Рішення від 04 грудня 2024 р. у справі №761/23922/19 — Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/23922/19

Провадження № 2/761/120/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2024 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Юзькової О.Л.

при секретарі Марінченко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ганчук Юлія Ярославівна, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Діброва Ольга Сергіївна про визнання права власності, визнання недійсним свідоцтва, скасування реєстрації, -

ВСТАНОВИВ:

Представник ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з даним позовом, мотивуючи заявлені вимоги наступним.з 14.09.1974 перебував в шлюбі з ОСОБА_3 , під час якого ними було набуто у спільну сумісну власність квартиру АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла. Позивач, який був чоловіком померлої та проживали разом прийняв спадщину, як спадкоємець першої черги. Постановою приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно, оскільки спадщину прийняв ОСОБА_5 , як спадкоємець за заповітом. Позивач посилаючись на те, що він є власником 1/2 частки в спільному майні подружжя та як ветеран війни - інвалід війни І групи має право власності в порядку спадкування обов`язкової частки спадкування. За таких обставин представник позивача просить суд визнати за ОСОБА_1 право власності на частки квартири частки квартири АДРЕСА_2 в спільному майні подружжя, право власності в порядку спадкування 1/4 частки квартири АДРЕСА_2 в порядку спадкування обов`язкової частки та визнати недійсним Свідоцтво про право на спадщину видане Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дібровою Ольгою Сергіївною 18 квітня 2019 року, зареєстроване в реєстрі за №519.

Провадження в справі відкрито 18.06.2019, відповідно до положень ст.ст. 19, 274 ЦПК України вирішено питання про її розгляд за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 18.06.2019 витребувано в приватного нотаріуса Ганчук Юлії Ярославівни (бул. Чоколівський, 30, оф. 16, м. Київ, 03087) належним чином завірену копію спадкової справи № 35/2014, заведеної в зв`язку зі смертю померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 та витребувано у приватного нотаріуса Дібрової Ольги Сергіївни ( вул. Бульварно-Кудрявська, 7, оф. 1, м. Київ, 04053) належним чином завірену копію спадкової справи 15/2018 заведеної в зв`язку зі смертю померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 .

05 вересня 2019 року в адресу суду надійшли копії спадкової справи №35/2014 заведеної в зв`язку зі смертю померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 та копії спадкової справи №15/20148 заведеною в зв`язку зі смертю померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 .

Представник відповідача подав відзив на позов, в якому просив суд застосувати положення ч. 4 ст. 267 ЦК України, посилаючись на те, що після смерті спадкодавця ОСОБА_4 з листопада 2014 року сплив строк позовної давності 11 листопада 2017 року.

Представником позивача подана відповідь на відзив, в якій він обґрунтовував те, що відповідач не мала підстав успадковувати спірну квартиру в цілому, оскільки квартири не входила до спадщини за причини того, що належала позивачеві на праві спільної сумісної власності подружжя та подання позову в межах строку позовної давності з огляду на те, що позивач дізнався про порушене право лише в 2019 році, внаслідок реєстрації права власності на квартиру за відповідачкою.

Ухвалою суду від 11.11.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

11 червня 2020 року ухвалою суду зупинено провадження в справі в зв`язку зі смертю позивача ОСОБА_1 на строк до моменту залучення його правонаступників на підставі п.1 ч.1 ст. 251 і п.1 ч.1 ст. 253 ЦПК України

Ухвалами суду від 24.09.2024 поновлено провадження в справі та залучено до участі ОСОБА_6 - правонаступника позивача ОСОБА_1 .

Представник позивача в адресу суду надав клопотання від 26.11.2024, в якому просив уточнити позовні вимоги щодо правонаступника, відповідно до яких визнати за ОСОБА_6 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_3 ) право власності на та 1/8 частки квартири частки квартири АДРЕСА_2 в порядку спадкування за заповітом.

05 грудня 2024 року від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без участі позивача та його представника, в якій він зазначив що позовні вимоги підтримує в повному обсязі і просить їх задовольнити.

Відповідач та його представник у судове засідання не з`явилися, про дату час і місце судового засідання повідомлені належним чином, причини неявки не повідомили.

Треті особи в судове засідання не з`явилися, про дату час і місце судового засідання повідомлені належним чином, направили в адресу суду заяви про розгляд справи за їх відсутність

Третя особа приватний нотаріус Ганчук Ю. Я. Проти позову не заперечувала.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи на підставі наявних доказів та ухвалити рішення.

Дослідивши наявні докази, які містяться в матеріалах справи та надавши їм належну оцінку вважає, що позов підлягає задоволенню з огляду на таке.

Встановлено, з 14.09.1974 ОСОБА_1 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу виданого Радянським відділом ЗАГС виданого 14.09.1974 року (копія наявна в матеріалах справи).

У 2000 році, за час шлюбу подружжям набуто у спільну сумісну власність квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на квартиру від 16.05.2000р. серія НОМЕР_2 , виданого на підставі Наказу Головного управління житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації від 23.03.2000р. № 383-С та довідкою Житлово-будівельного кооперативу «5-й Радянський» № 127 від 21.03.2000р. (копії в матеріалах справи).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла, про що свідчить свідоцтво про смерть, видане 30.10.2014р. Відділом державної реєстрації смерті Головного територіального управління юстиції у м. Києві, серія НОМЕР_3 (копія наявна в матеріалах справи).

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з частиною першою статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно з ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до положень ст. 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі N 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі N 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі N 404/1515/16-ц.

За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

3 огляду на наведене вище, враховуючи презумпцію права власності подружжя на майно, яке набуто ними в період шлюбу, майно, що є предметом позову, квартири АДРЕСА_2 , є спільним майном ОСОБА_1 та ОСОБА_4 з рівними частками в розмірі по .

Як визначено у ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст. 1217 ЦК України).

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За правилами ч. 1 ст.1220 ЦК України, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Так, як свідчать матеріали спадкової справи №35/2014, заведеної в зв`язку зі смертю померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 , копія якої міститься в матеріалах справи (надалі по тексту - спадкова справа №35/2014), до складу спадщини померлої ОСОБА_4 входив в цілому спірний об`єкт нерухомого майна, що знаходився у спільній сумісній власності останньої та ОСОБА_1 , а саме квартира квартири АДРЕСА_2 , що порушує права власності позивача на квартиру, які виникли до спадкових правовідносин.

Як визначено у ч. 1 ст. 1222 ЦК України, спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 1233 ЦК України, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

В спадковій справі №35/2014 міститься заповіт ОСОБА_4 від 11.05.2006 року, в якому вона заповідає квартиру АДРЕСА_2 ОСОБА_5 .

Інститут обов`язкової частки встановлює виключення із принципу свободи заповідального розпорядження, що має на меті захист майнових інтересів окремих спадкоємців першої черги, які є найбільш уразливими у соціально-майновому аспекті.

За ч. 1 ст. 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка).

Право на обов`язкову частку - це суб`єктивне майнове право окремих спадкоємців першої черги (стаття 1261 ЦК України) отримати певну частку у спадщині, незалежно від змісту заповіту. Хоча норми про право на обов`язкову частку розміщені у главі, присвяченій спадкуванню за заповітом, за своєю сутністю право на обов`язкову частку належить до спадкування за законом. Тобто право на обов`язкову частку існує лише за наявності заповіту. Коло осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, визначене статтею 1241 ЦК України, є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає.

Право на обов`язкову частку у спадщині, ґрунтується на положеннях частини третьої статті 75 Сімейного кодексу, який відносить до категорії "непрацездатні" інвалідів I, II та III групи, а також пенсійного законодавства та законів України, які регулюють соціальне страхування і визначають поняття "непрацездатний".

За приписами ч.3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

ОСОБА_1 є ветераном війни-інвалідом війни І групи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_4 від 10 червня 2013 року виданим Управлінням праці та соціального захисту Шевченківської РДА у м. Києві, копія знаходиться в матеріалах справи. Тому, він мав право на обов`язкову частку у спадщині після смерті дружини ОСОБА_4 та відповідно до приписів ч.3 ст. 1268 ЦК України її прийняв.

Розраховуючи розмір обов`язкової частки позивача у спадщині відповідно до спадкової справи №35/2014, заведеної в зв`язку зі смертю померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 , копія якої міститься в матеріалах справи, визначається 2 спадкоємця 1 черги: чоловік ОСОБА_1 та син ОСОБА_5 . Тобто, з частки квартири, як частки зі спільної сумісної власності подружжя у разі спадкування за законом, кожному б належала / 2 = частка, та розраховуючи з врахуванням приписів ч.1.ст.1241 ЦК України, розмір обов`язкової частки складає: / 2 = 1/8 частка.

Відповідно до ст. 1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Відповідно до ч. 5 ст. 1268 ЦК України, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини та згідно ч. 3 ст.1296 ЦК України, відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_5 , виданого 31.05.2018р. Відділом ЗАГС Петродворцовського району Комітету у справах ЗАГС уряду Санкт-Петербурга (росія) (копія наявна в матеріалах справи).

Так, як свідчать матеріали спадкової справи№ 15/2018, заведеної в зв`язку зі смертю померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 , копія якої міститься в матеріалах справи (спадкова справа N15/2018),спадщину прийняла на підставі заяви від 12.10.2018 ОСОБА_7 , яка є донькою померлого відповідно до свідоцтва про народження виданого відділом ЗАГС Петродворцовського району м. Ленінграда ІНФОРМАЦІЯ_4 .

В подальшому, на підставі відповідної заяви, ОСОБА_7 отримала від приватного нотаріуса Дібрової О.С. свідоцтво про право на спадщину за законом (копія міститься в матеріалах спадкової справи N15/2018). Зазначена у свідоцтві спадщина складається з квартири АДРЕСА_2 , яка була успадкована ОСОБА_5 від ОСОБА_1 .

Стаття 256 ЦК України визначає позовну давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Отже, позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред`явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (стаття 267 ЦК України).

Визначення початку перебігу позовної давності міститься у статті 261 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.

При цьому як у випадку пред`явлення позову особою, право якої порушене, перебіг позовної давності обчислюється з моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду.

Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі N 369/6892/15-ц

За обставинами справи виходячи з правової природи правовідносин, право ОСОБА_1 щодо власності порушено з моменту внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно реєстру відомостей про відповідача.

Як свідчать докази надані представником позивача, відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно реєстру відомостей про ОСОБА_8 , як власника спірного нерухомого майна були внесені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дібрової О.С. 18.04.2019 о 16:17. Інформаційна довідка від 08.05.2019 року містяться в матеріалах справи

Більш того, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України), а отже зазначеним днем є дата отримання інформації з реєстру, формування довідки, тобто 08.05.2019 року, тому позивачем не пропущений строк на звернення з позовом до суду.

У відповідності до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є правочини та інші юридичні факти.

ІНФОРМАЦІЯ_5 помер позивач ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим 04.06.2020р. Київським міським відділом державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) копія міститься в матеріалах справи.

Правонаступником ОСОБА_1 на підставі заповіту ОСОБА_1 посвідченого 11.01.2019 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тюріною Валерією Броніславівною, зареєстрованого в реєстрі за №9, відомості про який внесено до Спадкового реєстру 11.01.2019 року за №63596939, Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 03.07.2024 року і Ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 15 липня 2024 року по справі №761/4124/24 (копії наявні в матеріалах справи) є ОСОБА_6 .

Як зазначено в листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 р. N 24-753/0/4-13 "Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування" при розгляді справ про визнання права власності на спадкове нерухоме майно у випадках, якщо спадщина прийнята, проте спадкоємцем не було одержано свідоцтво про право на спадщину (ст. 1297 ЦК) або не здійснено державну реєстрацію права на спадщину (ст. 1299 ЦК), слід брати до уваги, що законодавець розмежовує поняття "виникнення права на спадщину" та "виникнення права власності на нерухоме майно, що входить до складу спадщини", і пов`язує із виникненням цих майнових прав різні правові наслідки. Відповідно до норм ч. 5 ст. 1268 ЦК незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини та згідно із ч. 3 ст. 1296 ЦК відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

При чому виникнення у спадкоємця права на спадщину, яке пов`язується з її прийняттям, як майнового права зумовлює входження права на неї до складу спадщини після смерті спадкоємця, який не одержав свідоцтва про право на спадщину (статті 1296, 1297 ЦК) та не здійснив його державної реєстрації (ст. 1299 ЦК).

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Стаття 1 Першого протоколу до конвенції закріплює захист власності і встановлює, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з усталеною практикою Європейського Суду з прав людини Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або ілюзорних прав, а прав практичних та ефективних (рішення від 9 жовтня 1979 року в справі Ейрі (пункт 24), рішення від 30 травня 2013 року в справі "Наталія Михайленко проти України (пункт 32). У розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції "майном" визнаються активи, включаючи права вимоги, стосовно яких заявник може стверджувати, що він має принаймні "законне сподівання" на отримання можливості ефективно здійснити майнове право (рішення ЄСПЛ у справі "Стретч проти Сполученого Королівства" (пункт 32). "Законне сподівання" на отримання "активу" також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (рішення у справі "Копецький проти Словаччини" (Kopecky v. Slovakia).

Отже, враховуючи принцип автономного тлумачення понять, застосовний в практиці Європейського суду, отримане (хоча і не оформлений належним чином) спадкове майно охоплюється поняттям "майно" в розумінні ст. 1 Першого протоколу.

Згідно зі ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Разом з тим, відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Як зазначено вище, ОСОБА_6 є спадкоємцем померлого ОСОБА_1 власника нерухомого майна за заповітом і прийняла спадщину.

У відповідності до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Отже, ОСОБА_6 прийнявши спадщину, успадкувала від ОСОБА_1 та 1/8 частки квартири частки квартири АДРЕСА_2 в порядку спадкування за заповітом.

За таких обставин, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Розподіляючи судові витрати суд керується положеннями ст. 141 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 15, 16,328, 392, 1216-1218, 1233, 1241, ч.3 ст. 1268, 1296, 1297 ЦК України, ст. ст. 60, 65, 69, 70, 71, 75 СК України, на підставі ст. ст. 3-5,7-13, 30, 43, 49, 60, 64, 76-81, 211, 223, 258, 263, 264, 265, 268, 352 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати за ОСОБА_6 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_3 ) право власності на та 1/8 частки квартири частки квартири АДРЕСА_2 в порядку спадкування за заповітом

Визнати недійсним Свідоцтво про право на спадщину видане Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дібровою Ольгою Сергіївною 18 квітня 2019 року, зареєстроване в реєстрі за №519

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду, в порядку ст.ст. 353-357 ЦПК України з урахуванням п. 15.5. Перехідних положень цього Кодексу протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення .

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: