Постанова від 10 червня 2026 р. у справі №639/3682/26 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Постанова

Іменем України

11 червня 2026 року

м. Харків

справа № 639/3682/26

провадження № 22-ц/818/4312/26

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого - Пилипчук Н.П.,

суддів колегії – Тичкової О.Ю., Маміної О.В.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Національна страхова компанія "Оранта", третя особа ОСОБА_2 про стягнення відшкодування вартості відновлювального ремонту, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Новобаварського районного суду м. Харкова від 01 травня 2026 року, постановлену суддею Марченко В.В.,

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2026 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Сорока Олена Олексіївна звернулась до Новобаварського районного суду м. Харкова з позовом до Публічного акціонерного товариства "Національна страхова компанія "Оранта", третя особа ОСОБА_2 в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача відшкодування вартості відновлювального ремонту у розмірі 91044 грн. 68 коп. та судові витрати у розмірі 27 124 грн. 54 коп.

Ухвалою Новобаварського районного суду м. Харкова від 01 травня 2026 року справу передано за підсудністю на розгляд до Дарницького районного суду міста Києва.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить ухвалу суду скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Посилається на те, що висновки суду першої інстанції є передчасними та необгрунтованими, такими, що суперечать чинним нормам матеріального права і призводять до порушення норм процесуального права. Вказує, що Відповідно до ч. 6 ст. 28 ЦПК України, позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну фізичних або юридичних осіб, можуть пред`являтися також за місцем заподіяння шкоди. Предметом позову у цій справі є саме стягнення відшкодування шкоди, зазавданої

джерелом підвищеної небезпеки. Той факт, що належним відповідачем у межах страхової суми є страховик, не змінює правової природи вимоги як вимоги про компенсацію шкоди, завданої внаслідок

дорожньо-транспортної пригоди. Отже, висновок суду про те, що ч. 6 ст. 28 ЦПК України не застосовується лише через участь у справі страхової компанії, є необґрунтованим, оскільки предметом позову є саме відшкодування шкоди завданої джерелом підвищеної небезпеки. 3. Право вибору між судами належить позивачу Альтернативна підсудність передбачена саме для забезпечення процесуального права позивача обрати суд у випадках, прямо встановлених законом.

У цій справі позивач реалізувала право на звернення до суду за місцем заподіяння шкоди. Суд першої інстанції фактично позбавив позивача цього права, підмінивши альтернативну підсудність загальним правилом за місцезнаходженням юридичної особи. Суд зазначив, що правовідносини виникли із Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та Закону України «Про страхування». Однак предметом позову є не визнання договору страхування недійсним, це не спір про укладення чи виконання договору страхування між страхувальником і страховиком, а стягнення страхового відшкодування як компенсації майнової шкоди, заподіяної дроньо-транспортної пригоди, тобто завдано джерелом підвищеної небезпеки. Саме тому до такого спору підлягає застосуванню ч. 6 ст. 28 ЦПК України.

За приписами ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду, зазначену в п. 9 ч. 1 ст. 353 цього Кодексу (передача справи на розгляд іншого суду), розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи викладене, апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи.

Ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Передаючи справу за підсудністю до Дарницького районного суду міста Києва, суд першої інстанції виходив з того, що в даному випадку виникли правовідносини, пов`язані з правовідносинами страхування, які виникають із Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», "Про страхування", а тому правила підсудності за місцем спричинення шкоди не застосовуються.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.

У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право розраховувати на «розгляд» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», заява № 48778/99).

Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має застосовуватися на практиці і бути ефективним (рішення у справі «Белле проти Франції» від 04 грудня 1995 року).

Статтею 125 Конституції України передбачено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Аналогічні положення закріплені в частині 1 статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Територіальна підсудність - це компетенція із розгляду справ однорідними судами залежно від території, на яку поширюється їх юрисдикція.

Основними видами територіальної підсудності є, зокрема загальна, альтернативна та виключна.

Види підсудності передбачають в одних випадках пільги сторонам при виборі суду, в інших - створення найсприятливіших умов для вирішення справи, забезпечення незалежності та неупередженості суду, захист прав заінтересованих осіб.

Загальна територіальна підсудність встановлюється як загальне правило і застосовується у тому випадку, коли вона не змінена або доповнена іншим видом територіальної підсудності.

Згідно з нормами процесуального закону завданням інституту підсудності є розподіл цивільних справ між судами загальної юрисдикції для більш швидкого і правильного розгляду і вирішення справи, найбільш ефективного захисту прав, свобод та інтересів суб`єктів права.

Дотримання судами процесуальних норм інституту підсудності є вимогою ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яке гарантує, що кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків або при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до ст. 27 ЦПК України позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Разом із тим, статтею 28 ЦПК України встановлено правила підсудності справ за вибором позивача, яку ще називають альтернативною підсудністю.

Так, відповідно до частини 6 статті 28 ЦПК України позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну фізичних або юридичних осіб, можуть пред`являтися також за місцем заподіяння шкоди.

Альтернативною називають підсудність, за якою декілька судів є компетентними розглянути справу. Не виключаючи можливість звернення особи до суду за правилами загальної підсудності (за місцезнаходженням відповідача) вона встановлює можливість звертатися до іншого або інших судів, тобто встановлює альтернативу можливість для позивача обрати один із двох чи більше судів.

Отже, вказана норма передбачає, що це є правом позивача обирати суд для пред`явлення позову, що виникають з приводу завдання шкоди майну фізичної особи.

Право вибору між судами, яким згідно із правилом загальної підсудності і правилом альтернативної підсудності підсудна справа, належить виключно позивачеві. Якщо позивач при пред`явленні позову дотримався правил територіальної чи альтернативної підсудності, суд не має права повернути позивачеві позовну заяву з мотивів непідсудності справи цьому суду.

У постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року у справі №263/14171/19 (провадження № 61-21991св19) вказано, що: «Тлумачення статей 27, 28 ЦПК України свідчить, що підсудність за вибором позивача (альтернативна підсудність) - це такий вид підсудності, за умовами якої позивачеві надається право за своїм вибором пред`явити позов в один з декількох визначених у законі судів.

Разом із тим, правила альтернативної підсудності не позбавляють позивача права звернутися із позовом за правилами загальної підсудності (стаття 27 ЦПК України), оскільки позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу (частина шістнадцята статті 28 ЦПК України). Верховний Суд виходить з того, що право вибору між судами, яким згідно з правилом загальної підсудності і правилом альтернативної підсудності підсудна справа, належить виключно позивачеві».

Кожній особі надано право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (стаття 16 ЦК України).

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Судом встановлено, що У квітні 2026 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Сорока Олена Олексіївна звернулась до Новобаварського районного суду м. Харкова з позовом до Публічного акціонерного товариства "Національна страхова компанія "Оранта", третя особа ОСОБА_2 в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача відшкодування вартості відновлювального ремонту у розмірі 91044 грн. 68 коп.

Матеріали справи свідчать про те, що позивач, звернулась до суду з позовом до ПАТ НАСК ОРАНТА, про відшкодування матеріальної шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою.

Дорожньо-транспортна пригода, в результаті якої була заподіяна матеріальна шкода, сталася на території Новобаварського району м. Харкова, що територіально відноситься до підсудності Новобаварського районного суду м. Харкова.

За таких обставин, ОСОБА_1 має право скористатися положеннями ч. 6 ст. 28 ЦПК України, яка надає їй можливість звернутися за відшкодуванням шкоди, заподіяної її майну, за місцем заподіяння такої, а посилання суду першої інстанції на те, що позивач зобов`язаний звернутися за розглядом спору до суду за місцезнаходженням відповідача є помилковим, оскільки не ґрунтуються на нормах процесуального права.

Право вибору належить саме позивачеві, оскільки виключної підсудності у даному випадку не встановлено, чим останній і скористався.

Відповідно до вимог ст. 379 ЦПК України порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали, є підставою для її скасування з поверненням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. У даному випадку для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Керуючись статтями 367, 374, 379, 381, 382 ЦПК України,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити.

Ухвалу Новобаварського районного суду м. Харкова від 01 травня 2026 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбаченихст. 389 ЦПК України.

Головуючий – Н.П. Пилипчук

Судді – О.В. Маміна

О.Ю. Тичкова