Вирок від 10 червня 2026 р. у справі №183/12251/25 — Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/12251/25

№ 1-кп/183/1515/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 червня 2026 року м. Самар

Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області кримінальне провадження № 12025042350001272 від 17.10.2025 стосовно:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Пирятин Полтавської області, громадянина України, не одруженого, з середньою технічною освітою, військовослужбовця за призовом під час мобілізації військової частини НОМЕР_1 , солдата резерву 41 запасної роти, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого:

- 14.10.2013 Центральним районним судом м. Сімферополь за ч. 2 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі строк на 9 років;

- 04.11.2024 Дзержинським районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області за ч. 2 ст. 125 КК України до покарання у виді штрафу у розмірі 850 гривень, штраф не сплачено;

- 05.12.2024 Дзержинським районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області за ч. 1 ст. 126 КК України до покарання у виді штрафу у розмірі 850 гривень, штраф не сплачено,

- ухвалою Металургійного районного суду міста Кривого Рогу від 14.08.2025 ОСОБА_4 на підставі ч. 4 ст. 70 КК України шляхом повного складання покарань за вироком Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 04.11.2024 та вироком Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 05.12.2024, остаточно призначено до відбування покарання у виді штрафу у розмірі ста неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 1700 гривень,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України,

в с т а н о в и в:

29 липня 2024 року солдат ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації і проходячи її на посаді солдата резерву 41 запасної роти військової частини НОМЕР_1 , в порушення вимог ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст.ст. 9, 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1–4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи умисно, з метою тимчасового ухилення від військової служби, з мотивів небажання переносити труднощі військової служби через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов`язків, самовільно залишив місце розташування підрозділу в районі населеного пункту Вознесенськ Миколаївської області, чим незаконно припинив виконувати свій конституційний обов`язок по захисту Вітчизни, незалежності, територіальної цілісності України, проводив час на власний розсуд, не пов`язуючи його із виконанням обов`язків з військової служби, та продовжував ухилятися до 16 жовтня 2025 року, тобто до часу встановлення працівниками правоохоронного органу його місця перебування, а саме на території м. Самар Дніпропетровської області.

Всудовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 вину не визнав. Під час судового розгляду останній змінив свою позицію, зазначивши, що вину визнає частково. Своїми показаннями підтвердив факт відсутності на службі в 41 запасній роті військової частини НОМЕР_1 і перебування поза її мажами понад один рік до моменту затримання. Причиною самовільного залишення місця служби зазначив необхідністю лікування. Після самостійного лікування весь час проводив на власний розсуд. Також вказав, що кається у вчиненому, бажає проходити військову службу.

Незважаючи на невизнання обвинуваченим ОСОБА_4 своєї вини, його винуватість у пред`явленому обвинуваченні за ч. 5 ст. 407 КК України підтверджується такими доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України:

- показаннями свідка ОСОБА_5 про те, що в липні 2024 року він перебував на посаді командира 41 запасної роти військової частини НОМЕР_1 . Солдат ОСОБА_4 перебував у резерві 41 запасної роти військової частини НОМЕР_1 , тобто був у його підпорядкуванні приблизно місяць-півтора. Так, 29.07.2024 йому надійшла доповідь т.в.о. санітарного інструктора 41-ї запасної роти, молодшого сержанта ОСОБА_6 про те, що солдат ОСОБА_4 після 20.00 не повернувся до підрозділу в м. Вознесенськ Миколаївської області після консультації лікаря. На телефонні дзвінки ОСОБА_4 не відповідав. Інші пошукові заходи щодо встановлення місця перебування солдата ОСОБА_4 не дали результату. Прийнявши до уваги вказану доповідь ним було прийнято рішення про подання солдата ОСОБА_4 в СЗЧ. Також додав, як йому відомо, що ОСОБА_4 звернувся до чергового лікаря військової частини зі скаргами на здоров`я, на підставі чого його направили на консультацію в лікарню, однак з неї ОСОБА_4 не повернувся, що й зумовило проведення службового розслідування за фактом самовільного залишення військової частини ОСОБА_4 ;

- показаннями свідка ОСОБА_6 про те, що станом на липень 2024 року він перебував на посаді ТВО санітарного інструктора 41 запасної роти військової частини НОМЕР_1 . В його обов`язки входило проведення медичного огляду військовослужбовців. Так, 29.07.2024 до нього звернувся солдат ОСОБА_4 зі скаргами, тому він видав йому направлення на консультацію лікаря. Останній повен був повернутися до підрозділу до обіду, однак цього не зробив. На телефонні дзвінки ОСОБА_4 не відповідав. Тому, ввечері він доповів командиру 41 запасної роти старшому лейтенанту ОСОБА_5 про те, що солдат ОСОБА_4 29.07.2024 після 20.00 не повернувся з консультації лікаря до підрозділу в м. Вознесенськ Миколаївської області. На телефонні дзвінки старшого лейтенанта ОСОБА_5 солдат ОСОБА_4 також не відповідав. Додав, до прикладу, що якщо військовослужбовець затримується з якихось причин, обов`язково мусить повідомити про це його, а він у свою чергу повідомляє командування. Однак солдат ОСОБА_4 навіть на телефонні дзвінки не відповідав;

- витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань кримінального провадження № 12025042350001272 від 17.10.2025, відповідно до якого в ході проведення розшукових заходів на території Самарівського району Дніпропетровської області було встановлено, що військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , самовільно залишив місце дислокації військової частини в умовах воєнного стану, та переховувався на території Самарівського району Дніпропетровської області (ЖЄО № 46793 від 17.10.2025);

- витягом із наказу командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 17.07.2024 № 206 про зарахування солдата ОСОБА_4 до списків особового складу частини;

- рапортом командира 41 запасної роти в/ч НОМЕР_1 капітана ОСОБА_7 від 26.09.2024 за фактом самовільного залишення частини солдатом резерву 41 запасної роти ОСОБА_4 ;

- доповіддю в/ч НОМЕР_1 № 7831 від 29.07.2024 про самовільне залишення військової частини військовослужбовцем військової служби за мобілізацією в/ч НОМЕР_1 солдатом ОСОБА_4 ;

- витягом з наказу командира в/ч НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 01.10.2024 № 2309 про призначення службового розслідування у зв`язку з самовільним залишенням військовослужбовцем ОСОБА_4 в/ч НОМЕР_1 ;

- актом службового розслідування офіцера резерву 41 запасної роти в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_8 від 10.10.2024, відповідно до якого 29.07.2024 військовослужбовець військової служби за призовом під час мобілізації в/ч НОМЕР_1 солдат ОСОБА_4 в умовах воєнного стану самовільно залишив в/ч НОМЕР_1 без поважних, місцезнаходження ОСОБА_4 невідоме;

- копії військового квитка ОСОБА_4 ;

- витягом із наказу командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 30.07.2024 № 222 про зняття солдата ОСОБА_4 з усіх видів забезпечення у зв`язку з самовільним залишенням в/ч НОМЕР_1 ;

- витягом з наказу командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 11.10.2024 № 2496 про результати службового розслідування за фактом самовільного залишення в/ч солдатом ОСОБА_4 , за результатами якого порушено питання притягнення військовослужбовця ОСОБА_4 до дисциплінарної відповідальності та інших заходів впливу за результатами службового розслідування за фактом самовільного залишення в/ч;

- довідкою військово-лікарської комісії військової частини № НОМЕР_2 від 17.10.2025, відповідно до якої солдат ОСОБА_4 придатний до військової служби.

З описаних вище доказів, а саме показань свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , які є логічними, послідовними, узгоджуються як між собою, так і з письмовими доказами (документами), можна беззаперечно дійти висновку про доведеність винуватості ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення поза розумним сумнівом. За таких обставин, суд вважає, що ОСОБА_4 своїми умисними діями, які виразились у самовільному залишенні місця служби 29.07.2024 без поважних причин, в умовах воєнного стану,вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 407 КК України.

Отже, позиція обвинуваченого ОСОБА_4 щодо невизнання ним своєї вини, на переконання суду, спрямована на ухилення від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, а будь-яких інших доказів щодо відсутності вини ОСОБА_4 у пред`явленому обвинуваченні, матеріалами справи не містять.

Відтак, невизнання ОСОБА_4 своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення суд розцінює критично, як спосіб захисту з метою ухилення від кримінальної відповідальності.

Отже, суд, дослідивши докази в межах пред`явленої підозри, не виходячи за межі пред`явленого обвинувачення, яке прокурор підтримав в судовому засіданні, доходить однозначного висновку про те, що вина обвинуваченого ОСОБА_4 у самовільному залишенні місця служби військовослужбовцем без поважних причин, вчиненому в умовах воєнного стану, доведена у повному обсязі, і його умисні дії вірно кваліфіковані органом досудового слідства за ч. 5 ст. 407 КК України.

При призначенні виду та розміру покарання обвинуваченому суд керується ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, сукупність усіх обставин у справі.

Суд враховує, що обвинувачений ОСОБА_4 є військовослужбовцем і в подальшому бажає проходити військову службу.

Проте, за місцем служби обвинувачений ОСОБА_4 характеризується негативно.

Обставиною, яка обтяжує покарання ОСОБА_4 , суд визнає рецидив злочинів.

Обставин, які пом`якшують покарання ОСОБА_4 , судом не встановлено.

При цьому, посилання обвинуваченого на наявність такої обставини, яка пом`якшує покарання як щиросердне каяття, не може бути прийнято судом, виходячи з того, що висновок про щирість каяття не можна робити лише на підставі голослівної заяви обвинуваченого у судовому засіданні, оскільки основним проявом щирого каяття визначається повне визнання винною особою своєї вини, а якщо особа приховує істотні обставини вчиненого нею кримінального правопорушення, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім. Однак, будь-яких активних дій обвинуваченого, які би свідчили про його каяття, окрім як його одноразового висловлювання про каяття на запитання суду, судом не встановлено, що безумовно свідчить про відсутність зазначеної обставини, яка пом`якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_4 .

До того ж, суд враховує, що ОСОБА_4 , будучи неодноразово судимим, не відбувши попередньо призначених йому покарань, знову вчинив кримінальне правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином.

Тому, з урахуванням особливостей вказаного кримінального правопорушення і обставин його вчинення,особи обвинуваченого та його ставлення до скоєного, за наявності обтяжуючої покарання обставини, суд не знаходить підстав для призначення ОСОБА_4 покарання із застосуванням ст. ст. 69, 75 КК України, а саме нижче від найнижчої межі чи звільнення від відбування покарання з випробуванням, оскільки такі підстави у суду відсутні, і вважає, що покарання повинно бути призначено виключно у виді позбавлення волі на певний строк в межах санкції ч. 5 ст. 407 КК України, оскільки саме таке покарання буде співмірним меті його застосування та повністю відповідати ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, конкретним його обставинам, обставинам, що пом`якшують покарання та обтяжують його, даним про особу обвинуваченого.

Призначаючи покарання як кару суд, виходячи з вимог ст. 50 КК України, враховує, що призначення покарання у виді позбавлення волі на вказаний вище строк буде необхідним та достатнім для виправлення засудженого і запобігання вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Крім того, судом встановлено, що після постановлення вироків Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської областівід 04.11.2024 та 05.12.2024, за якими ОСОБА_4 засуджено за ч. 2 ст. 125 та ч. 1 ст. 126 КК України, відповідно, до покарання у виді штрафу у розмірі 850 гривень, за кожним вироком, останній вчинив інше кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 407 КК України, за яке він засуджується за цим вироком. Тому, суд вважає за необхідне призначити обвинуваченому ОСОБА_4 покарання за правилами, передбаченими ст. 71 КК України, за сукупністю вироків шляхом повного приєднання невідбутого покарання за вироком Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської областівід 04.11.2024 та вироком Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської областівід 05.12.2024, до покарання, призначеного цим вироком. При цьому, вирок в частині призначених ОСОБА_4 покарань у виді штрафу, на підставі ч. 3 ст. 72 КК України необхідно виконувати самостійно.

Речові докази та процесуальні витрати у кримінальному провадженню відсутні.

Запобіжний захід до ОСОБА_4 в межах цього кримінального провадження не застосовувався.

На підставі викладеного, враховуючи ступінь тяжкості скоєного кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, а також усі обставини по справі, керуючись ст. ст. 370, 371, 374 КПК України, суд

у х в а л и в :

ОСОБА_4 визнати винуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 5 ст. 407 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на шість років шість місяців.

На підставі ч. 1 ст. 71 КК України за сукупністю вироків повністю приєднати покарання за вироком Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської областівід 04 листопада 2024 року та вироком Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської областівід 05 грудня 2024 року з урахуванням ухвали Металургійного районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14.08.2025 до покарання, призначеного цим вироком, і визначити ОСОБА_4 остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на шість років шість місяців та штрафу у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто у сумі 1700 гривень 00 копійок.

На підставі ч. 3 ст. 72 КК України вирок в частині призначеного ОСОБА_4 покарання у виді штрафу – виконувати самостійно.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_4 рахувати з дня набрання вироком законної сили.

Копію вироку вручити обвинуваченому та прокурору негайно після його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок не набрав законної сили.

Апеляційна скарга на вирок може бути подана сторонами кримінального провадження до Дніпровського апеляційного суду через Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя ОСОБА_1