Постанова від 10 червня 2026 р. у справі №635/6106/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2026 року

м. Харків

справа № 635/6106/25

провадження № 22-ц/818/2944, 2945/26

Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Тичкової О.Ю.,

суддів колегії – Маміної О.В., Пилипчук Н.П.,

сторони справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна»

відповідач – ОСОБА_1

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» на рішення Харківського районного суду м. Харків від 20 січня 2026 року та на додаткове рішення Харківського районного суду м. Харків від 30 січня 2026 року ухвалене у складі судді Базова О.В.-

ВСТАНОВИВ:

В серпні 2025 року ТОВ «Авентус Україна» звернулося до суду з позовом, у якому просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №8575449 від 16.12.2024 у розмірі 20500,00 грн., а також судові витрати.

В обґрунтування позову вказує, що 16.12.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» та ОСОБА_1 було укладено Договір №8575449 про надання споживчого кредиту, шляхом обміну електронними повідомленнями та приймання (акцепту) умов, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію». Позикодавець на виконання умов Договору кредиту надав Позичальнику грошові кошти у сумі 10000,00 грн. шляхом перерахування на платіжну картку номер, котрої надано Позичальником та міститься в реквізитах Договору кредиту, що підтверджується Довідкою відповідної фінансової компанії про перерахування грошових коштів. В свою чергу, Позичальник своїх зобов`язань за кредитним договором належним чином не виконав. У зв`язку з неповерненням заборгованості та відповідно до Розрахунку заборгованості за Договором про споживчий кредит №8575449 від 16.12.2024 року, станом на дату здійснення розрахунку, заборгованість ОСОБА_1 становить 20500,00 грн., яка складається з: заборгованості за кредитом – 10000,00 грн.; заборгованості по відсотках – 10500,00 грн.

Рішенням Харківського районного суду м. Харків від 25 січня 2026 року у задоволені позову ТОВ «Авентус Україна» відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що позивачем не надано жодних належних доказів на підтвердження того, що відповідач отримав у грошові кошти за кредитним договором № 8575449 на належну йому платіжну картку у розмірі 10000,00 грн та у відповідача наявна заборгованість за цим договором.

Додатковим рішенням Харківський районний суд Харківської області 30 січня 2026 року задоволено заяву відповідача та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4000 (чотири тисячі) гривень 00 копійок

Не погодившись з рішенням суду ТОВ « Авентус Україна» подало апеляційну скаргу, в якій просило рішення суду та додаткове рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі та здійснити розподіл судових витрат.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови користування коштами, що свідчить про наявність волі Відповідача для укладення договору в електронній формі, на погоджених умовах шляхом підписання Договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Вказує, що оспорюваний Договір підписаний Відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, а тому укладання між сторонами спірного правочину підтверджено належними та допустимими доказами. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення на мобільний телефон, без здійснення входу на сайт кредитора за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між Відповідачем та Кредитором не були би укладені. Зазначає, що відповідач не довів порушення своїх прав при укладенні кредитного договору та не надав жодних належних і допустимих доказів укладення договору іншою особою або перерахування кредитних коштів не на її рахунок, що відповідно до статей 12, 81 ЦПК України є її процесуальним обов`язком. Підкреслює, що факт перерахування кредитних коштів підтверджується листом ТОВ «ФК «Контрактовий Дім» від 19.05.2025 №7/10911, який містить усі істотні реквізити електронного документа, унікальні ідентифікаційні дані транзакції та підтверджує зарахування 16.12.2024 о 09:33 суми 10 000 грн на платіжну картку відповідача.

Апеляційна скарга на додаткове рішення суду мотивована тим, що визначений судом розмір витрат є необґрунтованим та неспівмірним із складністю справи. У даному випадку спір не є складним, оскільки стосується стягнення заборгованості за кредитним договором, тобто спірні правовідносини є типовими та неодноразово були предметом розгляду суддів, у тому числі Верховного Суду.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, відповідно до наданого договору споживчого кредиту №8575449 від 16.12.2024, ОСОБА_1 та ТОВ «Авентус Україна» уклали договір споживчого кредиту, який було укладено в електронній формі. Наданий суду договір підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором С1847, 16.12.2024 09:32:21 / ОСОБА_1 / (а.с.16-17).

Відповідно до п.1.2. вказаного договору, товариство надає споживачу кредит у гривні, а споживач зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки передбачені договором.

Згідно п.1.3., п.1.4. даного договору, сума кредиту складає 10000,00 грн. Тип кредиту -кредит. Строк кредиту 360 днів.

Відповідно до п.1.5 договору, тип процентної ставки фіксована. Знижена процентна ставка становить 0,95% в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п.1.4. цього договору.

Відповідно до п.1.5.1 стандартна процентна ставка становить 1,00% в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п.1.4. цього договору, якщо споживач не виконав умови зазначені в п.1.5.1 Договору для застосування зниженої процентної ставки.

Відповідно до п.2.1. Кошти надаються Товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на платіжну карту споживача № НОМЕР_1 або іншу платіжну карту вказану споживачем в особистому кабінеті.

В матеріалах справи міститься таблиця загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, який підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором С1847, 16.12.2024 09:32:21 / ОСОБА_1 /.(а.с.18-19)

Також позивачем наданий до суду паспорт споживчого кредиту зі змісту якого вбачається що в ньому зазначені всі істотні умови кредитування а саме: ліміт кредиту – 10000,00 грн, строк кредитування – 360 днів, процентна ставка – 366,00% річних (1,00% в день), тип процентної ставки – фіксований. Зазначено що інформація зазначена в паспорті споживчого кредиту зберігає чинність та є актуальною до 17.12.2024 року. Вказаний документ підписано відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором КМ9121, 16.12.2024 09:30:42.(а.с.21-25)

На підтвердження факту перерахування коштів, позивачем долучено лист Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Контрактовий дім» від 19.05.2025 вих. №7/10911 про успішність операції переказу коштів згідно договору з ТОВ «Авентус Україна» №087/20-П від 08.07.2020, № транзакції 1526987023 у сумі 10000,00 грн. дата прийняття 16.12.2024 09:33 номер картки НОМЕР_1 .(а.с.26)

Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості, вбачається що за відповідачем обліковується заборгованість за кредитним договором №8575449 від 16.12.2024 в розмірі 20500,00 грн з яких тіло кредиту – 10000,00 грн, відсотки за користування кредитом – 10500,00 грн.

04.06.2025 року ТОВ «Авентус Україна» направило на адресу ОСОБА_1 досудову вимогу в якій останньому запропоновано сплатити заборгованість в сумі 20500,00 грн на користь ТОВ «Авентус Україна» та роз`яснено, що у випадку невиконання вимоги ТОВ «Авентус Україна» буде ініційовано заходи щодо стягнення заборгованості в судовому порядку.

Відповідно до частин 1, 2статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205,207 ЦК України).

Згідно ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно вимог ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно із пунктами 5, 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну, або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа (пункт 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:

- електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;

- електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;

- аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19, до аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18 (провадження № 61-8449св19); від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 (провадження № 61-7203св20).

Зазначений договір є публічним договором приєднання.

Згідно із частиною першою статті 633ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у даному випадку ТОВ «Авентус Україна»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються товариством, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим товариство має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

У рішенні від 11липня 2013 року № 7-рп/2013 Конституційний Суд України вказав, що умови договору споживчого кредиту, його укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими споживач вважається слабкою стороною у договорі та підлягає правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.

Відповідно до ч.4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п.6 ч.1ст.3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Виходячи з наведених норм чинного законодавства, договір, в тому числі і кредитний, може бути укладений шляхом приєднання до запропонованих умов однією із сторін оформлений у формулярах або інших стандартних формах.

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі76,77 ЦПК України).

Згідно вимог статті 81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Позивачем до суду першої інстанції надані докази щодо укладення договору про надання споживчого кредиту, а саме: копія договору про споживчий кредит № №8575449 від 16.12.2024 року, паспорт споживчого кредиту, де зазначено, що їх підписання здійснено клієнтом за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

У постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року по справі № 127/33824/19 зроблено правовий висновок, що без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт Товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений; сторони не досягли б згоди щодо усіх істотних умов правочину, а кредитні кошти не були б перераховані відповідачу.

За обставинами даної справи позичальник (відповідач ОСОБА_1 ) шляхом власноручного введення одноразового ідентифікатора С1847, отриманого від позивача на укладення кредитного договору №8575449 від 16.12.2024 тобто договір вважається укладеними у відповідності до ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» та, відповідно, сторони досягли згоди щодо всіх їх істотних умов.

Судовим розглядом встановлено, що кредитний договір відповідачем підписано особисто, недійсним в судовому порядку не визнавався, а відтак є чинним і підлягає до виконання його сторонами. Відповідач під час укладення кредитного договору, ознайомився з його текстом та істотними умовами кредитування а саме: сумою кредиту, процентною ставкою, строком кредитування, графіком платежів та порядком погашення заборгованості, що підтверджується особистим підписом позичальника. Оскільки, кредитний договір був підписаний відповідачем без будь-яких застережень, та відповідач не факту його підписання, суд приходить до висновку, що остання погодилася з його умовами та зобов`язалася виконувати їх.

Факт видачі кредитних коштів позичальнику підтверджується інформацією наданої ТОВ «ФК «Контрактовий Дім» №087/20-П, датованої 08.07.2020 року відповідно до якої 16.12.2024 року о 09:33 год. за допомогою платіжної системи ТОВ «ФК «Контрактовий Дім» на виконання кредитного договору №8575449 від 16.12.2024 на картковий рахунок клієнта за № НОМЕР_1 були перераховано грошові кошти в сумі 10000,00 грн.

Зазначене узгоджується із висновками Верховного суду які викладені у постанові від 12 лютого 2025 року по справі 679/1103/23 в яких викладено що довідка про перерахування за допомогою платіжної системи кредиту на вказану позичальником картку є належним доказом отримання відповідачем кредитних коштів.

Доводи сторони відповідача щодо не підтвердження належними та допустимими доказами факт отримання відповідачем кредитних коштів, апеляційним судом до уваги не приймається оскільки зазначене суперечить наявним в матеріалам справи доказам та власним поясненням відповідача зроблених у суді першої інстанції.

Крім того колегія суддів зазначає що відповідно до п.2.1 кредитного договору визначено що кошти надаються Товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на платіжну карту споживача № НОМЕР_1 або іншу платіжну карту вказану споживачем в особистому кабінеті. Тобто у апеляційного суду немає сумнівів щодо належності вказаної карти відповідачу оскільки вона сама вказала такий платіжний засіб під час укладення кредитного договору. Матеріали справи не містять доказі того що відносно ОСОБА_1 вчинялись шахрайські дія, докази звернень до правоохоронних органів відповідача відсутні так і відсутні докази того що зазначені персональні дані відповідача були використані третіми особами.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, тобто належним виконанням зобов`язань з боку відповідача є повернення кредиту та сплата процентів за користування ним у строки, у розмірі та валюті, як це було визначено кредитним договором.

Відповідно до статті 611ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, припис абзацу другого частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики в разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Як наслідок, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, оскільки в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 цього Кодексу, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У зазначеній постанові Верховний Суд сформував низку правових висновків. Зокрема, Велика Палата розмежувала поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання».

Окрім того, в п. 54 постанови Верховний Суд вказав, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

Тобто, згідно з позицією Верховного Суду, припинення нарахування передбачених договором процентів можливо у двох випадках: закінчення строку кредитування, який визначений договором, та пред`явлення вимоги в порядку ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

Вказаний висновок підтримано у постановах Верховного Суду у справах №296/10217/15-ц від 07 липня 2020 року, №912/1120/16 від 04 лютого 2020 року, №910/18943/20 від 27 липня 2021 року.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року (справа № 910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду, уточняючи свій правовий висновок, який викладений у постанові від 18 січня 2022 року (справа 910/17048/17), щодо нарахування процентів до дня фактичного повернення кредиту відповідно до умов кредитного договору, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, вказала на те, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Звертаючись до суду з позовом, ТОВ «Авентус Україна» надало розрахунок заборгованості відповідно до змісту якого вбачаєте що за ОСОБА_1 за кредитним договором №8575449 від 16.12.2024 обліковується заборгованість у розмірі 20500,00 грн з яких тіло кредиту – 10000,00 грн, відсотки за користування кредитом – 10500,00 грн.

Згідно п.1.3., п.1.4. даного договору, сума кредиту складає 10000,00 грн. Тип кредиту кредит. Строк кредиту 360 днів.

Відповідно до п.1.5 договору, тип процентної ставки фіксована. Знижена процентна ставка становить 0,95% в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п.1.4. цього договору.

Відповідно до п.1.5.2 становить 1,00% в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п.1.4. цього договору, якщо споживач не виконав умови зазначені в п.1.5.2 Договору для застосування зниженої процентної ставки.

Як вбачається із матеріалів справи ОСОБА_1 не здійснював жодних оплат по кредитному договору, у зв`язку з чим та відповідно до п.1.5.1 протягом строку кредитного договору нараховувались проценти за процентною ставкою 1% в день. Крім того з наданого розрахунку вбачається що відсотки за користування кредитними коштами нараховувались в межах строку кредитування встановленого п.1.4 строку кредитного договору.

Отже, розмір нарахованих процентів за кредитним договором №8575449 від 16.12.2024 рокуповністю узгоджується із розрахунками заборгованості долученим позивачем до матеріалів справи та умовами кредитного договору.

Доказів, які б спростовували правильність наданого банком розрахунку заборгованості за кредитним договором, відповідачем не надано.

Тому колегія суддів вважає, що вказаний розрахунок заборгованості є належним доказом, котрий узгоджується з умовами кредитного договору.

Даних, що відповідач у добровільному порядку нараховану заборгованість за кредитним договором погасив, матеріали справи не містять.

Згідно з п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки, суд першої інстанції не в повній мірі з`ясував обставини, що мають значення для справи, допустив неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, у зв`язку з чим оскаржуване рішення слід скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга ТОВ «Авентус Україна» підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог та стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Авентус Україна» заборгованість за кредитним договором №8575449 від 16.12.2024 у розмірі 20500,00 грн.

За загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішені всі інші, зокрема й процесуальні питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також невирішення окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення.

Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу.

Подібні висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 925/81/21, від 09 лютого 2022 року у справі № 910/17345/20, від 15 лютого 2023 року у cправі № 911/956/17(361/6664/20), від 07 березня 2023 року у cправі № 922/3289/21.

Оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування рішення Харківського районного суду м. Харків від 20 січня 2026 року то додаткове рішення Харківського районного суду м. Харків від 30 січня 2026 року також слід скасувати.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України із відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подання позову 2422,40 грн. та апеляційної скарги 3633,60 грн а всього 6056,00 грн.

Згідно з ч. 1ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3ст. 133 ЦПК України).

Із положень ч.ч. 1-5ст.137ЦПК України слідує, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

В силу ч.ч. 2, 3, 8ст.141ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що сторона, на користь якої ухвалене судове рішення, має право на відшкодування понесених судових витрат, у тому числі витрат на професійну правничу допомогу.

До складу витрат на професійну правничу допомогу включаються витрати з оплати винагороди адвоката за здійснення представництва інтересів учасника справи в суді та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Склад і розмір судових витрат входить до предмета доказування у справі, тому особа, яка заявила про витрати на професійну правничу допомогу, має документально підтвердити та довести, що такі витрати є дійсними, необхідними та розумними.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2020 року у справі № 757/16448/17-ц (провадження № 61-48191св18).

На підтвердження відповідних витрат на правову допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг, акт прийому-передачі наданих послуг).

Отже, у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Водночас, у разі, якщо понесені особою витрати на професійну правничу допомогу не відповідають критеріям співмірності, то за обґрунтованим клопотанням іншої сторони суд може зменшити розмір указаних судових витрат.

Велика Палата Верховного Суду вказала, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, враховуючи з конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

У своїй позовній заяві представник позивача зазначив що орієнтований розрахунок сум судових витрат які позивач очікує понести до закінчення розгляду справи становить 105,00 грн.

На підтвердження своїх витрат на правову допомогу в суді першої інстанції представником позивача було додано договір про надання правової допомоги №0705-25 від 07.05.2025 року, додаткову угоду від 17.06.2025 року до договору про надання правової допомоги №0705-25 від 07.05.2025 року, та витяг з договору.

Відповідно до п.3.1.2. вказаного договору визначено що додатково до винагороди, визначеної підпунктом 3.1.1 пункту 3.1 договору, клієнт щомісячно зі сплатою винагороди відшкодовує об`єднанню витрати з відправлення досудових вимог/повідомлень/претензій Боржникам у розмірі 105,00 грн за 1 вимогу.

Дослідивши надані докази судових витрат, враховуючи повне задоволення позовних вимог, колегія суддів вважає, що з ОСОБА_1 слід стягнути 105,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст.ст. 367,368, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375,381,382-384,389 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» – задовольнити.

Рішення Харківського районного суду м. Харків від 20 січня 2026 року та додаткове рішення Харківського районного суду м. Харків від 30 січня 2026 року – скасувати.

Ухвалити нове судове рішення.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» (ЄДРПОУ 41078230) заборгованість за кредитним договором №8575449 від 16.12.2024 у розмірі 20500 (двадцять тисяч п`ятсот) гривень 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» (ЄДРПОУ 41078230) судовий збір в розмірі 6056 (шість тисяч п`ятдесят шість) гривень 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» (ЄДРПОУ 41078230) судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 105 (сто п`ять) гривень 00 коп.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий О. Ю. Тичкова

Судді О.В. Маміна

Н.П. Пилипчук