Рішення від 12 січня 2026 р. у справі №201/14392/25 — Соборний районний суд міста Дніпра

Справа № 201/14392/25

Провадження № 2/201/6104/2025

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2026 року Соборний районний суд

міста Дніпра

у складі: головуючого судді Федоріщева С. С.,

за участю секретаря судового засідання Максименко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, стягнення аліментів та стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

13 листопада 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , згодом подав уточнену позовну заяву, у якій просить: розірвати шлюб між сторонами; залишити місце проживання неповнолітньої дитини — ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 — разом із батьком; стягнути з відповідачки на користь позивача заборгованість за договором від 01.01.2024 у сумі 72 000 грн; стягнути аліменти на утримання дитини у твердій грошовій сумі 6 000 грн щомісячно з дня подання уточненої позовної заяви і до досягнення дитиною повноліття.

В обґрунтування позову зазначив, що сторони перебувають у шлюбі з 08.06.2013 року (актовий запис № 444), мають спільну дитину — ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зі слів позивача, з 01.01.2024 року дитина фактично проживає з батьком, який здійснює її щоденне виховання та утримання, тоді як відповідачка проживає окремо та фактично самоусунулася від участі у вихованні і матеріальному забезпеченні. 01.01.2024 року сторони підписали письмовий документ під назвою “Договір про участь в вихованні та утриманні дитини”, яким передбачили, зокрема, проживання дитини з батьком і обов`язок матері сплачувати 6 000 грн щомісячно. Позивач посилається на утворення заборгованості за 12 місяців у сумі 72 000 грн. Також надано Акт про фактичне проживання та самостійне виховання дитини батьком зі свідками.

Сторони, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце судового засідання, у засідання не з`явилися, через канцелярію суду подали заяви про розгляд справи за їх відсутності, за наявними в справі доказами.

Зокрема, ОСОБА_1 у заяві просив справу розглянути без його участі та наполягав на задоволенні позовних вимог.

ОСОБА_2 у заяві позовні вимоги визнала та просила справу розглянути без її участі.

У зв`язку з неявкою сторін суд відповідно до ч. 2 ст. 247, ч. 4 ст. 223 ЦПК України розглядає справу за наявними у ній матеріалами, оцінюючи докази в сукупності.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі фактичні обставини.

Судом встановлено, що між сторонами — ОСОБА_1 та ОСОБА_2 — існують сімейні правовідносини подружжя, оскільки шлюб між ними зареєстровано 08.06.2013 року Красногвардійським відділом ДРАЦС реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції, актовий запис № 444.

Від шлюбу сторони мають дитину — ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Із письмових матеріалів справи, зокрема уточненої позовної заяви, вбачається, що подружні стосунки між сторонами поступово погіршилися та фактично припинилися: позивач зазначає про тривале зростання напруженості у взаєминах, самоусунення відповідачки від ведення спільного господарства та виконання побутових обов`язків, відсутність належної участі у вихованні дитини, а також про те, що сторони перестали підтримувати реальні сімейні відносини та спільне проживання стало джерелом постійних конфліктів і психологічної напруги. З огляду на наведене та з метою припинення конфліктів і забезпечення дитині стабільних умов проживання, сторони дійшли до фактичного роздільного проживання.

На підтвердження фактичного припинення сімейних відносин та роздільного проживання суд бере до уваги, що 01.01.2024 року сторони підписали письмовий документ (договір), який за своїм змістом фіксує досягнуті домовленості щодо основних питань після припинення спільного проживання: дитина має постійно проживати з батьком та перебувати на його самостійному вихованні й утриманні; мати проживає окремо та бере участь у матеріальному забезпеченні дитини шляхом щомісячної сплати 6 000 грн; також визначено порядок спілкування матері з дитиною. Сам факт укладення такого документа, його зміст та подальша поведінка сторін узгоджуються з твердженнями позивача про розпад сім`ї та неможливість продовження спільного проживання.

Письмовий “Договір” від 01.01.2024 року, незалежно від подальшої правової оцінки його форми, містить зафіксовану сторонами домовленість про фактичний стан сімейних відносин та ключові обставини щодо проживання та утримання дитини, а саме — що дитина з моменту підписання документа залишається проживати з батьком, який самостійно здійснює її щоденне виховання та утримання, тоді як мати проживає окремо та бере участь у матеріальному забезпеченні шляхом періодичних платежів.

Зазначені обставини підтверджуються також Актом від 29.11.2025 року зі свідками та іншими матеріалами справи (копією свідоцтва про народження дитини, поясненнями сторін/процесуальною поведінкою сторін).

Водночас відповідачка не надала суду належних і допустимих доказів, які б спростовували: факт постійного проживання дитини з батьком; факт здійснення батьком основного обсягу щоденного догляду, виховання та утримання дитини; тривалу відсутність системної участі відповідачки у повсякденному житті дитини.

Відповідачка також не ініціювала перевірку показань свідків (не заявляла клопотань про їх виклик і допит, не надала альтернативних доказів), чим фактично не спростувала доводи позивача. Натомість зміст поданих матеріалів справи свідчить, що відповідачка погоджувалася з тим, що дитина проживає з батьком, що узгоджується зі змістом підписаного сторонами документа від 01.01.2024 року.

За таких обставин суд вважає доведеним, що дитина фактично та постійно проживає разом із батьком, а батько здійснює основний обсяг повсякденного виховання та утримання дитини, що відповідає найкращим інтересам дитини та підлягає врахуванню при вирішенні заявлених вимог про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів.

Надаючи оцінку доводам сторін та аналізуючи встановлені факти, суд виходить з того, що за ст. 110, 112 СК України шлюб розривається судом, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить інтересам одного з них та/або дітей. З

В даному випадку, з матеріалів справи вбачається, що сторони фактично не ведуть спільного сімейного життя, проживають окремо, примирення не досягнуто, отже шлюб підлягає розірванню.

Відповідно до ст. 160, 161 СК України місце проживання малолітньої/неповнолітньої дитини визначається з урахуванням найкращих інтересів дитини, ставлення батьків до виконання обов`язків, сталості середовища проживання тощо.

Суд враховує, що дитина тривалий час фактично проживає з батьком, має сформоване середовище, а батько забезпечує основний обсяг щоденного догляду та утримання. Практика Верховного Суду допускає вирішення питання місця проживання дитини одночасно з розірванням шлюбу за відсутності реального спору, виходячи з інтересів дитини.

З огляду на встановлені обставини, суд дійшов висновку, що місце проживання дитини доцільно (правильно) залишити разом із батьком. До такого висновку Верховний Суд дійшов у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 200/952/18 (провадження № 61-14859св19, ЄДРСР № 87052961) зазначив, що за відсутності спору щодо того, з ким із батьків проживатиме дитина, суд може вирішити це питання одночасно з розірванням шлюбу, виходячи з найкращих інтересів дитини.

Вирішуючи питання щодо стягнення заборгованості за договором, який було укладено між батьками дитини, суд враховує, що зміст документа від 01.01.2024 (визначення проживання дитини з батьком, порядок участі матері, обов`язок періодичної сплати коштів) за своєю природою підпадає під ч. 4 ст. 157 СК України: договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим із батьків, хто проживає окремо від дитини, укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Також ст. 189 СК України передбачає, що договір про сплату аліментів на дитину укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується.

Матеріали справи не містять доказів нотаріального посвідчення документа від 01.01.2024. За таких умов суд виходить з того, що цей документ не може бути належною правовою підставою для примусового стягнення “заборгованості за договором” як зобов`язання, що виникло з нотаріально обов`язкового сімейно-правового договору.

Водночас відсутність нотаріального посвідчення не нівелює значення змісту документа як письмового доказу фактичних обставин (хто з батьків здійснює щоденне виховання/утримання, домовленості щодо участі матері), який оцінюється судом у сукупності з іншими доказами за ст. 76–81, 89 ЦПК України.

Отже, вимога про стягнення 72 000 грн “як боргу за договором” задоволенню не підлягає.

Оцінюючи докази за правилами статей 76–81, 89 ЦПК України, суд враховує, що документ від 01.01.2024 року, попри недодержання нотаріальної форми як договору у розумінні частини 4 статті 157 СК України, може бути оцінений як письмовий доказ узгодженого сторонами розуміння фактичного стану: з ким проживає дитина, який порядок участі іншого з батьків, а також наміру матері брати участь у матеріальному забезпеченні дитини.

Вказане кореспондується з іншими доказами у справі, включаючи Акт про фактичне проживання та самостійне виховання дитини батьком, складений у присутності свідків, і відсутністю належних та допустимих доказів, які б спростовували встановлене судом фактичне проживання дитини з батьком та здійснення ним основного обсягу щоденного догляду і утримання. При цьому суд враховує і процесуальну поведінку сторін та їх пояснення/заяви, які в сукупності не спростовують, а підтверджують сталість такого проживання і відповідного сімейного укладу.

Суд також враховує, що відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до повноліття.

За ч. 3 ст. 181 СК України аліменти присуджуються на користь того з батьків, з ким проживає дитина. Суд установив, що дитина фактично проживає з батьком, який тривалий час самостійно виховує та утримує неповнолітню дитину, а тому аліменти підлягають стягненню з матері на користь батька як законного представника дитини.

З урахуванням потреб дитини та заявленого способу стягнення, суд визначає аліменти у твердій грошовій сумі 6 000 грн щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (гарантований мінімум).

Згідно зі ст. 191 СК України аліменти присуджуються від дня пред`явлення позову (у цій справі — від дня подання уточненої позовної заяви). Якщо позивач просить за минулий час, необхідні докази заходів щодо одержання аліментів та ухилення платника; у матеріалах цієї справи такі обставини/докази не підтверджені.

На підставі п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України рішення в частині стягнення аліментів підлягає негайному виконанню в межах суми платежу за один місяць.

Доходячи до таких висновків, суд враховує, що відповідно до положень статті 3 Конвенції ООН про права дитини, статей 11, 12 Закону України “Про охорону дитинства”, згідно з якими у всіх діях щодо дітей першочергово враховується найкраще забезпечення інтересів дитини, а дитина має право на рівень життя, достатній для її розвитку.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до ст. 141 ЦПК України пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 3 Конвенції про права дитини; ст.ст. 110–112, 141, 150, 157, 160, 161, 180–183, 191 СК України; ст.ст. 76–81, 89, 141, 223, 247, 259, 263–265, 430 ЦПК України, суд —

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 — задовольнити частково.

Розірвати шлюб, укладений між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований 08.06.2013 року Красногвардійським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції, актовий запис № 444.

Після розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити неповнолітню дитину – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживати разом з батьком – ОСОБА_1 , який самостійно виховує та утримує дитину без участі матері.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі 6 000 (шість тисяч) гривень щомісячно, починаючи з дня подання цієї уточненої позовної заяви до суду та до досягнення дитиною повноліття.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1211 грн. 20 коп. в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти вимог – відмовити.

Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення аліментів у межах платежу за один місяць.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя С.С. Федоріщев