Рішення від 08 червня 2026 р. у справі №606/38/26 — Теребовлянський районний суд Тернопільської області

Справа № 606/38/26 року

Р і ш е н н я

і м е н е м У к р а ї н и

09 червня 2026 року м.Теребовля Теребовлянський районний суд Тернопільської області у складі: головуючого судді Малярчука В.В. за участю секретаря судового засідання Зіньковської Н.Д. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЛІТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В :

12.01.2026 представник позивача звернувся до Теребовлянського районного суду до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, обґрунтовуючи тим, що

22.11.2016 між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 було укладено угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, відповідно до умов якої банк прийняв пропозицію відповідача на укладення угоди, яка невід`ємною частиною договору про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-банк», тим самим відповідач погодився на приєднання до публічної пропозиції, підтвердив її акцептування та приєднався до умов договору, погодився з усіма умовами обраної програми кредитування, що діяла на час його підписання.

Відповідно до умов угоди Банк зобов`язувався надати позичальнику кредит на особисті потреби, шляхом встановлення відновлювальної кредитної лінії по рахунку у розмірі 200000,00 грн, фіксована процентна ставка за користування кредитною лінією у розмірі 39,99% річних, зі сплатою обов`язкового мінімального платежу у розмірі 7% від суми загальної заборгованості, але не менше 50 грн.

АТ «Альфа-Банк» виконав умови кредитного договору та надав відповідачу грошові кошти, шляхом встановлення кредитного ліміту, в свою чергу позичальник не виконав умови договору, внаслідок чого станом на 20.09.2021 виникла заборгованість в сумі 56616,15 грн.

20.09.2021 між АТ «Альфа-Банк» та ТОВ ФК «ЕЛІТ ФІНАНС» було укладено договір факторингу, на підставі якого відбулося відступлення прав вимоги за кредитним договором відповідача. Таким чином ТОВ ФК «Еліт Фінанс» набуло статусу кредитора за кредитним договором від 23.11.2016, укладеним між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 .

У зв`язку з цим, позивач просить у судовому порядку стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЛІТ ФІНАНС» заборгованість за кредитним договором у розмірі 56616,15 грн, сплачений судовий збір в розмірі 3028 грн., а також витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9200 грн.

03.10.2024 судом постановлено ухвалу, якою відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання.

20.02.2026 представник відповідача, адвокат Качур С.В. подав до суду відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що відповідач позов не визнає та вважає, що позовні вимоги є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не відповідають нормам матеріального права, а відтак не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Так, 22.11.2016 року між Публічним акціонерним товариством «Альфа-Банк» та ОСОБА_2 - шляхом акцептування банком пропозиції клієнта (оферти) було укладено угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії. Відповідно до умов зазначеної угоди, кредит надавався Відповідачу для особистих потреб. Сума кредиту, що була доступною на момент укладення угоди, становила 1500 грн, при цьому максимальний ліміт відновлювальної кредитної лінії, визначений договором, не міг перевищувати 200 000 грн. Процентна ставка за користування коштами відновлювальної кредитної лінії при здійсненні торговельних операцій та/або операцій зі зняття готівкових коштів становила 39,99 % річних. Розмір обов`язкового мінімального платежу було встановлено у розмірі 7 % від суми загальної заборгованості за відновлювальною кредитною лінією, але не менше 50 грн. Відповідно до довідки про умови кредитування з використанням картки «Максимум», строк дії платіжної картки становив три роки з можливістю її перевипуску за умови належного виконання Клієнтом умов договору. Строк дії відновлювальної кредитної лінії було встановлено один рік з можливістю пролонгації. Відповідно до виписки по рахунку Відповідача за кредитною карткою World Debit Mastercard за період з 23.11.2016 року по 08.04.2024 року, яка долучена Позивачем до матеріалів справи, відображено дати здійснення операцій за рахунком, зміст відповідних банківських операцій та суми коштів, що списувалися та зараховувалися на рахунок Відповідача. Водночас, разом із зазначеною випискою Позивачем подано до суду розрахунок заборгованості, зміст якого істотно та принципово не узгоджується з відомостями, наведеними у виписці по рахунку, що свідчить про внутрішню суперечливість доказової бази Позивача та позбавляє можливості встановити дійсний фінансовий стан кредитних правовідносин між сторонами. Так, згідно з випискою, наданою Позивачем, загальна сума витрат за весь період користування кредитною карткою становить 117 102,86 грн, загальна сума надходжень - 112 718,85 грн, а поточна сума заборгованості станом на кінцеву дату виписки становить - 0,00 грн. Натомість, відповідно до поданого Позивачем розрахунку заборгованості, у графі «розрахунковий період», підсумувавши усі платежі, вбачається, що з рахунку було знято 60 490,33 грн, внесено коштів у сумі 64 745,19 грн, при цьому підсумкова заборгованість визначена у розмірі 56 616,15 грн.

Таким чином, два документи, подані Позивачем на підтвердження одних і тих самих обставин, містять взаємовиключні числові показники, що породжує сумніви щодо достовірності, повноти та коректності здійснених фінансових розрахунків, а також позбавляє Відповідача можливості належним чином реалізувати своє право на захист, оскільки фактичний розмір і навіть сама наявність боргу залишаються невизначеними. Така ситуація ставить Відповідача у стан правової невизначеності, що суперечить принципам правової визначеності, змагальності та рівності сторін у судовому процесі. Крім того, відповідно до пунктів 62, 63 Постанови Правління Національного банку України від 04.07.2018 № 75 «Про затвердження Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України», виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій та можуть слугувати первинними бухгалтерськими документами, за умови наявності в них обов`язкових реквізитів, зокрема: назви документа, дати його складання, ідентифікаційних даних клієнта та банку, змісту операції, а також особистого підпису або інших даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у складанні документа, чи печатки банку.

Разом із тим, надана Позивачем виписка не містить жодного з обов`язкових ідентифікаційних реквізитів, а саме: ані підпису відповідальної посадової особи банку, ані електронного цифрового підпису, ані відбитку печатки, що позбавляє її статусу належного первинного документа та дає підстави розцінювати її виключно як внутрішній інформаційний документ банку, який не відповідає критеріям належності та допустимості доказів, визначеним статтями 76-78 ЦПК України. Щодо розрахунку заборгованості, то з його змісту, навпаки, вбачається, що Відповідач належним чином та сумлінно виконував свої зобов`язання за кредитним договором, оскільки станом на розрахунковий період з 23.02.2020 року по 22.03.2020 року використані кредитні кошти були погашені у повному обсязі, а будь-яка заборгованість - відсутня. Водночас, безпідставним та логічно необґрунтованим є нарахування так званого «простроченого тіла кредиту», яке, відповідно до поданого розрахунку, починає формуватися лише з 23.07.2020 року, тобто через чотири місяці після повного погашення заборгованості, що свідчить про відсутність будь-яких правових та фактичних підстав для такого нарахування. Крім того, у розрахунку заборгованості взагалі не зазначено процентну ставку, що позбавляє можливості перевірити арифметичну правильність та економічну обґрунтованість нарахованих процентів, а також відповідність таких нарахувань умовам кредитного договору та вимогам чинного законодавства.

Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені)- тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).

Оскільки договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу. У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів. Такий підхід відповідає правовій позиції, сформульованій Верховним Судом України у постанові від 6 листопада 2013 року у справі № 6-116цс13.

Аналогічні висновки були сформульовані Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 19 березня 2014 року у справі № 6-20цс14, від 12 листопада 2014 року у справі № 167цс14, від 3 червня 2015 року у справі № 6-31цс15, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15, від 29 червня 2016 року у справі № 6-272цс16, від 23 листопада 2016 року у справі № 6-2104цс16 і від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2462цс16. Отже, оскільки за умовами договору відповідач мав виконувати зобов`язання, зокрема, з повернення кредиту та зі сплати процентів до 24 числа кожного місяця впродовж строку кредитування, перебіг позовної давності для стягнення заборгованості за кожним з цих щомісячних платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу. А тому встановлення строку кредитування у договорі, який передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів. Відтак, за наведених умов початок перебігу позовної давності для погашення щомісячних платежів за договором визначається за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення. На виконання умов кредитного договору Позивач видав Відповідачу кредитну картку зі строком дії три роки. Відповідно до наданого Позивачем розрахунку заборгованості, останній платіж на виконання умов кредитного договору Відповідач здійснив у розрахунковий період з 23.02.2020 - 22.03.2020 у розмірі 2 500 грн.

Разом із тим, у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази отримання Відповідачем нових кредитних карток після завершення строку дії первинної картки, що могло б свідчити про пролонгацію строку дії кредитного договору або автоматичне продовження кредитних правовідносин на новий строк. Згідно з усталеною судовою практикою та положеннями цивільного законодавства, початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у заінтересованої особи права на позов, тобто з моментом, коли така особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права та набула можливості реалізувати його в примусовому порядку шляхом звернення до суду. Кредитна картка діє в межах строку, визначеного умовами її випуску, а відтак саме строк дії картки визначає межі існування кредитних зобов`язань сторін. За договором, який передбачає щомісячні платежі з погашення кредиту та кінцевий строк його повного повернення, перебіг позовної давності щодо щомісячних платежів починається з моменту несплати чергового платежу, а щодо зобов`язання з повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня строку дії картки, відповідно до положень статей 257, 261 Цивільного кодексу України, а не з моменту формального припинення дії договору. Таким чином, заявлені позовні вимоги є такими, що пред`явлені після спливу строку позовної давності, у зв`язку з чим - підлягають відмові у задоволенні.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу. Відповідно до ч. 4 ст. 137 Цивільного процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

На виконання вимог п. 9 ч. 3 ст. 175 ЦПК України зазначаємо, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку з розглядом цивільної справи складають: 15 000 гривень. Представник відповідача просить застосувати строк позовної давності у зверненні Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, відмовити у задоволенні позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у зв`язку з пропуском Позивачем строку позовної давності, стягнути з Позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Еліт Фінанс» на користь Відповідача - ОСОБА_1 витрати, понесені у зв`язку з наданням професійної правничої допомоги, у розмірі 15 000 гривень, зупинити провадження у справі № 606/38/26 до припинення перебування ОСОБА_1 у складі Збройних Сил України.

03.03.2026 позивач, ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс», подав до суду відповідь на відзив, у якій зазначив, що надані позивачем виписки по рахунку є доказами видачі кредиту та доказами наявності заборгованості відповідача. Щодо посилання відповідача на відсутність доказів. Надані Позивачем виписки по рахунку є доказами наявності заборгованості Відповідача у розумінні вищевказаних вимог законодавства (просять суд надати оцінку даним випискам, які зроблені програмним забезпеченням Первісного кредитора). Додатково повідомляємо суд, що Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Щодо посилання відповідача на порушення позивачем строків позовної давності зазначає, що враховуючи вимоги п. 12 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України строк позовної давності є продовженим на час дії карантину, який було запроваджено з 12.03.2020, а завершено 30.06.2023. Крім того, на період дії воєнного стану у відповідності до п. 19 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України з 24.02.2022, перебіг позовної давності зупиняється на строк дії такого стану. Вказане свідчить, що позивачем не пропущений строк позовної давності. Щодо не згоди відповідача із заявленими позивачем витратами на правову допомогу, то позивачем разом з позовною заявою надано всі докази, які підтверджують розмір витрат позивача на правничу допомогу. Щодо заявлених відповідачем судових витрат на правову допомогу у розмірі 15000,00 грн, то вказані витрати є неспівмірними із складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, затраченим ним часом на надання таких послуг, не відповідають критерію реальності таких витрат та розумністю їх розміру. Тому, просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представник позивача, за довіреністю подав до суду письмові заяви, у яких позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив позов задовольнити та не заперечував проти ухвалення заочного рішення.

Представник відповідача, заперечував проти позовних вимог, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву та запереченнях, просив застосувати строк позовної давності та в позовних вимогах відмовити у повному обсязі.

Суд, дослідивши матеріали справи встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

З матеріалів справи вбачається, що 22.11. 2016 року між АТ «Альфа-Банк» та відповідачем, шляхом акцептування банком пропозиції клієнта (оферти), було укладено угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії. Мета кредиту для особистих потреб. Ліміт кредитної лінії у розмірі 200 000 грн. Процентна ставка 39,99% річних. Тип процентної ставки фіксований. Обов`язковий мінімальний платіж запропоновано встановити у розмірі 7% від суми загальної заборгованості за кредитною лінією, але не менше 50 грн.

АТ «Альфа-Банк» прийняло пропозицію відповідача на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, яка є невід`ємною частиною договору про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк».

Відповідно до акцепту пропозиції, оферта на укладення угоди на обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії та Акцепт пропозиції на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії складають єдиний документ - угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії. Угода про обслуговування кредитної лінії та відкриття відновлювальної кредитної лінії вважається укладеною з моменту підписання банком цього акцепту та відкриття відновлювальної кредитної лінії та надання суми кредиту, що вказана в цьому акцепті пропозиції на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії.

Як вбачається з оферти на укладання угоди та акцепту пропозиції на укладання угоди, своїм підписом відповідач підтвердив, що ознайомлений з умовами кредитування. Тобто відповідач погодився на приєднання до публічної пропозиції, підтвердив акцептування публічної пропозиції на укладення зазначеного договору і приєднання до умов договору, погодився з усіма умовами обраної програми кредитування в редакції, що діяла на час його підписання.

У зв`язку з невиконанням умов кредитного договору у позичальника виникла заборгованість, яка згідно розрахунку ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» станом на 20.09.2021 року становила 56616,15 грн.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ч.1 ст.1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Статтею 1079 ЦК України визначено, що сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Як вбачається з матеріалів справи, 20.09.2021 року між АТ «Альфа-Банк» та ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» було укладено договір факторингу №3, згідно з п.2.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, фактор (ТОВ «ФК «Еліт Фінанс») зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт (АТ «Альфа-Банк») відступає фактору, а фактор набуває належне клієнтові право вимоги до боржників (які надалі, в залежності від контексту, іменуються «боржники» або «боржник») за договорами (надалі іменуються «Основні договори» або «Основний договір», в залежності від контексту), перелік яких наведено в Додатку №2 до договору.

Згідно п. 2.3 договору факторингу №3 від 20.09.2021 AT «Альфа-Банк» та TOB «Еліт Фінанс» погодили, що право вимоги вважається відступленим фактору з з дат оплати фактором ціни прав. Вимоги відповідно до п. 4.2 цього договору. В дату здійснення оплати Фактором ціни прав вимоги відповідно до п. 4.2 договору сторони підписують Акт приймання –передачі Реєстру Боржників, за формою встановленою в додатку №2 до цього договору.

Відповідно до п.4.2 зазначеного договору факторингу фактор зобов`язаний передати в розпорядження клієнтові ціну прав вимоги в розмірі 12844800 грн., шляхом перерахування на рахунок Клієнта, відкритого в АТ «Альфа-Банк», в дату підписання договору.

З копії акту приймання-передачі реєстру боржників від 20.09.2021 року до договору факторингу №3 вбачається, що у відповідності та на виконання договору факторингу №3 від 20.09.2021 року клієнт передав, а фактор отримав право вимоги, детальний опис складових якого наведений в Додатку №1-1 до договору, а також реєстр боржників клієнта на компакт-диску, складений за формою згідно із Додатком №1-2 до договору.

Згідно копії платіжного доручення № 559 від 20.09.2021 року ТОВ «Еліт Фінанс» сплачено АТ «Альфа-Банк» 12844800 грн. (призначення платежу: за право вимоги згідно договору факторингу №3 від 20.09.2021 року).

Відповідно до витягу з додатку до договору факторингу №3 від 20.09.2021 року вбачається, що АТ «Альфа-Банк» відступило ТОВ «Еліт Фінанс» право вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором CCNG-630478141 від 20.09.2021 року.

Отже, матеріалами справи підтверджується укладення договору факторингу між АТ «Альфа-Банк» та ТОВ «ФК «Еліт Фінанс», факт оплати ціни договору та підписання акту приймання-передачі реєстру боржників. Крім цього, матеріали справи містять витяг з реєстру, підписані АТ «Альфа-Банк» і ТОВ «ФК «Еліт Фінанс», в яких зазначено відповідача та кредитний договір №CCNG-630478141 від 23.11.2016 року. Зазначені докази у своїй сукупності є належними та допустимими і дають можливість ідентифікувати перехід права вимоги саме за договором №CCNG- 630478141 від 23.11.2016 року.

Згідно зі ст.ст.12,81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Звертаючись з позовом, позивач посилався на те, що 22.11.2016 року АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 шляхом акцептування банком пропозиції клієнта (оферти) уклали угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії. Мета кредиту для особистих потреб. Матеріалами справи доводиться та не заперечується сторонами факт звернення відповідача до банку з офертою на укладання угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної лінії 22.11.2016 року. Вказана пропозиція прийнята банком.

У постанові Верховного Суду від 24 грудня 2019 року у справі №668/7544/15-ц зазначено, що за приписами частини 1 статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (ч.1 ст.519 ЦК України).

Представником позивача до позовної заяви долучені копії наступних документів: довідку про умови кредитування з використанням картки «Максимум»; копію оферти на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття кредитної лінії від 22.11.2016; копію акцепту пропозиції на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття кредитної лінії від 11.11.2016; договір факторингу №3 між АТ «Альфа-Банк» та та ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» від 20.09.2021 року.

Однак, в той же час, позивачем не надано доказів на підтвердження того, що права вимоги до відповідача ОСОБА_1 були відступлені саме за офертою на укладання договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб в рамках продукту «Максимум», адже згідно наявних у справі виписок з додатку до договорів факторингу АТ «Альфа Банк» відступило ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» право вимоги до ОСОБА_1 за конкретним кредитним договором з певним номером №CCNG-630478141 від 23.11.2016 року.

Суд звертає увагу на те, що цей номер, назва та дата не міститься в оферті на укладання угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлюваної кредитної лінії, а самого кредитного договору №CCNG-630478141 від 23.11.2016 року, який укладений між АТ «Альфа-Банк» та відповідачем до матеріалів справи не подано.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2022 року у справі №393/126/20 на підставі частини другої статті 416 ЦПК України Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду зробив такий висновок про застосування норми права: під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація. Правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами. Першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін. Зазвичай правочин фіксується в одному документі. Це стосується як односторонніх правочинів (наприклад, складення заповіту), так і договорів (дво- і багатосторонніх правочинів). Домовленість сторін дво- або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину.

Наявні в матеріалах справи копії документів, зокрема виписка по рахунку договір №630478141 з 23.11.2016 по 08.04.2024; акцепт банку зазначеної оферти від 22.11.2016 року, свідчать про існування між первісним кредитором та відповідачем правовідносин за договором кредиту від 22.11.2016 року.

Проте, згідно даних копії договору факторингу між АТ «Альфа-Банк» та ТОВ «ФК «Еліт Фінанс», наявного в матеріалах справи акту приймання-передачі реєстру боржників до позивача перейшло право вимоги за іншим кредитним договором за №CCNG-630478141 від 23.11.2016 року, ніж той, що підтверджується матеріалами справи.

За такого, надані позивачем докази можуть свідчити про наявність певних кредитних правовідносин між відповідачем і банком, однак не підтверджують існування саме того зобов`язання, право вимоги за яким заявлено позивачем.

Позивач не довів набуття статусу належного кредитора у спірних правовідносинах.

Безпідставними є доводи представника позивача, що надані позивачем виписка по рахунку є доказом видачі кредиту та доказами наявності заборгованості відповідача у розумінні вищевказаних вимог законодавства.

Так, як передбачено п.63постанови Правління Національного банку України №75 від 04 липня 2018 року «Про затвердження Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України» виписка з клієнтського рахунку може слугувати первинним документом, що підтверджує факт списання/зарахування коштів з/на цього/цей рахунку/рахунок клієнта, якщо вона містить такі реквізити: 1) назву документа (форми); 2) дату складання; 3) найменування клієнта/банку, прізвище, власне ім`я та по батькові (за наявності) фізичної особи; 4) зміст та обсяг операції (підстави для її здійснення) та одиницю її виміру за кожною операцією, відображеній у виписці з рахунку клієнта; 5) особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у складанні виписки з рахунку клієнта/печатку банку.

Позивачем надано до суду виписку по рахунку за період з 23.11.2016 року по 08.04.2024 року, яка не містить всіх необхідних реквізитів, передбачених п.63 постанови Правління Національного банку України №75 від 04 липня 2018 року «Про затвердження Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України», а саме: дати складання; особистого підпису або інших даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у складанні виписки з рахунку клієнта/печатку банку.

Отже, долучена до позовної заяви виписка по рахунку, по якій відображено рух коштів, не може бути підтвердженням виконання позивачем своїх зобов`язань за кредитним договором, за яким до позивача перейшло право вимоги.

Таким чином суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).

Ст. 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності до позовних вимог, слід зазначити наступне.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України ).

Відповідно до норми ст. 257 ЦК України загальний строк позовної давності становить три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Згідно ч. 1, ч. 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Представник відповідача, просить застосувати строк позовної давності, посилаючись на мотиви викладені у відзиві на позов.

Однак, суд критично оцінює зазначені твердження представника відповідача, виходячи з наступного.

Згідно п. 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Відповідно до п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами внесеними постановою КМУ від 19.08.2022 №928) встановлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 19 грудня 2020 року до 30 червня 2023 року на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», від 20 травня 2020 року № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та від 22 липня 2020 року № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Таким чином, враховуючи вказані обставини, позовна давність (три роки) на момент звернення з позовом до суду не сплинула і тривала щонайменше аж до закінчення дії карантину в Україні.

Також, згідно п. 19 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Так, Указом Президента України №64/2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», з 24 лютого 2022 року було введено в Україні воєнний стан, який діє і на даний час.

Таким чином, враховуючи вказані обставини, позовна давність (три роки) на даний час не сплинула і буде тривати щонайменше аж до закінчення дії воєнного стану в Україні.

Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, враховуючи, що у задоволенні позову відмовлено, судові витрати позивача не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст 11, 207, 512, 513, 516, 526, 610, 611, 612, 628, 634, 638, 1048, 1049, 1050, 1054, 1077, 1078, 1082 ЦК України, ст. 4, 12, 76 81, 133, 137, 141, 258, 259, 264 265, 268, 274-279, 280-284, 354, 355 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

У задоволенні позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЛІТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Тернопільського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення. Учасник справи, якому повний текст рішення суду не було вручено у день складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: В.В. Малярчук