Рішення від 10 червня 2026 р. у справі №742/2017/26 — Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області

Провадження № 2-а/742/30/26

Єдиний унікальний № 742/2017/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2026 року м. Прилуки

Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області

у складі: головуючого - судді Павлова В.Г.,

за участю секретаря судового засідання Рубан Ж.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення –

УСТАНОВИВ:

І. Стислий виклад позовних вимог та заперечень

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом про скасування постанови №4170 від 02.12.2025 року, винесеної посадовою особою ІНФОРМАЦІЯ_1 , якою його притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в сумі 17 000 грн.

Позов мотивовано тим, що позивач не вчиняв адміністративного правопорушення, а постанова прийнята без належного з`ясування обставин справи та з порушенням його права на захист.

Окремо звернута увага на те, що станом на дату звільнення (04.04.2024) відповідно до п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» позивач як особа, засуджена за особливо тяжкий злочин, підлягала виключенню з військового обліку. На думку позивача, його правовий статус «виключеного з обліку» зафіксувався, а покладання на нього обов`язку знову стати на облік на підставі нового Закону № 3633-IX (який набрав чинності 18.05.2024) є порушенням принципу незворотності дії закону в часі (ст. 58 Конституції України).

Відповідач подав відзив, у якому просив у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що позивач, будучи військовозобов`язаним, не перебував на військовому обліку за місцем проживання, про розгляд справи був повідомлений належним чином, однак без поважних причин не з`явився.

ІІ. Процесуальні дії у справі

Ухвалою суду відкрито провадження у справі та визначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.

ІІІ. Фактичні обставини справи

Судом установлено, що постановою №4170 від 02.12.2025 року позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210 КУпАП за те, що він, будучи військовозобов`язаним, не перебував на військовому обліку за місцем зареєстрованого проживання, чим порушив правила військового обліку в особливий період.

Згідно з матеріалами адміністративної справи, перед винесенням постанови відносно позивача був складений протокол про адміністративне правопорушення, у якому зазначено дату, час та місце розгляду справи.

IV. Оцінка суду та мотиви прийнятого рішення

Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України. Водночас і громадяни України зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, виконувати встановлені законом обов`язки.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень адміністративний суд перевіряє, чи прийняті такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені законом, а також чи є вони обґрунтованими, добросовісними, безсторонніми та пропорційними.

Суд зазначає, що предметом розгляду у цій справі не є загальна оцінка діяльності територіального центру комплектування та соціальної підтримки, а виключно перевірка законності конкретної постанови №4170 від 02.12.2025 року.

Щодо наявності події та складу адміністративного правопорушення

Частиною 3 статті 210 КУпАП передбачена відповідальність за порушення правил військового обліку, вчинене в особливий період, зокрема щодо невиконання обов`язку перебування на військовому обліку за місцем проживання та актуалізації облікових даних.

Відповідно до положень Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», військовий облік є елементом системи мобілізаційної підготовки держави та має імперативний характер. Обов`язок перебування на військовому обліку виникає безпосередньо з закону та не залежить від волевиявлення особи, додаткових викликів чи роз`яснень з боку органів державної влади.

Суд виходить з того, що юридичний склад правопорушення за ч.3 ст.210 КУпАП є формальним: для його наявності достатнім є встановлення факту невиконання встановленого законом обов`язку, незалежно від настання шкідливих наслідків.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач на момент складання адміністративних матеріалів не перебував на військовому обліку за місцем реєстрації, що підтверджується сукупністю документів, наданих відповідачем, які містять відомості з облікових систем та службових перевірок уповноваженого органу.

Позивачем не надано жодних належних і допустимих доказів, які б свідчили про його перебування на військовому обліку або про незаконність виключення/невключення до відповідних реєстрів. Самі лише заперечення без документального підтвердження не спростовують офіційні відомості суб`єкта владних повноважень.

Отже, суд доходить висновку, що об`єктивна сторона правопорушення доведена, а суб`єктом його вчинення є позивач як військовозобов`язана особа.

Щодо дії закону в часі (ст. 58 Конституції України) та зміни критеріїв обліку

Оцінюючи доводи позивача про порушення принципу незворотності дії закону в часі (стаття 58 Конституції України) в контексті його звільнення з установи виконання покарань 04.04.2024 року, тобто до набрання чинності Законом України № 3633-IX від 11.04.2024 року, суд зазначає таке.

Зміна законодавцем критеріїв військового обліку в умовах воєнного стану спрямована на забезпечення національної безпеки і має перспективну (пряму) дію з моменту набрання чинності відповідними змінами - з 18.05.2024 року.

Перебування на військовому обліку є складником триваючого конституційного обов`язку із захисту Вітчизни, а тому юридичний статус особи щодо її відношення до військової служби визначається законодавством, яке діє в поточний момент часу, а не тим, яке існувало на момент її звільнення з місць позбавлення волі.

Оскільки з 18.05.2024 року з переліку підстав для виключення з військового обліку повністю вилучено таку категорію, як особи, раніше засуджені за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, позивач з вказаної дати в силу закону втратив право на звільнення від військового обліку та підпав під загальну імперативну вимогу пункту 2 частини 1 статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» щодо обов`язковості взяття на облік громадян, які прибули після відбування покарання.

З огляду на те, що оскаржуване правопорушення за частиною 3 статті 210 КУпАП є триваючим, а постанова № 4170 винесена 02.12.2025 року (тобто через півтора року після набрання чинності новими правилами), позивача притягнуто до відповідальності за поточне невиконання чинних на той момент норм матеріального права, що виключає ретроактивне застосування закону та свідчить про безпідставність вимог позову.

Доводи позивача про наявність у нього попереднього статусу виключеної з обліку особи не можуть бути прийняті судом як підстава для звільнення від обов`язків, що виникають із чинного законодавства.

Суд зазначає, що правовий режим військового обліку є динамічним та регулюється нормами, чинними на момент реалізації відповідного обов`язку. Сам факт попереднього виключення з обліку не створює безстрокового імунітету від повторного виникнення обов`язку у разі зміни законодавчого регулювання.

Щодо доводів про порушення права на захист

Позивач посилався на те, що постанова винесена за його відсутності.

Суд зазначає, що право особи бути присутньою під час розгляду справи є важливою процесуальною гарантією, однак не має абсолютного характеру та реалізується добросовісно.

Відповідно до ст.268 КУпАП справа може бути розглянута за відсутності особи, якщо вона належним чином повідомлена про місце і час розгляду, але без поважних причин не з`явилася та не просила про відкладення.

Матеріали справи містять підтвердження повідомлення позивача про дату та час розгляду адміністративного матеріалу. Будь-яких клопотань про відкладення розгляду, повідомлень про поважні причини неявки чи заперечень щодо процедури розгляду позивачем подано не було.

За таких обставин неявка особи є наслідком її власної процесуальної поведінки і не може створювати для неї процесуальних переваг у вигляді автоматичного скасування постанови.

Більше того, у межах цього судового провадження позивач отримав повний доступ до правосуддя: звернувся до суду, виклав свої доводи, мав можливість надати докази, заявляти клопотання та спростовувати позицію відповідача. Отже, навіть у разі формальних процедурних недоліків адміністративного провадження (яких суд не встановив), вони були б усунуті шляхом повного судового контролю.

Щодо принципу пропорційності та виду стягнення

Санкція ч.3 ст.210 КУпАП прямо передбачає накладення штрафу за вчинене порушення в особливий період.

Суд бере до уваги, що правила військового обліку в умовах воєнного стану мають не формальний, а суттєвий публічно-правовий характер, оскільки пов`язані з належним функціонуванням системи оборони держави. Невиконання облікових обов`язків перешкоджає належному веденню мобілізаційного ресурсу, а тому держава вправі встановлювати підвищені стандарти відповідальності.

Застосований до позивача штраф відповідає санкції закону, не виходить за її межі та не є явно надмірним з огляду на характер допущеного порушення.

Щодо обов`язку доказування

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України саме на відповідача покладено обов`язок довести правомірність свого рішення.

На виконання цього обов`язку відповідач надав суду матеріали адміністративного провадження, які узгоджуються між собою, містять відомості про суть порушення, процедуру розгляду справи та підстави притягнення позивача до відповідальності.

Натомість позивач обмежився переважно незгодою з постановою та власним тлумаченням обставин, не підкріпленим належними доказами.

Загальний висновок суду

Оцінивши докази у їх сукупності відповідно до ст.90 КАС України, суд доходить переконання, що оскаржувана постанова винесена компетентною посадовою особою, на підставі достатніх доказів, із дотриманням встановленої процедури та у межах наданих законом повноважень.

Підстав для висновку про свавільність, необґрунтованість чи непропорційність рішення відповідача судом не встановлено.

Саме тому позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними та задоволенню не підлягають.

V. Судові витрати

З огляду на відмову у задоволенні позову підстав для розподілу судових витрат на користь позивача немає.

Керуючись ст.ст.2,9,72-77,241-246,255,286 КАС України, ст.ст.9,210,268,283 КУпАП, суд, –

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови №4170 від 02.12.2025 року про накладення адміністративного стягнення – відмовити повністю.

Постанову №4170 від 02 грудня 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210 КУпАП у виді штрафу в сумі 17 000 грн – залишити без змін.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не подано, або в порядку, передбаченому ст.255 КАС України.

Рішення може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя В.Г. Павлов