Рішення від 11 червня 2026 р. у справі №484/3438/26 — Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області

Провадження № 2-о/484/131/26

Справа № 484/3438/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.06.2026 Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області у складі: головуючого судді - Шикері І.А., за участю секретаря судових засідань - Туркалової І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку окремого провадження заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа - ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису,-

ВСТАНОВИВ:

02.06.2026 ОСОБА_3 звернулася до суду із заявою про видачу обмежувального припису, а саме просить суд видати обмежувальний припис, яким вжити заходи тимчасового обмеження прав ОСОБА_2 , строком на 6 місяців, з покладенням заборони перебування в місці проживання (перебування) ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 ; наближення на 100 м до її місця проживання (перебування), роботи, інших місць частого перебування, зокрема під час поїздки на роботу та з роботи; особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_1 , якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому ОСОБА_2 , переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; заборони ведення листування, телефонних переговорів з ОСОБА_1 або контактування з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб; заборони фіксувати на відеокамеру будинок в якому вона проживає, її та членів її родини.

Вимоги заяви мотивовано тим, що вона перебувала в шлюбі з ОСОБА_2 , який на даний час розірвано. Від шлюбу вони мають спільного сина ОСОБА_4 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дитина проживає разом із нею і на даний час в судовому порядку вирішується питання про визначення місця проживання дитини та визначення способу участі батька дитини в його вихованні. ОСОБА_2 має неврівноважений агресивний характер, що і призвело до розірвання шлюбу. Вона неодноразово намагалась вирішити на добровільних засадах порядок його спілкування з дитиною, однак образи та погрози з його боку не дали вирішити це питання в позасудовому порядку. ОСОБА_2 часто вживає нецензурну лексику, навіть в присутності дитини і на адресу дитини. На даний час між нами існують серйозні конфлікти, під час яких поведінка ОСОБА_2 почала бути занадто агресивною, він почав погрожувати їй та її рідним фізичною розправою, а також відібранням дитини. Вона зазнає постійного психологічного тиску з боку ОСОБА_2 . На її адресу та членів її родини постійно надходять погрози розправи, образи та навіть нецензурна лайка. Часто це звучить на всю вулицю і все це чують сусіди. Майже кожен раз він приїздить на вулицю в нетверезому стані. Декілька разів вона зверталась із заявою до поліції і він притягався до адміністративної відповідальності за вчинене ним домашнє насильство. Також він конфліктує з її сусідами, у зв`язку з чим вони змушені були викликати поліцію щоб припинити його незаконні дії відносно неї. На даний час, вона турбуючись за своє та свого сина життя та здоров`я, вимушена уникати спілкування з ОСОБА_2 . Крім того, він майже кожен день їздить на автомобілі по її вулиці, біля будинку, де вона проживає з батьками та дитиною та користуючись відеокамерою фіксує фактично життя родини, сусідів та похожих людей, що є злочином. Декілька разів в поліції йому робили обмежувальні приписи про не наближення до неї та дитини. Однак це не допомагає, поведінка ОСОБА_2 не змінюється.

З огляду на вищенаведене, вона змушена звернутися до суду із заявою про видачу обмежувального припису.

Заявник ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_5 в судовому засіданні підтримали вимоги, викладені в заяві, просили заяву задовольнити, при цьому заявник пояснила, що на даний час ОСОБА_2 лише постійно їздить на автомобілі по її вулиці, біля будинку, де вона проживає з батьками і дитиною та, користуючись відеокамерою, фіксує її життя, провокуючи її таким чином на конфлікт.

Заінтересована особа - ОСОБА_2 в судовому засіданні повністю заперечив вимоги заяви, просив відмовити у їх задоволенні, зазначивши, що дійсно інколи їздить по вулиці, де проживає заявник, оскільки там проживає його дід, проте вже близько півтора місяця по ній не їздить і з заявником не спілкується. Між ними наявний спір щодо дитини, однак жодних протиправних дій щодо заявника він не чинить.

Вислухавши пояснення заявника та її представника, заінтересованої особи, дослідивши матеріали справи, оглянувши додані до позову відеозаписи, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проживає разом із сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та батьками, за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до характеристики квартального комітету м. Первомайська № 23, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 проживає по АДРЕСА_2 . Ріс і виховувався у кварталі № 23 з народження. Був одружений, зі слів сусідів стало відомо, що ОСОБА_6 неодноразово вчиняє моральне та фізичне насильство відносно своєї колишеьої дружини ОСОБА_1 , неодноразово викликалась поліції.

Відповідно до довідки КНП "ПЦМБЛ" від 28.05.2026, ОСОБА_1 має неврівноважений розлад в результаті постійного психологічного стану зі сторони колишнього чоловіка ОСОБА_2 .

Постановами Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 20.08.2024 та 15.08.2025 ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст.173-2 КУпАП з накладення адміністративного стягнення у виді штрафу.

Окрім цього, Первомайським РВП ГУНП в Миколаївській області, 03.08.2025 та 29.12.2025, виносились термінові заборонені приписи стосовно ОСОБА_2 із зобов`язанням залишити місце проживання постраждалої особи, забороною на вихід та перебування в місці проживання постраждалої особи, забороною в будь-який спосіб контактувати з постраждало. особою.

Згідно наданої суду копії постанови Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 27.05.2026, ОСОБА_1 було визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП з накладення адміністративного стягнення у виді штрафу.

У заяві заявник стверджувала, що ОСОБА_2 вчиняє відносно неї домашнє насильство, в зв`язку з чим вона неодноразово зверталась до поліції.

Основним нормативно-правовим актом, яким регулюються спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (далі-Закон), який визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.

Згідно з пунктами 3, 4, 14 та 17 ч. 1. ст. 1 Закону, домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Економічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.

Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 24 цього Закону, до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника. За п. 7 ч.1 ст. 1 Закону обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

Згідно із ч. 3 ст. 26 цього Закону, рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

У п. 9 ч. 1 ст.1 Закону, оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 350-4 ЦПК України, у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).

Відповідно до ч.1 ст. 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.

З врахуванням змісту вищевказаних норм, видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних обставин та наявності ризиків.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Встановлено, що заявник ОСОБА_1 і ОСОБА_2 мають спільну дитину – ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Дитина проживає з матір`ю ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 .

Між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 наявні тривалі неприязні відносини, які виникли з приводу спору про усунення перешкод у спілкування та вихованні дитини та визначення способів участі батька у вихованні дитини, який наразі розглядається в суді.

До позову як ОСОБА_1 , так і ОСОБА_2 були додані копії постанов, згідно яких останні були визнані винними у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч.1 ст.173-2 КУпАП (домашнє насильство) відносно один одного.

В той же час, в ході розгляду справи заявник не надала суду належних доказів, які могли б підтвердити спричинення заінтересованою особою ОСОБА_2 домашнього насильства на теперішній час, на що заявниця вказує в заяві та настання наслідків, про які вона зазначає, а також те, що насильство має продовжуватися в майбутньому, що могло б бути підставою для видачі обмежувального припису, адже в судовому засіданні заявник пояснила, що ОСОБА_8 лише їздить на автомобілі по її вулиці біля будинку і відеокамерою фіксує її життя, провокуючи її на конфлікт.

Верховний Суд України неодноразово звертає увагу, що у кожному конкретному випадку суди мають враховувати фактичні обставини справи та письмові докази, а заявник має довести факт вчинення домашнього насильства відповідно до Закону.

Докази, що додають до заяви про видачу обмежувального припису, мають стосуватись місця вчинення домашнього насильства, ризиків безпеки постраждалої особи, вірогідність продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, тобто докази мають стосуватись обґрунтованих побоювань з приводу того, що особа (кривдник) здатний вдатися до небезпечних проявів домашнього насильства у будь-якому його вигляді психологічному, фізичному, економічному, тощо. Це можуть бути докази застосування психологічного насильства, приниження гідності, жорстокого поводження з боку заінтересованої особи до заявника, катування, нелюдського поводження, що передбачає спричинення сильних фізичних та душевних страждань, тривалість та системність протиправної поведінки кривдника та докази того, що останній не усвідомлює серйозності негативних наслідків своїх дій, продовжує агресивні дії у відношенні до заявника, не бажає змінювати свою поведінку, а тому існує ризик продовження кривдником таких дій, а отже і необхідність застосування обмежувального припису є обґрунтованими.

Суд, у відповідності до ст. 2 ЦПК України, ухвалюючи рішення, повинен керуватись завданнями цивільного судочинства, які превалюють над будь-якими іншими міркуваннями у судовому процесі, серед яких верховенство права, що є широким поняттям та включає в себе і інші елементи правосуддя.

Враховуючи вказані вимоги, та застосовуючи їх у даній справі, варто наголосити, що рішення про видачу обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. Відтак, для обмеження права особи (кривдника) необхідним є встановити ризики, які несе його поведінка для постраждалої особи. Однак суд, вирішуючи справу, не може перебирати на себе повноваження інших осіб, уповноважених законом на проведення оцінки таких ризиків та на власний розсуд заміщувати їх результати власними судженнями чи домислами. Виключно на підставі форми оцінки ризиків, складених уповноваженою особою, у якому міститься ступінь загрози для постраждалої особи, судом може бути прийнято відповідне рішення та визначено необхідний, для захисту останньої, обсяг заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків, встановивши при цьому тривалість обмеження таких прав чи виконання обов`язків.

Натомість, заявником не надано, а судом не встановлено належних та допустимих доказів, з яких можна було б встановити ризики для постраждалої особи, в тому числі у майбутньому, які б, у свою чергу, свідчили про необхідність (чи можливість) застосування того чи іншого обмеження для кривдника у залежності від їх ступеня.

Оглянутий в судовому засіданні відеозапис не підтвердив обставин, викладених заявником у заяві.

Проаналізувавши наведені вище докази у їх сукупності, суд вважає недоведеним факт вчинення ОСОБА_2 на теперішній час таких дій, які створюють або можуть створювати небезпеку для заявника та дитини, що є необхідною умовою для застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству.

Отже, у задоволенні заяви ОСОБА_1 - слід відмовити.

В силу ч. 3 ст. 350-5 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, суд відносить на рахунок держави.

Керуючись ст. ст.3,12,13,81,259,263,264,265,315 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа - ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису - відмовити.

Судові витрати, пов`язані з розглядом справи - віднести на рахунок держави.

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно ч.1 ст.354 ЦПК України.

Відомості про учасників справи:

Заявник: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ;

Заінтересована особа: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 .

Повний текст судового рішення проголошено 12.06.2026 о 10.45 год.

СУДДЯ: І.А.ШИКЕРЯ