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 10.03.2021 у справі № 607/11746/17, пр.№ 61-18730св20.

У разі, якщо з`ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у ч.3, 4 ст. 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення contra proferentem сontra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Такий висновок висловлено Верховним Судом у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного в постанові від 18.04.2018 у справі №753/11000/14-ц, пр.№ 61-11сво17.

З огляду на викладене, супутня послуга банку, визначена як обслуговування кредитної заборгованості (або кредиту), має надаватися клієнту банку безоплатно. З урахуванням зазначеного, в частині стягнення заборгованості за комісією відмовлено обґрунтовано.

Ухвалюючи рішення у цій справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про те, що вказані позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

З урахування наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 31 березня 2026 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова складена 11 червня 2026 року.

Головуючий С.В. Кухар

Судді: М.С. Гончар

Г.С. Подліянова