Рішення від 09 червня 2026 р. у справі №638/2734/26 — Шевченківський районний суд міста Харкова

Справа № 638/2734/26

Провадження № 2/638/5458/26

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 червня 2026 року м. Харків

Шевченківський районний суд м. Харкова у складі:

головуючої судді - Яковлевої В.М.,

за участю секретаря судового засідання - Сікорського А.С.,

учасники справи:

позивака - ОСОБА_1 ;

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Шевченківського районного суду м. Харкова цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Управління реєстрації місця проживання Департаменту реєстрації Харківської міської ради

встановив:

ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Стаценко Д.Р., звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Управління реєстрації місця проживання Департаменту реєстрації Харківської міської ради.

Позовна заява мотивована тим, що позивач з 23.06.1989 зареєстрована та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Окрім ОСОБА_1 , за вказаною адресою зареєстроване місце проживання мають ще 4 особи: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Позивач зазначає, що зараз фактично за адресою: АДРЕСА_1 проживають дві особи, а саме позивач - ОСОБА_1 та її молодший син - ОСОБА_4 .

ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 у громаді Поллінг, район Вайльгайм-Шонгау, земля Баварія, Федеративна Республіка Німеччина. Наразі триває процедура отримання документів з Федеративної Республіки Німеччина, які в подальшому можна буде використовувати на території України та зняти його з реєстрації місця проживання.

Старший син Позивача - ОСОБА_2 (Відповідач-1) - більше 20-ти років не проживає за адресою: АДРЕСА_1 ; не цікавиться квартирою та не несе жодних витрат з утримання житла (не сплачує комунальні послуги, не робить поточний ремонт, не витрачає коштів на благоустрій житла тощо), його особисті речі у зазначеній квартирі відсутні, перешкоди у користуванні житлом йому не чинилось та не чиниться.

Загалом, у 2002 році у ОСОБА_2 з`явилась сім`я та народилась донька, після чого він переїхав проживати до дружини на житловий масив ОСОБА_6 .

ОСОБА_1 зазначає, що з 2002 року станом на день із зверненням до суду - ОСОБА_2 не проживав і не проживає за зазначеною адресою.

Онука позивача - ОСОБА_3 - фактично жодного дня у 170-ій квартирі, що знаходиться у будинку АДРЕСА_2 не проживала. Реєстрація її місця проживання була здійснена виключно з метою влаштувати на той момент (початок 2000х років) малолітню дитину до дитячого садочка.

Після того, як старший син позивача - ОСОБА_2 розійшовся з матір`ю своєї доньки ОСОБА_3 він не повернувся жити у квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та й в цілому розірвав будь-які контакти зі своєю матір`ю - ОСОБА_1 , а онука позивача, взагалі ніяких контактів після розлучення батьків зі своєю бабою не підтримує.

У з`язку з наведеним, позивач звернулася до суду із даною позовною заявою та просить суд визнати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування житловим примцщенням за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Харкова від 18 лютого 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного провадження, передбаченого статтями 274-279 ЦПК України.

В судове засідання позивач та її представник не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені своєчасно та належним чином у встановленому законом порядку. Через канцелярію суду подали заяву про розгляд справи без їх участі.

Представник Управління реєстрації місця проживання Департаменту реєстрації Харківської міської ради в судове засідання не з`явився, про місце, дату та час розгляду справи повідомлений належним чином. До суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» подав заяву про розгляд справи без його участі.

Крім того, Третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору подано до суду пояснення по справі.

Згідно наданого пояснення, інформують, що на сьогодні заяви про зняття з реєстрації місця проживання у місті Харкові приймаються Центром надання адміністративних послуг за адресою: АДРЕСА_3 , або в його територіальних підрозділах, в Регіональному центрі послуг за адресою: м. Харків, пр. Тракторобудівників, 144 та у Будинку нерухомості за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідачі в судове засідання не з`явился, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена своєчасно та належним чином у встановленому законом порядку відповідно до вимог статті 128 ЦПК України.

Поштові повідомлення про вручення поштового відправлення повернулися з відміткою про вручення поштового відправлення.

Таким чином, відповідач про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином відповідно до вимог статті 128 ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Таким чином, відповідачка про дату, час та місце судового засідання була повідомлена належним чином відповідно до вимог статті 128 ЦПК України.

Відповідачем в установлений частиною сьомою статті 178 ЦПК України строк не подано до суду відзив на позовну заяву, а тому суд вирішує справу за наявними матеріалами, що передбачено частиною восьмою статті 178 ЦПК України.

Відповідно до вимог статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи.

Враховуючи, що у справі маються достатні дані про права і взаємовідносини сторін, відповідач належним чином повідомлена про час і місце судового розгляду справи, суд вважає можливим розглянути справу за відсутності відповідача та, зі згоди позивача, провести заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням статті 280 ЦПК України.

Згідно з частиною першою статті 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Про заочний розгляд справи суд постановляє ухвалу (частина перша статті 281 ЦПК України).

Верховний Суд України, узагальнюючи судову практику, також вказав, що інститут заочного провадження відповідає положенням та спрямований на реалізацію Рекомендації № R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на вдосконалення судової системи. Для досягнення цієї мети необхідно забезпечити доступ сторін до спрощених і більш оперативних форм судочинства та захистити їх від зловживань та затримок, зокрема, надавши суду повноваження здійснювати судочинства більш ефективно.

Враховуючи, що у справі маються достатні дані про права і взаємовідносини сторін, повідомлені належним чином про дату, час і місце розгляду справи відповідачі в судове засідання не з`явилися, відзив на позовну заяву не подали, суд вважає можливим розглянути справу за відсутності відповідачів та, зважаючи на відсутність заперечень збоку позивача, провести заочний розгляд справи.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступні фактичні обставини та відповідні їм правові відносини.

З 23.06.1989 позивач зареєстрована та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Вказана обставина підтверджується Інформацією з реєстру територіальної громади міста Харкова про осіб, місце проживання/перебування яких зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 18).

Згідно з протоколом засідання громадської комісії по житловим питанням при виконкомі Дзержинської районної ради народних депутатів № 29, керівництво ЖЕО Дзержинського району до виконкому з проханням виключити з числа службової житлоплощі однокімнатну ізольовану квартиру АДРЕСА_4 , яку було надано колишньому теслі ЖЕД-37 ОСОБА_5 , який рішенням райнарсуду № 2-2098 від 20.08.1992 позбавлений права користування житлом і виписаний з квартири. В квартирі залишилися проживати колишня сім`я ОСОБА_5 - дружина - позивач і син ОСОБА_4 . Було запропоновано: виключити з числа службової житлоплощі ЖЕО однокімнатну ізольовану квартиру АДРЕСА_5 , житлоплощею 12,73 м2. ЖЕД-32 змінити договір найму на кв. АДРЕСА_5 і признати ОСОБА_1 наймачем цієї квартири/сім`я 3 чол.- вона, син, син.(а.с. 16-17).

Відповідно до рішення Виконавчого комітету Дзержинської районної ради народних депутатів м. Харкова від 06.10.1992 вирішено затвердити протокол № 29 від 23.09.1992 засідання громадської комісії по житловим питанням (а.с. 15)

Окрім ОСОБА_1 , за вказаною адресою зареєстроване місце проживання мають ще 4 особи: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

За змістом статті 47 Конституції України, кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно з статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Згідно зі статтею 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.

За положеннями статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. Право на користування житловим приміщенням може ґрунтуватися на документальній підставі (довідка про наявність зареєстрованих осіб на житловий площі) та на законі.

Для приватного права апріорі властивою є така засада як розумність.

Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

У відповідності зі ст. 41 Конституції України кожний має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності здобувається в порядку, визначеному законом.

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.

Житловий кодекс України втратив чинність з 15 лютого 2026 року на підставі Закону України «Про основні засади житлової політики» № 4751-IX від 13 січня 2026 року, крім статей 31-42, 43-46, 47-49, 51-53, 57-60, 71, 72, 127-132-2, що продовжують діяти до дня початку функціонування Єдиної інформаційно-аналітичної житлової системи.

Стаття 71 ЖК України встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців у випадках тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв`язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, - протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання.

Статтею ст. 72 ЖК України передбачено, що визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц (провадження № 14-298цс19) зауважила, що при вирішенні справи про виселення особи чи визнання її такою, що втратила право користування, що по суті буде мати наслідком виселення, суд повинен у кожній конкретній справі провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, але й необхідним, відповідає нагальній необхідності та є співмірним із переслідуваною законною метою.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Поняття «житло» не обмежується приміщеннями, яке законно займають або законно створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем. Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява № 19009/04, пункт 50).

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ч.ч.1,5,6 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд звертає увагу, що доказами у розгляді справ про визнання особи, такою, що втратила право користуватися житловим приміщенням можуть бути:

-Довідка про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку.

-Копії документів, які підтверджують, що позивач є власником житла (договір купівлі-продажу, договір дарування, свідоцтво про право на спадщину та інші).

-Акт вуличного депутата в якому засвідчується факт, що особа не проживає протягом певного часу, або Акт про не проживання, засвідчений ЖЕК, ОСББ.

-Покази свідків.

-Лист, в якому сповіщено про те, що означена людина проживає в іншому місці;

-Розписка;

-Переадресація поштової кореспонденції;

-Створення сім`ї, разом із якою особа проживає в іншому приміщенні;

-Переїзд в інші місто чи будь-який населений пункт;

-Вивезення свого майна, тощо.

На підтвердження факту постійного непроживання відповідачів у квартирі АДРЕСА_5 , позивачем надано пояснення осіб - ОСОБА_4 та ОСОБА_7 , отримані зі їх згодою та копії квитанцій про сплату комунальних послуг.

Згідно пояснень ОСОБА_4 - молодшого сина позивача та ОСОБА_7 - сусідки позивача, яка мешкає за тією ж адресою, що і позивач у сусідній квартирі АДРЕСА_6 .

Проте протоколи опитування адвокатом ОСОБА_8 особи за їх згодою не є належними та допустимими доказами у справі, і не є показаннями свідків.

Свідком може бути кожна особа, якій відомі будь-які обставини, що стосуються справи (ч.1 ст.69 ЦПК України).

Як вбачається зі змісту статті 90 ЦПК України, показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини. Якщо показання свідка ґрунтуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи повинні бути також допитані. За відсутності можливості допитати особу, яка надала первинне повідомлення, показання з чужих слів не може бути допустимим доказом факту чи обставин, на доведення яких вони надані, якщо показання не підтверджується іншими доказами, визнаними допустимими згідно з правилами цього Кодексу.

В той же час, згідно з ст. 91 ЦПК України виклик свідка здійснюється за заявою учасника справи. У заяві про виклик свідка зазначаються його ім`я, місце проживання (перебування) або місце роботи, обставини, які він може підтвердити. Заява про виклик свідка має бути подана до або під час підготовчого судового засідання, а якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, - до початку першого судового засідання у справі. В ухвалі про відкриття провадження у справі або в іншій ухвалі, якою суд вирішує питання про виклик свідка, суд попереджає свідка про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання чи відмову від давання показань на вимогу суду.

Таким чином норми ЦПК України чітко визначають порядок звернення до суду із заявою про виклик свідків.

Статтею 230 ЦПК України передбачено порядок допиту свідка.

Так, вказаним порядком передбачено наступне.

Кожний свідок допитується окремо. Свідки, які ще не дали показань, не можуть перебувати в залі судового засідання під час розгляду справи. Перед допитом свідка головуючий встановлює його особу, вік, рід занять, місце проживання і стосунки зі сторонами та іншими учасниками справи, роз`яснює його права і з`ясовує, чи не відмовляється свідок із встановлених законом підстав від давання показань. Відмова від давання показань приймається судом шляхом постановлення ухвали. Якщо перешкод для допиту свідка не встановлено, головуючий під розписку попереджає свідка про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання і відмову від давання показань та приводить його до присяги: "Я, (ім`я, по батькові, прізвище), присягаю говорити правду, нічого не приховуючи і не спотворюючи". Текст присяги підписується свідком. Підписаний свідком текст присяги та розписка приєднуються до справи. Допит свідка розпочинається з пропозиції суду розповісти все, що йому особисто відомо у справі, після чого першою ставить питання особа, за заявою якої викликано свідка, а потім інші учасники справи в черговості, передбаченій пунктом 3 частини п`ятої статті 227 цього Кодексу. Головуючий у судовому засіданні та інші судді можуть ставити свідкові питання в будь-який час його допиту. Головуючий у судовому засіданні та інші судді мають право з`ясовувати суть відповіді свідка на питання учасників справи, а також ставити питання свідку після закінчення його допиту учасниками справи. Головуючий має право за заявою учасників справи знімати питання, поставлені свідку, якщо вони за змістом ображають честь чи гідність особи, є навідними або не стосуються предмета розгляду. Кожний допитаний свідок залишається в залі судового засідання до закінчення розгляду справи. Суд може дозволити допитаним свідкам залишити залу засідання суду до закінчення розгляду справи за згодою сторін. Свідок може бути допитаний повторно в тому самому або наступному засіданні за його власною заявою, заявою сторін та інших учасників справи або з ініціативи суду. Під час дослідження інших доказів свідкам можуть ставити питання сторони, інші учасники справи, суд. Суд може одночасно допитати свідків для з`ясування причин розходжень у їхніх показаннях. Свідок, який не може прибути у судове засідання внаслідок хвороби, старості, інвалідності або з інших поважних причин, допитується судом у місці його проживання (перебування).

Отже, нормами ЦПК України чітко передбачено хто може бути свідком по справі, процедуру допиту свідка безпосередньо в судовому засіданні.

В той же час, письмові пояснення особи, опитуваної адвокатом за її згодою не можуть бути належними та допустимими доказами в цивільному судочинстві.

Крім того, згідно з нормами ЦПК України, засобами доказування є виключно показання свідків, письмові, речові та електронні докази, а також висновки експертів. Документ із поясненнями, складений в результаті опитування адвокатом, не віднесений до цього переліку.

Разом з тим, вказані заяви не є показаннями свідків у визначеному законодавством порядку, оскільки ОСОБА_4 та ОСОБА_7 не заявлялись позивачем в якості свідків, не опитувались у судовому засіданні та не були приведені до приясяги свідка та попередженні про кримінальну відповідальність за надання неправдивих показань.

Окрім того, представник ОСОБА_1 - адвокат Стаценко Д.Р. скористався своїм процесуальним правом та 20.05.2026 через систему "Електронний суд" подав заяву про розгляд справи без участі позивачки ОСОБА_1 та її представника - адвоката Стеценка Д.Р.

У свою чергу, як при поданні позовної заяви так і під час розгляду справи сторона позивача до суду з клопотанням про допит свідків не зперталась.

Також, суд вважає, що квитанції про оплату комунальних послуг не є належними доказами на підтвердження заявлених вимог, не є достатніми та безумовними підставами для визнання відповідачів такими, що втратили право користування спірним житлом.

Відповідно до правової позиції викладеної в постанові Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі № 344/7064/16-ц (провадження № 61-15204св20) зазначено, що «у справах про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, на позивача покладається обов`язок із доведення відсутності відповідача у спірному приміщенні понад строк, із яким законом пов`язана можливість збереження права користування житлом за відсутнім наймачем (користувачем), а на відповідача, відповідно, покладається обов`язок із доведення поважності причин відсутності у спірному приміщенні понад встановлений законом строк. Оскільки при відсутності у спірному житлі понад встановлений законом строк, цей строк може бути продовжений за заявою відсутнього та з поважних причин лише у передбачених випадках, тому звернення із заявою про продовження такого строку, а також доведення наявності підстав для продовження такого строку, є правом відповідної особи».

Таким чином, враховуючи, що позивачем не додано до матеріалів справи допустимих, достатніх доказів тих обставин, на які вона посилається в позовній заяві, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст.89, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд

вирішив:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Управління реєстрації місця проживання Департаменту реєстрації Харківської міської ради - відмовити.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 .

Відповідач 1: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 .

Відповідач 2: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом тридцяти днів не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Рішення може бути оскаржено позивачем шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а у разі оголошення лише вступної та резолютивної частини рішення - з моменту складення повного тексту рішення.

Позивач, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 10 червня 2026 року.

Суддя В.М. Яковлева