Рішення від 04 червня 2026 р. у справі №160/5279/25 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2026 рокуСправа №160/5279/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АЗОТ-ІМПЕКС» до Державної податкової служби України про визнання протиправною бездіяльності та стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

17.02.2025р. через систему «Електронний суд» Товариство з обмеженою відповідальністю «АЗОТ-ІМПЕКС» звернулося до Державної податкової служби України та, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 16.12.2025р., просить:

- визнати протиправною бездіяльність Відповідача у вигляді не виконання рішення суду яке набрало законної сили 17.04.2024р. (у справі №160/23606/23) на протязі 6 місяців та 20 днів (з 17.04.2024 року по 07.11.2024р.) по реєстрації податкової накладної Позивача від 31.07.2023р. №1;

- стягнути з Відповідача моральну шкоду в розмірі 53360 грн. на користь Позивача.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.11.2023р. у справі №160/23606/23, яке набрало законної сили 17.04.2024р., було, зокрема, зобов`язано ДПС України (відповідача у справі) зареєструвати в ЄРПН податкову накладну позивача №1 від 31.07.2023р. датою її надходження на реєстрацію. Позивач у позові зазначив, що на виконання згаданого судового рішення відповідачем вказана податкова накладна №1 від 31.07.2023р. була зареєстрована у ЄРПН лише 07.11.2024р. згідно квитанції з ЄСІТС, тобто, позивач вважає, що у період з 17.04.2024р. по 07.11.2024р., на протязі 6 місяців 20 днів, мала місце бездіяльність з боку відповідача, яку позивач просив визнати протиправною. Також позивач у позові послався і на те, що таке триваюче порушення з боку відповідача, яке полягає у не виконанні рішення суду від 14.11.2023р. у згаданій справі щодо не реєстрації податкової накладної №1 від 31.07.2023р. призвело до приниження та втрат ділової репутації юридичної особи – позивача, внаслідок такої протиправної бездіяльності відповідача було припинено договір із покупцем із постачання карбаміду на суму 63 081 600 грн., з цієї причини позивач був змушений заплатити штраф замовнику (покупцю) в розмірі 941 316,51 грн., втрата ділової репутації позивачем призвела до труднощів у веденні бізнесу та відмови контрагентів із укладання нових контрактів, а відновлення престижу, ділової репутації позивача потребує час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, зокрема, після подальшої не реєстрації відповідачем протягом тривалого часу податкової накладної №1 від 31.07.2023р., від подальшої співпраці відмовився основний на той час контрагент – «Кременчуцький сталеливарний завод» та інші менш значущі контрагенти, це викликало занепад господарської діяльності позивача, позивач був вимушений повернути передоплату за карбамід (платіжна інструкція від 19.01.2024 року №15 на суму 63 081 600 грн.), ситуація набула розголосу серед контрагентів позивача, від співпраці з позивачем відмовились більшість із них, рівень отриманого доходу позивача від основної діяльності впав до нуля (за 2022 рік – валовий дохід складав 132 209,4 млн. грн., за 2023 рік – 233 210,3 млн. грн., за 2024 рік – 0 грн., 9 місяців 2025р. – 0 грн.), що підтверджено фінансовими звітами за вказані періоди. За викладеного, позивач вважає, що наявна моральна шкода, нанесена позивачеві відповідачем з причин протиправної бездіяльності відповідача та її причинно-наслідковий зв`язок між шкодою і протиправними діями заподіювача та вини останнього в її заподіянні, відшкодування якої передбачено ст.23 ЦК України. Позивач зазначив, що розмір моральної шкоди ним розрахований, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати на місяць та кількості місяців невиконання судового рішення і складає 53360,00 грн. (8000х6,67 місяців).

Ухвалою суду від 01.12.2026р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами з 31.12.2025р. у відповідності до вимог ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов`язано, зокрема, відповідача надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України; надати суду докази відсутності протиправної бездіяльності відповідача у даних спірних правовідносинах, виходячи з вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Зазначена вище ухвала суду та адміністративний позов з додатками був отриманий відповідачем у його електронному кабінеті 19.02.2025р. (адміністративний позов з додатками), 03.12.2025р. (ухвала суду), що є належним повідомленням відповідача про час та місце судового розгляду даної справи у відповідності до вимог ст.ст.18, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, що підтверджується довідками про доставку електронних листів, наявних у справі.

18.12.2025р. через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позов, у якому останній просив у задоволенні позову позивачеві відмовити посилаючись на те, що згідно п.4 ч.2 ст.23 ЦК України моральна шкода полягає у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Зазначаючи у позові про те, що не виконання відповідачем рішення суду щодо реєстрації податкової накладної №1 від 31.07.2023р. призвело до приниження та втрати ділової репутації позивача, припинення договору із покупцем із постачання карбаміду на суму 63 081 600 грн., сплати штрафу замовнику (покупцю) в розмірі 941 316,51 грн., до труднощів у веденні бізнесу та відмови контрагентів від укладення нових контрактів. При цьому, позивач не зазначив про те, що 19.01.2024р. ним було складено розрахунок коригування №1 до податкової накладної №1 від 31.07.2023р., сума коригування -63 081 600 грн., що свідчить про те, що вищезгаданий договір було розірвано ще до набрання згаданим вище судовим рішенням законної сили, оскільки постанову апеляційної інстанції було ухвалено 17.04.2024р., відповідно, на переконання представника відповідача, причинно-наслідковий зв`язок між розірванням договору, що начебто нанесло позивачеві моральної шкоди, та реєстрацією ДПС 07.11.2024р. податкової накладної №1 від 31.07.2023р., відсутній, оскільки позивачем було повернуто передплату 19.01.2024р. згідно згаданого розрахунку коригування. Щодо відсутності вини ДПС у заподіянні моральної шкоди позивачу, представник відповідача зазначив, що позивач належних та допустимих доказів спричинення йому моральної шкоди внаслідок начебто протиправної бездіяльності відповідача, а також причинно-наслідкового зв`язку між, як вважає позивач, завданою йому моральною шкодою та допущеною з боку відповідача бездіяльністю, яка це спричинила, не надав. Крім того, позивачем не зазначено у чому саме полягає моральна шкода. Так, зокрема, позивач не вказує, як саме реєстрація ДПС 07.11.2024р. податкової накладної №1 від 31.07.2023р. завдала позивачеві моральної шкоди. Також позивачем жодним чином не зазначено, як саме реєстрація ДПС 07.11.2024р. податкової накладної №1 від 31.07.2023р. спричинила труднощі із ведення бізнесу та відмови контрагентів від укладення нових контрактів. Також позивачем не було обґрунтовано розмір моральної шкоди, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості.

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Ухвалою суду від 05.06.2026р. у зв`язку з перебуванням судді Конєвої С.О. у щорічній відпустці, великим навантаженням справ та, як наслідок, об`єктивну неможливість здійснення адміністративного судочинства та прийняття судових рішень у даний період, на підставі ст.121 Кодексу адміністративного судочинства України строк розгляду цієї справи було продовжено до 05.06.2026р.

Враховуючи викладене, рішення у даній справі приймається судом 05.06.2026р., тобто, у межах строку, визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

За приписами ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті заяви.

Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.

Товариство з обмеженою відповідальністю «АЗОТ-ІМПЕКС» 12.12.2017р. зареєстроване як юридична особа за адресою: Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Набережна Перемоги, будинок 120, основним видом економічної діяльності Товариства є 30.20 – Виробництво залізничних локомотивів і рухомого складу, про що свідчать відомості, які містяться у копії Статуту позивача та копії Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб від 30.07.2024р., наявних у справі.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.11.2023р. у справі №160/23606/23 позов ТОВ «АЗОТ-ІМПЕКС» було задоволено частково, зокрема, визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ДПС у Дніпропетровській області від 16.08.2023р. №9357670/41803552 про відмову у реєстрації податкової накладної №1 від 31.07.2023р. та зобов`язано ДПС України зареєструвати в ЄРПН податкову накладну позивача №1 від 31.07.2023р. датою її надходження на реєстрацію.

Наведене судове рішення постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 17.04.2024р. у справі №160/23606/23 залишено без змін.

Відповідно, рішення суду у наведеній справі набрало законної сили 17.04.2024р.

У подальшому, позивачем здійснювалися заходи щодо примусового виконання ДПС України вищенаведеного судового рішення щодо зобов`язання ДПС України (відповідача у даній справі) зареєструвати у ЄРПН податкову накладну №1 від 31.07.2023р. шляхом подання відповідного звернення до ДПС України, шляхом отримання виконавчого листа та подання його до примусового виконання до органів ДВС, шляхом подання заяви до суду про встановлення судового контролю в порядку ст.382 КАС України, що підтверджено змістом копій відповідних звернень, копій виконавчого листа, постанов ДВС та копією ухвали суду від 28.10.2024р. про встановлення судового контролю.

Реєстрацію вказаної податкової накладної №1 від 31.07.2023р. у ЄРПН на виконання згаданого рішення суду, було здійснено ДПС України (відповідачем у даній справі) згідно відповідної Квитанції за №9197393000 – 04.11.2024р.

Як зазначив позивач в уточненому позові, вказана триваюча бездіяльність відповідача у період з 17.04.2024р. по 07.11.2024р. щодо не виконання рішення суду від 14.11.2023р. у справі №160/23606/23 в частині не реєстрації у ЄРПН податкової накладної №1 від 31.07.2023р. призвела до приниження та втрати ділової репутації юридичної особи – позивача, а саме: до припинення договору з покупцем із постачання карбаміду на суму 63 081 600 грн., до сплати штрафу замовнику (покупцю) в розмірі 941 316,51 грн., призвела до труднощів із ведення бізнесу, відмови контрагентів від укладення нових контрактів, повернення передплати у сумі 63 081 600 грн., рівень отримання доходу позивача впав до нуля у період з 2022 по 2025 роки згідно фінансових звітів, що, на переконання позивача, свідчить про спричинення позивачеві вказаною протиправною бездіяльністю відповідача моральної шкоди, яка складає 53360 грн., виходячи із розміру мінімальної заробітної плати та кількості місяців невиконання судового рішення, що складали 6 місяців 20 днів (8000х6,67 місяців).

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у не виконанні рішення суду, яке набрало законної сили у справі №160/23606/23 на протязі 6 місяців 20 днів (з 17.04.2024р. по 07.11.2024р.) по реєстрації податкової накладної від 31.07.2023р. №1, якою позивачу спричинено моральну шкоду у розмірі 53360 грн., з метою захисту свого порушеного права, звернувся з даним позовом до суду.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення позовних вимог позивача частково.

Стосовно позовних вимог позивача в частині визнання бездіяльності відповідача щодо не реєстрації у ЄРПН податкової накладної від 31.07.2023р. №1 на виконання рішення суду у справі №160/23606/23 у період з 17.04.2024р. по 07.11.2024р. протиправною, суд зазначає про таке.

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальністю, встановленому законом – ст.370 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно ч.2 ст.372 згаданого Кодексу, судове рішення, яке набрало законної сили або належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом – ч.4 ст.372 наведеного Кодексу.

Відповідно, із аналізу наведених приписів слідує, що судове рішення, яке набрало законної сили, беззаперечно має бути виконано, зокрема, суб`єктом владних повноважень та його посадовими і службовими особами. Невиконання судового рішення, яке набрало законної сили є протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень та його посадових і службових осіб та є наслідком притягнення таких осіб до відповідальності, встановленої законом.

Під бездіяльністю розуміється пасивна поведінка суб`єкта владних повноважень, яка може мати вплив на права, свободи чи інтереси фізичних або юридичних осіб, в тому числі не прийняття рішення у випадках, коли таке рішення повинно бути прийнято відповідно до вимог закону. Сама по собі бездіяльність – це триваюча пасивна поведінка суб`єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов`язаний був і міг вчинити.

Верховний Суд у постанові від 01.04.2021р. у справі №280/4453/18 дійшов правового висновку про те, що проступок, пов`язаний із триваючим безперервним невиконанням суб`єктом обов`язків, передбачених законом, визнається триваючим порушенням. Триваючі порушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи допустила бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності) та, відповідно, порушення закону. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку: усунення стану за якого об`єктивно існує певний обов`язок у суб`єкта, що вчиняє правопорушення; виконанням обов`язку відповідним суб`єктом; припиненням дії відповідної норми закону.

У справі «Рисовський проти України» Європейський Суд з прав людини наголосив на особливій важливості принципу «належного урядування», який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і якісність їхніх дій, мінімізують ризик помилок.

Як підтверджено матеріалами справи та не спростовано відповідачем будь-якими іншими належними та допустимими доказами, на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.11.2023р. у справі №160/23606/23, яке набрало законної сили 17.04.2024р., податкову накладну позивача №1 від 31.07.2023р. було зареєстровано у ЄРПН ДПС України (відповідачем у справі) датою її фактичного подання на реєстрацію, лише 04.11.2024р., про що свідчить зміст копії Квитанції за №9197393000 від 04.11.2024р.

Про причини не реєстрації податкової накладної №1 від 31.07.2023р. на виконання згаданого судового рішення у період з 17.04.2024р. по 04.11.2024р. (протягом 6 місяців 17 днів), відповідачем відповідних доказів до відзиву на позов не було надано.

Таким чином, із аналізу встановлених вище обставин у даній справі, слідує, що з боку відповідача, як суб`єкта владних повноважень, мала місце бездіяльність щодо не реєстрації у ЄРПН податкової накладної №1 від 31.07.2023р. на виконання судового рішення у справі №160/23606/23, яка тривала у період з 17.04.2024р. (дня набрання судовим рішенням законної сили) до 04.11.2024р. (дня реєстрації ПН №1 від 31.07.2023р. у ЄРПН), поважні причини для цього з боку відповідача у відзиві на позов не наведено та доказів таких суду не було надано, відтак, суд приходить до висновку, що згадана вище бездіяльність відповідача підлягає визнанню судом протиправною.

У відповідності до вимог ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проте, у ході судового розгляду справи, правомірність бездіяльності відповідача щодо не реєстрації у ЄРПН податкової накладної №1 від 31.07.2023р. на виконання судового рішення у справі №160/23606/23, яка тривала на протязі 6 місяців 17 днів (у період з 17.04.2024р. по 04.11.2024р.), з урахуванням встановлених судом обставин та аналізу приписів вищенаведеного чинного законодавства, зокрема, вимог ст.129-1 Конституції України, жодними належними, достатніми та допустимими доказами відповідачем не доведена.

При цьому, судом враховується і те, що у частині позовних вимог позивача, які стосуються вищенаведеної бездіяльності відповідача, що також є предметом позову у даній справі, представником відповідача були взагалі проігноровані та останнім жодних обставин (заперечень) щодо наведеної у позові оспорюваної бездіяльності відповідача, з якими відповідач не погоджується, з посиланням на відповідні докази та норми права, у відзиві на позов не наведені, всупереч вимогам п.5 ч.2 ст.162 КАС України.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вимог ч. 2 ст. 2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність бездіяльності відповідача щодо не реєстрації у ЄРПН податкової накладної №1 від 31.07.2023р. на виконання судового рішення у справі №160/23606/23, яка тривала на протязі 6 місяців 17 днів (у період з 17.04.2024р. по 04.11.2024р.), суд приходить до висновку, що відповідач, допустивши наведену бездіяльність, діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Отже, судом встановлено, що, вищенаведеною бездіяльністю щодо не реєстрації у ЄРПН податкової накладної №1 від 31.07.2023р. на виконання судового рішення у справі №160/23606/23, яка тривала на протязі 6 місяців 17 днів (у період з 17.04.2024р. по 04.11.2024р.), відповідач порушив права та інтереси позивача, які підлягають судовому захисту шляхом визнання такої бездіяльності відповідача протиправною, у зв`язку з чим позовні вимоги позивача у наведеній частині підлягають задоволенню.

Стосовно позовних вимог позивача в частині стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у розмірі 53360 грн., суд зазначає наступне.

Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

У відповідності до частин першої-третьої статті 23 ЦК особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Статті 1173, 1174 ЦК України передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Утім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є необхідними для доказування у спорах про стягнення збитків.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: 1) неправомірні дії цього органу, 2)наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і 3)довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі ст. 1173 ЦК України (постанова Верховного Суду від 02 жовтня 2025 року у справі № 462/6940/24).

Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами (постанова Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 197/1330/14-ц).

Відповідно, причинний зв`язок як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, а отже, доведенню підлягає факт того, що його протиправні дії є причиною, а збитки - наслідком такої протиправної поведінки.

Відповідно до п. 114.1 ст. 114 Податкового кодексу України (далі - ПК України, тут і далі у редакції, чинній на момент спірних правовідносин) особа, чиї права та/або законні інтереси порушено, має право на відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю контролюючих органів, їх посадових (службових) осіб.

Шкода, заподіяна протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю контролюючих органів, їх посадових (службових) осіб, відшкодовується державою за рахунок коштів державного бюджету незалежно від вини контролюючого органу, його посадових (службових) осіб.

Відповідна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі №925/1196/18, від 01.03.2023 у справі №925/556/21, в яких розглядалося питання про умови цивільної відповідальності держави за шкоду, завдану протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю контролюючого органу, які є застосовними також у цій справі.

Щодо права на податковий кредит і пов`язаний із цим майновий інтерес.

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 01.03.2023 у справі №925/556/21, Велика Палата дійшла висновку, що з 1 січня 2015 року ПК України не встановлює для платника ПДВ механізм, який би дозволяв йому включити ПДВ за відповідною операцією до складу податкового кредиту за відсутності зареєстрованої його контрагентом у ЄРПН податкової накладної, якщо контрагент за законом мав її зареєструвати.

Такий платник ПДВ також не має у податкових відносинах права самостійно спонукати контрагента до здійснення реєстрації, а також не може спонукати контрагента оскаржити незаконні рішення, дії чи бездіяльність контролюючого органу, якщо вони були перешкодою у реєстрації податкової накладної у ЄРПН. Водночас, саме від того, чи здійснить контрагент (продавець) всі необхідні дії для реєстрації податкової накладної в ЄРПН, а у випадку незаконної перешкоди з боку контролюючого органу для реєстрації - від того, чи зможе контрагент успішно усунути ці перешкоди, фактично залежить виникнення права такого платника податку на податковий кредит з ПДВ.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05.06.2019 у справі №908/1568/18 виснувала, що обов`язок продавця зареєструвати податкову накладну є обов`язком платника податку у публічно-правових відносинах, а не обов`язком перед покупцем, хоча невиконання цього обов`язку може завдати покупцю збитків.

Ураховуючи викладене, збільшення податкового кредиту є майновим інтересом покупця товарів/послуг, який з 1 січня 2015 року за загальним правилом реалізовується після виконання продавцем в публічно-правових відносинах з державою обов`язку скласти та зареєструвати в ЄРПН податкову накладну, адже із цим пов`язується виникнення у покупця права на віднесення відповідних сум ПДВ до податкового кредиту.

Оскільки саме від продавця, який має визначений законом обов`язок вчинити дії, необхідні для реєстрації податкової накладної в ЄРПН (а також може у необхідних випадках ефективно оскаржити рішення, дії чи бездіяльність контролюючого органу, які перешкодили виконати цей обов`язок), залежить реалізація покупцем означеного вище майнового інтересу, пов`язаного з одержанням права на податковий кредит з ПДВ за наслідками господарської операції, він (продавець) залишається відповідальним перед своїм контрагентом у господарській операції за наслідки невчинення цих дій.

Якщо перешкодою для вчинення продавцем дій, необхідних для реєстрації податкової накладної у ЄРПН, було незаконне рішення, дія чи бездіяльність контролюючого органу, то держава може бути притягнута до відповідальності перед постачальником за спричинену цим шкоду, зокрема, в результаті притягнення продавця до відповідальності його контрагентом.

У зв`язку із цим у постанові від 01.03.2023 у справі №925/556/21 Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що у ст. 114 ПК України, яка регулює особливості відносин з відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю контролюючих органів, п.п. 114.3.2 п. 114.2 визначає, що шкода, заподіяна протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю контролюючих органів, їх посадових (службових) осіб, може включати, зокрема, додаткові витрати, понесені платником податку внаслідок протиправних рішень, дій чи бездіяльності контролюючих органів, їх посадових (службових) осіб (зокрема, штрафні санкції, сплачені контрагентам платника податку).

Отже, законодавець установив механізм, за яким платник податків має право вимагати відшкодування шкоди, завданої протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю контролюючих органів, зокрема якщо це потягло притягнення його до відповідальності контрагентом.

Стосовно причинно-наслідкового зв`язку як умови відповідальності.

Законний майновий інтерес покупця в отриманні права на податковий кредит з ПДВ випливає з господарської операції, яку він як платник податку здійснює з іншим платником податку, від дій якого залежить, чи буде цей майновий інтерес реалізовано, про що зазначено вище.

Цей майновий інтерес не має своїм джерелом окремі спеціальні умови господарського правочину між продавцем і покупцем. Він виникає в силу норм податкового законодавства внаслідок відповідної господарської операції між платниками податку.

Слід зауважити, що включення в господарські договори положень про відповідальність продавця (виконавця послуг) за порушення обов`язку щодо складання та реєстрації податкової накладної та/або вчинення інших діянь, які можуть призвести до позбавлення покупця (замовника) можливості включити суму податку за відповідну операцію до складу податкового кредиту, є звичайною діловою практикою, що набула поширення у зв`язку зі змінами в податковому законодавстві з 1 січня 2015 року.

За своєю правовою природою правочин, яким учасники господарської операції встановлюють відповідальність за ненадання зареєстрованої податкової накладної, порядок сплати штрафних санкцій, в частині, яка безпосередньо стосується майнового інтересу покупця в отриманні права на податковий кредит з ПДВ, є правочином про порядок врегулювання шкоди, спричиненої порушенням цього інтересу. Цей правочин може бути вміщений у відповідний господарський договір, на виконання якого здійснюється господарська операція, внаслідок якої у платника податку в силу закону виникає цей майновий інтерес.

Установлення сторонами такого правочину розміру штрафних санкцій, який перевищує дійсні втрати, пов`язані з утратою майнового інтересу покупця в отриманні права на податковий кредит з ПДВ, може мати зобов`язуючу дію для сторін правочину, однак не становить підстави для збільшення розміру відповідальності держави, коли втрата майнового інтересу була наслідком неправомірних рішень, дій чи бездіяльності контролюючого органу.

Причинно-наслідковий зв`язок як умова відповідальності держави за наслідки неправомірних рішень, дій чи бездіяльності контролюючого органу простежується в розмірі дійсних втрат, пов`язаних з утратою майнового інтересу покупця на отримання права на податковий кредит з ПДВ. Натомість установлення сторонами господарського договору обсягу відповідальності, який перевищує ці втрати, залежить від їх волі, а притягнення продавця до відповідальності в обсязі, що перевищує дійсні втрати, не перебуває у причинно-наслідковому зв`язку з неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю контролюючого органу.

При цьому, оскаржуючи рішення, дії або бездіяльність контролюючого органу, які перешкодили платнику податку здійснити реєстрацію податкової накладної у ЄРПН, платник податків намагається відновити порушене право. Натомість, звертаючись із позовом про відшкодування шкоди, завданої протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю контролюючого органу, платник податків, як у цій справі, намагається вже не відновити порушене право, а одержати компенсацію спричинених цим порушенням наслідків.

Отже, у цій справі, зіштовхнувшись із протиправною перешкодою з боку контролюючого органу для виконання продавцем необхідних дій, від яких залежало виникнення у покупця права на податковий кредит з ПДВ, продавець міг реалізовувати своє право оскаржити рішення, дії (бездіяльність) контролюючого органу (посадових осіб) (п.п. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 ПК України), тобто усунути порушення закону з боку контролюючого органу, або вимагати відшкодування шкоди, спричиненої таким порушенням, якщо негативні наслідки порушення для нього вже настали.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі №925/556/21, у постанові Верховного Суду від 13.11.2023р. у справі №925/564/21.

Відтак, із аналізу наведених вище правових висновків слідує, що установлення сторонами господарського договору обсягу відповідальності, залежить від їх волі, а притягнення продавця до відповідальності в обсязі, що перевищує дійсні втрати, не перебуває у причинно-наслідковому зв`язку з неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю контролюючого органу.

Так, зі змісту позову судом встановлено, що однією із причин для відшкодування спричиненої позивачеві відповідачем його бездіяльністю щодо не реєстрації у ЄРПН податкової накладної №1 від 31.07.2023р., моральної шкоди в розмірі 53360 грн., є відшкодування ним матеріальних збитків (штрафу) у сумі 941 316,51 грн. за вимогою АТ «Кременчуцький сталеливарний завод» (покупця) №40-21/7 від 16.01.2025р., сплата яких підтверджена копією платіжної інструкції від 28.01.2025р. №106.

Водночас, судом також із матеріалів справи встановлено та не заперечується учасниками даної справи, той факт, що позивачем було реалізоване своє право як платника податків у податкових відносинах і вчинено дії, спрямовані на відновлення майнового інтересу як свого, так і його контрагента (вищенаведеного покупця) на одержання права на податковий кредит, а саме: ТОВ «АЗОТ-ІМПЕКС» звернулось до адміністративного суду з позовом у справі №160/23606/23 за результатами вирішенні якої податковий орган зареєстрував у ЄРПН податкову накладну №1 від 31.07.2023р. на суму 63 081 600 грн. датою її подання на реєстрацію, про що свідчить зміст Квитанції за №9197393000 від 04.11.2024р.

Отже, із наведеного аналізу обставин висновується, що виконання судового рішення в зазначеній справі мало наслідком реалізацію майнового інтересу як позивача, так і його контрагента покупця - АТ «Кременчуцький сталеливарний завод» на виникнення прав на податковий кредит, оскільки відповідно до абзацу 2 п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна, складена та зареєстрована в ЄРПН платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг, підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, суд вважає, що рішенням суду в адміністративній справі №160/23606/23 було вирішено питання про існування підстав для зобов`язання контролюючого органу зареєструвати податкову накладну, а його виконанням фактично усунуто єдину перешкоду, спричинену незаконним рішенням контролюючого органу, для реалізації позивачем та його контрагентом (покупцем) майнового інтересу в одержанні права на податковий кредит з ПДВ.

При цьому, слід зазначити, що податкова накладна №1 від 31.07.2023р. була зареєстрована відповідачем у ЄРПН 04.11.2024р. проте, датою її подання на реєстрацію.

В той же час, як свідчить зміст копії Вимоги АТ «Кременчуцький сталеливарний завод» №40-21/7 від 16.01.2025р., на дату складання цієї вимоги саме Постачальником (позивачем у справі) не було надано податкової накладної №1 від 31.07.2023р., яка уже станом на 16.01.2025р. була зареєстрована відповідачем у ЄРПН (квитанція за №9197393000 від 04.11.2024р.).

Тобто, із наведених встановлених обставин слідує, що саме позивач не надав вищенаведеному покупцю податкову накладну №1 від 31.07.2023р., яка станом на 16.01.2025р. уже була зареєстрована у ЄРПН датою її подання на реєстрацію у період з 04.11.2024р. по 16.01.2025р. з невідомих причин, і ці причини ніяким чином не можуть бути пов`язані з оспорюваною протиправною бездіяльністю відповідача, оскільки вона (бездіяльність відповідача) була усунута 04.11.2024р., тобто, станом на 16.01.2025р. (інших доказів на спростування не надано).

Враховуючи наведені встановлені обставини, суд приходить до висновку, що підстав для висновку про існування причинно-наслідкового зв`язку між витратами, яких зазнав позивач, сплативши збитки (матеріальну шкоду) в сумі 941 316, 51 грн. від суми поставки за договором, і протиправним рішенням контролюючого органу, адже позивач домігся усунення наслідків цього рішення до моменту пред`явлення згаданої вимоги - 16.01.2025р., а саме: 04.11.2024р.

Про те, що сплата на користь АТ «Кременчуцький сталеливарний завод» збитків за вимогою №40-21/7 від 16.01.2025р., пов`язана з відшкодуванням інших втрат, зокрема від знецінення коштів, чи необхідних витрат, які знаходяться у причинно-наслідковому зв`язку з неправомірними рішенням, дією або бездіяльністю контролюючого органу у цій справі, позивач не стверджував і відповідних доказів суду не подавав.

Отже, у контексті спірних правовідносин, причинний зв`язок як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягав у тому, що внаслідок протиправних дій ГУ ДПС у Дніпропетровській області та ДПС України з блокування реєстрації в ЄРПН податкової накладної №1 від 31.07.2023р. АТ «Кременчуцький сталеливарний завод» втратив би можливість включити до складу податкового кредиту 10513600,00 грн, що становило суму ПДВ за операцією поставки за договором.

Оскільки позивач в адміністративному процесі зміг запобігти заподіянню АТ «Кременчуцький сталеливарний завод» у сумі 10 513 600 грн. збитків (сума ПДВ за операцію за договором), які він міг понести через неможливість включити цю суму до складу податкового кредиту, суд приходить до висновку, що у спірних правовідносинах не відбулось об`єктивного зменшення майнових благ покупця, а 941 316,51 грн, які продавець (позивач) сплатив на його користь у складі збитків за Вимогою №40-21/7 від 16.01.2025р. відповідно до умов договору, не були необхідними витратами, які він мусив зробити для відновлення порушеного майнового інтересу покупця, що унеможливлює стягнення зазначеної суми з Державного бюджету України як збитків.

Наведені правові висновки узгоджуються із правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 13.11.2023р. у справі №925/564/21 та від 18.02.2026р. у справі №461/6891/24.

За викладених обставин та враховуючи, що притягнення позивача як продавця до відповідальності в обсязі відшкодування збитків у сумі 941 316,51 грн. згідно з Вимогою №40-21/7 від 16.01.2025р. (сплачені позивачем за платіжною інструкцією від 28.01.2025р. №106), не перебували станом на 16.01.2025р. у причинно-наслідковому зв`язку з неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю контролюючого органу щодо не реєстрації у ЄРПН податкової накладної №1 від 31.07.2023р., оскільки ці перешкоди були усунуті 04.11.2024р., а відповідно, станом на 16.01.2025р. уже не існували, тому суд приходить до висновку, що ці обставини не можуть бути обрані обґрунтованими підставами для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у сумі 53360 грн.

Щодо інших обставин заподіяння відповідачем його протиправною бездіяльністю щодо не реєстрації у ЄРПН податкової накладної №1 від 31.07.2023р. моральної шкоди у розмірі 53360 грн., зокрема, приниження та втрати ділової репутації, припинення договору, повернення коштів, труднощів із ведення бізнесу, відмови контрагентів від укладення нових договорів, як наслідок, втрати доходу від основної діяльності упродовж 2022-2025 років, суд зазначає наступне.

Моральна шкода компанії – це завжди шкода діловій репутації (постанова ВП ВС від 12.03.2019р. у справі №920/715/17).

Оскільки юридична особа не може відчувати фізичний біль, її моральна (нематеріальна шкода) проявляється через втрати немайнового характеру. Це втрати комерційних зв`язків, погіршення іміджу, поширення недостовірної інформації в ЗМІ чи інших інтернет-ресурсах, відмова партнерів від співпраці, скарги клієнтів та інше.

Разом з тим, посилаючись у позові на те, що саме бездіяльність відповідача щодо не реєстрації у ЄРПН податкової накладної №1 від 31.07.2023р. на виконання рішення суду у період з 17.04.2024р. по 04.11.2024р., призвела до приниження ділової репутації позивача, а саме: труднощів із ведення бізнесу, відмови контрагентів від укладення нових договорів, як наслідок, втрати доходу від основної діяльності упродовж 2022-2025 років, до позову таких належних та допустимих доказів суду позивачем не було надано.

При цьому, яким саме чином труднощі у веденні бізнесу спричинили приниження та втрати ділової репутації позивача та яких чином ці труднощі, пов`язані із вищенаведеною бездіяльністю відповідача щодо не реєстрації у ЄПРН податкової накладної №1 від 31.07.2023р., позивачем у позові обставин не наведено та відповідних доказів до позову не додано.

Доказів, які б підтверджували відмову від укладення нових договорів з іншими контрагентами у даний період, матеріали справи також не містять.

Крім того, і відповідного обґрунтованого розрахунку заподіяної позивачеві моральної шкоди не надано, а наведений у позові розрахунок, що становить 53360 грн., виходячи з розміру місячної мінімальної заробітної плати та помноженої на 6,67 (кількість місяців невиконання судового рішення), є безпідставним, оскільки бездіяльність відповідача щодо не реєстрації згаданої податкової накладної тривала не 6,67 місяців, а 6 місяців 20 днів, про що сам позивач зазначив в уточненому позову.

Враховуючи наведене та те, що судом не встановлено причинно-наслідкового зв`язку між вищенаведеною бездіяльністю відповідача (не реєстрації у ЄРПН податкової накладної №1 від 31.07.2023р. на виконання рішення суду №16023606/23 у період з 17.04.2024р. по 04.11.2024р.) та заподіяною позивачеві моральною шкодою в сумі 53360 грн., а позивачем таких доказів суду не надано, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог позивача в частині стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у розмірі 53360 грн. через приниження та втрати ділової репутації, позивачеві слід відмовити.

За викладених обставин, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення позовних вимог позивача частково.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.3 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин, підлягають стягненню з бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судові витрати, понесені позивачем по сплаті судового збору у розмірі 1514,00 грн., виходячи із того, що задоволенню підлягають позовні вимоги позивача немайнового характеру (визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не реєстрації у ЄРПН податкової накладної №1 від 31.07.2023р. на виконання судового рішення у справі №160/23606/23 у період з 17.04.2024р. по 04.11.2024р.) у розмірі судового збору, встановленому Законом України «Про судовий збір», які були оплачені позивачем згідно платіжної інструкції №687 від 12.02.2025р. із розрахунку 3028 грн. /2, тобто, пропорційно задоволеним позовним вимогам за нормами ч.3 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 229, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «АЗОТ-ІМПЕКС» до Державної податкової служби України про визнання протиправною бездіяльності та стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати бездіяльність Державної податкової служби України щодо не реєстрації у ЄРПН податкової накладної №1 від 31.07.2023р. на виконання рішення суду у справі №160/23606/23 на протязі 6 місяців 17 днів (з 17.04.2024р. по 04.11.2024р.) – протиправною.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової служби України (04053, м. Київ, Львівська площа, 8, код ЄДРПОУ 43005393) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АЗОТ-ІМПЕКС» (49100, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 120, код ЄДРПОУ 41803552) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1514,00 грн. (одна тисяча п`ятсот чотирнадцять гривень 00 копійок).

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва