Суд: Закарпатський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адмінправопорушення
Категорія: Керування транспортними засобами або суднами особами, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції
Дата: 09 червня 2026 р.
Справа: №307/106/25
Суддя: Бисага Т. Ю.
Справа № 307/106/25
ПОСТАНОВА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
10.06.2026 м. Ужгород
Суддя Закарпатського апеляційного суду Бисага Т.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 за його апеляційною скаргою на постанову судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 13 травня 2025 року,
В С Т А Н О В И В:
Постановою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 13 травня 2025 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) грн. 00 коп. в дохід держави, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави 605 (шістсот п`ять) гривень 60 копійок судового збору.
Відповідно до постанови суду, - ОСОБА_1 , 31 грудня 2024 року о 22 год. 05 хв. в с. Брустури по вул. Центральна, Тячівського району, Закарпатської області керував автомобілем марки «Mitsubishi ASX», державний номерний знак НОМЕР_1 , з ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з автомобіля, почервоніння обличчя. Від проходження огляду на визначення стану алкогольного сп`яніння на місці зупинки та проїхати в лікарню відмовився, чим порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Не погоджуючись з даною постановою ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову суду та закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення. Вважає, що постанова є незаконною та необґрунтованою, а тому така підлягає до скасування. Зазначає, що аналізуючи наявні матеріали справи, можна прийти до переконливого висновку про те, що факт керування ОСОБА_1 ТЗ з ознаками алкогольного сп`яніння 31.12.2024 не доведений. Звертає увагу на те, що направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції було оформлено раніше ніж поліцейський підійшов до автомобіля та запропонував ОСОБА_1 пред`явити посвідчення водія, і тим більше, раніше ніж висловився про наявність у ОСОБА_1 ознак сп`яніння. Зазначає, що у тексті протоколу про адмінправопорушення зазначено про виявлення у ОСОБА_1 наступних ознак алкогольного сп`яніння: запах алкоголю з автомобіля, почервоніння обличчя, проте такої ознаки, як запах алкоголю з автомобіля, чинне законодавство не передбачає. Таким чином вважає, що матеріали справи не містять доказів наявності у ОСОБА_1 ознак алкогольного сп`яніння, визначених у Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, що в свою чергу, в силу імперативних приписів ст. 266 КУпАП вказує на відсутність законодавчих підстав для проведення огляду на стан сп`яніння. Зазначає, що надані до матеріалів справи відео файли не можуть вважатися належними та достатніми доказами фіксування відповідних подій, оскільки не містять необхідних реквізитів електронного доказу, також не містять будь-яких даних щодо зупинки транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 . Стверджує, що суддею не надано належної правової оцінки поясненям особи, що притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , свідка ОСОБА_2 у частині незаконності процедури зупинки транспортного засобу, відсутності будь-яких ознак сп`яніння, неодноразового погодження останнього пройти огляд на стан сп`яніння при умові забезпечення належним технічним засобом, оскільки на місці події поліцейський пропонував пройти огляд на приладі Драгер, який дістав з кишені форменних штанів та з використанням не запакованого мундштука.
Справа про адміністративне правопорушення розглядається за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , та його захисників-адвокатів Рішко П.М., Йосипчука О.В., неявка яких із урахуванням положень ч. 6 ст. 294 КУпАП не перешкоджає її розгляду. При цьому, враховується те, що останні належним чином повідомлялися про час та місце розгляду справи, а розгляд справи за їхніми клопотаннями уже неодноразово відкладався. Заяви про відкладення розгляду справи не надходили.
Приймаючи рішення про розгляд справи без участі учасників судового розгляду, враховуються і вимоги чинного законодавства щодо розгляду справи в розумні строки.
Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції, дослідивши мотиви і доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку.
Апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги згідно з положеннями ст. 294 КУпАП.
Згідно положень ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП суд зобов`язаний повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, встановити чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна особа у його вчиненні, дослідити наявні у справі докази, дати їм належну правову оцінку і в залежності від встановленого, прийняти вмотивоване законне рішення.
Апеляційним судом встановлено, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення вказаних вимог дотримався.
Незважаючи на доводи апеляційної скарги, вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, стверджується сукупністю належних, допустимих, достовірних і достатніх доказів, зібраних та поданих до суду працівниками поліції відповідно до вимог ч. 2 ст. 251 КУпАП.
Пункт 1.3 Правил дорожнього руху (далі - ПДР України), передбачає, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
В п. 1.9 ПДР України встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Пункт 2.5 ПДР України зобов`язує водія на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Відповідно до підпункту а) пункту 2.9 Правил дорожнього руху України, водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебуваючи під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Відповідальність за порушення зазначених вимог ПДР України передбачена ст. 130 КУпАП.
Так, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №209745 від 31 грудня 2024 року слідує, що в цей же день о 22 год. 05 хв. в с. Брустури по вул. Центральна, Тячівського району, Закарпатської області водій ОСОБА_1 керував автомобілем марки «Mitsubishi ASX», д.н.з. НОМЕР_1 , з ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з автомобіля, почервоніння обличчя. Від проходження огляду на визначення стану алкогольного сп`яніння на місці зупинки та проїхати в лікарню відмовився, чим порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП. Від підпису про ознайомлення з протоколом та від дачі пояснення ОСОБА_1 відмовився.
Незважаючи на заперечення своєї вини у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, вина ОСОБА_1 стверджується: вказаним протоколом про адміністративне правопорушення у якому викладені обставини вчиненого правопорушення; направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 31.12.2024 (огляд не проводився); рапортом поліцейського з РПП ВПД №1 Тячівського РВП ГУНП в Закарпатській області Ляшко І.Ю. від 31.12.2024 року, який адресований начальнику Тячівського РВП ГУНП в Закарпатській області М.Палкошу та в якому зазначені обставини події, які мали місце 31.12.2024; копією посвідчення водія ОСОБА_1 НОМЕР_2 ; наданими у судовому засіданні першої інстанції поясненнями свідка ОСОБА_2 , поліцейського з РПП ВПД №1 Тячівського РВП ГУНП в Закарпатській області капрала поліції Ляшко І.Ю., а також дослідженими відеоматеріалами відносно ОСОБА_2 ,які не викликають сумніви та узгоджуються між собою та іншими матеріалами справи.
Проаналізувавши досліджені докази, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, правильності висновків суду першої інстанції не спростовують.
Вказані докази отримані з дотриманням встановленого законом порядку та передбаченими способами. Відповідно відсутні будь-які сумніви у їх достовірності та істинності.
Твердження ОСОБА_1 в апеляційній скарзі про те, що направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції було оформлено раніше ніж поліцейський підійшов до автомобіля та запропонував ОСОБА_1 пред`явити посвідчення водія, і тим більше, раніше ніж висловився про наявність у ОСОБА_1 ознак сп`яніння,апеляційний суд не приймає до уваги, оскільки такі технічні помилки у часі не ставлять під сумнів достовірність зафіксованих подій, а також не впливають на оцінку допустимості таких доказів.
Відхиляючи доводи апеляційної скарги в цій частині, апеляційний суд звертає увагу на те, що нормативні положення ст. 266 КУпАП, Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1103 від 17.12.2008 року та Інструкції, взагалі не містять вимоги щодо складання працівниками поліції такого направлення на проходження медичного огляду на стан сп`яніння у випадку відмови водія від його проходження.
Водночас, ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду у будь-якому порядку, тому у поліцейського взагалі були відсутні підстави для складення такого направлення.
Також апеляційний суд визнає необґрунтованими доводи ОСОБА_1 про те, що надані до матеріалів справи відеофайли не можуть вважатися належними та достатніми доказами фіксування відповідних подій, оскільки не містять необхідних реквізитів електронного доказу, також не містять будь-яких даних щодо зупинки транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 , з огляду на наступне.
Право поліцейського на фото та відеофіксування за допомогою технічних приладів і технічних засобів закріплено у Законі України «Про Національну поліцію» (статті 31, 40) та Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 18 грудня 2018 року № 1026, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 11 січня 2019 року за № 28/32999.
Так, відповідно до положень п. 5 розділу ІІ та п. 2 розділу ІІІ Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото і кінозйомки, відеозаписів, засобів фото і кінозйомки, затвердженої Наказом МВС України №1026 від 18.12.2018 року, включення портативного відеореєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов`язків та/або спеціальної поліцейської операції, а відеозйомка ведеться безперервно до її завершення, крім випадків, пов`язаних з виникненням у поліцейського особистого приватного становища (відвідування вбиральні, перерви для приймання їжі тощо).
З відеозапису вбачається, що його здійснено працівниками поліції, які складали протокол про адміністративне правопорушення, із застосуванням портативних відеореєстраторів (бодікамер), що прямо передбачено Інструкцією.
Крім того, у графі протоколу про адміністративне правопорушення 10 зазначено: технічний засіб відеозапису. Відсутність інформації про технічний засіб, за допомогою якого здійснюється відеофіксація, ніяким чином не спростовує встановлених судом обставин, оскільки долучений до протоколу відеозапис сумнівів щодо його достовірності та допустимості не викликає, оскільки отриманий у встановленому законом порядку, не містить ознак фальсифікації.
Згідно з положеннями Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» у випадку зберігання інформації на кількох електронних носіях кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа. Один і той же електронний документ (відеозапис) може існувати на різних носіях. Всі ідентичні за своїм змістом примірники електронного документа можуть розглядатися як оригінали, відрізняються один від одного тільки часом та датою їх створення. Жодних вимог до працівників поліції долучати до матеріалів адміністративної справи свідоцтва на нагрудні камери законодавцем не передбачено.
Таким чином, відеозапис, що міститься в матеріалах справи та який містить фактичні дані щодо обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення, є належним доказом у справі про адміністративне правопорушення, як це передбачено статтею 251 КУпАП.
Щодо відсутності на відео даних щодо зупинки транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 , то апеляційний суд зазначає, що дійсно, відеозаписом події, долученим до протоколу про адміністративне правопорушення, не зафіксовано моменту його зупинки працівниками поліції, проте підстава зупинки транспортного засобу не є предметом доказування у справі за ст. 130 КУпАП, оскільки ці обставини не мають значення для правильного вирішення справи та встановлення факту керування особою транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння.
Аргументи ОСОБА_1 про те, що чинне законодавство не передбачає такої ознаки алкогольного сп`яніння, як запах алкоголю з автомобіля, апеляційний приймає до уваги, проте зазначає, що оскільки вимогами п. 2 розділу 1 Інструкції «Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженої Наказом МВС України та МОЗ України 09.11.2015 року № 1452/735 встановлено, що огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану, тобто поліцейський фактично виявляє ознаки стану алкогольного сп`яніння у водія транспортного засобу у залежності від власного їх розуміння.
А тому, оскільки у водія ОСОБА_1 було виявлено ознаки алкогольного сп`яніння, працівник поліції мав право запропонувати йому пройти відповідно до встановленого порядку огляд на стан алкогольного сп`яніння.
Разом з тим, апеляційний суд враховує, що зовнішні ознаки алкогольного сп`яніння надають працівникам поліції лише підстави для виникнення сумнівів стосовно стану, в якому перебуває водій. З метою перевірки такої суб`єктивної підозри, працівники поліції вправі вимагати відповідно до п.2.5 ПДР України проходження водієм огляду на стан сп`яніння. Саме результати огляду й мають підтвердити чи спростувати обґрунтованість вказаної суб`єктивної оцінки. Незгода водія з наявністю у нього ознак сп`яніння не надає йому права відмовлятися від вимоги поліцейських щодо огляду на стан сп`яніння, що й передбачено положенням п.2.5 ПДР України та приписами ч.1 ст.130 КУпАП.
На підставі викладеного, апеляційний суд вважає, що в даному випадку дії працівників поліції були законними, вони діяли в межах Закону України «Про Національну поліцію», оскільки завданнями поліції є забезпечення публічної безпеки і порядку, охорона прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави, протидія злочинності.
Водночас особа не позбавлена права оскаржити дії працівників поліції в порядку адміністративного судочинства або звернутися до правоохоронних органів у разі наявності ознак кримінального правопорушення. Проте самі по собі доводи ОСОБА_1 щодо незаконності зупинки транспортного засобу не спростовують встановлених апеляційним судом обставин керування ним транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння та не свідчать про недопустимість доказів, досліджених у цій справі.
Твердження апелянта про те, що у матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, апеляційний суд не бере до уваги та розцінює їх як такі, що спрямовані на уникнення останнім відповідальності за скоєне.
Вказані докази, якими стверджується факт керування транспортним засобом та відмови ОСОБА_1 від проходження огляду на стан сп`яніння, є логічними, послідовними, та такими, що взаємоузгоджуються між собою, а тому в апеляційного суду відсутні підстави сумніватися в їх достовірності та допустимості.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції надав належну правову оцінку доказам, обґрунтовано визнав їх належними та допустимими для використання в процесі доказування, оскільки ці докази містять у собі фактичні дані, які логічно пов`язані з тими обставинами, які підлягають доказуванню в справі та становлять предмет доказування, зібрані у порядку, встановленому КУпАП.
Покликання апелянта в апеляційній скарзі про те, що оскаржувана постанова є незаконною та необґрунтованою, такою, що підлягає скасуванню, апеляційний суд не приймає до уваги, оскільки при розгляді справи в суді першої інстанції порушень норм матеріального чи процесуального права допущено не було. Суддя відповідно до ст.ст. 245 та 280 КУпАП повно і всебічно з`ясував усі обставини, що мали значення для правильного вирішення справи.
Протокол про адміністративне правопорушення від 31.12.2024 року серії ЕПР1 №209745 складений відповідно до положень ст. 256 КУпАП, оскільки його форма та зміст відповідають вимогам діючого законодавства і є складеним та підписаним уповноваженою на те особою та підтверджують подію і обставини правопорушення. Крім цього, дані зазначеного протоколу узгоджуються з іншими доказами у справі. Отже, такий є належним та допустимим доказом у справі, який суд обґрунтовано поклав в основу доведеності вини ОСОБА_1 у вчиненні ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Доводи апеляційної скарги про відсутність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення апеляційний суд відхиляє, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам справи і спростовуються наведеними вище доказами.
Жодних належних та допустимих доказів, які б викликали сумніви в об`єктивності вищевказаних матеріалів, їх фальсифікації, стороною захисту не надано, не здобуто таких і в процесі апеляційного розгляду.
Доводи апеляційної скарги про інші порушення, зазначені в апеляційній скарзі, не впливають на висновок судді про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, оскільки склад вчиненого адміністративного правопорушення знайшов своє підтвердження під час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанцій.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32).
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд приходить до переконання, що рішення судді першої інстанції щодо наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, ґрунтується на основі всебічно, повно та об`єктивно з`ясованих обставин справи, вина остннього доводиться допустимими, належними та достатніми доказами у справі.
Переконливих доводів, які б безумовно спростовували висновки судді в постанові, при розгляді апеляційної скарги не було наведено, а обставини на які покликається апелянт, як невраховані судом першої інстанції, були в повній мірі враховані судом апеляційної інстанції при винесенні постанови.
Адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000 грн, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік, накладене на ОСОБА_1 відповідно до санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП і є безальтернативним.
Неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які б були підставою для зміни чи скасування постанови судді, при апеляційному перегляді не встановлено.
Всі інші обставини, на які посилається апелянт в своїй апеляційній скарзі не впливають на законність прийнятого судом першої інстанції рішення, відтакпідстав для скасування постанови у межах доводів апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 13 травня 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП залишити без змін.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя Т.Ю. Бисага
Оригінал: reyestr.court.gov.ua